25 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 346/5359/24 пров. № А/857/32574/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Матковської З.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року (головуючий суддя: Яремин М.П., місце ухвалення - м. Коломия) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови за справою про адміністративне правопорушення,-
встановив:
ОСОБА_1 , 27.09.2024, через засоби поштового зв'язку, звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення № 879/24 від 18.09.2024, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 34 000 гривень, справу про адміністративне правопорушення закрити.
Обґрунтовує позов тим, що за наслідками проведеної перевірки стану військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у ТОВ «Трокс Україна», її притягнуто до адміністративної відповідальності за не подання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Вважає, оскаржувану постанову протиправною, оскільки в її діях відсутній склад зазначеного правопорушення. Так, вона дійсно працює в ТОВ «Трокс Україна», однак, прийнята на посаду асистента бухгалтера, а 01.02.2017 переведена на посаду бухгалтера з обов'язками інспектора відділу кадрів. Проте, її посадова інструкція та функціональні обов'язки не покладають на неї організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, а отже вона не є посадовою особою цього товариства.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилась позивачка та оскаржила в апеляційному порядку. Вважає його необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, позивачка аргументує їх доводами, які аналогічні викладеним у позовній заяві.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з таких мотивів.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки наказом керівника підприємства ОСОБА_1 призначено відповідальною за ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних, резервістів та бронювання військовозобов'язаних за підприємством на період мобілізації та воєнного стану, та згідно із затвердженими функціональними обов'язками покладено на неї обов'язки ведення військового обліку, зокрема, персонального обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що працюють на товаристві, проведення відповідних роз'яснювальних робіт серед призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виконання ними правил військового обліку, здійснення постійного контролю за виконанням військовозобов'язаними правил військового обліку, то саме позивачка є суб'єктом правопорушення у зв'язку з наявністю у неї відповідних організаційно-розпорядчих обов'язків (функцій). Отже, відповідач, під час виявлення, фіксування правопорушення та складання постанови про притягнення позивачки до відповідальності, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання Законів України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» «Про військовий обов'язок і військову службу» та згідно з Порядком № 1487, наказами директора ТОВ «Трокс Україна» № 10-В від 02.01.2024 та № 101/1-В від 28.06.2024, ОСОБА_1 , інспектора з кадрів, з 02.01.2024 та повторно з 01.07.2024, призначено відповідальною за ведення військового обліку військовозобов'язаних, резервістів і призовників та бронювання військовозобов'язаних за підприємством на період мобілізації та воєнного стану ( а.с. 27-28).
За результатами перевірки ведення військового обліку військовозобов'язаних та резервістів, забезпечення функціонування системи військового обліку на підприємстві ТОВ «Трокс Україна» виявлено, що інспектором з кадрів ОСОБА_1 , допущено порушення вимог ст. 21 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 16 Закону України «Про оборону», п.п. 34, 47 постанови Кабінету Міністрів України № 1487 від 30.12.2022 щодо організації ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а саме у чотирьох військовозобов'язаних виявлено військовооблікові документи не встановленого зразка; відомість оперативного обліку відсутня.
Т.в.о начальника групи обліку солдат сержантів запасу ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , відносно ОСОБА_1 05.09.2024 складено протокол про адміністративне правопорушення № 566 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , 18.09.2024, винесено постанову, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 34 000 грн. (а.с. 11-13).
Позивачка, не погодилась із постановою про притягнення її до адміністративної відповідальності та звернулась з цим позовом до суду.
Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, в особі керівників, розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 210 КУпАП.
За змістом ст. 245 КУпАП завданням в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 245 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно зі ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Приписами ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
За змістом ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі п'ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частина 5 ст. 34 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачає, що персональний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи або навчання та покладається на керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності.
Відповідно до пункту 87 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 № 1487, посадові особи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію несуть відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що в справах про оскарження постанов про накладення адміністративного штрафу за статтею 210-1 КУпАП, суди встановлюють, чи покладено на певну особу організаційно-розпорядчі функції щодо ведення військового обліку на підприємстві.
Як вбачається з матеріалів справи, з 02.01.2024 та повторно з 01.07.2024, на інспектора з кадрів Коцабу М.Д. покладено обов'язки щодо ведення обліку військовозобов'язаних і призовників та бронювання військовозобов'язаних, за підприємством на період мобілізації та воєнного стану, що підтверджується Наказами директора ТОВ «Трокс Україна» № 10-В від 02.01.2024 та № 101/1-В від 28.06.2024 (а.с.27-28).
Також, 02.01.2024 директором ТОВ «Трокс Україна» затверджено функціональні обов'язки відповідального за ведення військового обліку, відповідно до п. 1.1. яких обов'язки відповідального за ведення військового обліку покладаються наказом директора підприємства. Згідно з розділом 2, відповідальний за ведення військового обліку: веде персональний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що працюють на товаристві; перевіряє у громадян при прийомі на роботу наявність військово-облікових документів або відображення в електронній формі інформації, що міститься в таких документах, які можуть пред'являтися (надаватися) з використанням мобільного додатка порталу ДІЯ; установлює, чи перебувають працівники на військовому обліку за місцем проживання; військовозобов'язаних та призовників, які не перебувають на військовому обліку, приймає на роботу лише після взяття на військовий облік за місцем проживання; повідомляє в семиденний строк територіальні центри комплектування та соціальної підтримки про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, яких прийнято або звільнено з роботи; на вимогу ТЦК та СП оповіщає призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виклик до ТЦК та СП і забезпечує їх своєчасне прибуття; забезпечує повноту та достовірність облікових даних, що вносяться до списків персонального військового обліку; доводить до призовників, військовозобов'язаних та резервістів правил військового обліку під особистий підпис під час прийняття на роботу; проводить відповідні роз'яснювальні роботи серед призовників, військовозобов'язаних та резервістів щодо виконання ними правил військового обліку; подає до відповідних районних (міських) територіальних центрів та соціальної підтримки на їх вимогу відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональний військовий облік, яких вони ведуть; здійснює постійний контроль за виконанням посадовими особами вимог Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а призовниками, військовозобов'язаними правил військового обліку; взаємодіє з відповідними районними (міськими) ТЦК та СП щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку, внесення відповідних змін, а також щодо оповіщення призовників, військовозобов'язаних та резервістів; звіряє облікові дані списків персонального військового обліку з їх військово-обліковими документами відповідно до графіка звіряння, затвердженого керівником товариства; постійно інформує відповідні районні (міські) ТЦК та СП про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які порушують правила військового обліку, для притягнення їх до відповідальності згідно із законом.
З вказаними функціональними обов'язками ОСОБА_1 ознайомлена 02.01.2024 під особистий підпис ( а.с. 25-26 ).
Таким чином, відповідальною за ведення військового обліку військовозобов'язаних, резервістів та заброньованих осіб, згідно з наведеними вище обставинами є ОСОБА_4 , а тому доводи апелянта про те, що вона, в силу своїх функціональних обов'язків на підприємстві, не може вважатись посадовою (службовою) особою, оскільки не виконує жодних організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, відтак не може нести відповідальності за незабезпечення здійснення контролю за результатами оповіщення та прибуттям військовозобов'язаних до ТЦК та СП, є помилковими.
Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував наявність розбіжностей у кваліфікації об'єктивної сторони вчиненого правопорушення в протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові, суд апеляційної інстанції зауважує наступне.
Згідно ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Положенням ч. 2 ст. 283 КУпАП передбачено, що постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Матеріалами справи стверджується, що відповідач у протоколі про адміністративне правопорушення № 566 від 05.09.2024, суть адміністративного правопорушення зазначає, що ОСОБА_1 не було подано відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональний військовий облік, який ведеться згідно розпорядження керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 , внаслідок чого виявлено порушення вимог пункту 34 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487. Натомість, при прийнятті оскаржуваної постанови, описуючи обставини, встановлені під час розгляду справи, зазначає, що у військовозобов'язаних, які прийняті на роботу у ТОВ «Трокс Україна» відсутні дійсні військово-облікові документи та відповідно до абз. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та пп. 10-1 п. 1 Правил військового обліку, затверджених постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022 року; не виконано вимогу щодо оновлення обліку та даних працівників ТОВ «Трокс Україна», про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 та уточнення протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України «Про оголошення мобілізації» до працівників ТОВ «Трокс Україна» письмово не доведено, що свідчить про неналежний військовий облік та неналежного персонального військового обліку на підприємстві; порушено належну організацію та порядок ведення зберігання документів з питань військового обліку. Організація здійснення контролю за виконанням призовниками, військовозобов'язаними та резервістами Правил військового обліку та проведення відповідної роз'яснювальної роботи не проводиться на належному рівні.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що оскаржувана постанова була складена на підставі протоколу № 566 від 05.09.2024 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, який в силу вимог закону є одним із доказів у справі.
Також, доказом є акт перевірки з організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у ТОВ «Трокс Україна» від 05.09.2024, який долучений до матеріалів справи і який взяв до уваги суд першої інстанції на підтвердження правомірності винесення відповідачем оскаржуваної постанови (а.с. 17-18).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в акті перевірки зазначено два порушення: у чотирьох військовозобов'язаних виявлено військовооблікові документи не встановленого зразка; відомість оперативного обліку відсутня. При цьому прізвища цих чотирьох військовозобов'язаних працівників не зазначено, в протоколі про адміністративне правопорушення та оскаржуваній постанові ці порушення взагалі не вказані і не досліджувались.
Також, в акті перевірки зазначено, що повідомлення про зміну облікових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в частині прийому/звільнення з роботи працівників направляються до ТЦК та СП відповідно до Порядку. Натомість, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що не було подано відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональний військовий облік, який ведеться згідно розпорядження керівника ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не звернув увагу на ці взаємовиключні та суперечливі висновки щодо виявлених порушень законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та те, що в оскаржуваній постанові було відображено зовсім інший склад адміністративного правопорушення, ніж той, що був предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення та не відповідав суті адміністративного правопорушення, зазначеного в протоколі.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач фактично діяв всупереч інформації, наведеній в протоколі про адміністративне правопорушення та акті перевірки, що вказує на неповне дослідження матеріалів справи при винесенні оскаржуваної постанови.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути мотивованим.
Наведене свідчить про те, що відповідач, складаючи протокол про притягнення до адміністративної відповідальності та приймаючи оскаржувану постанову, не дотримався принципу обґрунтованості, вмотивованості, і такі суперечності свідчать про протиправність оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень, правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, поставленого їй у вину, а тому постанова № 879/24 від 18 вересня 2024 року по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, винесена т.в.о начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у розмірі 34000 гривень підлягає скасуванню, а провадження у справі відповідно до положень ст. 286 КАС України закриттю.
Щодо позовної вимоги позивачки про визнання протиправною оскаржуваної постанови, то така не може бути задоволеною, оскільки такий спосіб захисту не передбачений ст. 286 КАС України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що інші зазначені позивачкою в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на п. 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09 грудня 1994 року Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, № 303А). Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про часткове задоволення позову.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, при задоволенні позову чи частковому його задоволенні сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України).
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Оскільки, оскаржувану постанову скасовано, то відповідно до вимог ст. 139 КАС України та п. 7 Положення, за подання апеляційної скарги необхідно стягнути, за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь позивачки, сплачений судовий збір за подання адміністративного позову 605 грн 60 коп. та апеляційної скарги 908 грн 40 коп, а всього 1514 грн. (а.с. 8, 102)
Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 313, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2024 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Скасувати постанову № 879/24 від 18.09.2024 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП винесену ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно ОСОБА_1 , а справу про адміністративне правопорушення - закрити.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у розмірі 1514 грн (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять гривень).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді З. М. Матковська
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 07.03.25