13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/1259/24 пров. № А/857/19247/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 300/1259/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Остап'юка С.В.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернулася в Івано-Франківський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (далі також відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову щодо зарахування до стажу служби у Службі судової охорони часу роботи у державних органах в період з 06.03.2001 до 21.04.2009;
- зобов'язати зарахувати до стажу служби у Службі судової охорони час роботи у державних органах в період з 06.03.2001 до 21.04.2009.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 № 1052/0/15-19, Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» має право на зарахування до її вислуги років час її попередньої роботи в державних органах. Проте відповідач протиправно відмовив їй у зарахуванні до стажу служби у судовій охороні попередні періоди роботи у державних органах - в Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України з 06.03.2001 до 29.12.2005 та в Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ з 30.12.2005 до 21.04.2009.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправною відмову Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області щодо зарахування ОСОБА_1 до стажу служби у Службі судового охорони часу її роботи у державних органах з 06.03.2001 до 21.04.2009.
Зобов'язано Територіальне управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Національної Гвардії, будинок 14-А, місто Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 43213960) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) до стажу служби у Службі судового охорони часу роботи у державних органах з 06.03.2001 до 21.04.2009.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що його позиція щодо відмови полягала не тільки в тому, що на момент звільнення позивача не було затверджено перелік посад проходження служби в яких надає право зарахування до вислуги років часу роботи в державних органах, а й те що позивач в період з часу з 06.03.2001 до 21.04.2009. не працювала у державних органах, а була робітником у навчальному закладі.
Вказує, що період трудової діяльності позивача з 06.03.2001 по 21.04.2009 не можна рахувати роботою в державному органі оскільки державний орган - це створена в установленому законом порядку організація, що складається з однієї особи або колективу осіб, які реалізують свою компетенцію на певній території від імені держави в одній із правових форм державної діяльності, застосовуючи державно-владні повноваження.
Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року та прийнят постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , наказом Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області від 15.11.2019 №29 о/с, прийнята на службу до Служби судової охорони та призначена на посаду начальника служби документального забезпечення територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області з 15 листопада 2019 року, присвоєно їй в порядку переатестування спеціальне звання - лейтенант Служби судової охорони.
Наказом Територіального управління Служби судової охорони у ІваноФранківській області «По особовому складу» від 05.08.2022 № 322 о/с капітана Служби судової охорони ОСОБА_1 , начальника служби документального забезпечення та контролю територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області, звільнено зі служби в Службі судової охорони відповідно до Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони за підпунктом 2 пункту 2 розділу ХІІ (через хворобу) з 09 серпня 2022 року.
Відповідно до наказу про звільнення вислуга років позивача станом на 09 серпня 2022 року складає: у календарному обчисленні - 13 років 02 місяці 26 днів, з них в Національній гвардії України - 03 роки 10 місяців 05 днів, служба в ОВС - 04 роки 03 місяці 25 днів, в Національній поліції України - 02 роки 04 місяці 02 дні, служба в Службі судової охорони - 02 роки 08 місяців 24 дні; у пільговому обчисленні - 13 років 06 місяців 26 днів. Вказані обставини також підтверджуються копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 .
Крім того, згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 позивач працювала з 06.03.2001 до 29.12.2005 в Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України, з 30.12.2005 до 21.04.2009 в Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ. Прикарпатський юридичний інститут Національної академії внутрішніх справ України реорганізовано в Прикарпатський юридичний інститут МВС України. Прикарпатський юридичний інституті МВС України реорганізовано в Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ України.
З вересня 2022 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок війни відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
29.01.2024 позивач відповідно до пункту «и» статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу 12 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей» звернулася із заявою до Територіального управління Служби Судової охорони у Івано-Франківській області про здійснення їй перерахунок вислуги років в Службі судової охорони шляхом зарахування до вислуги років часу роботи в державному органі з якого було здійснено перехід на службу в органи внутрішніх справ, а саме: в Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України - з 06.03.2001 до 29.12.2005; в Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ - з 30.12.2005 до 21.04.2009.
Однак, листом від 12.02.2024 № 40.05-83 відповідач відмовив позивачу в зарахуванні такої вислуги до вислуги років в Службі судової охороні з мотивів відсутності підстав такого зарахування, оскільки посада начальника служби документального забезпечення територіального управління, ні в період проходження позивачем служби, ні на момент звільнення не була віднесена до Переліку посад.
Вважаючи протиправними мотиви відмови у зарахуванні до стажу служби в Службі судової охорони спірних періодів роботи, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність твердження відповідача про те, що позивач не обіймав посад за переліком, затвердженим наказом Служби судової охорони «Про затвердження Переліку посад співробітників Служби судової охорони середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до Служби судової охорони, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах» №454 від 24.10.2022. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до служби в Службі судової охорони спірні періоди роботи позивача, з огляду на що для відновлення порушених прав позивача суд зобов'язує відповідача зарахувати відповідні періоди роботи позивача у державних органах до служби у Службі судової охорони.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (Закон № 1402-VIII) визначено, що Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Керівництво діяльністю Служби судової охорони здійснює Голова Служби судової охорони, який призначається на посаду за результатами відкритого конкурсу і звільняється з посади Вищою радою правосуддя. Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з Державною судовою адміністрацією України. Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.
Відповідно частини четвертої статті 163 Закону № 1402-VIII (у редакції Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII, який набрав чинності 05.08.2018) передбачено, що до стажу служби у Службі судової охорони зараховується стаж служби в поліції, органах внутрішніх справ, військова служба в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.
З метою вдосконалення існуючого порядку зарахування до стажу служби у Службі судової охорони окремих періодів військової служби та служби в правоохоронних й інших державних органах, який дозволяє встановлювати співробітникам надбавки за стаж служби, а також надання їм додаткової оплачуваної відпустки, Верховною Радою України прийнято Закон України від 27.04.2021 № 1417-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо врегулювання окремих питань правового статусу працівників Служби судової охорони», яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено статтею 162-1.
Так, відповідно до ст. 162-1 Закону № 1402-VIII, до працівників Служби судової охорони належать особи, яким присвоєно спеціальні звання співробітників Служби судової охорони, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони.
Порядок проходження служби співробітниками Служби судової охорони регулюється цим Законом та положенням, яке затверджується Вищою радою правосуддя за поданням Голови Служби судової охорони, погодженим з Державною судовою адміністрацією України.
На державних службовців Служби судової охорони поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Служби судової охорони відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Повноваження керівника державної служби у Службі судової охорони здійснюють Голова Служби судової охорони та керівники територіальних підрозділів Служби судової охорони.
Трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із Службою судової охорони, регулюються законодавством України про працю.
Для захисту своїх прав та законних інтересів працівники Служби судової охорони можуть утворювати професійні об'єднання та професійні спілки відповідно до Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Професійним спілкам співробітників Служби судової охорони та їх членам заборонено організовувати страйки або брати в них участь».
Також, статтю 163 Закону № 1402-VIII доповнено новою частиною, згідно якої на співробітників Служби судової охорони поширюється дія Дисциплінарного статуту Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Порядок проведення службового розслідування стосовно співробітників Служби судової охорони та утворення дисциплінарних комісій, їх повноваження встановлюються Головою Служби судової охорони. Час проходження служби у Службі судової охорони зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах.
Статтею 164 Закону № 1402-VIII установлюються спеціальні звання співробітників Служби судової охорони.
Зокрема спеціальними званнями середнього складу є молодший лейтенант Служби судової охорони; лейтенант Служби судової охорони; старший лейтенант Служби судової охорони; капітан Служби судової охорони; майор Служби судової охорони; підполковник Служби судової охорони; полковник Служби судової охорони (п. 2 ч. 1 ст. 164 Закону 1402-VIII).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 04.04.2019 № 1052/0/15-19 «Про затвердження Положення про проходження служби співробітниками Служби судової охорони», затверджено Положення, яким визначено порядок проходження служби громадянами України у Службі судової охорони (Положення).
Згідно з пунктом 5 розділу І Положення (зі змінами) час проходження служби у Службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби, стажу служби в поліції, інших правоохоронних органах. Стаж служби у Службі дає право на встановлення співробітнику надбавки за стаж служби, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби у Службі (у календарному обчисленні) зараховуються періоди, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб та постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що пункт 5 Положення містить бланкетну норму, яка слугує підставою для звернення до положень Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1999 № 2262-ХІІ (Закон № 2262-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей» (Постанова № 393).
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 1-2 Закону № 2262-ХІІ право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Пунктом «и» частини першої статті 17 Закону № 2262-ХІІ визначено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-»д», «з» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки України, Управління державної охорони України, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро України, державну пожежну охорону, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, органи і підрозділи цивільного захисту, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки України або Державну кримінально-виконавчу службу України на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро України, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах виконання кримінальних покарань, цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони.
Крім того, абзацом 12 пункту 1 Постанови № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-»д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.
Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначено Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (Порядок № 384).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 384 (зі змінами) грошове забезпечення співробітникам Служби визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби, інтенсивності та умов служби, почесного звання, спортивного звання.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 розділу І Порядку № 384 до щомісячних основних видів грошового забезпечення працівників Служби судової охорони, серед іншого, належить надбавка за стаж служби.
Пункти 8, 9 розділу І Порядку № 384 визначають, що грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади, серед іншого, в територіальних органах Служби судової охорони. Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.
Положеннями пунктів 17-19 розділу ІІ цього Порядку визначено, що надбавка за стаж служби співробітникам виплачується у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальним званням у розмірах згідно з додатком 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони». Обчислення вислуги років для виплати надбавки за стаж служби співробітникам проводиться підрозділами кадрового забезпечення за матеріалами особової справи співробітника та оголошується відповідним наказом Служби або територіального управління Служби в разі призначення (переміщення) на посаду та щороку станом на 1 січня. До вислуги років для виплати співробітникам надбавки за стаж служби зараховуються періоди, які визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою № 393.
Аналіз положень пункту «и» частини першої статті 17 Закону № 2262-XII, абзацу 12 пункту 1 Постанови № 393, пункту 5 Положення, пунктів 8, 9 розділу І та пунктів 17-19 розділу ІІ Порядку № 384 дає підстави вважати, що вказаними нормами визначено право за особою, у разі її переходу на службу до Служби судової охорони, на зарахування до стажу в Службі судової охорони, періоду (часу) роботи в державних органах.
При цьому, суд апеляційної інстанції констатує, що таке право закріплене в Законі № 2262-XII та Положенні, порядок його підтвердження та обчислення у Постанові № 393, а порядок його реалізації у Порядку № 384.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду сформував сталу судову практику під час вирішення питання щодо незатвердження державним органом списку посад, які зараховуються до стажу для обчислення вислуги років (постанови: від 18.11.2019 у справі № 813/5876/15, від 20.09.2019 у справі № 813/904/15, від 04.10.2018 у справі № 819/1695/16 тощо). Зокрема, суд касаційної інстанції вказав, що Закон № 2262-XII для окремих категорій осіб передбачає гарантії формування вислуги років, необхідної для призначення та нарахування пенсії. Реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами, покладених на них обов'язків, зокрема, щодо створення та затвердження списку посад. Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на встановлену державою гарантію для окремих категорій осіб як складової їхнього правового статусу, будуються на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, у цьому випадку це надання для співробітників Служби судової охорони певних гарантій, а саме права на зарахування до вислуги років для призначення пенсії часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, що затверджується Головою Служби судової охорони за правилами, встановленими пунктом «и» частини першої статті 17 Закону № 2262-ХІІ, то держава, у цьому випадку в особі Територіального управління Служби судової охорони у Рівненській області, безпідставно, відступаючи від гарантованих позивачу прав та правомірних очікувань, не зарахувала до її стажу службу в державних органах, як особі, на яку поширюється дія Закону № 2262-ХІІ.
Як було вказано вище, до вислуги років для виплати співробітникам Служби судової охорони надбавки за стаж служби зараховуються періоди, визначені Законом № 2262-ХІІ та Постановою № 393 (пункт 19 розділу II Порядку № 384).
Згідно з пунктом «и» частини першої статті 17 Закону № 2262-XII та абзацу 12 пункту 1 Постанови КМУ № 393, до стажу служби у Службі судової охорони зараховується час роботи в державних органах.
При цьому, суд враховує, що за приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (зі змінами), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 позивач працювала з 06.03.2001 до 29.12.2005 в Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України, з 30.12.2005 до 21.04.2009 в Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ. Прикарпатський юридичний інститут Національної академії внутрішніх справ України реорганізовано в Прикарпатський юридичний інститут МВС України. Прикарпатський юридичний інституті МВС України реорганізовано в Прикарпатський юридичний інститут Львівського державного університету внутрішніх справ України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Частиною другою статті 1 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до пункту п'ятнадцятого частини третьої статті 3 Закону №889-VIII дія цього закону не поширюється на працівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб'єктів господарювання державної форми власності, а також навчальних закладів, заснованих державними органами.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що період роботи позивача з 06.03.2001 до 29.12.2005 в Прикарпатській філії Національної академії внутрішніх справ України, з 30.12.2005 до 21.04.2009 в Прикарпатському юридичному інституті Львівського державного університету внутрішніх справ не може зараховуватись до служби в Службі судової охорони, оскільки такому зарахуванню підлягає лише час роботи в державних органах (державна служба).
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що доводи позивача, які зазначені у апеляційній скарзі є вірними, а висновок суду першої інстанції, про те, що позов є таким що не підлягає задоволенню є помилковим.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на викладене, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову від позову.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 липня 2024 року у справі № 300/1259/24 скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Івано-Франківській області про визнання дії та бездіяльності протиправними - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник