13 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/4081/24 пров. № А/857/3973/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року, головуючий суддя - Гудима Н.С., ухвалене у м. Рівне, у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Рівненській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,-
Позивач - ГУ ДПС у Рівненській області звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути податковий борг у розмірі 16220,71 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за відповідачем обліковується заборгованість з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості в загальній сумі 16220,71 грн. У зв'язку з несплатою узгодженої суми податкових зобов'язань в добровільному порядку протягом строків, встановлених податковим законодавством, вказана заборгованість набула статусу податкового боргу. Вимога про сплату недоїмки, виставлена контролюючим органом, відповідачем виконана не була, а тому податковий орган звернувся з даним позовом про стягнення коштів з платника податків в судовому порядку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у Рівненській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що добросовісний платник зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження (податковою адресою). У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним кореспонденції як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних наслідків.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з інтегрованими картками податкового органу у ОСОБА_1 наявна податкова заборгованість на загальну суму 16220,71 грн, а саме: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, що виникла на підставі податкового повідомлення-рішення №0345433-2410-1712-UA56060250000052338 від 21.07.2023 року.
Судом також встановлено, що 20.11.2023 року податковим органом сформовано податкову вимогу форми "Ф" №0006062-1306-1700 на загальну суму 16 446,07 грн.
У податковому повідомленні-рішенні та вимозі зазначена адреса платника податків « АДРЕСА_1 ». На цю ж адресу і були направлені вказані рішення відповідачу, однак не вручені останньому, поштові конверти повернулися на адресу податкового органу з відміткою "за закінчення терміну зберігання", "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано документального підтвердження вручення відповідачу за його податковою адресою податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, то відповідно платник податків ОСОБА_1 , не є повідомленим про наявність податкового зобов'язання в установленому ПК України порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Статтею 16 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначені зобов'язання платників податків, одним з яких є сплата податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Виконання податкового обов'язку є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк. (пункт 38.1 статті 38 ПК України).
В підпункті 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що сума узгодженого грошового зобов'язання (з врахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання визнається податковим боргом.
Із змісту підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України вбачається, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2, підпунктом 266.3.1 пункту 266.3 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України встановлено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
В підпункті «а» підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України зазначено, що податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Пунктом 54.5 статті 54 ПК України передбачено, що сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 58.3. статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення вважається належним чином врученим платнику податків (крім фізичних осіб), якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Також, пунктом 59.1 статті 59 ПК України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Главою 9 Розділу ІІ ПК України передбачено погашення податкового боргу платників податків.
Пунктом 95.1 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 95.2 статті 95 Податкового Кодексу передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Таким чином, передумовою для стягнення заборгованості є надсилання платнику податків податкової вимоги.
Як слідує з матеріалів справи, податкове повідомлення-рішення №0345433-2410-1712-UA56060250000052338 від 21.07.2023 року та податкова вимога №0006062-1306-1700 від 20.11.2023 року направлені позивачем відповідачу на адресу: вул.50-річчя Возз'єдання, буд. 10, с.Зоря, Рівненський район, яка не є зареєстрованою адресою (податковою адресою) відповідача.
Проте, згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №548272 від 17.04.2024 року, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.1990 року є « АДРЕСА_2 ».
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про те, що поданий адміністративний позов є передчасним, оскільки контролюючим органом не надано доказів направлення податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги на адресу відповідача, а також не дотримано алгоритму дій, передбачених ст. 95 ПК України, що передують зверненню до суду із даним позовом, зокрема, направленням податкової вимоги відповідачу на його адресу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року у справі №460/4081/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич