Справа №751/6959/24
Провадження №2/751/441/25
28 січня 2025 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд м. Чернігова
в складі: головуючого-судді Яременко І.В.
секретаря Шевченко А.О.,
pозглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну спpаву за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 34241,64 грн 64 коп та інфляційних втрат у розмірі 117766,17 грн, а також понесених судових витрат.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.09.2012 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 01.01.2012 в розмірі 239700,00 грн та проценти за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, у розмірі 47940,00 грн, а також судовий збір у сумі 2876,40 грн. Рішення суду набрало законної сили 18.09.2012.
На виконання рішення суду стягувачу 28.09.2012 було видано виконавчий лист, який направлений до Центрального відділу державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції для примусового виконання.
24.10.2012 на підставі виконавчого листа № 2/2515/1429 від 28.09.2012 старшим державним виконавцем Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ Бабенко В.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 34869379 про стягнення з ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 боргу у сумі 290516,40 грн.
У межах виконавчого провадження №34869379 одночасно з винесенням Постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.10.2012 був накладений арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 та оголошено заборону на його відчуження у межах суми стягнення - 290516,40 грн, про що була винесена постанова про арешт майна боржника.
Проте, попри примусове виконання судового рішення та обізнаність відповідача про існування боргу, останній рішення суду не виконував, заборгованість за договором позики не погашав. В межах виконавчого провадження №34869379, в рахунок погашення боргу, позики передано нереалізоване з прилюдних торгів майно, яке належало боржнику, а саме: 1/3 частину двокімнатної житлової квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , за початковою продажною вартістю 60347,00 грн, за рахунок чого була зменшена заборгованість відповідача, яка станом 24 березня 2024 року становить 230169,40 грн. Посилаючись на ст.625 ЦК України позивач вважає, що відповідач за період прострочення, починаючи з 12.03.2017 по 23.02.2022, з урахуванням вимог п.12 та п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зобов'язаний сплатити інфляційні втрати -117766,17 грн та 3% річних - 34241,64 грн від суми простроченого грошового зобов'язання 230169,40 грн, про що наводить розрахунок у позовній заяві.
Ухвалою судді від 26.08.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивач та його представник до судового засідання не з'явились, представник позивача надав заяву про проведення розгляд справи за його відсутності та відсуності позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, з дотриманням вимог п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 та ч. 4, 10 ст. 130 ЦПК України. Про причини неявки відповідач суду не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався. Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Більш того, Великою Палатою Верховного Суду України у своїй постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17, зроблено висновок, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення відповідної особи належним.
28.01.2025 ухвалою суду на підставі ст.ст. 280-281 ЦПК України, постановлено провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, розглядаючи позов в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 05.09.2012 заочним рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова у справі № 2515/9276/2012, провадження № 2/2515/1429/2012, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики від 01.01.2012, в розмірі 239700,00 грн та проценти за період з 01.01.2012 по 30.06.2012 в розмірі 47940,00 грн, а також судові витрати в сумі 2876,40 грн. Заочне рішення суду набрало законної сили 18.09.2012 (а.с.24-25).
На виконання вказаного рішення суду було видано виконавчий лист у справі №2515/9276/2012, строк пред'явлення до виконання до 17.09.2013 (а.с.3).
Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу ДВС Чернігівського міського управління юстиції Бабенко В.М. від 24.10.2012 відкрито виконавче провадження №34869379 на підставі виконавчого листа №2/2515/1429 виданого 28.09.2012 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у сумі 290516,40 грн (а.с.5).
Згідно Акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу (№ за ЄДРВП: 34869379) від 06.04.2015, в рамках виконавчого провадження №34869379 в рахунок погашення боргу, за заявою стягувача ОСОБА_1 передано нереалізоване з прилюдних торгів майно, яке належало боржнику, а саме: 1/3 частина двокімнатної житлової квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , за початковою продажною вартістю 60347,00 грн (а.с.6).
Відповідно до інформації начальника відділу Центрального ВДВС у м. Чернігові Помилуйка А. від 31.10.2024, на примусовому виконанні у Відділі перебуває виконавче провадження №34869379 з виконання виконавчого листа №2/2515/1429 від 28.09.2012. З дати пред'явлення виконавчого документа та станом на 22.03.2024 жодних стягнень грошових сум в рахунок погашення боргу, виконачого збору чи витрат на проведення виконавчих дій на депозитний рахунок відділу не надходили. Разом з тим 06.04.2015 актом державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу в межах примусового виконання виконавчого провадження №34869379 передано 1/3 частину двокімнатної житлової квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 42,3 квадратних метра, житловою площею 27,8 квадратних метра, та належить боржнику ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 01.06.1998, виданого Виконавчим комітетом Новозаводської районної ради згідно з розпорядженням № 657 від 25.05.1998, за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалось на реалізацію, тобто 60347,00 грн. Станом на 31.10.2024 залишок заборгованості згідно виконавчого документа складає 230169,40 грн (а.с.23).
Згідно розрахунку, наданого позивачем, за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 інфляційні нарахування становлять 117766,17 грн, 3% річних - 34241,64 грн (а.с.2).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частина 1 статті 11 ЦК України визначає, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й інші юридичні факти.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Заочним рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05.09.2012 встановлено, що ОСОБА_2 повинен сплатити ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.01.2012 в розмірі 239700,00 грн та проценти за період з 01.01.2012 по 30.06.2012, у розмірі 47940,00 грн, а тому в силу частини 4 статті 82 ЦПК України зазначені обставини не підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Згідно зі ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За правилами частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідачем такої заяви не надано.
Отже, в розумінні наведеної норми, за встановлених судом обставин, інфляційні втрати та 3 % річних підлягають стягненню саме за період з 12.03.2017 до 23.02.2022, тобто в межах заявлених позовних вимог.
Визначаючи розмір інфляційних втрат слід помножити суму заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.
Так за період з 12.03.2017 до 23.02.2022 року (1810 дні) інфляційне збільшення з суми боргу 230169,40 грн (в межах заявлених позивачем позовних вимог) становить - 117766,17 грн (230169,40 х 151,165-230169,40);
Також розрахунок 3% річних від простроченої суми: сума боргу х 3% х кількість днів прострочення / 365 (кількість днів у році), тобто:
за період з 12.03.2017 до 23.02.2022 року (1810 дні) штрафні санкції з суми боргу 230169,40 грн становлять 34241,64 грн (230169,40 x 3% x 1810 / 365 ).
Отже, наведений позивачем розрахунок розміру інфляційних втрат та 3% річних сумніву у суду не викликає.
Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1520,08 грн (а.с.4), які відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 11, 524, 256, 533-535, 625 ЦК України, та керуючись ст.ст. 10, 12, 95, 137, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд
Вирішив :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних за користування грошовими коштами за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 34241 грн 64 коп (тридцять чотири тисячі двісті сорок одну гривню шістдесят чотири копійки) та інфляційні втрати за період з 12.03.2017 по 23.02.2022 в розмірі 117766 грн 17 коп (сто сімнадцять тисяч сімсот шістдесят шість гривень сімнадцять копійок).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на сплату судового збору в сумі 1520 грн 08 коп (одна тисяча п'ятсот двадцять гривень вісім копійок).
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повне рішення складене 03.02.2025.
Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (остання відома адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Суддя І.В. Яременко