Справа № 459/650/24
Провадження № 2/459/153/2024
03 березня 2025 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.
з участю секретаря Середницької І.О.
представника позивача Завади Т.Р.
представника відповідача Буряка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
06.03.2024 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Завада Т.Р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що 22 жовтня 2020 року гр. ОСОБА_2 (надалі - Відповідач або Позичальник) отримав у відсоткову позику від ОСОБА_1 (далі у тексті- Позивач або Позикодавець) грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США (десять тисяч доларів США). Факт укладення договору позики та отримання грошових коштів підтверджується розпискою від 22 жовтня 2020 року, яка видана та підписана Позичальником. Позичальник зобов?язувався повернути грошові кошти у розмірі 10 000 доларів США через 10 місяців з моменту їх отримання.
Зі змісту розписки вбачається, що Відповідач зобов'язувався додатково сплатити 1% від суми боргу за кожен місяць користування грошовими коштами.
Також сторонами було погоджено графік повернення коштів відповідно до якого відповідач зобов'язувався сплатити до 22.11.2020 року - 1100 доларів США; до 22.12.2020 року - 1090 доларів США; - до 22.01.2021 року - 1080 доларів США; до 22.02.2021 року - 1070 доларів США; до 22.03.2021 року - 1060 доларів США; . до 22.04.2021 року - 1050 доларів США; до 22.05.2021 року - 1040 доларів США; до 22.06.2021 року - 1030 доларів США; до 22.07.2021 року - 1020 доларів США; до 22.08.2021 року - 1010 доларів США.
17.11.2020 ОСОБА_2 повернув 1100 доларів США, 23.12.2020 року повернув 1090 доларів США, 22.01.2021 року повернув 1080 доларів США, 23.02.2021 року - 1070 доларів США. Наведене підтверджується відповідними записами із підписами Відповідача на оригіналі розписки. Жодних інших грошових коштів від Позичальника за період від 22.03.2021 року по 22.08.2021 року станом на дату подачі даної позовної заяви Позивач не отримував.
Відповідач не дотримався взятих на себе зобов'язань за договором позики щодо повернення боргу у визначені строки не вжив та позику не повернув, про причини невиконання умов договору позики позивача не повідомив. Таким чином, відповідач умисно ухиляється від виконання покладених на нього договором позики зобов'язань та повернення боргу.
Тому просить з врахуванням уточнених позовних вимог стягнути з відповідача 6000 доларів США основного боргу, 210 доларів США відсотків за користування позикою, 3% річних - 511,52 доларів США та судові витрати.
18.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
03.05.2024 року відповідачем подано до суду відзив, в якому він посилається на те, що свої зобов'язання з повернення позики станом на момент звернення позивача до суду у встановлений розпискою строк виконав частково, оскільки Позивач отримав грошові кошти у розмірі 4 340,00 доларів США за період від 22.11.2020 по 23.02.2021, про що у розписці від 22.10.2020, здійснено відповідні записи. Крім того, кошти в сумі 1 060,00 доларів США за період від 23.02.2021 по 22.03.2021, кошти в сумі 1 050,00 доларів США за період від 23.03.2021 по 22.04.2021, як стверджує Відповідач він також повернув Позивачу у наперед домовлений строк, однак записи на Розписці від 22.10.2020 не здійснювались, оскільки передача таких коштів здійснювалась в присутності свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Також відповідач вважає, що позивач безпідставно вимагає стягнути з нього 3% річних від простроченої суми за період з 24.02.2022 по 04.03.2024, стверджує, що в даних правовідносинах буде належна лише вимога про стягнення 3% річних від простроченої суми лише за період з 23.05.2021 по 24.02.2022, також відповідач заперечує проти пені розміром 1% від позиченої суми за кожен тиждень. Відповідач обгрунтовує свої заперечення тим, що відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення асо скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов?язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цього Кодексу, а також від обов?язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)». Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».
17.05.2024 позивач подав відповідь на відзив в якому він вказав, що у відзиві на позовну заяву Представник Відповідача стверджує, що Позивач отримав грошові кошти в сумі 1 060,00 доларів США за період від 23.02.2021 по 22.03.2021 та кошти в сумі 1 050,00 доларів США за період від 23.03.2021 по 22.04.2021 у наперед домовлений строк однак записи на Розписці від 22.10.2020 не здійснювались, оскільки передача таких коштів здійснювалась в присутності свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Проте ні нормами чинного законодавства, ні змістом розписки не передбачався такий порядок засвідчення передачі коштів як присутність свідків. Єдиним доказом того, що Відповідач дійсно передав кошти Позивачу може бути здійснення відповідного запису на оригіналі розписки та проставлення підписів Позичальника та Позикодавця. Крім цього, згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, Верховний Суд у своїй постанові від 18.07.2018 у справі N?143/280/17 зазначив, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики. Тому, враховуючи те, що Відповідач не надає жодних інших доказів факту передачі Позивачу грошових коштів в сумі 1 060,00 доларів США за період від 23.02.2021 по 22.03.2021 та коштів в сумі 1 050,00 доларів США за період від 23.03.2021 по 22.04.2021 за розпискою від 22.10.2020, вважає, що такі мають бути стягненні з Відповідача та користь Позивача. 3 огляду на це, вважає, що Відповідач наводить неправильний розрахунок 3-ох % річних та пені, оскільки починає його з 23.05.2021, хоча такий розрахунок має проводитись з дати виникнення заборгованості, а саме з 23.03.2021.
04.06.2024 представник позивача подав заяву про залишення без розгляду заяву позивача про стягнення заборгованості в частині стягнення з відповідача 8560 доларів США пені за несвоєчасне повернення позичальником суми позики.
01.07.2024 Червоноградським міським судом Львівської області заяву представника позивача задоволено, та позовну вимогу позивача про стягнення заборгованості в частині стягнення з відповідача 8560 доларів США пені за несвоєчасне повернення позичальником суми позики - залишено без розгляду.
29.07.2024 представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №466/6859/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 22.10.2020.
29.07.2024 ухвалою суду у задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено.
16.09.2024 ухвалою суду підготовче провадження було закрито і призначено судовий розгляд.
02.12.2024 представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №466/6859/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 22.10.2020.
02.12.2024 ухвалою суду у задоволені клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі було відмовлено.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги, від частини позову щодо стягнення пені відмовились, зазначив що перекладач сертифікований, просив судові витрати покласти на відповідача.
Представник відповідача Буряк А.Ю. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача за обставин викладених у відзиві на позовну заяву та інших заявах, просив суд звернути увагу на те, що розписка складена на російській мові і перекладена перекладачем англійської мови який можливо не володіє російською, також вказував, що позивачем не доведено факту боргу.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні вказала, відповідач її керівник бачила як позивач передавав відповідачу кошти на купівлю машини, передача коштів відбувалася 5-8 разів, вказала що суми їй не відомі, бачила як позивач і відповідач підписували невідомі їй документи.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідка, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2020 року між сторонами був укладений договір позики, у відповідності до якого ОСОБА_2 отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 10000,00 доларів США, терміном на 10 місяців, під щомісячний 1 %, які зобов'язувався повернути до 22.08.2021, але своїх зобов'язань не виконав, що підтверджується відповідною розпискою з перекладом на українську мову (мова оригіналу російська).
На час розгляду справи в суді кошти ОСОБА_2 повернув частково. 17.11.2020 ОСОБА_2 повернув 1100 доларів США, 23.12.2020 повернув 1090 доларів США, 22.01.2021 повернув 1080 доларів США, 23.02.2021 - 1070 доларів США.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Наявність оригінала боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного винятку як суб'єктного складу.
Щодо стягнення на користь позивача процентів за користування грошовими коштами 1 % місячних за борговою розпискою від 22.10.2020 за період з 22.10.2020 по 22.08.2021.
Аналізуючи зміст боргової розписки, суд приходить до висновку, що відповідач, ОСОБА_2 , взяв на себе обов'язок повернути грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США, отримані від позикодавця, ОСОБА_1 , через 10 місяців з моменту їх отримання, тобто до 22 серпня 2021 року. Згідно з розпискою від 22 жовтня 2020 року, відповідач також зобов'язувався сплатити 1% від суми боргу за кожен місяць користування грошовими коштами.
Зміст наданої суду розписки чітко встановлює відповідний термін для повернення коштів, а також нарахування процентів за кожен місяць користування позикою. Відповідач повернув частину суми згідно з графіком: 17.11.2020 - 1100 доларів США, 23.12.2020- 1090 доларів США, 22.01.2021 - 1080 доларів США, 22.02.2021 - 1070 доларів США.
Проте, станом на дату подачі позовної заяви, позивач не отримував від відповідача жодних інших грошових коштів за період з 22.03.2021 по 22.08.2021, незважаючи на зобов'язання щодо регулярних платежів, визначених графіком розписки, згідно з яким суми мали бути виплачені у такі строки: 22.03.2021 - 1060 доларів США; 22.04.2021 - 1050 доларів США; 22.05.2021 - 1040 доларів США; 22.06.2021 - 1030 доларів США; 22.07.2021 - 1020 доларів США; 22.08.2021 - 1010 доларів США.
Суд критично ставиться до пояснень свідка, оскільки вони не підтверджуються жодними додатковими доказами. Свідчення свідка не містять конкретних посилань на документи або інші матеріали, які б могли підтвердити викладену інформацію. Враховуючи відсутність об'єктивних джерел, які могли б підкріпити показання свідка, суд вважає їх ненадійними для прийняття в якості доказу у справі.
Враховуючи, що сторони погодили графік повернення коштів, а також відповідні відсотки за користування позикою, вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами за період з 22.03.2021 по 22.08.2021 підлягає задоволенню, виходячи з наступного: оскільки розмір процентів визначений договором, суд має підстави для стягнення процентів за цей період.
Таким чином, з відповідача по справі на користь позивача слід стягнути основний борг у розмірі 6000доларів США та проценти в за користування грошовими коштами за період з 22.03.2021 по 22.08.2021 відповідно до умов боргової розписки у розмірі 210 доларів США.
Щодо стягнення з відповідача грошових коштів в іноземній валюті.
Відповідно до правових позицій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що викладені в Постанові Пленуму Суду № 5 від 30.03.2012, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. При цьому суд керується висновками Великої палата Верховного Суду, постанова від 4 липня 2018 року (справа № 761/12665/14-ц). Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2019 року у справі №752/18552/17.
Отже, грошові кошти за розпискою від 20.10.2020 за період з 22.03.2021 по 22.08.2021 з урахуванням щомісячних у розмірі 1%, повинні бути стягнені з відповідача на користь позивача в сумі 6210 доларів США.
Щодо стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України випливає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За борговою розпискою від 22.10.2020 відповідач ОСОБА_2 прострочив грошове зобов'язання з 22.03.2021, а тому у відповідача виник обов'язок сплатити позивачеві суму 6210 доларів США.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Аналізуючи зміст боргової розписки, суд приходить до висновку, що відповідач, ОСОБА_2 , отримав від позикодавця, ОСОБА_1 , грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США на умовах відсоткової позики, підтвердженого розпискою від 22 жовтня 2020 року. Відповідач зобов'язувався повернути ці кошти через 10 місяців, тобто до 22 серпня 2021 року, а також сплатити 1% від суми боргу за кожен місяць користування грошовими коштами.
Зі змісту розписки вбачається, що відповідач також погодився на графік повернення коштів. За даними на момент подачі позову, відповідач не повернув кошти за період з 22 березня 2021 року, і позивач звернувся до суду з вимогою стягнути 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.
Суд приймає до уваги положення Закону України № 2120-IX, згідно з яким слід обчислювати 3% річних від простроченої суми боргу за період з моменту прострочення зобов'язання до моменту, визначеного вищезазначеним законом, а саме з 22 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 3% річних за борговою розпискою від 22 жовтня 2020 року в сумі 511,52 доларів США за період з 23.03.2021 по 04.03.2024. Проте на території України відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 введено воєнний стан, у зв'язку з цим, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відтак, суд приходить до висновку, позовна вимога про стягнення 3% річних, підлягає до часткового задоволення за період з 22 березня 2021 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 133,89 доларів США.
Оцінивши всі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині стягнення основного боргу за борговою розпискою від 22 жовтня 2020 року в сумі 10 000,00 (десять тисяч) доларів США, 1% щомісячних в сумі 6210,00 доларів США, та часткового задоволення в частині стягнення 3% річних за період з 22.03.2021 по 22.08.2021 року в сумі 133,89 доларів США.
Таким чином, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача, тому з відповідача підлягає стягнення заборгованість за договором позики грошових коштів від 22.12.2021 у розмірі 6343,89 доларів США, з яких: 6000 доларів США - основний борг; 210 доларів США - відсотки за користування позикою; 133,89 доларів США - 3% річних.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до висновку, що на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1936,54 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошових коштів від 22.12.2021 у розмірі 6343,89 доларів США, з яких: 6000 доларів США - основний борг; 210 доларів США - відсотки за користування позикою; 133,89 доларів США - 3% річних.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1936,54грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 13 березня 2025 року.
Суддя: Н. Я. Отчак