Справа № 459/2414/24
Провадження № 2/459/665/2024
10 березня 2025 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.
з участю секретаря Середницької І.О.
представника відповідача Люшика В.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
Представник позивача - адвокат Чорненький Я.Б. звернувся в суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позову зазначив, що між сторонами 08.11.2003 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області зареєстровано шлюб. Представник позивача зазначає, що в сторін дітей немає, за останні шість років стосунки між подружжям погіршились, вони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть, внаслідок чого вони втратили почуття любові, поваги, взаєморозуміння один до одного. Подальше збереження шлюбу є неможливим. У зв'язку з наведеним просить розірвати шлюб між сторонами.
Ухвалою від 19.09.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд на 23.10.2024 з повідомленням сторін, який востаннє відкладено на 30.12.2024.
30.12.2024 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.02.2025, та продовжено до 10.03.2025.
07.11.2024 представник відповідачки - адвокат Люшик В.К. подав відзив на позовну заяву в якому просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що представник позивача адвокат Чорненький Я.Б. подаючи позовну заяву не вказав, що ОСОБА_1 ще 27 вересня 2021 року подав позов про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 до окружного суду Штату Іллінойс в США. Позовна заява №2021D008302 про розірвання шлюбу подана ОСОБА_3 через його адвоката Давіда Бутбула, оскільки і позивач ОСОБА_1 і відповідачка ОСОБА_2 вже давно виїхали з України в США і є громадянами США.
Зі слів відповідачки ОСОБА_2 , вона разом з чоловіком ОСОБА_1 в серпні 2011 року виїхали з України в США, а в 2020 році вони обоє отримали громадянство США та проживають там до цього часу.
Оскільки і позивач і відповідачка є громадянами США, то окружний суд ОСОБА_4 прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання його шлюбу з ОСОБА_2 по якій рішення судом поки що не прийняте, так як відповідачкою заявлені вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на її утримання, оскільки вона є інвалідом.
Звертаючись з позовом до українського суду позивач ОСОБА_1 намагається уникнути призначення аліментів на користь відповідачки ОСОБА_1 ..
Посилається на постанову від 24 липня 2020 року у справі №357/12676/18 (провадження №61- 1549св20) де Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звертає увагу на те, що згідно зі статтею 60 Закону України №2709-IV «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності-правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
Верховний Суд у цій постанові вказав, що аналіз положень статті 60 Закону №2709- IV дає підстави дійти висновку, що законодавець України визначив чотири колізійні прив'язки у визначенні закону, яким має керуватися подружжя під час вирішення питання про припинення шлюбу, зокрема:
1)спільний особистий закон подружжя (lex patrie);
2)закон спільного місця проживання подружжя, за умови, що один з подружжя продовжує проживати у цій державі (lex domicilii);
3)право держави, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв'язок іншим чином (proper lav);
4)закон обраний подружжям (lex voluntatis).
У позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 немає розбіжностей щодо останнього місця проживання подружжя в США, і США є державою з правом якої подружжя ОСОБА_5 має найбільший зв'язок. Вказане підтверджується подачею позовної заяви ОСОБА_1 до окружного суду Штату Іллінойс в США, законодавство якого передбачає що разом з розірванням шлюбу суд має втрішити усі можливі правовідносини як майнового, так і немайнового характеру між сторонами: поділ спільно нажитого майна подружжя, призначення аліментів на дітей, призначення аліментів на дружину, визначення місця проживання дітей, встановлення одноосібної опіки над дітьми.
Відтак вважає, що позов про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 має розглядати суд по місцю їхнього теперішнього проживання в США, оскільки вони обоє є громадянами США та обрали для вирішення їхнього спору закон цієї держави, у зв*язку з чим ОСОБА_1 вже подав позов про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 до окружного суду ОСОБА_4 .
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, при цьому представник позивача - адвокат Чорненький Я.Б. просив судовий розгляд проводити у їх відсутності, оскільки позивач перебуває за межами України, тому не може прибути у судове засідання. Позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача - адвокат Люшик В.К. у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив.
Заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Згідно повторно виданого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 29 серпня 2024 року, сторони зареєстрували шлюб 08 листопада 2003 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області, актовий запис №486.
Представник позивача у позовній заяві зазначив адресу фактичного проживання ОСОБА_1 - Львівська область, Стрийський район, с. Добрівляни.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 , станом на 12.09.2024 зареєстрована у встановленому законом порядку за адресою: АДРЕСА_1 , з 15.05.1974.
У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» наведені підстави визначення підсудності справ судам України.
Так, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Як слідує із ст. 2 ЗУ «Про громадянство України» якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є громадянами України, мають постійне проживання на території України за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно, даний спір відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 76 ЗУ «Про міжнародне приватне право» може бути вирішеним судом України за правилами встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Також реєстрація місця проживання сторін по справі за вказаними адресами свідчить про безпідставність визначення територіальної підсудності справи суддею Верховного Суду в порядку встановленому ст. 29 ЦПК України.
За змістом статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Зі змісту наведеної статті слідує, що підставою для відмови у відкритті провадження у справі може бути наявність в суді іншої держави спору, що виник між тими самими сторонами, з аналогічними предметом та підставами. Відмінність підстав позову виключає можливість відмови у відкритті провадження у справі.
Заперечуючи проти позову представник відповідача ОСОБА_6 зазначає, що спір про розірвання шлюбу між сторонами на даний час вирішується в Окружному суді штату Іллінойс, США. На підтвердження своїх заперечень долучив копію позовної заяви про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 поданої ОСОБА_1 до Окружного суду штату Іллінойс, США (на англійській мові), з перекладом на українську мову; копію перевірки сертифікації ОСОБА_7 на англійській мові, з перекладом на українську мову та копію документу про реєстрацію в окружному суді округу Кук, штату Іллінойс, США справи № 2021D008302 про розірвання шлюбу, з перекладом на українську мову.
Однак, відповідно до ч.8 ст. 95 ЦПК України, іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.13 Закону України «Про міжнародне приватне право»- документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Для засвідчення вірності перекладу та вірності копій, документи, які складено за кордоном, повинні прийматися за умови їх легалізації або проставляння апостилю, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Легалізація документів та/або проставлення апостилю - це процес підтвердження походження документів. Як апостиль, так і легалізація підтверджують справжність підпису особи, що засвідчила документ.
Апостиль ставиться для використання документів в країнах, які підписали Гаазьку конвенцію, яка була прийнята в 1961 році, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та вступила в силу в Україні в 2003 році.
Згідно ст. 1 Гаазької Конвенції її дія поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.
Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Приписами ст. 3 цієї Конвенції передбачено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Відповідно до ст. 4 Конвенції передбачений в ч. 1 ст. 3 цієї Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.
Таким чином, для цілей прийняття документів, а саме копії позовної заяви про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 поданої ОСОБА_1 до Окружного суду штату Іллінойс, США; копії перевірки сертифікації ОСОБА_7 та копії документу про реєстрацію в окружному суді округу Кук, штату Іллінойс, США справи № 2021D008302 про розірвання шлюбу, ці документи повинні містити апостиль або бути скріпленими з апостилем.
Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Крім цього суд, зберігаючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, не має обов'язку щодо самостійного збору доказів у справі. За наявності складнощів у самостійному поданні доказів учасником справи, суд вправі витребувати такі докази за його клопотанням.
Твердження про те, що Окружним судом округу Кук, штат Іллінойс, США розглядається аналогічний спір є однією із підстав, за яких відповідач заперечує проти позову ОСОБА_1 , тому на відповідача, в силу ст. 81 ЦПК України, покладений обов'язок доведення такої обставини.
Однак відповідач та її представник не надали суду доказів неможливості ОСОБА_2 самостійно звернутись до відповідного суду у США за інформацією про стан розгляду справи за її позовом (зверненням), а також надати копію процесуального документу з якого можливо чітко встановити предмет та підстави позову в іноземному суді.
Жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав в іноземному суді стороною відповідача суду не надано, оскільки такі не містять апостиль або є скріпленими з апостилем.
Окрім того, міжнародними договорами, підписантами якими є Україна та США не передбачено процедури визначення наявності такого спору в іноземному суді.
У зв'язку із наведеним судом не встановлено підстави неможливості розгляду даного спору Червоноградським міським судом Львівської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
За приписами ч. 1 ст. 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Як вбачається з ч. 2 ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеної в пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»: проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя».
Судом встановлено, що сторони не підтримують сімейних стосунків, шлюб їх існує формально, проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, тому такий шлюб зберігати не доцільно.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: Львівська обл., Стрийський р-н., с. Добрівляни) та ОСОБА_2 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ), що зареєстрований 08.11.2003 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області, актовий запис №486 - розірвати.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 13.03.2025.
Суддя: Н. Я. Отчак