Провадження № 22-ц/803/581/25 Справа № 212/3419/24 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
12 березня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
за участю секретаря Черняєвої С.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/3419/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року,
встановив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працювала за професією машиніста конвеєра на кар'єрі, машиніста конвеєра на дробильній фабриці ПрАТ «ЦГЗК» тривалий час у шкідливих умовах праці, а саме: з 09.06.2005 року по 20.04.2021 року, отримала професійні захворювання сидеросілікоз, радикулопатію попереково-крижову. Довідками МСЕК від 21.02.2024 року позивачу первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності. При повторному переогляді довідкою МСЕК від 07.03.2024 року їй встановлено 65% втрати професійної працездатності та ІІІ групу інвалідності безстроково, визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення.
Вважає, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, позивач втратила своє здоров'я, чим їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, позбавлена можливості вести повноцінний спосіб життя. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичні страждання та біль через важкість самопочуття та особливості лікування. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінює в 715 680 гривень.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ПрАТ «ЦГЗК» на її користь 715 680 гривень на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ЦГЗК» про відшкодування моральної шкоди задоволений частково. Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 260 000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої моральної шкоди, збільшити її розмір до заявленого нею у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушена постійно лікуватися. Судом першої інстанції не повністю враховано характер та обсяг заподяних позивачеві моральних страждань, вимушених змін у її повсякденному житті, необхідність постійного лікування, перерживань з приводу здоров'я. Суд прешої інстанції не взяв до уваги ушкодження зоров'я позивача через професійне захворювання, яке пов'язано зі шкідливими умовами праці на виробництві, що спричинило втрату 65% професійної працездатності безстроково та встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності безстроково, визнання позивача непридатною до роботи за своєю спеціальністю внаслідок стану здоров'я.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ЦГЗК», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процессуального права, просить рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Якщо суд прийде до висновків про залишення рішення без змін, зменшити суму відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання до 40 000 гривень з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що судо першої інстанції не розглянуто клопотання відповідача про витребування доказів та писмове опитування позивача в порядку ст. 93 ЦПК України, де позивач просив витребувати у позивача довідку, видану банківською установою, про наявність у нього рахунку. Внаслідок цього порушено такий принцип цмвільного судочинства як рівність учасників перед законом і судом та змагальність сторін. Зазнача, що внаслідок прорушення норм процесуального права прийняте неправильне рішення, яке підлягає скасуванню.
Посилається, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Вважає, що сума відшкодування судом занадто завищена і не відповідає критеріям розумності та справедливості, про які йдеться в ст. 23 ЦК України.
Також суд зобов'язав відповідача здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі.
Посилається, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( далі Закон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, тобто, відповідач зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.
Зазначає, що врегулювавши питання щодо оподаткування стягнутих сум, суд вийшов за межі предмету позову і врегулював питання сплати податків, яке не є предметом спору між сторонами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ПрАТ «ЦГЗК» не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працювала з 09.06.2005 року по 12.07.2011 року за професією машиніст конвеєра у кар'єрі, з 12.07.2011 року по 20.04.2021 року за професією машиніст конвеєра на дробильній фабриці ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» тривалий час у шкідливих умовах праці.
27 січня 2023 року складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) ОСОБА_1 : радикулопатії попереково-крижової, сидеросилікоз другої стадії. Причиною професійних захворювань в акті зазначено пил переважно фіброгенної дії, важкість праці. Обставиною виникнення профзахворювань слугувала праця на ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» за професією машиніста конвеєра технологічної служби дробильної фабрики. Також підставою для встановлення професійного характеру захворювання послужив профмаршрут: 09.06.2005-12.07.2011 - ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» Глеюватський кар'єр, дільниця ВШТ ЦПТ №2 машиніст конвеєра у кар'єрі.
07.03.2023 року ОСОБА_1 було первинно встановлено 40% втрати професійної працездатності, з яких 20% радикулопатія, 20% сидеросилікоз, що підтверджено Довідкою МСЕК серії 12 ААА №127076 від 07.03.2023 року.
Відповідно довідки МСЕК серії 12 ААА №129930 від 17.03.2024 року та довідки МСЕК серії 12 ААГ №558355 від 17.03.2024 року ОСОБА_1 повторно встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких 45% по сидеросилікозу, 20% по радикулопатії, ІІІ групу інвалідності безстроково, визначено потребу в медикаментозному лікуванні, забезпеченні виробами медичного призначення, спостереженні та лікування у сімейного лікаря, невролога, протипоказано важку фізичну працю, тривалу ходу, вимушену позу, переохолодження, працю в умовах виробничого пилу.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Згідно роз'яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Відповідно ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров'ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров'ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров'я.
Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 26 січня 2023 року, причиною професійних захворювань позивача є: пил переважно фіброгенної дії, важкість праці, які перевищували гранично допустимий рівень небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу.
Отже, роботодавець ПрАТ «ЦГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».
Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ЦГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ПрАТ «ЦГЗК» щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач змушена проходити курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлена нормальних життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Таким чином, судом першої інтанції вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 260 000 гривень, суд першої інстанції виходив з меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмеження в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності 65%, періоду роботи на підприємстві відповідача 15 років та 10 місяців за професією машиніста конвеєра на кар'єрі, машиніста конвеєра на дробильній фабриці ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».
Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись з такими висновками суду щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.
Зокрема, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Встановлено, що у зв'язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона, на теперішній час, втратила професійну працездатність у загальному розмірі 65% та її визнано особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.
Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки її постійно турбує біль, задишка, кашель та вона періодично проходить лікування, покращення в стані здоров'я не спостерігається.
Виходячи з цих обставин, апеляційний суд, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, тривалий період праця в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ЦГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визначенням позивачу ІІІ групи інвалідності, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, приходить до висновку, що справедливим в її ситуації буде визначити розмір моральної шкоди у розмірі 390 000 гривень.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не вірно були застосовані положення Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі Закон № 466), яким внесені зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів апеляційного суду не приймає, з огляду на наступне.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №180/505/20-ц суд Верховний Суд дійшов висновку, що з 23 травня 2020 року суми на відшкодування моральної шкоди підлягають оподаткуванню у разі перевищення її розміру чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати.
Так, для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним й об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Виходячи із наведеного, посилання в апеляційній скарзі відповідача, як на правозастосовчу практику Верховного Суду, викладену у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 180/505/20-ц є безпідставними, оскільки зміст правовідносин у вказаній справі та у даній справі є відмінним. Так, у справі №180/505/20-ц склалися правовідносини щодо оскарження дій державного виконавця при виконанні рішення суду, яким стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров'я, без утримання податку з доходу фізичних осіб, тоді як предметом данного спору є відшкодувнання моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров'ю. За таких обставин, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру моральної шкоди із урахування податку.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на судову практику районних та апеляційних судів в аналогічних справах, колегія суддів апеляційного суду також не приймає, оскільки частиною 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом першої інстанції розміру моральної шкоди, шляхом збільшення її з 260 000 гривень до 390 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ЦГЗК».
Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 2 600 гривень до 3 900 гривень, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.
Крім того, з відповідача ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір гривень за подання позивачем апеляційної скарги.
В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 260 000 гривень до 390 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов'язкових платежів.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 липня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмір з 2 600 гривень до 3 900 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем в розмірі 5 850 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 12 березня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста