Справа №949/2475/24
07 березня 2025 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно,
Позивач ОСОБА_1 31 грудня 2024 року звернувся в суд з позовом до відповідача Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно.
Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, а також вимогам статті 95 цього Кодексу.
Встановивши, що заяву було подано без додержання вимог статті 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалою суду від 03 січня 2025 року позивачу надано десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення вказаних в ній недоліків.
Зазначена ухвала суду про залишення позовної заяви без руху отримана позивачем 19 січня 2025 року, що підтверджується поштовим повідомленням.
27 січня 2025 року на адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви, яка мотивована тим, що через хакерську атаку, яка була в січні місяці 2025 року, не всі державні реєсти працюють, а тому він не може отримати відповідні документи.
Ухвалою суду від 27 січня 2025 року заяву позивача ОСОБА_1 про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви було задоволено та надано десять днів з дня вручення ухвали про продовження процесуального строку на усунення недоліків.
Вказану ухвалу суду від 27 січня 2025 року було отримано позивачем 21 лютого 2025 року, що підтверджєуться поштовим повідомленням.
Однак, у вказаний термін цих недоліків позивачем ОСОБА_1 не усунуто.
Частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У своїх рішеннях ЄСПЛ також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Практика ЄСПЛ також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням процесуальних строків (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Відповідно до правової позиції, яка міститься у рішенні ЄСПЛ у справі «Каракуць проти України», будь-яке порушення права доступу до суду відсутнє, якщо особа не виявила належної зацікавленості у розгляді його справи. ЄСПЛ у рішенні у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.проти Іспанії» ЄСПЛ вказав на те, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що його безпосередньо стосуються, утримуватися від використання методів, які пов'язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (постанова Верховного Суду від 03.12.2018 року у справі № 904/5995/16).
Аналізуючи вказані причини, суд враховує наступне. Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення Європейського суду з прав людини від 07.05.2002 року у справі «Мак-Вікар проти Сполученого Королівства», заява № 46311/99, пункти 48-62; від 23.09.1998 року у справі «Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства», заява № 68416/01, пункт 61).
У свою чергу суддя звертає увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Частиною 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись статтями 185, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно вважати неподаною та повернути позивачу.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Суддя: підпис.
З оригіналом згідно.
Суддя Дубровицького
районного суду К.М. Отупор