13 березня 2025 року справа №320/51469/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області про скасування рішення та скасування наказу,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області, в якій просить суд (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 20.11.2024 року, заяви про уточнення позовних вимог від 02.01.2025 року, заяви про збільшення позовних вимог від 16.01.2025):
- скасувати рішення полковника ОСОБА_2 щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та, відповідно, накладення 04.10.2024 дисциплінарного стягнення у вигляді догани,
- скасувати наказ ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 25.10.2024 № 549/ДСК та поновити надбавку посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також поновити преміювання посадового окладу, компенсувавши 112 875,48 грн.,
- визнати протиправними дії посадових осіб ГУ СБУ у м. Києві та Київській області Костянтина Кулумбегова та ОСОБА_2 при відданні вказівок, які слугували безпідставним накладення стягнення, а також ОСОБА_3 при накладенні дисциплінарного стягнення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 04.10.2024 начальником 3 відділу Головного відділу з протидії системним загрозам управлінню державою Управління захисту національної державності ГУ СБУ у м. Києві та Київській області полковником ОСОБА_4 на підставі доповіді начальника 1 сектору 3 відділу Головного відділу з протидії системним загрозам управлінню державою Управління захисту національної державності ГУ СБ України у м. Києві та Київській області майора ОСОБА_5 підготовлено рапорт про оголошення йому догани за неналежне виконання службових обов'язків, відповідно до пункту «б» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, яке виразилось у невиконанні вказівок керівництва відділу щодо необхідності 28.09.2024 прибути за місцем проходження служби, у зв'язку з тим, що відбуватиметься навчання нормативно-правовим актам Служби безпеки України.
Позивач зазначає, що викладена у рапорті інформація не відповідає дійсності, оскільки ні начальником сектору Костянтином Кулумбеговим, ні начальником відділу Віталієм Калінчуком не було вказівки щодо необхідності прибуття до місця несення служби саме у зв'язку з проведенням навчань нормативно-правових актів СБ України та про їх проведення 28.09.2024 він не був проінформований.
Окрім того, відповідно до його посадових обов'язків, він як оперативний співробітник здійснює службову діяльність поза місцями дислокації, у тому числі відвідувати відповідні заходи для здобуття та посилення оперативних позицій по лінії роботи, що він і здійснював 28.09.2024.
Позивач вважає, що дії начальника сектору ОСОБА_5 та начальника відділу Віталія Калінчука свідчать про зловживання та перевищення ними службових повноважень, а також створення штучних умов для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа №320/51469/24 передана на розгляд судді Панченко Н.Д.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2024 року заяву про самовідвід судді Панченко Н.Д. задоволено. Передано адміністративну справу № 320/51469/24 за позовом ОСОБА_1 до начальника 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, начальника 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБУ у м. Києві та Київській області про визнання протиправними дії, скасування рішення, до Відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) Київського окружного адміністративного суду для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 грудня 2024 року, справа №320/51469/24 передана на розгляд судді Кочановій П.В.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу, відкрито провадження у справі №320/51469/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 16 січня 2025 року.
Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовлено.
6 лютого 2025 року через відділ документального забезпечення та контролю відповідачем було надано відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог позивача. Відповідач зазначив, що позивач та усі його командири (начальники) в окреслений позовними вимогами період часу проходили службу в умовах правового режиму воєнного стану, спричиненого повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. ОСОБА_6 , будучи на посаді начальника сектору у підрозділі, до штату якого входив Позивач, безпосереднім начальником останнього, з метою додержання окремо встановленого усним наказом керівництва ГУ СБУ розпорядку дня на 28.09.2024 віддав Позивачу 27.09.2024, зокрема, на підставі ч. 1 ст. 6 Дисциплінарного статуту ЗСУ, ст. 30, ч. 2 ст. 35 Статуту внутрішньої служби ЗСУ вказівку (усний наказ) щодо необхідності прибуття Позивача 28.09.2024 за місцем розташування ГУ СБУ для участі у колективному вивченні особовим складом цього підрозділу, очолюваного ОСОБА_4 , і навчанні практичному застосуванню відповідних положень нормативно-правових актів СБУ, які стосуються забезпечення боєготовності підрозділу в умовах правового режиму воєнного стану, тобто для участі у заходах, передбачених п. 5 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Натомість, Позивач зазначену вказівку (усний наказ) свого начальника ОСОБА_5 не виконав, чим порушив військову дисципліну.
Надалі у відповідь на відданий ОСОБА_4 30.09.2024 Позивачу, усний наказ про необхідність надання доповіді (рапорту) стосовно причин відсутності на вищевказаних заходах, пов'язаних із забезпеченням боєготовності підрозділу, Позивач таку доповідь всупереч вимогам ч. 3 ст. 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ не надав, чим повторно порушив військову дисципліну, у зв'язку з чим ОСОБА_7 у межах своїх дисциплінарних повноважень, вирішив притягнути Позивача до дисциплінарної відповідальності та 04.10.2024 оголосив Позивачу у встановленому порядку догану як дисциплінарне стягнення, про що письмовим рапортом від 04.10.2024 доповів начальнику ГУ СБУ.
Надалі, начальник ГУ СБУ доповів письмовим рапортом від 09.10.2024 Голові СБУ про ініціювання питання щодо зарахування Позивача у розпорядження начальника ГУ СБУ відповідно до п/п. «б» п. 48 Положення № 1262/2007 у зв'язку з прийняттям управлінських рішень стосовно переміщення військовослужбовців СБУ для здійснення оперативно-службової діяльності на окремих напрямках та підвищення її ефективності із запланованим переміщенням Позивача по службі до іншого підрозділу на посаду, встановленим на якій кваліфікаційним вимогам він би професійно відповідав.
28.10.2024, Голова СБУ віддав письмовий наказ №1146/ОС/дск про зарахування Позивача у розпорядження начальника ГУ СБУ, тобто визначив Позивачу передбачене абз. 1 п. 4.9 Інструкції № 772 тимчасове службово-посадове становище з метою подальшого переміщення Позивача по службі до іншого підрозділу для підвищення ефективності оперативно-службової діяльності.
Також, за ініціативою його командира (начальника) ОСОБА_3 , донесеною письмовим рапортом від 25.10.2024 начальнику ГУ СБУ, наказом останнього від 25.10.2024 № 549/ДСК виплати Позивачу надбавки (раніше встановленої у розмірі 100 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років) і премії як додаткових видів грошового забезпечення згідно із «Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України», затвердженою наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК, були скасовані.
При цьому, зазначає, що надбавки та премії мають виключно заохочувальний характер, та можуть встановлюватися військовослужбовцю, який претендує на їх одержання, у разі сумлінного (зокрема, з дотриманням військової дисципліни), якісного, своєчасного, належного виконання службових обов'язків та розпорядником виділених із державного бюджету на утримання ГУ СБУ бюджетних асигнувань, з яких у 2024 році здійснювались виплати Позивачу оскарженої ним надбавки і преміювання, є начальник ГУ СБУ.
На підставі зазначеного, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
12 лютого 2025 року позивачем надана відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з запереченнями відповідача, викладеними у відзиві. Зазначає, що згідно з п. 1 Наказу СБ України від 12.01.2017 № 22 «Про службовий (робочий) час у Службі безпеки України та внутрішній службовий (трудовий) розпорядок», для співробітників-військовослужбовців встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - суботою і неділею. 28.09.2024 днем тижня була субота, тому вказана дата вважалась вихідним днем. Згідно з п. 5 Наказу, у регіональному органі СБ України (ГУ СБУ у м. Києві та області являється регіональним органом) інший розподіл службового часу може встановлюватися начальником регіонального органу, у разі необхідності, пов'язаної з особливостями виконання завдань за відповідними напрямами діяльності. Тому начальник сектору ОСОБА_6 та начальник відділу Віталій Калінчук не уповноважені самостійно встановлювати інший розподіл службового часу, у тому числі у вихідні дні, оскільки не займають відповідної посади. Окрім того, зазначає, що згідно з п. 7 Наказу, співробітники-військовослужбовці за рішенням начальника підрозділу, органу залучаються до виконання службових обов'язків понад службовий час, у вихідні дні з метою забезпечення у підрозділі, органі постійної бойової та мобілізаційної готовності, виконання невідкладних або непередбачуваних завдань. Про залучення позивача до вищевказаних завдань (заходів) 28.09.2024 його не доведено та відповідного наказу не було. Також, дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту, передбачає такий вид дисциплінарного стягнення як сувора догана, а не скасування грошового забезпечення.
17 лютого 2025 року позивачем також надано відповідь на заперечення відповідача на відповідь позивача на відзив на позовну заяву, які надійшли на його електронну адресу 14.02.2025 року, в якій зазначає, що частина 3 статті 35 Закону України Внутрішнього статуту передбачає, що наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. При цьому, ОСОБА_6 передав вказівку про робочий час, яка не містила даних про те, що будуть проводитися навчання нормативно-правових актів СБУ (не відносяться до військових навчань, оскільки не містять у собі аспектів бойової підготовки) чи інші заходи про забезпечення бойової готовності. При цьому, у першій половині дня 28.09.2024 він перебував в околиці запасного командного пункту, а також в інших місцях, де здійснював діяльність, передбачену Законом України «Про Службу безпеки України», а також дійсними на той час його посадовими обов'язками.
17 лютого 2025 року позивачем також надано відповідь на заперечення відповідача на третю відповідь позивача на відзив на позовну заяву, які надійшли на його електронну адресу 15.02.2025 року, в яких позивач не погоджується з доводами відповідача щодо поширення позивачем інформації з обмеженим доступом, оскільки копіям рапортів у якості доказів, особами, що здійснювали їх виконання/підписання (Віталій Калінчук та ОСОБА_8 ), не було надано грифу обмеження доступу та відсутність грифа обмеження доступу на документі вказує на відкритість інформації, яка міститься у ньому, тому позивач вправі вільно розпоряджатися такою інформацією. Зазначає, що у запереченнях відповідача не було жодної правової аргументації щодо суті спору, зокрема щодо спростування неправомірності дій посадових осіб ГУ СБУ у м. Києві та Київській області, які викладені у позовних вимогах.
17 лютого 2025 року позивачем також надано відповідь на заперечення відповідача на четверту відповідь позивача на відзив на позовну заяву, які надійшли на його електронну адресу 15.02.2025 року, в яких позивач зазначає, що в силу того, що виконавцями поданих ним копій рапортів до суду не встановлено грифа обмеження доступу, такі документи вважаються відкритою інформацією. При цьому зазначає, що відповідно до посадових обов'язків, він як оперативний співробітник, зобов'язаний здійснювати службову діяльність поза місцями дислокації, у тому числі відвідувати відповідні заходи для здобуття та посилення оперативних позицій по лінії роботи, що він і здійснював 28.09.2024.
17 лютого 2025 року відповідачем надані заперечення на другу відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що долученим Позивачем до своєї другої відповіді від 14.02.2025 на відзив ГУ СБУ змістом листування із ОСОБА_9 прямо засвідчується наявність у Позивача 27.09.2024: 1) обізнаності про висловлену безпосереднім начальником необхідність прибуття 28.09.2024 (тобто у суботу як вихідний календарний день) Позивачем разом з іншим особовим складом підрозділу за місцем служби; 2) наміру прийняти 28.09.2024 участь у весіллі, замість виконання висловленого безпосереднім начальником наказу щодо необхідності прибуття за місцем служби. У подальшому Позивач про весілля не згадує, однак стверджує, що 28.09.2024 виконував свої посадові обов'язки, перебував на «околиці запасного командного пункту», виконуючи вказівку Голови СБУ. Зазначає, що доводи позивача спрямовані на виправдання своєї неправомірної поведінки та суперечать фактичним обставинам та нормам законів України.
17 лютого 2025 року відповідачем надані заперечення на третю відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що ГУ СБУ не володіє інформацією, доказами, які б могли завадити Позивачу виконати накази його начальників - від керівництва ГУ СБУ до безпосереднього начальника (прибути 28.09.2024 для участі спільно з іншим особовим складом підрозділу у заходах, передбачених п. 5 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за місцем проходження служби та доповісти 30.09.2024 про причини неприбуття 28.09.2024 для участі у цих заходах), за невиконання яких (наказів) Позивач поніс дисциплінарну відповідальність.
17 лютого 2025 року відповідачем надані заперечення на четверту відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що твердження Позивача про порушення його як людини і громадянина прав, зокрема права на відпочинок у вихідний день 28.09.2024, в умовах воєнного стану з боку посадових, службових осіб ГУ СБУ не констатує таке порушення як факт, а є лише даними, які вимагають їх дослідження та оцінки уповноваженим судом у межах адміністративного судочинства при вирішенні справи № 320/51469/24 по суті. При цьому, у згаданому Позивачем рапорті від 04.10.2024 стверджується не лише про віддання Позивачу наказу (вказівки) щодо необхідності складання відповідного рапорту із викладенням у ньому причин неприбуття 28.09.2024 Позивачем за місцем служби, але й про відмову доповісти про ці причини, тобто стверджується, зокрема, про порушення Позивачем вимог ч. 3 ст. 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ.
18 лютого 2025 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що вказівка ОСОБА_9 та ОСОБА_4 щодо прибуття з метою проведення навчань не надавалась. Тому позивач вважає, що зазначена вказівка у рапорті щодо накладення стягнення була штучно сфабрикована з метою створення умов для так званої «легалізації» накладення дисциплінарного стягнення.
18 лютого 2025 року відповідачем надано до суду заперечення на відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що усні накази керівництва Головного управління (як військової частини згідно із Статутом внутрішньої служби ЗСУ) про завчасне чи оперативне визначення на підставі п. 5 ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» тимчасового розпорядку тих або інших днів/дня, які наказом Центрального управління СБУ від 12.01.2017 № 22 могли та можуть ідентифікуватися робочими чи вихідними днями, зокрема 28.09.2024, за юридичною силою, що встановлює обов'язковість їх виконання, нічим не відрізняються від письмових наказів. Усні накази можуть дублюватися письмовими наказами на розсуд джерела їх походження. Оскарження будь-якого наказу, який не є явно злочинним, не звільняє від його беззастережного виконання, що прямо передбачено положеннями ч. 2 ст. 30 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, ч. 2 ст. 113 Дисциплінарного статуту ЗСУ. При цьому, Наказ керівництва ГУ СБУ, який Позивач оскаржує, неправильно ідентифікуючи джерело його (наказу) походження, було віддано, зокрема, й Позивачу як штатній одиниці регіонального органу в порядку підпорядкованості з дотриманням вимог закону.
19 лютого 2025 року до суду надійшли заперечення відповідача на п'яту відповідь позивача на відзив на позовну заяву, в яких відповідач додатково звертає увагу на те, що у згаданому Позивачем рапорті від 04.10.2024 стверджується не лише про віддання Позивачу наказу (вказівки) щодо необхідності складання відповідного рапорту із викладенням у ньому причин неприбуття 28.09.2024 Позивачем за місцем служби, але й про відмову доповісти про ці причини. Свідоме ненадання Позивачем своїм начальникам інформації про причини невиконання вищевказаного наказу є порушенням вимог ч. 3 ст. 37 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, тобто порушенням військової дисципліни.
21 лютого 2025 року позивачем подана до суду заява, в якій зазначає, що у поданих відзивах та запереченнях відповідачем не надано жодного доводу щодо спростування правомірності дій ОСОБА_3 при накладенні дисциплінарного стягнення, а також ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . ОСОБА_10 було накладене дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «в» статті 48 Дисциплінарного статуту, що передбачає такий вид дисциплінарного стягнення як сувора догана, а не скасування грошового забезпечення. Разом з тим, у матеріалах справи вказано, що стягнення ОСОБА_11 було накладено повторно (до стягнення накладеного ОСОБА_12 ), що суперечить положенням Дисциплінарного статуту ЗСУ, а також ст. 61 Конституції України.
24 лютого 2025 року відповідачем надано заперечення проти заяви позивача, в яких зазначає, що позивачем не наведено жодної норми права, порушення якої за тих чи інших фактичних обставин ідентифікувало б неправомірність дій ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 . Скасовані Позивачу виплати відповідної надбавки (раніше встановленої з урахуванням з урахуванням окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років надбавки у розмірі 100 % посадового окладу) і премії як додаткових видів грошового забезпечення згідно із «Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України», затвердженою наказом Центрального управління СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК, мають виключно заохочувальний характер, тобто могли і можуть встановлюватися військовослужбовцю, який претендує на їх (виплат) одержання, у разі сумлінного (зокрема, з дотриманням військової дисципліни), якісного, своєчасного, належного виконання службових обов'язків і завдань, залежно від їх складності, обсягу, важливості та скасовувалися, скасовуються за результатами оцінки оперативно-службової діяльності військовослужбовця на розсуд начальника ГУ СБУ як розпорядника бюджетних коштів у межах його дискреційних повноважень. Підстави для скасування наказу начальника ГУ СБУ від 25.10.2024 № 549/ДСК та здійснення виплати Позивачу запропонованих ним 159 014 грн. в якості відшкодування шкоди відсутні, оскільки така шкода Позивачу не завдавалася, а оскаржуваний наказ віддано правомірно.
Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин проходив військову службу в Головному управлінні Служби безпеки України у м.Києві та Київській області на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах 1 сектору 3 відділу головного відділу з протидії системним загрозам управлінню державою управління захисту національної державності.
04 жовтня 2024 року, начальником 3 відділу ГВ Д УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області полковником ОСОБА_4 подано рапорт до начальника Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області, в якому зазначено, що ним отримано рапорт начальника 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майора ОСОБА_5 щодо невиконання вказівок керівництва відділу старшим оперуповноваженим на ОВО 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майором ОСОБА_13 .
Рапорт ОСОБА_2 від 04 жовтня 2024 року обґрунтовано наступним: «…виходячи з рапорту ОСОБА_14 27.09.2024 року начальником сектору доведено вказівку заступника начальника 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області полковника ОСОБА_15 та особисто мною в робочому чаті месенджеру WhatsApp, щодо необхідності 28.09.2024 року о 10 год. 00 хв. співробітникам 3 відділу прибути за місцем проходження служби у зв'язку з тим, що відбуватиметься навчання нормативно правовим актам Служби безпеки України, на що ОСОБА_16 відповів дослівно «я завтра на свадьбу», не виконавши її.
28.09.2024 року ОСОБА_16 за місцем служби був відсутній, на телефонні дзвінки та повідомлення не відповідав.
30.09.2024 року мною, надано вказівку ОСОБА_14 підготувати рапорт, в якому викласти обставини на виконання вказівок та причини відсутності на робочому місці 28.09.2024 року, на що останній повідомив, що рапорт ним підготовлено але доповідати його відмовляється.
04 жовтня 2024 року, мною на нараді особового складу 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області, за неналежне виконання своїх службових обов'язків майору ОСОБА_17 ( НОМЕР_1 ) старшому оперуповноваженому на ОВО 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м. Києві та Київській області відповідно до статті 48 пункту «б» Дисциплінарного статуту Збройних сил України оголошено догану».
25 жовтня 2024 року, начальником ГВ «Д'УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області підполковником ОСОБА_10 подано до начальника Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області рапорт, в якому зазначено наступне: «За неналежне ставлення до виконання службових обов'язків, в тому числі порушення військової дисципліни старшим оперуповноваженим на ОВО 1 сектора 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майором ОСОБА_1 , що виразилося у системному самовільному залишенні робочого місця 1 сектора 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області без поважної причини та неналежному виконанні статті 3 (в частині особистої відповідальності кожного військовослужбовця за виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України), Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та статті 11 (в частині обов'язку військовослужбовців сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, прошу дозволу, відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженим наказом Служби безпеки України №515/ДСК-2018, знизити (скасувати) з 25 жовтня 2024 року:
- скасувати надбавку посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років згідно з главою 2;
- скасувати преміювання посадового окладу згідно з главою 13.».
Наказом начальника Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 25 жовтня 2024 року №549/ДСК «Про встановлення грошових надбавок співробітникам Головного управління», відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року №515/ДСК, скасовано з 25 жовтня 2024 року майору ОСОБА_1 (Б-021740), надбавку згідно з главою 2 та преміювання згідно з главою 13. У якості підстави зазначено рапорт начальника відділу Головного управління підполковника ОСОБА_18 від 25 жовтня 2024 року.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду за захистом свої прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.99 N 548-XIV "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" (далі Статут внутрішньої служби).
Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).
Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.
Згідно із статтями 5, 6 Статуту внутрішньої служби, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
За статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
За статтею 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Статтями 35-37 Статуту внутрішньої служби передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Згідно із статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Згідно статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно зі статтею 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Як передбачено статтею 87 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Порядок виконання дисциплінарних стягнень установлений, зокрема, статтями 96-98 Дисциплінарного статуту, відповідно до яких дисциплінарне стягнення виконується, як правило, негайно, а у виняткових випадках - не пізніше ніж за три місяці від дня його накладення. Після закінчення зазначеного строку стягнення не виконується, а лише заноситься до службової картки військовослужбовця. До зазначеного строку не зараховується час перебування військовослужбовця на лікуванні та у відпустці.
Особи, з вини яких не було виконане стягнення, несуть дисциплінарну відповідальність.
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.
З аналізу наведених норм слід дійти висновку, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивача засобами мобільного зв'язку повідомлено начальником 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майором ОСОБА_9 про вихід 28 вересня 2024 року на роботу, на що позивачем зазначено у відповідь (мовою оригіналу): «я завтра на свадьбу».
04 жовтня 2024 року, начальником 3 відділу ГВ Д УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області полковником Віталієм Калінчуком подано рапорт до начальника Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області, в якому зазначено, що ним отримано рапорт начальника 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майора ОСОБА_5 щодо невиконання вказівок керівництва відділу старшим оперуповноваженим на ОВО 1 сектору 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майором ОСОБА_13 .
25 жовтня 2024 року, начальником ГВ «Д'УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області підполковником Олександром Кондратом подано до начальника Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області рапорт, в якому за неналежне ставлення до виконання службових обов'язків, в тому числі порушення військової дисципліни старшим оперуповноваженим на ОВО 1 сектора 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області майором ОСОБА_1 , що виразилося у системному самовільному залишенні робочого місця 1 сектора 3 відділу ГВ «Д» УЗНД ГУ СБ України у м.Києві та Київській області без поважної причини та неналежному виконанні статті 3 (в частині особистої відповідальності кожного військовослужбовця за виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України), Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та статті 11 (в частині обов'язку військовослужбовців сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, відповідно до пункту «в» статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, просить надати дозвіл, про скасування з 25 жовтня 2025 року надбавки посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років згідно з главою 2 та преміювання посадового окладу згідно з главою 13».
Відповідно до посадової інструкції, наявної в матеріалах справи, старший оперуповноважений в особливо важливих справах 1 сектору 3 відділу головного відділу з протидії системним загрозам управлінню державою управління захисту національної державності Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області безпосередньо підпорядкований начальнику 1 сектору 3 відділу.
Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовець несе дисциплінарну відповідальність за порушення вимог чинного законодавства України, військової дисципліни, неякісне або несвоєчасне виконання завдань та посадових обов'язків, бездіяльність або невикористання наданих йому прав, порушення етичних норм.
Враховуючи вищевикладене, матеріалами справи підтверджено, що позивач вчинив дисциплінарне правопорушення, що виразилось у невиконанні ним розпорядження начальника 1 сектору 3 відділу.
Суд зазначає, що статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
За вчинення дисциплінарного правопорушення на позивача було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, що передбачене п. «в» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Таким чином, суд зазначає, що дії посадових осіб відповідача щодо оголошення суворої догани (накладення дисциплінарного стягнення) позивачу за неналежне виконання службових обов'язків, що виявилось у не виконанні наказу начальника, відповідно до п.«в» ст.48 Дисциплінарного статуту ЗС України є правомірними.
Щодо посилання позивача у відзиві на п. 1 Наказу СБ України від 12.01.2017 № 22 «Про службовий (робочий) час у Службі безпеки України та внутрішній службовий (трудовий) розпорядок», яким для співробітників-військовослужбовців встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - суботою і неділею та те, що 28.09.2024 днем тижня була субота, тому вказана дата вважалась вихідним днем, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
15.03.2022 Верховною Радою України прийнято Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ), який набув чинності 24 березня 2022 року.
Відповідно до пункту 1 Закону № 2136-ІХ, цей Закон визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Згідно з пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: « 2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
Частиною шостою ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ встановлено, що у період дії воєнного стану не застосовуються, зокрема, норми ст. 71 і 73 КЗпП.
Стаття 71 КЗпП забороняє роботу у вихідні дні та визначає виняткові випадки, коли залучення до роботи у вихідні дозволяється. Оскільки її норми під час воєнного стану не застосовуються, то залучення до роботи у вихідні дозволяється, у зв'язку з чим, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що 28.09.2024 було суботою та вказана дата вважається вихідним днем.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця, зокрема, додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
У свою чергу, недотримання військовослужбовцем зазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.
При цьому, відсутність законодавчо закріпленої вимоги диференціації застосування дисциплінарних стягнень та уповноваження законом на реалізацію дискреційних функцій для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності вимагає, щоб був зафіксований сам факт дисциплінарного порушення.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особою, яка вирішує питання про його накладення та його дискреційними повноваженнями, відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду в справі №821/4900/14 від 16 лютого 2018 року.
У справі №816/70/16 від 19.12.2019 Верховний Суд зазначив, що положення законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, не містить жодних застережень щодо необхідності дотримання послідовності при застосуванні до осіб дисциплінарних стягнень, а передбачають необхідність застосування до особи, якою вчинено дисциплінарний проступок, дисциплінарного стягнення, співрозмірного з вчиненим нею проступком та з урахуванням обставин його скоєння.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування рішення полковника ОСОБА_2 щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та, відповідно, накладення 04.10.2024 дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Щодо скасування розмірів додаткових видів грошового забезпечення позивача, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановленого вище, наказом начальника Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 25 жовтня 2024 року №549/ДСК «Про встановлення грошових надбавок співробітникам Головного управління», відповідно до розділу ІІІ Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженої наказом Служби безпеки України від 10 квітня 2018 року №515/ДСК, скасовано з 25 жовтня 2024 року майору ОСОБА_1 (Б-021740), надбавку згідно з главою 2 та преміювання згідно з главою 13. У якості підстави зазначено рапорт начальника відділу Головного управління підполковника ОСОБА_18 від 25 жовтня 2024 року.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
30.08.2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 від 30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704),
Підпунктами 1, 2 пункту 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, установлювати:
посадові оклади військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, посади яких не передбачені цією постановою, у розмірах, визначених затвердженими цією постановою схемами, згідно з додатками 1-11 за аналогічними посадами;
посадові оклади заступникам керівників структурних підрозділів, посади яких не передбачені цією постановою, на 1-5 відсотків нижче від посадового окладу відповідного керівника;
надбавку за особливості проходження служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) та особам рядового і начальницького складу в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років.
Порядок та умови виплати такої надбавки визначати керівникам державних органів залежно від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних обов'язків за посадою;
2) здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків (для військовослужбовців розвідувальних органів - не менш як 30 відсотків) посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
На виконання Постанови № 704 СБУ видано наказ від 10.04.2018 року № 515/ДСК, яким затверджено Інструкцію про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.04.2018 року за № 513/31964 (далі - Інструкція №515), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення та виплат компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України.
Згідно з пунктом 4 розділу І Інструкції №515/ДСК грошове забезпечення виплачується, зокрема, військовослужбовцям СБУ, які перебувають у розпорядженні відповідних начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБУ.
Відповідно до пункту 5 глави 2 розділу ІІІ Наказу 515/ДСК у разі несвоєчасного або неналежного виконання завдань, розмір надбавки за особливості проходження служби зменшується або вона скасовується.
Також, відповідно до пункту 5 глави 13 розділу ІІІ Наказу 515/ДСК встановлення премії військовослужбовцям, зменшення її розміру або скасування здійснюються за наказами голови СБУ його заступників, начальників (керівників) органів, підрозділів, закладів та установ СБУ. У мотивованих рапортах про зменшення розмірів премії чи її скасування зазначаються конкретні підстави для цього.
Пунктом 6 глави 15 розділу ІІІ Наказу 515/ДСК встановлено, що розмір премії знижується або вона взагалі скасовується за: неналежне виконання службових обов'язків; порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку; порушення військової дисципліни.
З аналізу наведених приписів Інструкції №515/ДСК слідує, що розмір премії визначається щомісячно в межах фонду грошового забезпечення преміювати військовослужбовців за їх особистий вклад у загальний результат служби, при цьому розмір премії може бути знижений чи скасований за неналежне виконання службових обов'язків, порушення вимог військових статутів і внутрішнього розпорядку, порушення військової дисципліни.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою ухвалення оскаржуваного наказу про зниження надбавки та премії став рапорт начальника відділу Головного управління підполковника ОСОБА_18 від 25 жовтня 2024 року, який містить конкретні причини скасування надбавки та премії, а саме через порушення військової дисципліни.
Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказу начальника Головного управління Служби безпеки України у м.Києві та Київській області від 25 жовтня 2024 року №549/ДСК та поновлення надбавки посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також поновлення преміювання посадового окладу, компенсувавши 112 875,48 грн.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Решта доводів та аргументів сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління СБ України у м.Києві та Київській області про скасування рішення та скасування наказу - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 13 березня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кочанова П.В.