ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" березня 2025 р. справа № 300/9304/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оформленого протоколом від 15.11.2024 за № 21/2024;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення у відповідності до вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги мотивовані тим, що батько позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААД № 057868 та потребує стороннього догляду. У зв'язку із вказаною обставиною, 31.10.2024 позивачем подано заяву за змістом якої просить оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII. Однак, за результатами розгляду заяви, відповідач відмовив позивачу у наданні відстрочки, у зв'язку із наявністю невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані утримувати ОСОБА_2 , а саме дочки ОСОБА_3 та колишньої дружини ОСОБА_4 .
По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с.50).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.01.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с.54-55).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через підсистему «Електронний суд» 22.01.2025, згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що до ІНФОРМАЦІЯ_1 06.11.2024 надійшла заява громадянина ОСОБА_1 від 31.10.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу по мобілізації на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Однак, у ході вивчення поданих позивачем документів та розгляду наявності підстав для відстрочки комісією встановлена наявність невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані утримувати ОСОБА_2 , а саме дочку ОСОБА_3 та колишню дружину ОСОБА_4 . Водночас, не надано документів, що підтверджуть неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати ОСОБА_2 , довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновків лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документи, що підтверджують перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі. У зв'язку із наведеними вище недоліками та ненаданням документів, передбачених додатком 5 до Порядку № 560, комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 за результатами розгляду заяви позивача протоколом від 15.12.2024 № 22/2024 відмовило у наданні відстрочки від призову на військову службу по мобілізації з вказаних вище причин. З урахуванням викладеного, просить суд відмовити в задоволенні позову (а.с.64-67).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши позовну заяву, відзиви на позов, та в сукупності письмові докази, встановив наступне.
31.10.2024 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, за змістом якої просить оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (а.с.15-17).
За наслідками розгляду вказаної заяви, комісія при ІНФОРМАЦІЯ_4 дійшла висновку, який оформлений протоколом від 15.12.2024 № 22/2024, що відсутні підстави для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, у зв'язку із наявністю невійськовозобов'язаних членів сім'ї, які зобов'язані утримувати ОСОБА_2 , а саме дочку ОСОБА_3 та колишню дружину ОСОБА_4 (а.с.68-69).
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «;Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною одинадцятою статті 38 Закону № 2232-ХІІ призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
За приписами частини першої статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжується станом і на час розгляду справи.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII.
Відповідно до статті 1 цього Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з частиною 10 статті 1 Закону № 3543-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Як встановлено судом, позивач є військовозобов'язаним, однак, 31.10.2024 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою, за змістом якої просить оформити довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII
В даному аспекті суд вказує на таке.
Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ для деяких категорій громадян встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно частини 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в пунктах 3-15 частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути прийняті на військову службу за контрактом.
Згідно з частин 7-9 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.
Постановою КМУ від 23 лютого 2022 року № 154 затверджено «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки», відповідно до пункт 1, якого, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 8 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, у виконанні завдань з підготовки та ведення територіальної оборони, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до положень пункту 9 «Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» відповідно до покладених на них завдань, у тому числі:
оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам;
розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Відповідно до абзацу 8 пункту 11 Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
16 травня 2024 року Кабінет Міністрів України постановою № 560 затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560).
Згідно з пунктом 1 Порядку № 560, порядком визначено процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-ХІІ.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
Приписами пунктів 58,59 Порядку № 560 передбачено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що до повноважень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов'язаним відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час. З метою реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації особа повинна надати військово-обліковий документ та інші документи, за результатами розгляду яких військовими органами комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку приймається рішення про наявність або відсутність в особи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що ОСОБА_2 є його батьком, який обрав із числа військовозобов'язаних членів сім'ї першого ступеня споріднення для свого утримання (догляду) сина ОСОБА_1 .
Як слідує зі змісту довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 057868 ОСОБА_2 29.08.2024 встановлено (повторно) ІІ групу інвалідності до 01.09.2026 (а.с.26).
Інших осіб, які б мали здійснювати догляд за ОСОБА_2 (особою з інвалідністю ІІ групи), як зазначає позивач по змісту заяви від 31.10.2024 не має, внаслідок чого, останній має законну підставу для відстрочки від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд зазначає, що позивач для реалізації свого права на відстрочку повинен бути членом сім'ї першого ступеня споріднення з ОСОБА_2 (одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи), та повинні бути відсутні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі).
Водночас, відповідно до наданих разом із заявою від 31.10.2024 документів відповідачем встановлена наявність сестри ОСОБА_3 та колишньої дружини ОСОБА_4 , що підтверджується долученим позивачем актом № 119 обстеження матеріально-побутових умов від 25.09.2024 (а.с.32-33).
Основним доводом позивача про те, що ОСОБА_3 не може здійснювати догляд за ОСОБА_2 , який є особою з ІІ групою інвалідності є обставина постійного проживання ОСОБА_3 закордоном.
Так, згідно з підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Обов'язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплений у Сімейному кодексі України.
Відповідно до статті 202 Сімейного кодексу України, повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Згідно зі статтею 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Обов'язок дітей утримувати батьків в першу чергу виникає на підставі кровного споріднення.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Сімейного кодексу України дочка, син можуть бути звільнені судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов'язків.
Дочка, син звільняються судом від обов'язку утримувати матір, батька та обов'язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько не сплачували аліменти на утримання дитини, що призвело до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, і така заборгованість є непогашеною на момент прийняття судом рішення про визначення розміру аліментів на батьків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки.
Відтак, долучені позивачем до заяви від 31.10.2024 документи не передбачені чинним законодавством України, як підтвердження факту звільнення ОСОБА_3 від обов'язку піклуватися про свого батька, адже відповідно до статті 204 Сімейного Кодексу України звільнення від обов'язку утримувати матір засвідчується рішенням суду.
Таких доказів ОСОБА_1 , ані до суду, ані до ІНФОРМАЦІЯ_1 не надано.
Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Слід врахувати те, що хоч ОСОБА_3 і перебуває закордоном, що підтверджується відмітками у закордонному паспорті, однак, докази того, що остання потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, є особою з інвалідністю, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі у матеріалах справи відсутні.
Більше того, суд вважає за необхідне довести до відома позивача зміст статті 17 Конституції України, за змістом, якого захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
В силу вимог частини 1 статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
В контексті вказаного, варто мати на увазі, що не бажання рідної сестри позивача повертатися на територію України для догляду за власним батьком, в тому числі в межах Івано-Франківської області, де впродовж 2022-2025 років не велися і не ведуться бойові дії, територія, якої не перебувала і не перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації, не може нівелювати зміст обов'язку позивача, визначеного частиною 1 статті 1 Закону №2232-XII.
Право сестри обрати можливість проживати в Іспанії без підтвердження потреби у власному постійному догляді не може слугувати належною підставою для реалізації позивачем права на відстрочку від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 , потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, є особою з інвалідністю, перебуває під арештом (крім домашнього арешту), відбуває покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі, суд вважає, що розглядаючи заяву позивача про надання вістрочки разом із доданими документами, відповідач дійшов правильного висновку, що позивачем не було надано документів, які підтверджують те, що інші члени сім'ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, є особами з інвалідністю, перебувать під арештом (крім домашнього арешту), відбувать покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
Відтак, суд вважає, що при розгляді заяви позивача відповідачем обґрунтовано зроблено висновок про те, що наявність у ОСОБА_2 дорослої доньки ОСОБА_3 , а також перебування останньої за кордоном не є підставою для надання відстрочки від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окрім того, варто вказати, що згідно з положеннями частини 2 статті 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, хто є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
Непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи (частина 3 статті 75 СК України).
Право на утримання після розірвання шлюбу регламентується статтею 76 СК України, за змістом якої розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу; після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу; особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.
Відповідно до матеріалів справи, батько позивача отримав групу інвалідності до моменту розірвання шлюбних стосунків з ОСОБА_4 .
Враховуючи, що станом на час подання та розгляду заяви позивача від 31.10.2024 у ОСОБА_2 були наявні інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані його утримувати, а ці умови були обов'язкові на момент подання заяви, відповідач, відмовляючи у наданні ОСОБА_1 відстрочки від мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка оформлена протоколом від 15.11.2024 за № 22/2024, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд враховує той факт, що позивач допустився технічної помилки в адміністративному позові стосовно номеру рішення комісії, зазначивши його як № 21/2024, проте матеріали справи містять рішення комісії, що стосується позивача від 15.11.2024 під №22/2024.
Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Таким чином, оскільки позовна вимога в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти рішення у відповідності до вимог Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, з урахуванням висновків суду, є похідною вимогою, внаслідок чого, підстава для її задоволення також відсутня.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень довів у повному об'ємі правомірність своїх дій.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.
З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.