13 березня 2025 року Справа № 280/10270/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.11.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі по тексту - відповідач 1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач 2), в якій позивач просить суд:
- визнати дії Головного Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати подання заяви;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення -21.10.2024;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 , судовий збір сплачений при подані позову до суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після досягнення необхідного віку звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, згідно статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте, рішенням про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 08475001086 від 28.10.2024 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з відсутністю пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку. Позивач вважає вказані дії протиправними, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 11.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження.
04.12.2024 до суду від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 55739), в якому зазначає, що за результатом розгляду заяви до пільгового стажу не зараховано період трудової діяльності по Списку № 1 з 02.08.2024 по 30.09.2024 згідно довідки від 21.10.2024 № 11362, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
17.10.2024 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача 1 зазначає, що 21.10.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно ст. 114 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що після реєстрації заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 28.10.2024 за № 084750010786 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з ненастанням пенсійного віку.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що позивач 21.10.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2.
Згідно принципу екстериторіальності заяви та документи позивача від 21.10.2024 було розглянуто Головним управліннями Пенсійного фонду України в Житомирській область та винесено рішення № 08475001086 від 28.10.2024 про відмову у призначені пенсії, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з ненастанням пенсійного віку. В якому зазначено, що вік Позивача - 53 роки. Страховий стаж особи 37 років 8 місяців 19 днів. Пільговий стаж становить 11 років 5 місяців 12 днів. За результатом розгляду заяви до пільгового стажу не зараховано період трудової діяльності по Списку № 1 з 02.08.2024 по 30.09.2024 згідно довідки від 21.10.2024 № 11362, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до пункту “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідна редакція статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» викладена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
До вказаних змін пункт “б» частини 1 статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» було викладено у такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. (пункт 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020).
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
Згідно пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зокрема застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б“-«г“ статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення“ від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення“ від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Також у пункті 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Так, згідно частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
Проте у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
У преамбулі Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно з частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства»).
Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).
Згідно статті 150-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення (стаття 152 Конституції України).
Також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 вказано, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»).
Вказано, що Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 3 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Велика Палата Верховного Суду не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону № 1058-IV щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Як свідчать матеріали справи, позивач, досягнувши 52-річного віку, вчинила всі необхідні для призначення пенсії.
Таким чином, позивач виконала вимогу щодо віку. Натомість доводи відповідача 1 щодо не досягнення 55-ти річного віку, суд відхиляє як безпідставні.
Також, судом встановлено, що Головним управліннями Пенсійного фонду України в Житомирській область та винесено рішення № 08475001086 від 28.10.2024 про відмову у призначені пенсії, відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з ненастанням пенсійного віку. В якому зазначено, що вік Позивача - 53 роки. Страховий стаж особи 37 років 8 місяців 19 днів. Пільговий стаж становить 11 років 5 місяців 12 днів. За результатом розгляду заяви до пільгового стажу не зараховано період трудової діяльності по Списку № 1 з 02.08.2024 по 30.09.2024 згідно довідки від 21.10.2024 № 11362, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків.
Стосовно того, що в оскаржуваному рішенні зазначено - до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 02.08.2024 по 30.09.2024 згідно довідки від 21.10.2024 № 11362, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків, суд вказує, що абз. 7 ч. 2 ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі відсутності на день призначення пенсії даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, для визначення середньої заробітної плати (доходу) враховується наявна заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про заробітну плату (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії.
Таким чином Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не ставить в залежність право застрахованої особи на отримання пенсії від сплати страхових внесків страхувальником.
Ведення трудових книжок у вказаний період здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".
Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Також Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.
Також Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 дійшов висновку, що відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.
Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Таким чином, посилання відповідача на те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача з 02.08.2024 по 30.09.2024 згідно довідки від 21.10.2024 № 11362, оскільки відсутні дані в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування про сплату страхових внесків, судом відхиляються.
Щодо позовних вимог позивача в частині «зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення - 21.10.2024» суд вважає передчасними, оскільки, ГУ ПФУ в Запорізькій області не приймало рішення щодо перерахунку призначеної позивачу пенсії.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права та інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то позовна вимога у частині «… виплачувати в подальшому на постійній основі пенсію …» - є передчасною.
Також, складові грошового забезпечення для обчислення пенсії можуть змінюватись.
Звідси, позовна вимога «зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з дня звернення - 21.10.2024» - є не обґрунтованою.
Також, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є не визнання дій протиправними, а скасування рішення прийнятого за результатами розгляду її заяви, оскільки дії суб'єкта владних повноважень знайшли своє відображення саме у рішенні.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити та за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 591/5935/17, розглядаючи спір виходила з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18.
Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 в справі № 348/2160/15-а (провадження № К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов'язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Як встановлено судом, відповідачем не проведено всебічного, повного і об'єктивного розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та доданих документів, тому необхідно зобов'язати відповідача, яким прийняте оскаржуване рішення, зарахувати позивачу періоди роботи до пільгового стажу по Списку № 1 з 02.08.2024 по 30.09.2024 згідно довідки від 21.10.2024 № 11362 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Відтак, належним відповідачем є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача та прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії.
За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
За приписами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. На думку суду, в даній справі, відповідачем не доведено правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного. Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, відповідно до статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору сплачену позивачем при зверненні до суду.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968 грн 96 що підтверджується квитанцією № 4536-2714-2951-0529 від 05.11.2024.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Керуючись ст.ст. 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (10003, м. Житомир, вул. О. Ольжича, буд. 7, код ЄДРПОУ 13559341), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28.10.2024 № 08475001086 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 02.08.2024 по 30.09.2024, згідно довідки від 21.10.2024 № 11362, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 21.10.2024 щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 13 березня 2025 року.
Суддя Р.В. Сацький