12 березня 2025 року Справа № 280/11227/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійною фонду України в Запорізькій області (далі-відповідач), у кому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області від 06.11.2024 № 104850009946, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 (у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
-зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 12.11.1984 по 21.11.1986 рік ; усі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 24.01.1989;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що 29.10.2024 позивач позивач звернувся до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за списком № 1 як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до п. 1. ч. 2 ст. 114 Закону України 1788, проте рішенням відповідача, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зазначає, що відмову протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду, просить позовні вимоги задовольнити. . Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді від 09.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
Відповідач позовну заяву не визнав, надав до суду відзив, в якому зазначає, пунктом 1 Порядку 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Періоди роботи згідно дубліката трудової книжки серія НОМЕР_1 від 24.01.1989, не зараховані до страхового стажу, оскільки на титульній сторінці дата народження зазначена « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що не відповідає паспортним даним (в паспорті дата народження зазначена « ІНФОРМАЦІЯ_1 »). Крім того, позивачем надано до заяви про призначення пенсії військовий квиток, в якому записи на першій сторінці та записи про періоди служби завірені не читабельною печаткою установи, тому відповідач не може врахувати цей військовий квиток при розрахунку стажу позивача. Також зазначено, що підтвердження спеціального трудового стажу відбувається на підставі уточнюючої довідки підприємства. Пільгова довідка надана позивачем не відповідає порядку, передбаченому чинним законодавством згідно з Додатком 5 Постанови “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637, оскільки в довідці № 17/55-24 від 22.05.2024 року не вказано накази про прийняття на роботу та звільнення з роботи. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивачу.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно із ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов висновку про наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд з'ясував наступне.
29.10.2024 позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Рішенням від 06.11.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу.
Страхових стаж позивача становить 20 років 09 місяців 14 днів, з них пільговий стаж за Списком № 1 - 00 років 00 місяців 00 днів.
Згідно вказаного рішення до страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи згідно дубліката трудової книжки НОМЕР_1 від 24.01.1989 року (частково враховано згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, навчання та підтверджуючої довідки про стаж роботи), оскільки не вірно вказано дату народження до паспортних даних заявника:- період строкової військової служби з 12.11.1984 по 21.11.1986 року, оскільки в військовому квитку записи на першій сторінці та записи про періоди служби завірені не «штабельною печаткою установи.
До пільгового стажу не враховано періоди роботи по довідці № 17/55-24 від 22.05.2024, оскільки в трудовій книжці не вірно вказано дату народження а в довідці не вказано накази про прийняття та звільнення з роботи.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як слідує зі ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема чоловікам після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Це ж встановлено п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.
Згідно із п. 20 вказаного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій крижці відсутні відомості, що визначають право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.
Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Судом досліджено трудову книжку позивача НОМЕР_1 від 24 січня 1989 року, у якій наявні відповідні записи про роботу позивача на різних підприємствах/установах/організаціях. Із наведених записів можливо встановити періоди, протягом якого позивач перебував у трудових відносинах, місце роботи та посаду; відомості про переведення; підставу звільнення; документи (накази), на підставі яких здійснено записи у трудовій книжці.
Крім того, із вказаної трудової книжки вбачається, що роботодавцем дійсно було допущено помилку при оформленні запису в трудовій книжці, а саме в графі дата народження занесено ІНФОРМАЦІЯ_1 , в той час як вірною є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже переплутано день з місяцем народження.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Так на працівника не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та Іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення мене конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Позивач, який у даному випадку був працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Адже, невиконання підприємством правил ведення трудових книжок не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічні висновки наведені також в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а; від 24 травня 2018 у справі №490/12392/16-а.
Відповідачами не спростовано те, що позивач у спірні періоди працював, а тому за даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів підприємства на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Крім того, пунктом 6 Порядку підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі також Порядок № 637) передбачено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_3 від 28.03.1991 , позивач, проходив військову службу з 12.11.1984 по 21.11.1986 ( а.с.48-49) .
Посилання відповідача на те, що перша сторінка та записи проходження військової служби завірено нечитабельною печаткою підприємства, як на підставу для відмови в зарахуванні періоду проходження військової служби, суд не вважає доцільною аргументацією через те, що вказане це не впливає на зміст наявних записів у військовому квитку позивача, які підтверджують проходження ним військової служби.
Також суд зазначає, що позивач не може нести відповідальності за допущені порушення при заповненні військового квитка, а саме проставлення чіткого відтиску печатки, оскільки записи вносилися відповідальною особою, а не позивачем.
Аналогічне стосується і довідки № 17/55-24 від 22.05.2024, згідно якої вбачається , що вона видана Державним спеціалізованим підприємством «ЦЕНТРАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО З ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ» ОСОБА_1 про те, що він був безпосередньо зайнятий на роботах, передбачених постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 за № 665 - 195 і постановою ЦК КГІРС, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 за № 1497-378, шо дають право на державну пенсію на пільгових умовах у відповідності зі Списком № 1, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, від 16.01.2003 № 36, від 24.02.2010 № 173, наказом МИС України від 13.03.2012 № 576 зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 16 травня 2012 за № 771/21084 з «01» березня 1990 року по «18» липня 1999 року. Час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у зоні відчуження зараховується до стажу, до вислуги років: до 01 січня 1988 року - в потрійному, а з 01 січня 1988 року - у полуторному розмірі (в тому числі за Списком № 1). Підстава: постанова РМ УРСР від 10.06.86 М- 207 7, розпорядження РМ УРСР від 06.01.88 № 12 - рс і від 26.12.90 № 597 - р, постанови КМУ ні/ 29.02.96 № 250, від 30.06.98 № 982, від 07.02.2000 № 223, від 29.01,2003 ІУ 137, від 27.04.2006 № 571 із змінами, внесеними постановою КМУ -від 05.12.2007 № 1400, постанови КМУ від 10.09.2008 № 831 із змінами внесеними постановами КМУ від 21.09.2011 № 984, від 29.12:2014 № 717, від 20.04.2016 № 297, від 18.05.2017 №-335( а.с.58).
В цьому випадку невідповідність уточнюючої довідки не може слугувати самостійною та достатньою підставою для неврахування періодів роботи позивача до його пільгового стажу з огляду на їх підтвердження відомостями трудової книжки та може вважатися формальною підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
При цьому, суд зазначає, що довідка Державного спеціалізованого підприємства «ЦЕНТРАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО З ПОВОДЖЕННЯ З РАДІОАКТИВНИМИ ВІДХОДАМИ» № 17/55-24 від 22.05.2024 в повному обсязі підтверджує відомості трудової книжки позивача про період його роботи, має посилання на право позивача на зарахування вказаного вище періоду до пільгового стажу саме за Списком №1. При цьому, вказана довідка підписана в.о. генерального директора, начальником відділу кадрів, головним бухгалтером.
Отже судом враховано, що довідка підписана уповноваженими особами по підприємству та в них відображено підстава для видачі, у зв'язку із чим підстав для її неврахування суд вважає необґрунтованими.
Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.11.2024 № 104850009946 є протиправним та підлягає скасуванню.
За приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписамист.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 353/265/17 та від 04 травня 2022 року у справі № 805/5133/18-а.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Суд враховує, що позивачу на момент зверення із заявою про призначення пенсії випиналось повних 53 роки, та він мав загальний страхового стажу більше 25 років (з урахуванням спірного) та пільговий більше 9 років (згідно спірної довідки № 17/55-24 від 22.05.2024).
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, враховуючи викладене з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд дійшов висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійною фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби позивача з 12.11.1984 по 21.11.1986, згідно військового квитка НОМЕР_3 від 28.03.1991, всі періоди роботи позивача, згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.01.1989 та до пільгового стажу за списком № 1 періоди роботи з 01.03.1990 по 18.07.1999, згідно довідки № 17/55-24 від 22.05.2024 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії - 29.10.2024, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд звертає увагу позивача, що ним заявлено одну вимогу немайнового характеру, за яку сплачено судовий збір в розмірі 1211, 20 грн
Частиною першою, другою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У статті 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028 грн.
Тобто, при зверненні до суду позивачу належало сплатити судовий збір у сумі 2422, 00 грн. За таких обставин, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 1210, 80 грн.
За приписами статті 7 частини першої пункту 1 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. При цьому питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1210, 80 грн. може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону № 3674-VI.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 139, 243, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 06.11.2024 № 104850009946, яким відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 12.11.1984 по 21.11.1986, згідно військового квитка НОМЕР_3 від 28.03.1991, всі періоди роботи, згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.01.1989 та до пільгового стажу за списком № 1 періоди роботи з 01.03.1990 по 18.07.1999, згідно довідки № 17/55-24 від 22.05.2024 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня звернення із заявою про призначення пенсії - 29.10.2024, що є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме судовий збір за подачу адміністративного позову в розмірі 1211, 20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова