про залишення позову без руху в частині вимог
13 березня 2025 рокум. Ужгород№ 260/440/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження за процедурою письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), яким просить суд: 1. Визнати протиправними дії НОМЕР_4 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ), які полягають у застосуванні у період із 19 січня 2020 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. 2. Зобов'язати НОМЕР_4 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період із 19 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року із врахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Викладені у позові доводи заявника узагальнено можуть бути кваліфіковані як вчинення суб'єктом владних повноважень протиправного (на думку заявника) управлінського волевиявлення, унаслідок якого військовослужбовцем не було отримано належної суми грошового забезпечення за рахунок обчислення грошового забезпечення із використанням показника прожиткового мінімуму станом на 01.01.2020р., станом на 01.01.2021р., станом на 01.01.2022р. і станом на 01.01.2023р. та за рахунок невключення до розміру місячного грошового забезпечення у цілях нарахування та виплати виду грошового забезпечення - грошової допомоги для оздоровлення за 2020р. - 2023р., виду грошового забезпечення - матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020р. - 2023р.
За викладеними у позові твердженнями - 27.11.2024р. заявника виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду від 28.08.2024р. у справі №580/9690/23, вимоги громадянина з приводу виплати грошового забезпечення за період 19.07.2022р. - 19.05.2023р. та з приводу виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023р. поширюється тримісячний строк звернення до суду.
Отже судом встановлено, що у спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням строку звернення до суду з даним позовом в частині вимог про виплату грошового забезпечення за період 19.07.2022р. - 19.05.2023р. та в частині вимог з приводу виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023р.
Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
У розумінні п.17 ч.1 ст.4 КАС України предмет ініційованого заявником спору охоплюються суспільними відносинами з проходження особою публічної служби.
Тому строк звернення до суду у даному випадку установлений ч.5 ст.122 КАС України і складає один місяць.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли на ці відносини з частині оплати праці може бути поширена дія положень ст.233 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції до внесення змін Законом України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відносно вимог найманого працівника про стягнення коштів в оплату праці (як у формі заробітної плати, так і у формі грошового забезпечення) взагалі не застосовувався будь-який строк давності.
Згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Винятки з цієї норми за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ не підлягають поширенню на спірні правовідносини.
Згідно з п.1 Глави ХІХ Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 30.03.2020р. №540-ІХ під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023р. №651 з 24:00 год. 30.06.2023р. на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Оскільки процесуальний строк звернення до суду, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), не може сплинути, не розпочавши перебігу, то суд повторно наголошує, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли строк згідно з ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ слід обчислювати з 01.07.2023р.
Таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ повністю корелюється із правовими позиціями постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. по справі №460/17052/21, де указано, що: 1) положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців); 2) Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні; 3) право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19.07.2022р.) не обмежене будь-яким строком.
До того ж саме таке тлумачення змісту ч.1 ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ відповідає правовій позиції, сформульованій у постанові Верховного Суду від 03.08.2023р. по справі №280/6779/22.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024р. у справі №990/156/23, у постанові Верховного Суду від 28.08.2024р. по справі №580/9690/23.
В контексті спірних правовідносин суд звертає увагу, що правила та процедури оплати часу служби військовослужбовців по лінії Міністерства оборони України деталізовані приписами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018р. за №745/32197; далі за текстом - Порядок №260).
Згідно з п.8 Розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
Суд вважає, що у кореспонденції з положеннями ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ норми п.8 Розділу І Порядку №260 виключають виникнення у суб'єкта владних повноважень обов'язку провести на календарну дату звільнення особи з військової служби усі виплати усі за попередні календарні місяці служби, котрі не пов'язані саме з подією звільнення.
Натомість, суд зауважує, що настання події звільнення особи з військової служби зумовлює одномоментне виникнення у колишнього військовослужбовця права на отримання одноразової грошового допомоги при звільненні (ч.2 ст.15 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», ст.9 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»), права на одержання грошової компенсації вартості неодержаного під час проходження військової служби речового майна (ч.1 ст.91 Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», п.4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (затверджено постановою КМУ від 16.03.2016р. №178; далі за текстом Порядок №178), права на отримання грошової компенсації за дні невикористаних відпусток (ст.24 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки», ст.83 Кодексу законів про працю України).
До настання події звільнення перелічених вище прав в практичному аспекті у найманого працівника не існує.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що у заявника не може виникнути ані обґрунтованих сподівань, ані розумних очікувань на отримання від публічного роботодавця у порядку ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ письмового повідомлення про суми щомісячних та регулярних платежів з оплати праці, які протягом усього періоду проходження публічної служби у межах кожного окремого календарного місяця не були призначені, не були обчислені, та не були нараховані, а тому і не були виплачені при звільненні.
За визначенням ст.1 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» та ст.94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч.1 ст.24 від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічне за змістом правило містять і норми ст.115 Кодексу законів про працю України.
При цьому, у силу застереження ст.110 Кодексу законів про працю України при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Положення ст.110 Кодексу законів про працю України є офіційно оприлюдненою та загально доступною нормою права, котра за усіма можливими критеріями відповідає вимозі «якості закону».
Недотримання суб'єктом владних повноважень цієї вимоги закону у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем (у тому числі і військовослужбовцем) відповідних дій, спрямованих на з'ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати часу військової служби.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зазначає, що з огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли суб'єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Суд вважає, що у кореспонденції з положеннями ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ норми п.8 Розділу І Порядку №260 виключають виникнення у суб'єкта владних повноважень обов'язку провести на календарну дату звільнення особи з військової служби усі виплати усі за попередні календарні місяці служби, котрі не пов'язані саме з подією звільнення.
Судом встановлено, що грошова допомога на оздоровлення за 2023р. отримана позивачем у квітні 2023р., матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2023р. заявником отримана у травні 2023р.
Позов до суду подано - 28.01.2025 року, тобто поза межами тримісячного строку згідно з ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-ІХ в частині позовних вимог з 19.07.2022р. по 17.03.2024р. та в частині позовних вимог про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023р.
Відповідно до ч.13 ст.171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Суд також зауважує, що згідно п.14, 15 ст.171 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 118-121, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 256, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити дії - залишити без руху в частині вимог з 19.07.2022р.
Надати строк на усунення недоліків в оформленні позову - 5 днів від дати отримання цієї ухвали.
Встановити способом усунення недоліків - подання до суду юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду разом із доказами пропуску строку на звернення до суду з поважних причин відносно вимог про виплату грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 19.05.2023р. та в частині позовних вимог про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2023р. та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2023р.
Роз'яснити, що невиправлення недоліків в оформленні позову зумовлює прийняття процесуального рішення про залишення позовної заяви без розгляду.
Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя Я. М. Калинич