13 березня 2025 рокум. Ужгород№ 260/197/25
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Калинич Я.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08001, м. Київська область, селище Макарів, вул. Варшавська, буд. 3-Б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд: 1. Визнати протиправним дії Головного управління Пенсійного Фонду в Закарпатській області щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду в Закарпатській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію за віком починаючи з 09.09.2024 року, тобто з дати звернення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком у зв'язку із досягненням 60-ти річного віку. Однак, за наслідками розгляду її заяви, було прийнято рішення Головного управління Пенсійного Фонду України у Київській області №072050015073 про відмову у призначенні пенсії від 17.09.2024 року. Відмова була мотивована тим, що всупереч ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» позивач не набула необхідного страхового стажу. Також у рішенні зазначено, що право на пенсійну виплату позивач набуде 08.07.2027 року.
Позивач з даним рішення пенсійного органу не згідна, та вважає його незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
31 січня 2025 року до суду від відповідача 1 надійшли матеріали відмовної пенсійної справи ОСОБА_1
04 лютого 2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву представник відповідача 1 не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне. Розглянувши документи подані для призначення пенсії позивача відповідачем 2 (структурним підрозділом, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) встановлено, що загальний страховий стаж відповідно до ч.1 ст.24-1 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 26 років 7 місяців 6 днів. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком. До стажу роботи не враховано періоди роботи з 22.09.1983р. по 01.01.1987р. згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки в записі про звільнення печатка підприємства не придатна до читання. Також, до стажу роботи не зараховані періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992р. по 24.01.1995p., 01.02.1995p. по 15.12.1997p. оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31 грудня 1991 року.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік, який необхідний позивачці для призначення пенсії, відповідачем 2 прийнято оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії.
14 лютого 2025 року до суду від відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач 2 позов не визнає, заперечує проти задоволення такого та зазначає, що згідно результатів розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано: - період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981, з 22.09.1983 по 01.01.1987, в записі про звільнення печатка непридатна для читання; з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, робота на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року; період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтві про народження дитини не вірно зазначено по батькові матері російською, а саме « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним російською « ОСОБА_3 ». Також в оскаржуваному рішення було зазначено, що для зарахування періодів роботи за записами трудової книжки з 22.09.1983 по 01.01.1987, позивачу необхідно надати уточнюючу довідку видану підприємством, на якому вона працювала, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Таким чином відповідач 2 вважає, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком - не менше 31 року.
19 лютого 2025 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив відповідача 1, у якому вона заперечила проти доводів представника відповідача 1 та просила задоволити позовну заяву в повному обсязі.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, матеріали відмовної пенсійної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 09.09.2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 17.09.2024 року №072050015073.
Відповідно до цього рішення позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи:
- періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981, з 22.09.1983 по 01.01.1987, в записі про звільнення печатка непридатна для читання;
- з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, робота на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року;
- період догляду за дитиною до 3-х років ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки в свідоцтві про народження дитини не вірно зазначено по батькові матері російською, а саме « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним російською « ОСОБА_3 ».
Вважаючи таке рішення органу Пенсійного фонду України протиправним, позивач звернулася за захистом свої прав до суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
На момент внесення записів до трудової книжки позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Пунктами 2.11, 2.12, 2.13 глави 2 Інструкції №58 передбачено занесення відомостей про працівника, а саме відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Однією з підстав відмови у призначенні пенсії позивачу, зазначений в оскаржуваному рішенні, був не зарахований до страхового стажу - періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 , з 22.09.1983 по 01.01.1987, оскільки в записі про звільнення печатка непридатна для читання.
Аналіз вказаних вище норм у сукупності із встановленими обставинами свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року у справі №654/890/17, яка в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
При цьому, вимог до печатки, якою завіряються записи трудової книжки, Інструкція №58 не містить. Заповнюється трудова книжка відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, записи завіряються або такою особою, або керівником та скріплюються печаткою. Наявність нечіткого відбитку печатки не є недоліком заповнення трудової книжки і не є підставою вважати про відсутність страхового (трудового) стажу.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За таких обставин суд приходить до переконання, що нечитабельна печатка в трудовій книжці позивача не може бути підставою неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення трудової книжки і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду догляду за дитиною до трьох років, суд зазначає таке.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області у спірному рішенні вказує, що в свідоцтві про народження дитини не вірно зазначено по батькові матері російською, а саме « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним російською « ОСОБА_3 ».
Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до пункту 11 наведеного вище Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
Отже, час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.
При вирішенні цієї справи суд враховує, що діловодство в радянські часи велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки.
При цьому суд враховує, що по батькові позивача згідно копії паспорта українською мовою « ОСОБА_4 », російською мовою « ОСОБА_5 ».
У свідоцтві про народження дитини серії НОМЕР_3 по батькові позивача зазначено « ОСОБА_5 ».
На переконання суду, вищезазначені розбіжності в написанні по батькові позивача не можуть бути підставою неврахування періоду догляду за дитиною та відмови у призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві, установі, організації.
Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, приймаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком не надало належної оцінки документам, поданим заявницею, формально підійшло до вирішення наявного права особи на пенсію, оскільки не здійснило всіх можливих та достатніх дій, в межах прав, наданих пенсійним органам для недопущення порушення прав особи на соціальний захист.
Водночас доказів, які б спростовували період догляду позивачем за дитиною відповідачі не надали.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, робота на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону від 09.07.2003 №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно з оскарженим рішенням відповідач не зарахував до страхового стажу позивача вказані періодів роботи з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, з огляду на те, що російською федерацією розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері Пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Надаючи оцінку викладеним вище доводам суб'єкта владних повноважень, суд зважає на таке.
Згідно з вимогами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території РФ, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (діючої в період роботи позивача на території рф), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз наведеного вище вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення (далі Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Тому Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Окрім цього, згідно з приписами пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, оспорювані періоди роботи з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997 підтверджуються записами у трудовій книжці позивача НОМЕР_4 від 03.09.1981.
Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з повномаштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією відносно громадян України, відповідач не може відмовити у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії.
Відтак, на думку суду, дії відповідача 2 щодо не зарахування стажу лише з формальних підстав, є протиправними.
Слід зазначити, що суд не уповноважений встановлювати наявність чи відсутність всіх підстав для призначення чи відмови у призначенні пенсії, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Таким чином, на переконання суду, спірне у даній справі рішення про відмову у призначенні пенсії не відповідає вимогам чинного законодавства та є протиправним.
Тому суд вважає оскаржене рішення №072050015073 від 17.09.2024 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981, з 22.09.1983 по 01.01.1987, період з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, які не були зараховані через роботу на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та період догляду за дитиною до 3-х років, підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , для встановлення права на пенсію за віком.
Щодо наступної позовної вимоги зобов'язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону від 09.07.2003 №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Статтею 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 рік.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 виповнилося 60 років, тому мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії позивачу має становити 31 років.
Так, в оскаржуваному рішенні органами Пенсійного фонду України було підтверджено страховий стаж позивача в 26 років 7 місяців 6 днів.
При цьому, враховуючи, що в межах вирішення даного спору зарахуванню до страхового стажу позивача підлягає також і протиправно не врахований період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981, з 22.09.1983 по 01.01.1987, період з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, які не були зараховані через роботу на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та період догляду за дитиною до 3-х років, підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , тому суд виходячи із простого математичного обрахунку шляхом додавання доходить висновку, що сумарний страховий стаж позивача в цьому випадку досягає необхідний 31 рік.
Як зазначено у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
В даному випадку враховуючи протиправність оскаржуваного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії та беручи до уваги те, що призначення пенсії належить до виключної компетенції пенсійного органу, який і має здійснити відповідний повторний розрахунок страхового стажу позивача із урахуванням період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981, з 22.09.1983 по 01.01.1987, період з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997, які не були зараховані через роботу на території російської федерації, оскільки 19.06.2023 Україною розірвано Угоду про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та період догляду за дитиною до 3-х років, суд дійшов висновку, що порушені права позивача необхідно захистити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981, з 22.09.1983 по 01.01.1987, період з 01.01.1992 по 24.01.1995, з 01.02.1995 по 15.12.1997 та період догляду за дитиною до 3-х років, та повторно вирішити питання щодо призначення останній пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону від 09.07.2003 №1058-IV.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у визначений судом спосіб.
Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При цьому згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2, яким безпосередньо приймалося оскаржуване рішення.
Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірного рішення суб'єкта владних повноважень (тобто задоволена основна вимога немайнового характеру, яка підлягала оплаті судовим збором), тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується зі способом захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08001, м. Київська область, селище Макарів, вул. Варшавська, буд. 3-Б, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Київській області №072050015073 від 17 вересня 2024 року щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи за трудовою книжкою НОМЕР_2 від 03.09.1981 року, з 22.09.1983 року по 01.01.1987 року, період з 01.01.1992 року по 24.01.1995 року, з 01.02.1995 року по 15.12.1997 року та період догляду за дитиною до 3-х років та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08001, м. Київська область, селище Макарів, вул. Варшавська, буд. 3-Б, код ЄДРПОУ 22933548) судові витрати у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич