про відмову у встановленні судового контролю
13 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/6808/22
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши заяву про встановлення контролю у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
установив:
У квітні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся у суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення нарахування та виплати з 01 лютого 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що становить дві мінімальні заробітні плати (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік) та зобов'язання вчинити відповідні дії.
Рішенням суду від 16 вересня 2022 року позов задоволено частково.
Позивач звернувся до суду з заявою в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі. На обґрунтування заяви зазначає, що відповідач не виконує рішення суду та не виплачує доплату до пенсії з 01 січня 2025 року, тому просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду та за наслідками звіту вжити до відповідача заходи, передбачені статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області подало до суду заперечення на заяву, в якому зазначає, що з січня 2025 року виплата пенсії позивачу проводиться з урахуванням статті 45 Закону «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі - Закон України № 4059-IX) та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" від 27 грудня 2024 року № 1524 (далі - Постанова №1524).
Перевіривши заяву про встановлення судового контролю та наявні в матеріалах справи докази, судом установлено таке.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2022 року у справі №240/6808/22, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 з 01 лютого 2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, яка була чинна до 01 січня 2015 року, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
На виконання рішення суду відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача та нараховано доплату за статтею 39 Закону України №796-ХІІ у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
Однак, з 01 січня 2025 року доплата до пенсії позивача, передбачена статтею 39 Закону України №796-ХІІ, не нараховується та не виплачується.
Надаючи оцінку названим правовідносинам, суд виходить з такого.
01 січня 2025 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік".
Відповідно до статті 45 названого Закону установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Відтак, з набранням чинності Законом України № 4059-IX змінено правове регулювання правовідносин щодо проведення нарахування та виплати доплати до пенсії за проживання в зоні радіоактивного забруднення, які також унормовані статтею 39 Закону України 796-XII та якою керувався суд під час ухвалення рішення у цій справі.
Згідно наданих позивачем доказів, а саме розрахунку пенсії від 08 січня 2025 року, а також аналізуючи доводи відповідача, суд зауважує, що пенсійним органом прийнято нове рішення про припинення виплати допити до пенсії саме на підставі статті 45 Закону України № 4059-IX та Постанови № 1524.
Однак під час розгляду справи №240/24414/22, указані законодавчі зміни не входили до предмету оцінки спірних правовідносин та відбулися після ухвалення судового рішення у справі. Також предметом правової оцінки не виступало і рішення відповідача від 08 січня 2025 року. Саме тому суд уважає, що в цьому випадку має місце виникнення нових спірних правовідносин, пов'язаних зі змінами у законодавстві, які регулюють питання встановлення, продовження та припинення виплати доплати до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні радіаційного забруднення.
Ураховуючи те, що між сторонами виник новий спір щодо припинення виплати доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні радіаційного забруднення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №240/6808/22.
Аналогічний висновок викладений у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі №240/29032/22.
Суд зауважує, що норми статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечити належне виконання ухваленого у конкретній справі судового рішення. Підставами для їх застосування є саме невиконання судового рішення, винесеного на користь особи - позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в такій справі.
Саме тому, ураховуючи викладені вище обставини, суд не вбачає фактичних та правових підстав для реалізації приписів абзацу 2 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та покладення на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у зв'язку із чим, у задоволенні заяви позивача належить відмовити.
Керуючись статтями 243, 248, 382, 3821 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дати її постановлення.
Суддя Т.О. Окис