Україна
Донецький окружний адміністративний суд
03 березня 2025 року Справа№200/8204/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністрації Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністрації Державної прикордонної служби України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039); НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до адміністрації Державної прикордонної служби України та до адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 квітня 2020 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 30 жовтня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; 2) зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 24 квітня 2020 року по 18 липня 2022 року - у повному обсязі, з 19 липня 2022 року по 30 жовтня 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; 3) визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної прикордонної служби України відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; 4) зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 12 квітня 2014 року по 24 липня 2019 року він проходив військову службу у НОМЕР_5 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, надалі був переведений у ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому у період з 01 січня 2020 року по 24 квітня 2020 року перебував на фінансовому забезпеченні в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, та 24 квітня 2020 року позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За період 01 січня 2016 року по 24 квітня 2020 року йому була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.
30 жовтня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7018/23 на розрахунковий рахунок позивача Відповідачем була нарахована сума індексації грошового забезпечення.
Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними. Позивач наполягає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки лише оскаржувані дії відповідача стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні вчинені відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тому вони є протиправними.
29 листопада 2024 року відкрито провадження у справі, про що постановлено відповідну ухвалу, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою від 23 грудня 2024 року, залучено у якості другого відповідача - НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (відповідач 2).
Представник адміністрації Державної прикордонної служби України надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , мотивуючи це тим, що відповідач звернувся до неналежного відповідача, а саме було зазначено, що оскільки позивач перебував на фінансовому забезпеченні НОМЕР_2 прикордонного загону, то саме останній повинен був розраховувати позивача за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Крім того представником адміністрації Державної прикордонної служби України було вказано про те, що Адміністрація Держприкордонслужби не нараховувала та не виплачувала ОСОБА_1 грошове забезпечення за період його служби в ІНФОРМАЦІЯ_2 , також не нараховувала та не виплачувала індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, а тому жодних протиправних дій Адміністрація Держприкордонслужби щодо позивача не вчиняла.
Представником адміністрації Державної прикордонної служби України також зазначено, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі рішення.
Відповідач зазначає, що індексація позивачу була виплачена 30.10.2024 року НОМЕР_2 прикордонним загоном (військовою частиною НОМЕР_3 ), що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача, а тому в ОСОБА_1 відсутнє право на компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
На підставі вищенаведеного, представник відповідача вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Адміністрації Держприкордонслужби є незаконними і необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Представник ВЧ НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив, що ОСОБА_1 у НОМЕР_2 прикордонному загоні військову службу не проходив, та відповідно до наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про зарахування на фінансове забезпечення» від 11.12.2019 року № 105, перебував на фінансовому забезпеченні з 01.01.2020 року до 28.04.2020 року рік лише у частині здійснення перерахування коштів в/частиною НОМЕР_3 на карткові рахунки військовослужбовців в/частини НОМЕР_6 відповідно до наданих в/частиною НОМЕР_6 документів на виплату, тобто, в/частиною НОМЕР_6 приймалися як правові рішення щодо наявності підстав для виплати так і рішення про нарахування коштів, а в/частина НОМЕР_3 на підставі прийнятих в/частиною НОМЕР_6 правових рішень і наданих в/ частиною НОМЕР_6 документів на виплату коштів, здійснювала перерахування коштів на карткові рахунки військовослужбовців в/частини НОМЕР_6 .
Враховуючи те, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_6 ) до моменту його ліквідації працював фінансово-економічний відділ, рішення стосовно здійснених виплат грошового забезпечення, його складових та їх розмірів, військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_3 (в/ч НОМЕР_6 ), на підставі яких видавалися відповідні накази ІНФОРМАЦІЯ_4 . У свою чергу НОМЕР_2 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_3 ) не здійснював розрахунки розмірів виплат та складових грошового забезпечення військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_5 , та діяв виключно як фінансовий орган для проведення перерахування коштів на особові рахунки військовослужбовців відповідно до наданих розрахунково-платіжних відомостей. Тобто, командуванням НОМЕР_2 прикордонного загону (в/ч НОМЕР_3 ) не приймалися правові рішення щодо підстав і розміру виплат грошового забезпечення військовослужбовцям в/ч НОМЕР_6 , відповідні накази на виплату в/ч НОМЕР_3 ) не видавалися.
Представник ВЧ НОМЕР_3 Державної прикордонної служби України зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.02.2020 року № 43 «Про ліквідацію територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби» постановлено ліквідувати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_6 ) як юридичну особу публічного права - територіальний орган Адміністрації Державної прикордонної служби.
Відповідно до відомостей «Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, підприємств та громадських формувань», (реєстраційний номер справи 127000610526), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_6 ) як юридичну особу публічного права - територіальний орган Адміністрації Державної прикордонної служби ліквідовано 30.09.2020 року. При цьому, згідно відомостей вищезазначеного реєстру, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військову частину НОМЕР_6 ) ліквідовано без правонаступника, тобто без переходу в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права (від військової частини НОМЕР_6 ), до іншого суб'єкта (до іншої військової частини), повністю або частково. Таким чином НОМЕР_2 прикордонний загін (в/ч НОМЕР_3 ) згідно чинного законодавства України не являється правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_6 ).
Щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення військовослужбовців визначені Постановою КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 та в «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558).
При цьому, індексація грошового забезпечення не відноситься до грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку 159.
З огляду на вищезазначене, представник Відповідача 2 вважає, що вимога позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів грошового забезпечення цілком не обґрунтованою та безпідставною.
Крім того, представник відповідача 2 вказує, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Таким чином, за наявності визначених Законом № 2050-III умов, присуджена за рішенням суду сума, підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050- III є умисне порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Отже представник відповідача 2 зазначає, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з умисним несвоєчасним виконанням рішення суду, а отже, визначальними обставинами для виплати компенсації вважає умисне невиконання в/ч НОМЕР_3 вимог щодо нарахування та виплати вказаних доходів
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій відповідно до посвідчення від 20 квітня 2015 року НОМЕР_8 .
Адміністрація Державної прикордонної служби України, код ЄДРПОУ 00034039, зареєстроване місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 26, є органом державної влади.
НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , військова частина НОМЕР_3 ), код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 , є державною організацією (установою, закладом).
ОСОБА_1 в період з 12 квітня 2014 року по 24 липня 2019 року проходив військову службу у НОМЕР_5 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, надалі був переведений у ІНФОРМАЦІЯ_1 , при цьому у період з 01 січня 2020 року по 24 квітня 2020 року перебував на фінансовому забезпеченні в НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, та 24 квітня 2020 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 квітня 2020 року № 89-ОС ( АДРЕСА_4 ), після звільнення (переведення) позивача з НОМЕР_5 прикордонного загону Державної прикордонної служби України він до 24 квітня 2020 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2
Як вбачається з наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 від 24 квітня 2020 року № 89-ОС ( АДРЕСА_4 ), полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (остання штатна посада начальник другого сектору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації АДРЕСА_5 ) оперативно-розшукового управління ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено з військової служби в запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2020 року № 386-ОС за п. «в» п. 2 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів у разі можливості використання на службі), виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2020 року № 43 «Про ліквідацію територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби» постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Адміністрації Державної прикордонної служби за переліком згідно з додатком; Адміністрації Державної прикордонної служби забезпечити здійснення функцій і повноважень територіальних органів, що ліквідуються.
Відповідно до додатку до вказаної постанови, до переліку територіальних органів Адміністрації Державної прикордонної служби, що ліквідуються, включено ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_6 ).
Згідно із п. 1 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 533, Адміністрація Державної прикордонної служби України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11 грудня 2019 року № 105 «Про зарахування на фінансове забезпечення», прийнятим на виконання п. 9 Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України, директиви Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23 вересня 2019 року № 58 ДСК «Про переведення на новий штат територіальних органів Державної прикордонної служби України» та з метою організації фінансового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 1 січня 2020 року ІНФОРМАЦІЯ_1 зараховано на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_1 у період звільнення позивача з військової служби в органах Державної прикордонної служби України, перебувало на фінансовому забезпеченні у другого відповідача.
Згідно з інформацією Єдиного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) є припиненим з 30 вересня 2020 року (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result).
Дані факти також були дослідженні під час розгляду адміністративної справи № 200/7018/23.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року, було визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у травні 2020 року після його звільнення з військової служби та виключенні зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_9 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року без застосування в якості місяця підвищення доходу січня 2008 року та зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням при такому перерахунку в якості місяця підвищення доходу січня 2008 року та виплатити різницю між перерахованим розміром індексації та раніше сплаченою сумою індексації.
Зазначене рішення набрало законної сили 12 серпня 2024 року.
30 жовтня 2024 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду по справі № 200/7018/23 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума індексації грошового забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується представником відповідача, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати додаткової винагороди за період лікування, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу , поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Отже, вважаючи ненарахування та невиплату середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення - протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до абзацу 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців не встановлено відповідальність за невиплату або несвоєчасну виплату належних військовослужбовцям сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 року у справах № 806/1899/17, № 806/1551/17, від 19.04.2018 року у справі № 806/1183/16 та від 14.03.2019 року у справі № 820/660/17 та в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 року (справа № 120/3857/19-а).
Відповідно до ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд звертає увагу, що оскільки індексація грошового забезпечення у повному обсязі позивачу не виплачена в день виключення зі списків особового складу, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Вказане відповідає правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 400/3151/19 адміністративне провадження № К/9901/12644/20 та у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 року в адміністративній справі № 240/11214/19, яку судом враховано на виконання положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на матеріали справи, суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу з 24.04.2020 року, остаточний розрахунок з позивачем проведений 30.10.2024 року.
Отже, фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у не проведенні повного та належного остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу - 24.04.2020 року.
Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 25.04.2020 року (наступний день з дня виключення позивача зі списків особового складу) по 30.10.2024 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
Період з 25.04.2020 року до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте період з 19.07.2022 року по 30.10.2024 року регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі № 821/1226/16).
Щодо періоду затримки розрахунки при звільненні з 19.07.2022 року суд зазначає наступне.
Зі змісту ст. 117 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній з 19.07.2022 року, випливає, що розмір відповідальності за затримку розрахунку при звільненні залежить від наявності або відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум, а також чи вирішено спір на користь працівника частково або повністю, а саме:
1) при відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;
2) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, якщо спір вирішено на користь працівника (повністю);
3) при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за шість місяців.
При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Суд встановив, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 30.10.2024 року, виплативши на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у розмірі 52414,76 гривень.
Згідно із наданою довідкою про розмір грошового забезпечення позивача перед звільненням позивачу нараховано за лютий 2020 року та березень 2020 року 73707,49 грн. (34692,26 грн + 39015,23 грн) Кількість календарних днів за цей період складає 60 днів.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1228,46 грн. (73707,49 грн : 60 календарних днів).
Затримка розрахунку при звільненні становить 1650 календарних днів (період з 25.04.2020 року по 30.10.2024 року).
Як вже було судом зазначено, з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст. 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Верховний Суд в постанові від 25 квітня 2024 року по справі № 440/8467/23 вказав, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього.
Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте період з 19 липня 2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року по справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року по справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року по справі № 560/9586/22, від 18 квітня 2024 року по справі № 380/4205/23, від 01 травня 2024 року по справі № 140/16184/23.
Таким чином, за період з 25.04.2020 року по 18.07.2022 року період затримки розрахунку складає 815 днів, та за період з 19.07.2022 року по 30.10.2024 року (шість місяців) складає 184 дні.
Розмір середнього заробітку позивача за період з 25.04.2020 року по 18.07.2022 року становить 1001194,90 грн (815 днів х 1228,46 грн) та за період з 19.07.2022 по 30.10.2024 (шість місяців) складає 226036,64 грн (184 днів х 1228,46 грн), що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої суми індексації грошового забезпечення.
Суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13-ц, згідно з якими встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17.
У п.77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У пункті 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено правову позицію, відповідно до якої з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
З врахуванням принципу справедливості та співмірності середній заробіток за час затримки розрахунку має бути розрахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.
Такий висновок узгоджується також з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.07.2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 03.04.2019 року у справі № 662/1626/17 та від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18.
Так, суд встановив, що загальний розмір несвоєчасно виплачених сум позивача становить 52414,76 грн. Загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки 1227231,54 грн.
При цьому, істотність частки компенсації простроченої заборгованості в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (52414,76 грн (розмір несвоєчасно виплачених сум)/ 1227231,54 грн. (середній заробіток за час затримки розрахунку)) х 100 = 4,27 %.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 4,27 %, становить 52402,79 грн ((1227231,54 грн х 4,27 %) : 100 %).
Отже з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 52402,79 грн.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).
Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).
Так, з метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Пункти 1, 2 Порядку № 159 аналогічні положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, з системного аналізу наведених норм права cуд встановив, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем пенсії, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Разом з тим, використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-ІV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року по справі № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року по справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року по справі № 803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року по справі № 240/11882/19.
Так, у випадку бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виплати сум грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови покладення на відповідача судовим рішенням чи відповідним нормативно - правовим актом обов'язку здійснити виплату належних позивачу сум.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04 квітня 2018 року по справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року по справі № 822/1731/16 та від 13 березня 2020 року по справі № 803/1565/17.
Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/7018/24 відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення у сумі 54414,76 грн.
Отже, судовим рішенням у справі № 200/7018/24, яке набрало законної сили, встановлено несвоєчасність виплати відповідачем індексації грошового забезпечення.
З огляду на встановлене, суд дійшов висновку про наявність підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такої саме позиції дотримується й Верховний Суд, який розглядаючи справу № 240/11882/19, в постанові від 15.10.2020 року вказав, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 12.01.2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 12.01.2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд, приймаючи постанову від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20 вказав, що не вбачає підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважає, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
Щодо належного відповідача у даній справі, суд зазначає наступне.
Як вбачається з рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 200/7018/23, було зобов'язано саме НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням при такому перерахунку в якості місяця підвищення доходу січня 2008 року та виплатити різницю між перерахованим розміром індексації та раніше сплаченою сумою індексації.
Крім того, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, повний розрахунок з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, здійснювався НОМЕР_2 прикордонним загоном, оскільки Позивач перебував на фінансовому забезпеченні НОМЕР_2 прикордонного загону, відповідності до наказу Адміністрації Держприкордонслужи від 11.12.2019 року № 105 «Про зарахування на фінансове забезпечення».
Проходження військової служби врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 року № 1115/2009 (далі - Положення).
Відповідно до п. 293 Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Тобто, в Положенні прямо передбачено, що у разі звільнення військовослужбовця зі служби, з ним розраховується та військова частина, з якої його було звільнено, або на фінансовому забезпечення якої перебуває військовослужбовець.
Отже, оскільки позивач перебував на фінансовому забезпеченні НОМЕР_2 прикордонного загону, то саме останній повинен був розраховувати позивача за всіма видами належного йому на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Більш того, суд зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 200/7018/23, НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України, 30.10.2024 року було здійснено перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в сумі 52 441,76 грн, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
Таким чином, позивач в Адміністрації Держприкордонслцужби на фінансовому забезпеченні не перебував, Адміністрація Держприкордонслужби не нараховувала та не виплачувала позивачу грошове забезпечення за період його служби в ІНФОРМАЦІЯ_2 , також не нараховувала та не виплачувала індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, а отже саме НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України у даному спорі є належним відповідачем та саме цей орган несе відповідальність щодо несвоєчасного розрахунку із позивачем під час виключення останнього зі списків особового складу.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністрації Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністрації Державної прикордонної служби України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039); НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) відносно ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52402 (п'ятдесят дві тисячі чотириста дві) грн 79 коп.
Визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) відносно ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) стосовно ненарахування та невиплати йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати
Зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко