м. Вінниця
13 березня 2025 р. Справа № 120/15490/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , центр, відповідач ) із позовом, в якому просив::
- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом №36 від 15.10.2024 р. , що полягає у не наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п.3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох неповнолітніх дітей;
- зобов'язати прийняти рішення, яким надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а саме, у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей.
В обґрунтування вимог позивач вказує, що є батьком трьох неповнолітніх дітей, які перебувають у нього на утриманні, а отже має право на відстрочку. Однак, звернувшись із заявою про надання відстрочки, спірним рішенням йому відмовлено, із чим позивач не погоджується , а тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою суду від 09.12.2024 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалами від 10.02.2025 р., 27.02.2025 р. витребувано додаткові докази.
27.02.2025 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову та вказав, що позивач не надав рішення суду про розірвання шлюбу чи про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного. Відтак, в наданні відстрочки відмовлено правомірно.
Ухвалою від 13.03.2025 р. продовжено строк на подання відзиву.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне:
11.10.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років.
До заяви ОСОБА_1 додав копії наступних документів:
- паспорта громадянина України;
- рішення суду про стягнення аліментів від 11.10.2021 р.;
-рішення суду від 27.09.2021 р. про розірвання шлюбу;
- договір про визначення місця проживання дитини від 08.10.2024 .;
- довідку із третього відділу ДВС у м. Вінниці від 08.10.2024 р.;
- свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 ;
- свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ;
- свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 ;
- свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_4 ;
- заяву від 08.10.2024 р. ;
Рішенням Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленим протоколом №36 від 15.10.2024 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку з відсутністю рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 469/2024 від 23 липня 2024 року , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" №3543-ХІІ від 21.10.1993 року (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Також Кабінетом Міністрів України постановою №560 від 16.05.2024 року (набрала чинності 18.05.2024 року), затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560), яким врегульовано процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Формою, визначеною додатком 4, є саме Повідомлення.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до Додатку 5 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів па дитину.
Надаючи оцінку доводам представника позивача, які полягають у тому, що надані разом із заявою про надання відстрочки документи свідчать про те, що на утриманні позивача перебуває троє дітей, які не досягли 18 років, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно положень статтей 125, 126 СК України якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається:
1) за заявою матері та батька дитини;
3) за рішенням суду.
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Так, судом встановлено, що позивач є батьком неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).
Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, записи щодо чого наявні в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей.
В силу вимог частини 1 статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частинами 1-2 статті 181 Сімейного кодексу України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Статтею 157 Сімейного кодексу України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Так, згідно Договору по визначення місця проживання дитини та участь у вихованні дитини, сплату аліментів , який посвідчено приватним нотаріусом ВМНО 08.10.2024 р. за реєтровим №9326 визначено місце проживання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) із матір'ю. Встановлено обов'язок батька сплачувати аліменти на утримання дітей.
Також судовим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.10.2021 р. у справі №127/22915/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 аліменти.
Із змісту довідки 3- го відділу ДВС у м. Вінниці від 08.10.2024 р. та витягу з Єдиного реєстру боржників датованого 08.10.2024 р., вбачається, що відносно позивача відсутні виконавчі провадження щодо стягнення аліментів.
ОСОБА_5 в своїй заяві датованій 08.10.2024 р. підтвердила факт відсутності заборгованості по аліментам.
Відтак, із урахуванням вищепроцитованого, суд доходить висновку, що позивач довів факт перебування у нього на утриманні ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та відсутність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Щодо аргументів відповідача про не надання рішення суду про визначення місця проживання дітей з батьком, або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного, тут слід вказати, що відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надано договір про визначення місця проживання дітей та участь ОСОБА_1 у їх вихованні.
Також позивачем надано свідоцтво про шлюб із ОСОБА_6 . Від даного шлюбу у позивача народився син ОСОБА_4 .
Суд зауважує, що позивач має надати один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів па дитину.
Зважаючи на те, що позивач перебуває у шлюбі із матір'ю ОСОБА_4 , він надав лише свідоцтво про шлюб, що відповідає вимогам Порядку №560.
Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, записи щодо цього наявні в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей та ці діти перебувають у нього на утриманні, відповідно, ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" .
З огляду на вище викладене, суд дійшов висновку, що рішення №36 від 15.10.2024 р. в частині, що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав визначених п.3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання надати відстрочку, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Виходячи із обставин цієї справи, суд погоджується та вважає обґрунтованою позицію позивача в необхідності зобов'язати відповідача надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшкодуванню повністю.
Окремо щодо поданої заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, докази чого, як зазначає позивач в позовній заяві, будуть надані протягом 5 днів з дня ухвалення рішення, суд вказує наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За текстом пункту 1 частини першої статті 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За частиною четвертою статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Разом з тим, за приписами частини 3 статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).
З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов'язкову наявність у кожній справі.
За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви "про це" до закінчення судових дебатів.
Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).
Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов'язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані в межах строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України.
Зазначення ж у мотивувальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу мотивувальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.
Відповідну правову позицію викладено в постанові ВС від 26.07.2023 р. у справі 160/16902/20.
Як було зазначено вище, відповідно до позиції об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Відтак, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу під час та після прийняття рішення.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом №36 від 15.10.2024 р. в частині, що стосується відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав визначених п.3 ч.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти рішення, яким надати відстрочку ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", у зв'язку з перебуванням на утриманні трьох і більше дітей .
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_5 ) сплачений судовий збір 1211, 20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_5 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Повний текст рішення сформовано 13.03.2025 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна