Справа № 273/1868/24
Провадження № 1-кп/273/18/25
13 березня 2025 року Баранівський районний суд Житомирської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , секретаря судових засідань ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Баранівка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №62023240020001577 від 04 грудня 2023 року по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Радомишль, Житомирської області, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , одруженого, не працюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за мобілізацією, перебуваючи у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 18.09.2023 не з'явився вчасно з відпустки до розташування підрозділу в/ч НОМЕР_1 АДРЕСА_2 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його із виконанням службових обов'язків до 29.04.2024, коли прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, чим закінчив вчинення злочину.
За час відсутності у розташуванні підрозділу військової частини НОМЕР_1 в період з 18.09.2023 по 29.04.2024 ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним нез'явлення до місця служби та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у пред'явленому обвинуваченні. Суду пояснив, що перебував на реабілітації після госпіталя та повернувся додому у відпустку з 18.08.2023 року по 17.09.2023 року. Не з'явився у військову частину після відпустки 18.09.2023 року, оскільки залишився вдома ще підлікуватися. Звертався в «цивільну» лікарню, проте його не прийняли на лікування мотивуючи це відсутністю документів з військової частини. З вересня 2023 року до квітня 2024 року знаходився дома, періодично лікувався, з села не виїжджав. 29.04.2024 року до нього приїхали працівники військової служби правопорядку і запросили до ДБР для дачі пояснень. Вказав, що розумів, що потрібно повернутися вчасно у військову частину після відпустки, не звертався за додатковою відпусткою, просив ротного надати направлення на лікування, проте до військової частини з вказаним запитом не звертався. Розкаюється у вчиненому, негативно ставиться до свого вчинку, має намір продовжити військову службу, якщо дозволить здоров'я, просив суворо не карати.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого, дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.
При цьому суд роз'яснив обвинуваченому та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 повністю доведена під час судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст.65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.
Дослідивши дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , при визначенні покарання ОСОБА_4 , суд враховує характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, обставини вчинення кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні злочину визнав у повному обсязі та усвідомив неправомірність своїх дій, щиро розкаявся у вчиненому, засуджує свої дії, бажає в подальшому повернутися до військової служби; особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має зареєстроване та постійне місце проживання, приймав участь у бойових діях та отримав поранення, за місцем проходження служби зарекомендував себе посередньо, виявляє повагу до командирів та старших за військовим званням, не схильний до порушень правил військової поведінки та вживання алкогольних напоїв, згідно з довідкою КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» №4539 від 06.08.2024 року з 18.09.2023 року по 06.08.2024 року ОСОБА_4 не звертався з метою отримання медичної допомоги, відповідно до листа КНП «Радомишльська лікарня» Радомишльської міської ради №956 від 01.08.2024 року ОСОБА_4 за медичною допомогою до лікарів нарколога та психіатра не звертався, перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділені з 03.05.2024 року по 10.05.2024 року, згідно з медичною характеристикою під час проходження військової служби на стан здоров'я не скаржився і не звертався за допомогою у пункт медичної роти.
Обставиною, яка пом'якшує покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_4 покарання на рівні нижньої межі, передбаченої санкцією ч.5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Визначене обвинуваченому покарання відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
В силу прямих вимог законодавства суд позбавлений можливості застосувати до обвинуваченого статті 69, 75 КК України та призначити покарання з випробуванням чи більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.
Цивільний позов у вказаному кримінальному провадженні не заявлено.
Арешт на майно не накладався.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.
Керуючись ст. 2,7, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394,395, 615 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня фактичного приведення вироку до виконання.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Баранівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до п. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.
Суддя ОСОБА_1