11 березня 2025 року м.Суми
Справа №592/3510/19
Номер провадження 22-ц/816/56/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.
за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,
сторони:
позивачка - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - ОСОБА_4 ,
третя особа - ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 лютого 2024 року в складі судді Котенко О.А., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складено 11 березня 2024 року,
01 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 24173248,50 грн, еквівалентних 900000 доларів США на час подання позову.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік заявниці ОСОБА_6 . У шлюбі в заявниці та її чоловіка народилось троє дітей: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . 03 серпня 2013 року заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_6 , спадщину позивачка прийняла як дружина померлого та як матір малолітніх дітей. Також спадщину прийняла старша донька ОСОБА_6 від першого шлюбу - ОСОБА_5 , тобто третя особа, чоловіком якої є відповідач - ОСОБА_4 . Після смерті чоловіка серед його документів позивачка знайшла боргову розписку від 17 квітня 2013 року, написану відповідачем, згідно з якою він взяв у борг 1000000 доларів США на будівництво восьми садових будинків на восьми земельних ділянках, розміщених на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району у строк до 31 грудня 2015 року. В розписці вказано, що земельні ділянки також придбані за кошти чоловіка позивачки і будинки будуть збудовані за його кошти, а в разі своєчасного неповернення коштів відповідач підтвердив, що право власності на земельні ділянки та будинки належатиме ОСОБА_6 . Відповідач взятих на себе зобов'язань не виконав. Після прийняття спадщини кредитором у зобов'язанні є позивачка, як дружина на 50% права вимоги, що становить 500000 доларів США, а також як спадкоємець після смерті чоловіка - 10% права вимоги та як спадкоємець після смерті доньки ОСОБА_9 - 10% права вимоги, тобто 200000 доларів США. Крім того, спадковим майном є 50% права вимоги, що поділено в рівних пропорційних частках на п'ять спадкоємців першої черги по 10% кожному, тобто діти ОСОБА_7 і ОСОБА_8 по 10% або по 100000 доларів США у кожного. Дочка спадкодавця від першого шлюбу - ОСОБА_5 також успадкувала 10% права вимоги. Відтак, заявниця вважає, що належним способом захисту її прав та прав її малолітніх дітей є примусове виконання обов'язку в натурі шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 90% права вимоги, тобто 900000 доларів США еквівалентних 24173248,50 грн.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , яка діє в тому числі і в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 24173248,50 грн. за договором позики від 17 квітня 2013 року.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 9605 грн судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що чоловік позивачки був громадянином російської федерації і станом на 20 квітня 2011 року та станом на 11 липня 2015 року мав два паспорта російської федерації, які видані у різних регіонах, тобто розпискою від 17 квітня 2013 року не підтверджується та обставина, що кредитором виступав саме чоловік позивачки - ОСОБА_6 . Крім того вказує, що вісім земельних ділянок були придбані на початку квітня 2013 року за кошти його дружини, проте оформлені на нього, оскільки ОСОБА_5 є громадянкою російської федерації. Відразу після придбання земельних ділянок за кошти дружини за рік були побудовані будинки. Отже, суд не з'ясував справжню правову природу складеної боргової розписки від 17 квітня 2013 року. Також суд не врахував, що довіреністю від 11 червня 2015 року ОСОБА_6 доручив ОСОБА_4 управляти та розпоряджатися його майном, яке знаходиться на території росії, у тому числі овочесховищем та квартирою у москві, та має значну вартість. Тобто боргова розписка по суті забезпечувала договір доручення, а не реальну передачу коштів у борг. Вважає безпідставним рішення суду поновити пропущений позивачкою строк позовної давності, оскільки вона мала реальну можливість самостійно або через представника звернутись до суду. Зокрема, відповідач особисто возив позивачку з дитиною на лікування до росії. Під час перебування дитини вдома на території України позивачка їздила до росії оформляти спадкові права, брала участь у судових засіданнях з приводу поділу спадщини. Натомість до суду в Україні позивачка так і не з'явилась.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Потураєв С.В. просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. При цьому зазначає, що в борговій розписці зазначені реквізити посвідки ОСОБА_6 на постійне проживання в Україні, тобто доводи скарги про наявність у спадкодавця паспортів російської федерації правового значення не мають. Решта доводів скарги щодо придбання земельних ділянок та будівництво будинків за рахунок третьої особи не доведені жодними доказами. До того ж, чотири будинки були добудовані лише у 2018-2019 роках, а решта чотири - ще не добудовані, що спростовує доводи відповідача про закінчення будівництва у 2013 році. Доводи скарги про довіреність на ім'я відповідача не стосуються майнового стану відповідача на території України, а лише доводить значний обсяг майна та коштів у ОСОБА_6 , який мав змогу дати у борг спірну суму коштів. Також звертає увагу на те, що третьою особою у іншій цивільній справі № 592/11167/20 оспорювалась боргова розписка з підстав її складення під тиском, проте за наслідками проведеної у справі судово-почеркознавчої експертизи підтверджено, що розписку склав саме ОСОБА_4 , а складення розписки під тиском суд вважав не доведеною обставиною. Щодо пропуску позивачкою строку позовної давності представник зазначив, що ч. 4 ст. 261 ЦК України є спеціальною нормою, спрямованою на захист прав неповнолітніх. 31 грудня 2018 року сплив трирічний строк позовної давності у цій справі, проте з 2017 року до ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до моменту смерті неповнолітньої ОСОБА_9 її батьки займались лікуванням і боролись за життя дитини, що свідчить про поважність пропуску на 10 місяців строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 2009 року (т. 1 а.с. 5).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (т. 1 а.с. 4).
Від шлюбу позивачка та ОСОБА_6 мали трьох дітей: дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а.с. 6-9).
03 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сумського районного нотаріального округу Бирченко Ю.В. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 як його дружина, а також як матір малолітніх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Крім того, до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини зверталась дочка ОСОБА_6 від першого шлюбу - третя особа ОСОБА_5 (т. 1 а.с.120-147).
Суд також встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла дочка позивачки ОСОБА_9 . ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець першої черги після смерті дочки, вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки проживала на момент смерті разом з нею.
ОСОБА_6 мав громадянство російської федерації і посвідку на постійне проживання в Україні, постійним його місцем проживання було АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 здійснював підприємницьку діяльність в російській федерації та в Україні.
Як зазначає позивачка після смерті ОСОБА_6 серед його документів ОСОБА_10 знайшла боргову розписку від 17 квітня 2013 року, написану ОСОБА_4 .
Згідно з вказаною розпискою ОСОБА_4 взяв в борг у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1000000 доларів США на будівництво восьми садових будинків на восьми земельних ділянках, розміщених на території Великочернеччинської сільської ради Сумського району Сумської області кадастрові номери 5924782200:04:002:0502, 5924782200:04:002:0503, 5924782200:04:002:0504, 5924782200:04:002:0505, 5924782200:04:002:0506, 5924782200:04:002:0507, 5924782200:04:002:0508, 5924782200:04:002:0509. ОСОБА_4 зобов'язався повернути ОСОБА_6 кошти в сумі 1000000 доларів США в строк до 31 грудня 2015 року, а у випадку неповернення коштів у вказаний строк ОСОБА_6 мав стати одноосібним власником восьми побудованих ОСОБА_4 садових будинків і восьми земельних ділянок, на яких розташовані ці садові будинки, оскільки ці земельні ділянки також придбані ОСОБА_4 за кошти, позичені у ОСОБА_6 і вісім садових будинків також збудовані за кошти, позичені у ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 17).
Вісім земельних ділянок на території Великочернеччинської сільської ради були придбані ОСОБА_4 з 03 по 08 квітня 2013 року (т. 1 а.с. 22-23, 26-27, 30-31, 34-35, 38-44, т. 2 а.с. 123-138).
Чотири садові будинки, об'єкти житлової нерухомості, площею відповідно 251,6 кв.м, 251,9 кв.м, 244,7кв.м, 246,3кв.м були зареєстровані на праві власності за ОСОБА_4 17 січня 2019 року (т. 1 а.с. 24-25, 28-29, 32-33, 36-37).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що розписка від 17 квітня 2013 року є борговим документом, який виданий відповідачем на підтвердження договору позики, знаходиться у позивачки - дружини померлого позикодавця та свідчить про існування правовідносин за договором позики між сторонами у справі. Оригінал розписки суд оглянув у засіданні, її копія в матеріалах справи відповідає оригіналу. Відтак, на думку суду, розписка підтверджує факт укладення договору позики та зміст умов цього договору, а також факт отримання відповідачем коштів і обов'язок їх повернути. При цьому суд вважав заперечення відповідача щодо безгрошовості позики недоведеними, ним не спростована дійсність правочину.
Також суд спростував доводи представника третьої особи про відсутність у ОСОБА_6 коштів для надання у позику ОСОБА_4 суми позики, оскільки отримання 03 квітня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Степ», власником якого був ОСОБА_6 , кредиту в Публічному акціонерному товаристві «Мегабанк» на суму 2500000 грн є припущенням. Не взяв до уваги суд і обставини придбання ОСОБА_6 20 квітня 2011 року в російській федерації об'єктів нерухомого майна з оплатою їх вартості з розстрочкою платежу протягом року з моменту переходу права власності (т. 2 а.с. 139-160), оскільки правочини не стосуються предмету доказування у цій справі, а твердження про відсутність коштів у спадкодавця є припущеннями.
Суд дав оцінку довіреності від 11 червня 2015 року, якою ОСОБА_6 надав ОСОБА_4 право на управління та розпорядження майном, яке знаходиться на території росії (т. 1 а.с. 86) та зазначив про відсутність будь-яких доказів вчинення дій, перелічених в довіреності, а також вважав припущеннями, що складання розписки було викликане необхідністю недопущення розтрати майна, оформленого на відповідача, недопущення з його сторони недобросовісних дій з управління належним ОСОБА_6 майна.
Урахувавши зазначені вище обставини та письмові докази у справі суд вважав, що надані у позику відповідачу кошти були об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_11 , тобто позивачка, а також її діти після смерті ОСОБА_6 , як спадкоємці першої черги, мають право вимоги за борговою розпискою до позичальника ОСОБА_4 . Також суд вважав поважними причини пропуску позивачкою трирічного строку позовної давності для звернення до суду з позовом.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками місцевого суду з наступних підстав.
Питання дійсності складеної відповідачем 17 квітня 2013 року боргової розписки вже було предметом судового розгляду у справі № 592/11167/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору позики від 17 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 . Суд відмовив у задоволенні вказаного позову, а постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 23 листопада 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року залишено без змін.
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі № 592/11167/20 суди встановили, що договір позики від 17 квітня 2013 року дійсно був укладений між ОСОБА_6 (позикодавцем) та ОСОБА_4 (позичальником). Жодних належних та допустимих доказів, що ОСОБА_4 уклав цей договір проти його справжньої волі внаслідок застосування до нього фізичного чи психічного тиску з боку ОСОБА_6 суду не було надано. Кім того, судом касаційної інстанції ураховано, що ОСОБА_4 з позовом про визнання укладеного ним договору позики недійсним до суду не звертався.
З огляду на вже встановлені судами у справі № 592/11167/20 обставини укладення 17 квітня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору позики, які не доказуються при розгляді цієї справи, апеляційний суд вважає такими, що не заслуговують на увагу та не мають правового значення всі доводи заявника апеляційної скарги, які фактично спрямовані на заперечення дійсної правової природи боргової розписки. Апеляційний суд звертає увагу, що відповідач дійсність правочину у формі боргової розписки у судовому порядку не оспорював.
Відтак, ураховуючи встановлену у справі № 592/11167/20 обставину укладення 17 квітня 2013 року договору позики, предметом дослідження та перевірки доказами у цій справі залишаються питання набуття позивачкою та її неповнолітніми дітьми у порядку спадкування прав на грошові кошти за невиконаним відповідачем договором позики.
Як зазначалось вище, ОСОБА_1 звернулась до суду як за захистом своїх спадкових прав, так і спадкових прав дочки ОСОБА_7 , сина ОСОБА_8 та в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 дочки ОСОБА_9 .
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі (ч. 1,ч. 2 ст. 1278 ЦК України).
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину і не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
Судом встановлено, що позикодавець ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто вже після спливу вказаного у борговій розписці строку виконання зобов'язання - 31 грудня 2015 року. Водночас, трирічний строк позовної давності для звернення до суду сплив 31 грудня 2018 року, тобто після смерті позикодавця. Апеляційний суд повністю погоджується з висновком місцевого суду про те, що позивачка та її неповнолітні діти набули як спадкоємці після смерті ОСОБА_6 права вимоги за складеною відповідачем борговою розпискою, тобто позивачкою мають бути доведені поважні підстави пропуску нею строку позовної давності.
Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що пропущений на десять місяців строк позовної давності ОСОБА_1 є незначним з огляду на доведені медичною документацією (т. 2 а.с. 69-80) обставини тяжкої онкологічної хвороби малолітньої дочки ОСОБА_9 , яка захворіла в кінці червня 2017 року, після чого перенесла операції, перебувала на стаціонарному лікуванні, обстеженні, проте ІНФОРМАЦІЯ_5 померла. Як встановив суд, ОСОБА_1 з ОСОБА_6 за його життя, а після смерті чоловіка самостійно була зайнята доглядом, лікуванням дочки до моменту її смерті . Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка мала реальну можливість у межах строку позовної давності звернутись до суду є абстрактними та такими, що не підтверджують будь-яких проміжків часу між перебуванням дочки позивачки на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні, які б давали змогу заявниці звернутись до суду особисто або через представника. Участь позивачки у судових засіданнях на території російської федерації, оформлення нею на території росії спадкових прав також не підтверджені датами вчинення відповідних дій.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
Діти позивачки ОСОБА_7 і ОСОБА_8 є малолітніми дітьми, а позов подано у тому числі і в їх інтересах як спадкоємців після смерті батька.
Погоджується колегія суддів і з розрахунком позивачкою частки спадкової маси з суми боргу, що становить 900000 доларів США, еквівалентних 24173248,50 грн.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обов'язок відповідача повернути борг спадкоємцям позикодавця. Відповідач в апеляційній скарзі не спростував факт існування боргу та обумовлений договором позики обов'язок його повернення.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду про стягнення боргу за договором позики у розмірі, еквівалентному 900000 доларів США за курсом Національного банку України станом на 01 березня 2019 року, оскільки сторонами у договорі визначено грошовий еквівалент боргового зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно зі ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відтак, стягнення заборгованості за позикою, еквівалентної обумовленій сторонами сумі в іноземній валюті, відповідає вимогам закону та умовам укладеного між сторонами спору договору.
Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Ухвалюючи рішення у даній справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про задоволення позову.
Підстав для скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги немає.
Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 27 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 березня 2025 року.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
О. І. Собина