13 березня 2025 року м.Суми
Справа №577/2633/24
Номер провадження 22-ц/816/393/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Філонової Ю. О.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС»
на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 червня 2024 року у складі судді Кравченка В.О., ухвалене в м. Конотоп,
в цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2024 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» (далі - ТОВ «ФК «ПАРІС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивувало тим, що 11 травня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ«РВС БАНК» було підписано заяву-договір № 0031111 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб. Відповідач підписанням заяви-договору акцептував укладання розміщеного на сайті банку договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, що він ознайомлений з умовами договору та зобов'язався самостійно відстежувати зміни, які будуть вноситись до договору. На підставі поданої заяви-договору відповідачу був наданий споживчий кредит шляхом переказу на картковий рахунок коштів у сумі 15 384,62 грн, разова комісія при видачі кредиту - 2,5% від суми наданого кредиту, щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту.
05 березня 2020 року між АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» був укладений договір про відступлення права вимоги №05/03/2020-1, за умовами якого АТ «РВС БАНК» відступило ТОВ «ФК «ПАРІС» право вимоги до відповідача на загальну суму 22299,96 грн.
Відповідач грошові кошти отримані в кредит не повернув та інші платежі, передбачені умовами договору не сплатив. 02 квітня 2020 року від ТОВ «ФК «ПАРІС» на ім'я відповідача було направлено вимогу про усунення порушення кредитного зобов'язання № 333/5.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРІС» заборгованість в сумі 31 142,60 грн, що складається з: 15 384,62 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2299,94 грн - заборгованість за процентами; 4615,40 грн - заборгованість за комісією; 2630 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня); 1475,67 грн - 3% річних за користування грошовими коштами за період з 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року; 4736,97 грн - інфляційних втрат за період з 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року. Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 червня 2024 року позов ТОВ «ФК «ПАРІС» залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТОВ «ФК «ПАРІС» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити; судові витрати покласти на відповідача.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що факт переходу права грошової вимоги до відповідача від АТ «РВС БАНК» до ТОВ «ФК «ПАРІС» підтверджується умовами договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року (п.п. 3.1., 3.2.), а саме права вимоги за кредитним договором вважаються відступленими з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі прав та документів.
Вказує на те, що суд першої інстанції послався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, однак обставини справи № 905/306/17 відрізняються від обставин цієї справи. Крім того, вважає, що Верховний Суд в своїй постанові від 02 листопада 2024 року у справі № 905/306/17 не заперечує можливість набуття права вимоги до боржників з моменту укладення договору відступлення права вимоги, а суд першої інстанції дійшов помилкових висновків.
Вважає, що судом не було застосовано до спірних правовідносин ст.ст. 512, 514, 638, 1048, 1049, 1054 ЦПК України.
Крім того, в порушення ст. 89 ЦПК України судом не повністю були досліджені докази надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, зокрема договір про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року з додатками на предмет моменту переходу до нового кредитора права вимоги.
Також вважає, що суд, якщо мав сумніви щодо факту оплати новим кредитором коштів первісному кредитору за договором відступлення прав вимоги, то він міг витребувати у позивача вказані документи, що підтверджують факт такої оплати.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 11 травня 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву-договір №0031111 про надання банківської послуги (платіжна картка Простір), що є договором про приєднання до публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с.8).
Вказана заява-договір містить, зокрема персональні дані відповідача та прохання надати йому споживчий кредит на таких умовах: сума кредиту 15 384,62 грн; строк дії кредиту - 24 місяця; процентна ставка - 18 % річних; тип ставки - фіксована; валюта кредитування - гривня; разова комісія при видачі кредиту - 2,5% від суми наданого кредиту; щомісячна комісія за супроводження кредиту - 3% від суми наданого кредиту.
Цього ж дня відповідач підписав графік платежів та розрахунок загальної вартості споживчого кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.
Як вбачається з меморіальних ордерів від 11 травня 2019 року №№ 3363, 3364 ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 15 000,00 грн (видача кредиту згідно кредитного договору 0031111 від 11 травня 2019 року), а також 384,62 грн - дисконт при видачі кредиту згідно з кредитним договором 0031111 від 11 травня 2019 року (а.с. 9).
Також на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано підписаний відповідачем 11 травня 2019 року паспорт споживчого кредиту (а.с. 15), виписки по особовому рахунку відповідача (а.с. 9-13) та публічну пропозицію АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка відповідачем не підписана (а.с. 31-71).
05 березня 2020 року між АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» укладено договір про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1, за умовами якого первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України відступає (передає), а новий кредитор приймає (набуває) права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами, зазначеними в додатку № 1 до цього договору, зі всіма додатками, додатковими угодами, додатковими договорами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього тощо, що є його невід'ємною частиною, які укладені між АТ «РВС БАНК» та боржниками (а.с. 24-26).
Відповідно до п. 3.1 цього договору права вимоги за кредитним договором вважаються відступленими з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі прав та документів, що є невід'ємною частиною цього договору.
05 березня 2020 року АТ «РВС БАНК» та ТОВ «ФК «ПАРІС» склали даний акт прийому-передачі прав і документів до договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року, згідно п. 1 якого у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року АТ «РВС БАНК» передало, а ТОВ «ФК «ПАРІС» прийняло право вимоги до позичальників зазначених в додатку № 1 до договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року. Загальна сума права вимоги, що переходить до нового кредитора становить 21 258 614,53 грн (а.с. 22).
Відповідно до п. 2 акту первісний кредитор передає документацію новому кредитору, а новий кредитор приймає від первісного кредитора документи за переліком наведеним в додатку до цього акту, який є невід'ємною частиною договору.
Позивачем надано копію додатку до договору № 05/03/2020-1 про відступлення права вимоги від 05 березня 2020 року, а саме реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, в якому під № 333 зазначено про відступлення права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 0031111 від 11 травня 2019 року, загальний розмір заборгованості - 22 299,96 грн, заборгованість по тілу кредиту - 15 384,62 грн, заборгованість за процентами - 2299,94 грн, заборгованість за комісією - 4615,40 грн, неамортизований дисконт - 229,40 грн, ціна продажу - 11 008,40 грн (а.с. 29-30).
За розрахунком позивача станом на 06 травня 2024 року відповідач має заборгованість в розмірі 24 929,96 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту становить 15 384,62 грн; заборгованість за процентами 2299,94 грн; заборгованість за комісією 4615,40 грн; заборгованість за пенею - 2630,00 грн (а.с. 16).
Крім того, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України надано розрахунок інфляційних втрат в розмірі 4736,97 грн та 3% річних в розмірі 1475,67 грн, нарахованих за прострочення зобов'язання за період з 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року (а.с. 6).
03 квітня 2020 року позивач направив відповідачу вимогу за вих. № 333/5 від 02 квітня 2020 року про усунення порушення кредитного зобов'язання на загальну суму 24 929,96 грн (а.с. 7; 75-76).
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «ФК «ПАРІС», суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права грошової вимоги до відповідача від первісного кредитора - АТ «РВС БАНК» до позивача, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, так як вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Підставами позовних вимог ТОВ «ФК «ПАРІС» є неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору від 11 травня 2019 року, право вимоги за яким, за твердженням позивача, він набув на підставі договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року.
Як вже зазначалося вище, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було надано підтверджуючих документів про оплату за відступлення права вимоги.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Приписами п. 3.1 договору про відступлення права вимоги передбачено, що права вимоги за кредитним договором вважаються відступленими з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі прав та документів, що є невід'ємною частиною цього договору.
Позивачем, окрім копії договору відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року, було також надано копію акту прийому-передачі прав і документів до договору про відступлення права вимоги № 05/03/2020-1 від 05 березня 2020 року, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Чинне законодавство не містить положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора заборгованості та інших платежів відповідно до договору відступлення права вимоги. Така вимога визначена законом лише щодо договору факторингу (ст. 1077 ЦК України) чи може встановлюватися сторонами в укладених ними договорах.
З огляду на наявність в матеріалах справи копії відповідного акту прийому-передачі прав і документів до договору про відступлення права вимоги та відсутність у договорі відступлення права вимоги положень про те, що право вимоги до нового кредитора переходить з моменту сплати оплати новим кредитором на користь первісного кредитора, помилковим є висновок місцевого суду, що позивачем на надано належних та допустимих доказів на підтвердження переходу права вимоги від первісного кредитора - АТ «РВС БАНК» до позивача.
Позивач ставить питання про стягнення з відповідача, окрім заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 384,62 грн та заборгованості за процентами в розмірі 2299,94 грн, також заборгованості за комісією в розмірі 4615,40 грн та штрафними санкціям (пенею) в розмірі 2630 грн.
Щодо вимог про стягнення комісії, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» (тут і далі в ред. на час виникнення спірних правовідносин) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
З матеріалів справи вбачається, що в заяві-договорі № 0031111 про надання банківської послуги, підписаної відповідачем 11 травня 2019 року, передбачено сплату разової комісії при видачі кредиту у розмірі 2,5% від суми наданого кредиту та щомісячної комісії за супроводження кредиту 3% від суми наданого кредиту (а.с. 8).
Тобто АТ «РВС БАНК» фактично встановлено сплату комісії, не зазначивши за які саме послуги ця комісія сплачується позичальником. Жодних доказів вчинення будь-яких дій, за які позикодавцем нараховувалася комісія, матеріали справи не містять.
Натомість частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід.
Отже, оскільки позивачем було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, умови договору про нарахування разової комісії при видачі кредиту та щомісячної комісії за супроводження кредиту є нікчемними, тому вимоги про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 4615,40 грн задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог про стягнення заборгованості за штрафними санкціями (пенею).
Як на підставу для стягнення штрафних санкцій (пені), позивач посилається на п. 7.3.11. Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яким передбачено, зокрема, що з дня виникнення простроченої заборгованості за споживчим кредитом, в тому числі щомісячного платежу, встановленого графіком платежів, банк має право нараховувати штрафні санкції за порушення строків погашення заборгованості за споживчим кредитом, у тому числі щомісячних платежів у розмірі 10 грн за кожен день прострочки.
Водночас як вбачається з матеріалів справи, надана позивачем копія Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не містить підпису відповідача. Доказів того, що підписанням заяви-договору № 0031111 від 11 травня 2019 року відповідач приєднався саме до наданої позивачем Публічної пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб матеріали справи не містять.
Заява-договір № 0031111 від 11 травня 2019 року, яка підписана відповідачем, не містить умов щодо сплати неустойки (пені, штрафу), у зазначеному в Публічній пропозиції АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, що додані банком до позовної заяви, розмірі і порядку нарахування.
Отже, оскільки Публічна пропозиція АТ «РВС БАНК» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому її не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-договору. Відповідно відсутні підстави вважати, що сторони обумовили відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. За таких умов підстави для здійснення зазначених нарахувань за наданим кредитом в заявленому розмірі були відсутні. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
З огляду на зазначене, вимоги про стягнення штрафних санкцій (пені) задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач просив у зв'язку з простроченням грошового зобов'язання стягнути з відповідача на свою користь на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних за період з 05 березня 2020 року по 23 лютого 2022 року. При цьому позивачем надано розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних обрахованих на загальну суму заборгованості 24 929,96 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 15 384,62 грн, заборгованості за процентами - 2299,94 грн, заборгованості за комісією - 4615,40 грн, заборгованості за штрафними санкціями (пенею) - 2630 грн. Тобто нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних обраховано на загальну суму заборгованості, яка в тому числі включає в себе комісію та пеню, вимоги про стягнення яких задоволенню не підлягають. Отже наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних не є правильним.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки належного розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання зобов'язання позивачем не надано, тому вказані вимоги задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначене, рішення суду на підставі пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПАРІС» заборгованість за договором № 0031111 від 11 травня 2019 року в розмірі 17684,56 грн, яка складається з: 15 384,62 грн - заборгованості за тілом кредиту та 2299,94 грн - заборгованості за процентами.
Відповідно до приписів частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1375,58 грн та пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги стягнути з відповідача на користь позивача 2063,37 грн - за апеляційний перегляд справи.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» задовольнити частково.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 10 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» заборгованість за договором № 0031111 від 11 травня 2019 року в розмірі 17684 гривні 56 копійок, яка складається з 15 384 гривень 62 копійок - заборгованості за тілом кредиту та 2299 гривень 94 копійки - заборгованості за процентами.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1375 гривень 58 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПАРІС» судові витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи в розмірі 2063 гривні 37 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
Ю. О. Філонова