Справа № 953/1093/25 Головуючий 1ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/294/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія арешт майна
11 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
представника власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2025 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ ХРУП №1 ГУНП в Харківській області ОСОБА_9 , погодженого прокурором Київської окружної прокуратури м. Харкова ОСОБА_10 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025221130000187 від 01.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
ХРУП №1 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025221130000187 від 01.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, за фактом розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, вчинених членами сім'ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
01.02.2025 року в період часу з 16:15 год. по 16:50 год. слідчим СВ ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області проведено огляд квартири АДРЕСА_1 , з письмового дозволу її власника ОСОБА_8 , в ході якого виявлені та вилучені його особисті речі, відповідно до переліку, зазначеному в протоколі огляду.
В обґрунтування клопотання слідчий посилався на те, що метою накладання арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, що передбачено п.1 ч.2 ст.170 КПК України, з метою недопущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цих доказів, оскільки незастосування такого заходу призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а також вилучена техніка визнана речовими доказами та може сприяти розкриттю кримінального правопорушення та притягненню винних осіб до кримінальної відповідальності, а також має значення для встановлення істини під час досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2025 року клопотання про арешт майна задоволено. Суд вирішив накласти арешт на майно відповідно до переліку, зазначеному в резолютивній частині оскаржуваної ухвали.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі представник власника майна просить ухвалу слідчого судді скасувати та відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що предмети, які були вилучені під час огляду, а фактично під час несанкціонованого обшуку, оглянуті не були. Органом досудового розслідування не було встановлено, що інформація, яка міститься на вилучених пристроях, має відношення до кримінального правопорушення. ОСОБА_8 не обмежував доступ до техніки, необхідності у подоланні логічного захисту не було.
Вказує, що арешт на техніку було накладено усупереч вимогам ст. 170 КПК України.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, яка заперечувала щодо задволення вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Статтею 237 КПК України передбачено, що при проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. У разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування.
Слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце огляду до його закінчення та вчинювати будь-які дії, що заважають проведенню огляду. Невиконання цих вимог тягне за собою передбачену законом відповідальність.
При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеціаліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, що не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя врахував обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, виходив з того, що прокурором доведено, що вказане майно містить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження в якості доказів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
З матеріалів провадження вбачається, що ХРУП №1 ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025221130000187 від 01.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України, за фактом розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, вчинених членами сім'ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього.
01.02.2025 року в період часу з 16:15 год. по 16:50 год. слідчим СВ ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області проведено огляд квартири АДРЕСА_1 , з письмового дозволу її власника ОСОБА_8 , в ході якого виявлені та вилучені його особисті речі, а саме: системний блок сірого кольору, жорсткі диски в кількості 7 шт., упаковані в полімерний пакт PSP3008441, мобільний телефон Redmi Note 10 Pro ІМЕІ-1: НОМЕР_1 , ІМЕІ-2: НОМЕР_2 , упакований в полімерний пакет WAR1027937, флеш-накопичувачі в кількості 9 шт. та 1 картридер, упаковані в полімерний пакт PSP1277484.
Постановою слідчого ХРУП №1 ГУНП в Харківській області від 01.02.2025 року, тимчасове вилучене майно під час проведення 01.02.2025 року огляду за вищевказаною адресою визнано речовими доказами у кримінальному провадженні №12025221130000187 від 01.02.2025, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
Відповідно до вимог ст. 13 КПК України не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з'ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів
За ст.237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.
Згідно зі ч.1 ст.233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.
Тобто, законодавцем окрім можливості проникнення до житла чи іншого володіння особи на підставі судового рішення, передбачено іншу процесуальну гарантію захисту прав особи, а саме можливість проникнути до житла чи іншого володіння особи за добровільною згодою особи, яка ним володіє.
Таким чином, за наявності згоди особи, яка володіє приміщенням, закон не вимагає звернення до слідчого судді за відповідним дозволом (ч. 1 ст. 233 КПК України).
Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_8 надав письмовий дозвіл на проведення огляду квартири АДРЕСА_1 .
Доводи представника власника майна про те, що ОСОБА_8 не надавав добровільної згоди на проведення огляду та фактично органом досудового розслідування було проведено незаконний обшук кварти є необґрунтованими оскільки ОСОБА_8 була надана письмова заява про добровільну згоду на огляд працівниками поліції вказаної квартири, огляд проводився за його участю, будь-яких заперечень в протоколі огляду ним зроблено не було, а тому огляд місця події, яким є зазначена квартира, відбувся у відповідності до вимог процесуального закону.
Так, апеляційний суд зазначає, що виходячи зі змісту протоколу огляду, убачається, що слідча (розшукова) дія проводилася у кв. АДРЕСА_1 . Аналіз протоколу свідчить, що під час проведення слідчої (розшукової) дії проводилися дії, які притаманні огляду місця події, а не обшуку, оскільки слідчим не проводилось відшукування будь-яких матеріальних об'єктів, невидимих у ході огляду. Огляд проводився у присутності власника майна ОСОБА_8 . Матеріали справи не містять його заперечень проти проведення цієї слідчої дії, що узгоджується в висновками викладеними в Постанові ВС від 21.02.2024 року у справі № 372/1529/21, провадження №51-5457км23
Як убачається з матеріалів судового провадження, досудове розслідування здійснюється за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України за фактом того, що неповнолітня потерпіла пояснила, що в період з 2018 по 2019 роки її вітчим торкався її інтимних частин тіла, фотографував оголену. Тобто в ході огляду було вилучене лише майно яке може мати певний зв'язок з кримінальним правопорушенням та вилучене майно за своєю специфікою та призначенням має певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням та могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Твердження представника власника майна про те, що арешт на комп'ютерну техніку суперечить вимогам ст.170 КПК України є необґрунтованими оскільки відповідно до ч.3 ст.170 КПК України арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При постановленні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч.2,3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми невраховані апелянтом в доводах, що вказує про необґрунтованість апеляційних вимог.
Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження достатньою мірою підтверджується наявність необхідності розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КК України.
Матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого майна ознакам речових доказів, оскільки воно з огляду на дані кримінального провадження та його специфіки може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, а також необхідні для проведення судових експертиз, висновки яких є релевантними в таких кримінальних правопорушеннях.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання на цьому етапі досудового розслідування виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Вилучене майно повинне бути досліджене під час досудового розслідування і може бути доказом по справі, зокрема для встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, а також необхідністю отримання висновків відповідних спеціалістів на підтвердження або спростування факту, які слугуватимуть встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням вказаних обставин та з метою уникнення наявних ризиків та негативних наслідків, які можуть перешкодити проведенню всебічного та повного досудового розслідування, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна в цьому кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав щодо арешту майна саме у визначений спосіб, враховуючи можливість використання їх як докази у цьому кримінальному провадженні, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, ані власниками, ані їх представником не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
Колегія суддів, також враховує, що цей захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим. Разом з цим, у подальшому власники майна мають право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і майно їм може бути повернуто, згідно положень ст.174 КПК України.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 04 лютого 2025року про арешт майна- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4