Справа № 204/12080/23
Провадження № 2-др/204/12/25
(додаткове)
04 лютого 2025 року м. Дніпро
Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участі секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Днірі заяву представника відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Коломойця Сергія Володимировича, та заяву представниці позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатки Алістратової Олени Іванівни, про ухвалення додаткового рішення, -
У провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації.
16 грудня 2024 року у справі винесено рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по частині житлового будинку АДРЕСА_1 за кожним. Також, судом частково задоволеноо позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частини вартості спільного майна подружжя, а саме: транспортного засобу NISSAN PRIMASTAR, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2006, у розмірі 114913 гривень 54 копійки, залишивши транспортний засіб у особистій власності ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.
26 грудня 2024 року на адресу суду надійшла заява представника відповідачки за первісним позовом та позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Коломойця С.В., про ухвалення додаткового рішення (а. с. 197-198 та на звороті).
В обґрунтування заяви зазначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. При цьому, у разі часткового задоволення позовних вимог, такі витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому прохав суд ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат, зокрема: судового збору, оплати експертного дослідження, витрат на правову допомогу та збір доказів.
22 січня 2025 року на адресу суду надійшла заява представниці позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатки Алістратової О.І., про ухвалення додаткового рішення (а. с. 223 та на звороті).
В обґрунтування заяви зазначено, що під час ухвалення судового рішення судом не було вирішено питання розподілу судових витрат, які поніс ОСОБА_2 при розгляді справи, які складаються із судового збору у сумі 6981 гривня 68 копійок.
27 січня 2025 року на адресу суду надійшло клопотання представниці позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 - адвокатки Алістратової О.І., про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (а. с. 229-233), в якому вона прохає суд у задоволенні вимог щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу адвоката Коломойця С.В. відмовити у зв'язку з недоведеністю її розміру.
Крім того, 27 січня 2025 року ОСОБА_4 до суду подано заяву про зменшення розміру заявлених нею витрат на правову допомогу ОСОБА_2 з 6981 гривні 68 копійок до 3490 гривень 84 копійок та повернення 50 % розміру сплаченого ОСОБА_2 судового збору з Державного Бюджету (а. с. 235-236).
У судове засідання позивач за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 та його представниця - адвокатка Алістратова О.І., не з'явилися, остання надала заяву про розгляд заяв про ухвалення додаткового рішення без їх участі (а. с. 247 та на звороті), в якій прохала суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3490 гривень 84 копійки та повернути ОСОБА_2 з Державного бюджету 50% сплаченого ним судового збору.
У судове засідання відповідачка за первісним позовом та позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 та її представник - адвокат Коломоєць С.В., не з'явилися, останній надав суду заяву про розгляд заяв про ухвалення додаткового рішення за їх відсутності, в якій прохав ухвалити додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесених підчас розгляду справи витрат, зокрема судового збору у сумі 1450 гривень, витрат на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи у сумі 15145 гривень 60 копійок та витрат на правову допомогу адвоката у сумі 10500 гривень.
Вивчивши заяви, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків та ухвалив додаткове рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Крім того, вимогами п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Приписами ч. ч. 6, 7 ст.139 ЦПК України визначено, що розмір витрат, зокрема, на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюються судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірними зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Нормами ч. 5 ст. 139 ЦПК України визначено, що у випадках,коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову
Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються на відповідача.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.
Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу ОСОБА_1 у даній справі на підставі договору-доручення про надання правничої допомоги від 11 жовтня 2023 року надавав адвокат Коломоєць Сергій Володимирович (ордер серії АЕ № 1237255).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Коломойцем С.В. надано детальний опис наданих робіт (послу) приймання-передачі виконаних адвокатом від 20 грудня 2024 року, розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу та довідку № 34 про витрати на правничу допомогу від 20 грудня 2024 року (а. с. 201 - 202) на загальну суму 10500 гривень.
Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Також, Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 зробила висновок про законність включення «гонорару успіху» адвоката до судових витрат і наголосила на необхідності визначення сторонами розумних меж такого гонорару. ВП ВС виходила із того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом і клієнтом, у межах правовідносин, між якими й може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. Суд зазначив, що в контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх сумірність із ціною позову та складністю справи.
Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об'єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.
Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам'ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.
Проте, суд звертає увагу, що частина із наданих послуг не може бути віднесена саме до правничої допомоги.
Так, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з вимогами п. 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Приписами п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до вимог ст. 19 вказаного Закону видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, направлення/подання до суду: відзиву на позов, зустрічної позовної заяви, клопотання про проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи, а також участь у ній, не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а відтак, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірність та пропорційність понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень.
Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_1 було сплачено 15145 гривень 60 копійок за проведення транспортної-товарознавчої експертизи, призначеної ухвалою суду від 21 лютого 2024 року.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, факт понесення витрат на оплату експертних послуг у заявленому розмірі нею доведено, а не співмірність цих витрат відповідачем не спростовано, суд доходить висновку, що ці вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума понесених позивачем витрат на оплату експертних послуг у розмірі 15145 гривень 60 копійок.
Разом з цим, суд зазначає, що також розподілу підлягаю витрати сторін на оплату судового збору.
Так, за подання до суду позову про поділ майна подружжя ОСОБА_2 було сплачено 6981 гривня 68 копійок, а ОСОБА_1 за подання до суду позову про стягнення грошової компенсації - 1450 гривень.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що сторонами визнано зустрічні позовні вимоги, відповідно до вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України, суд здійснює розподіл судових витрат (судового збору) шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50% сплаченого нею при зверненні до суду судового збору у сумі 725 гривень та, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 50% сплаченого ним при зверненні до суду судового збору у сумі 3490 гривень 84 копійки, а також повертає ОСОБА_1 та ОСОБА_2 50% сплаченого ними судового збору із Державного бюджету України.
Приписами ч. 10 ст. 141 ЦПК України визначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
З огляду на викладене, враховуючи задоволення позову ОСОБА_2 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , зважаючи на покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, беручи до уваги те, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 3490 гривень 84 копійки, а з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, оплату експертних послуг у розмірі 15145 гривень 60 копійок та сплату судового збору у сумі 725 гривень, відповідно до вимог та у порядку ч. 10 ст. 141 ЦПК України, суд доходить висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю понесених витрат у сумі 17379 гривень 76 копійок, виходячи із розрахунку (5000+15145,60+725)-3490,84.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 142, 270, 354 ЦПК України, суд, -
Стягнути із ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у сумі 17379 (сімнадцять тисяч триста сімдесят дев'ять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.
Додаткове рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Додаткове рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна