Постанова від 12.03.2025 по справі 914/466/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/466/23(523/9434/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Купе Інтернейшнл" арбітражного керуючого Сокола Олексія Юрійовича

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (колегія суддів у складі: Желік М.Б.- головуючий, Орищин Г.В., Галушко Н.А.)

та ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.11.2024 (суддя Цікало А.І.)

у справі № 914/466/23(523/9434/23)

за скаргою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Купе Інтернейшнл" арбітражного керуючого Сокола Олексія Юрійовича

на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича у виконавчому провадженні з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 24.06.2024

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Купе Інтернейшнл"

про припинення трудових відносин, стягнення розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди

у межах справи № 914/466/23

за заявою Компанії "Медісон Пасіфік Трас Лімітед" ("Madison Pacific Trust Limited")

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Купе Інтернейшнл"

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог і хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2023 відкрито провадження у справі №914/466/23 за заявою Компанії "Медісон Пасіфік Траст Лімітед" ("Madison Pacific Trust Limited") про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Купе Інтернейшнл" (далі - Боржник), введено процедуру розпорядження майном боржника.

2. У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Суворовського районного суду міста Одеси з позовом до Боржника про: припинення трудових відносин між Боржником і Позивачем на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ) у зв'язку із виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню цієї роботи, та неможливістю переведення працівника на іншу роботу; стягнення розрахунку при звільненні в розмірі 46102,43 грн; стягнення 347329,86 грн за затримку розрахунку при звільненні; відшкодування моральної шкоди в розмірі 40000,00 грн (з урахуванням заяви від 06.02.2024 про зміну предмета позову).

3. Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 09.11.2023 цивільну справу №523/9434/23 за вказаним позовом передано на розгляд Господарського суду Львівської області, в якого перебуває справа про банкрутство Боржника.

4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 припинено повноваження керівника Боржника ОСОБА_2 , виконання обов'язків керівника Боржника покладено на розпорядника майна арбітражного керуючого Сокола О.Ю.

5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.05.2024 позов задоволено частково: припинено трудові відносини між Боржником та слюсарем із ремонту технологічних установок ОСОБА_1 (Позивачем) з 15.04.2021 на підставі пункту 2 частини 1 статті 40 КЗпПУ у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок стану здоров'я, який перешкоджає продовженню цієї роботи, та неможливістю переведення працівника на іншу роботу; стягнуто з Боржника на користь Позивача 46102,43 грн розрахунку при звільненні та 347329,86 грн за затримку розрахунку при звільненні; у задоволенні позову в частині стягнення 40000,00 грн як відшкодування моральної шкоди відмовлено.

6. На виконання зазначеного рішення 24.06.2024 Господарський суд Львівської області видав наказ про стягнення з Боржника на користь Позивача 46102,43 грн як розрахунку при звільненні та 347329,86 грн в якості затримки розрахунку при звільненні.

Стислий зміст заяви

7. 26.11.2024 розпорядник майна Боржника подав до господарського суду скаргу на дії приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича (далі - Виконавець) у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 24.06.2024 у справі №914/466/23(523/9434/23) про стягнення з Боржника на користь позивача 46102,43 грн як розрахунку при звільненні та 347329,86 як затримки розрахунку при звільненні (далі - Скарга), в якій заявив вимоги про:

- визнання неправомірними дій Виконавця з примусового стягнення у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з рахунку Боржника грошових коштів у розмірі 223664,43 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.04.2021 по 14.02.2023) та в розмірі 22366,45 грн (основна винагорода приватного виконавця);

- зобов'язання Виконавця повернути на рахунок Боржника стягнуті грошові кошти в розмірі 223664,43 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.04.2021 до 14.02.2023) та в розмірі 22366,45 грн (основна винагорода приватного виконавця);

8. Скаргу мотивовано тим, що в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 24.06.2024 у справі №914/466/23(523/9434/23) Виконавець у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів неправомірно стягнув з Боржника на користь Позивача кошти в розмірі 223664,43 грн, тоді як зазначені вимоги є конкурсними, а також безпідставно стягнув з Боржника 22366,45 грн основної винагороди приватного виконавця.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Постановою Виконавця від 16.07.2024 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 24.06.2024 у справі № 914/466/23(523/9434/23) про стягнення з Боржника на користь Позивача 46102,43 грн як розрахунку при звільнені та 347329,86 грн як затримки розрахунку при звільнені.

10. Постановою Виконавця від 14.11.2024 закінчено виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 24.06.2024 у справі №914/466/23(523/9434/23) на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з повним виконанням рішення згідно з виконавчим документом.

Стислий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

11. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.11.2024 Скаргу повернуто скаржнику без розгляду.

12. Ухвалу мотивовано тим, що розпорядник майна Боржника не є стороною відповідного виконавчого провадження НОМЕР_1, тому не вправі звертатись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця. При цьому арбітражний керуючий Сокол О.Ю. має право здійснювати самопредставництво Боржника як виконуючий обов'язки його керівника, однак подав Скаргу саме як розпорядник майна Боржника. Крім того, скаржник пропустив десятиденний строк на подання відповідної скарги, встановлений статтею 341 Господарського процесуального кодексу України, оскільки з вересня 2024 року знав про порушення прав Виконавцем, а звернувся зі Скаргою лише 26.11.2024.

13. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 залишено без змін зазначену ухвалу господарського суду першої інстанції.

14. Апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що розпорядник майна боржника не має права оскаржувати дії чи бездіяльність приватного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

15. Однак господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що помилковість зазначеного висновку не мала наслідком постановлення незаконної ухвали, оскільки Скарга підлягала поверненню заявнику без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скаржник звернувся зі Скаргою з порушенням встановленого законом строку та не порушив питання його поновлення.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

16. Розпорядник майна Боржника подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду про повернення Скарги без розгляду, справу за Скаргою передати до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду.

17. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої абзацом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

18. Скаржник зазначає про порушення господарськими судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень приписів статей 86, 269, 341 ГПК України, що призвело до непропорційного обмеження права доступу до суду.

19. Скаржник стверджує, що господарські суди неправильно визначили момент, з якого він повинен був дізнатися про порушення у виконавчому провадженні, що спричинило помилковий висновок про пропуск строку подання Скарги, адже він мав можливість дізнатися про стягнення з Боржника у період дії мораторію відповідних грошових коштів, які є конкурсною заборгованістю, та винагороди приватного виконавця, нарахованої на таку заборгованість, лише з моменту отримання 18.11.2024 листа Виконавця від 18.11.2024 №11405.

20. Скаржник заперечує проти висновку господарських судів про те, що він щонайменше з 26.09.2024 був обізнаний про існування виконавчого провадження, тому зі Скаргою мав звернутись у строк до 06.10.2024, який ґрунтується на листі Міністерства юстиції України №155778/163126-33-24/20.4.1 від 11.11.2024, надісланому у відповідь на скаргу від 26.09.2024. Скаржник вважає припущенням те, що позаяк розпоряднику майна Боржника станом на 26.09.2024 було відомо про існування виконавчого провадження ВП НОМЕР_1, то йому не могло бути невідомо про списання у межах зазначеного виконавчого провадження коштів, на які поширюється мораторій, запроваджений щодо Боржника у справі про банкрутство.

21. На думку скаржника, господарські суди виявили надмірний формалізм у застосуванні норм процесуального законодавства щодо строків звернення зі Скаргою, а їх висновки є необґрунтованими і такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

22. Скаржник зауважує, що передбачений частиною 2 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) обов'язок розпорядника майна повідомити відповідному органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю про запровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується виконавчих проваджень, які вже були відкриті станом на момент відкриття провадження у справі про банкрутство, адже надалі після офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідна інформація стає загальнодоступною.

23. Також скаржник посилається на те, що інформація про виконавчі дії у конкретному виконавчому провадження не є загальнодоступною, право на доступ до матеріалів виконавчого провадження мають лише сторони виконавчого провадження, до яких не належить розпорядник майна боржника, тобто норми КУзПБ і Закону України "Про виконавче провадження" не наділяють арбітражного керуючого таким обсягом прав, який дозволяв би припускати, що він може бути обізнаний про дії, які вчиняє приватний виконавець у виконавчому провадженні.

24. Скаржник наголошує, що скарга, подана ним до Міністерства юстиції України, стосувалася порушення не мораторію, а заборони на стягнення із рахунку зі спеціальним режимом коштів у розмірі 20922,98 грн (на які мораторій не поширюється). Такий доказ не стосувався предмету Скарги, до якої було подано належні та достатні докази на підтвердження дати, з якої скаржник міг дізнатися про порушення режиму мораторію, тому він долучив його лише до апеляційної скарги саме задля спростування припущень місцевого господарського суду, які стали підставою для повернення Скарги. Натомість апеляційний господарський суд безпідставно не прийняв зазначений доказ до уваги.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

25. Інші учасники справи у встановлений судом строк відзиви на касаційну скаргу не подали.

Позиція Верховного Суду

26. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.

27. Предметом касаційного оскарження в цій справі є ухвала господарського суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду про часткове визнання кредиторських вимог до боржника та повернення апеляційної скарги.

28. У силу статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

29. За вимогами статей 8, 129 Конституції України та статей 2, 11 ГПК України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цим принципом керується суддя, здійснюючи правосуддя.

30. Водночас відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

31. Тобто право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання та / або встановленої законом заборони на таке оскарження. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.

32. Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

33. Зокрема, статтею 3391 ГПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

34. Строки звернення з такою скаргою встановлено статтею 341 ГПК України. Зокрема, згідно з пунктом (а) частиною 1 зазначеної статті скаргу може бути подано до суду в десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав.

35. Частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

36. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду (частина 2 статті 341 ГПК України).

37. Наведене кореспондується з положеннями частини 1 статті 119 ГПК України, згідно з якою суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

38. Верховний Суд неодноразово зазначав (зокрема у постановах від 01.11.2023 у справі №904/3734/20, від 15.02.2024 у справі №909/524/19, від 19.03.2024 у справі №909/992/19), що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою статті 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин.

39. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04.02.2022 у справі №925/308/13-г щодо правил обчислення строку для звернення зі скаргою у виконавчому провадженні, виходячи з порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", які містяться у положеннях статті 341 ГПК України, дійшов висновку про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні. Доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

40. Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності.

41. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб'єкта, закріпленого у частині 1 статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з'ясування стану виконавчого провадження тощо).

42. Як вбачається з матеріалів цієї справи, розпорядник майна Боржника оскаржив дії Виконавця з примусового стягнення з рахунку Боржника грошових коштів у розмірі 223664,43 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.04.2021 по 14.02.2023) та в розмірі 22366,45 грн (основна винагорода приватного виконавця) у межах виконавчого провадження НОМЕР_1, відкритого 16.07.2024.

43. До Скарги було додано копію листа Виконавця від 18.11.2024 №11405, копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.07.2024 НОМЕР_1 з ідентифікатором доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, копію постанови про закінчення виконавчого провадження від 14.11.2024 ВП НОМЕР_1, копію листа Міністерства юстиції України від 11.11.2024 №155778/163126-33-24/20.4.1, докази направлення скарги іншим учасникам.

44. У листі Міністерства юстиції України від 11.11.2024 №155778/163126-33-24/20.4.1повідомлено, зокрема, що в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 на виконання вимог Виконавця 29.07.2024 і 02.08.2024 на користь стягувача перераховано 385741,00 грн. Тобто оскаржені заявником дії Виконавця вчинено 29.07.2024 і 02.08.2024.

45. При зверненні зі Скаргою на вказані дії 26.11.2024 розпорядник майна Боржника не заявив клопотання про поновлення передбаченого пунктом (а) частини 1 статті 341 ГПК України строку для її подання, а натомість зазначив, що він не порушив зазначений строк, оскільки дізнався про порушення прав (законних інтересів) Боржника 18.11.2024, коли на адресу розпорядника майна надійшов лист Виконавця від 18.11.2024 №11405. У зазначеному листі Виконавець повідомив, що з Боржника стягнуто заборгованість за виконавчим документом, основна винагорода приватного виконавця та витрати виконавчого провадження, у зв'язку з чим 14.11.2024 ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1.

46. Проте дослідивши зміст листа Міністерства юстиції України від 11.11.2024 №155778/163126-33-24/20.4.1, місцевий господарський суд встановив, що розпорядник майна Боржника принаймні у вересні 2024 року знав про дії Виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та, відповідно, про порушення прав Боржника, адже 26.09.2024 звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на дії Виконавця у вказаному виконавчому провадженні.

47. У заперечення такого висновку розпорядник майна Боржника стверджує, що зміст відповідної скарги від 26.09.2024 свідчить про те, що при її поданні до Міністерства юстиції України він не був обізнаний про порушення мораторію на задоволення вимог кредиторів Боржника у зв'язку з примусовим стягненням з рахунку Боржника в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 саме коштів у розмірі 223664,43 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15.04.2021 до 14.02.2023) і 22366,45 грн (основна винагорода приватного виконавця). За доводами розпорядника майна Боржника, зазначена скарга від 26.09.2024 стосувалась необхідності перевірки діяльності Виконавця щодо стягнення з рахунку Боржника за виконавчим провадженням НОМЕР_1 коштів у сумі 20922,98 грн.

48. Оскільки скаржник не надав копії зазначеної скарги від 26.09.2024 господарському суду першої інстанції та при поданні її разом із апеляційною скаргою не навів об'єктивних причин, які б зумовили неможливість такого подання разом зі Скаргою, апеляційний господарський суд не прийняв зазначений доказ до розгляду відповідно до вимог частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

49. При зверненні з касаційною скаргою розпорядник майна Боржника також не наводить посилання на певні (зокрема безпідставно залишені поза увагою апеляційним господарським судом) об'єктивно непереборні обставини, що завадили йому подати господарському суду першої інстанції копію скарги від 26.09.2024 чи інші докази, які свідчать про його необізнаність і неможливість бути обізнаним про відповідні порушення прав Боржника на момент звернення до Міністерства юстиції України. Натомість скаржник зазначає, що такий доказ не стосувався предмету Скарги, а поданий разом із апеляційною скаргою з метою спростування припущень місцевого господарського суду та висновку про пропуск строку на подання Скарги, а не по суті скарги. На думку скаржника, він надав належні та більш ніж достатні докази на підтвердження дати, з якої він міг дізнатися про порушення режиму мораторію.

50. Щодо наведеного Верховний Суд звертає увагу на те, що з огляду на вимоги статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України заявник повинен довести обставини, на які він посилається, шляхом подання відповідних доказів. Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

51. Зокрема, наведені вимоги стосуються необхідності доведення обставин дотримання при зверненні зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавця строку, встановленого частиною 1 статті 341 ГПК України, що є необхідною передумовою для розгляду такої скарги по суті. Скаржник самостійно визначає докази, які, на його думку, підтверджують зазначені обставини, але, водночас, відповідно до принципу диспозитивності господарського процесу несе ризик наслідків їх недостатності для підтвердження та / або спростування його доводів за наслідками наданої господарськими судами правової оцінки з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

52. Тобто при зверненні зі Скаргою на дії Виконавця, що вчинені більше, ніж за 10 днів до її подання, розпорядник майна Боржника мав надати господарському суду належні та допустимі докази, які підтверджують достовірність зазначеної в Скарзі дати, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення прав Боржника. Ненадання скаржником певних наявних у нього доказів господарському суду першої інстанції з міркувань того, що вони не стосуються відповідної скарги, не свідчить про неможливість такого подання, тому не є винятковим випадком для прийняття відповідних доказів апеляційним господарським судом. З огляду на таке Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про порушення господарським судом апеляційної інстанції в цій справі вимог частини 3 статті 269 ГПК України.

53. Також Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про те, що обізнаність його про існування виконавчого провадження НОМЕР_1 на момент звернення до Міністерства юстиції України 26.09.2024 не свідчить про наявність у нього відомостей про списання у межах зазначеного виконавчого провадження коштів, на які поширюється мораторій, запроваджений щодо Боржника у справі банкрутство. Враховуючи те, що початок встановленого у пункті (а) частини 1 статті 341 ГПК України строку обумовлений не лише датою, коли особа дізналася про порушення її прав, але й коли вона повинна була дізнатися про це, наведені доводи скаржника суперечать усталеній правовій позиції Верховного Суду про презумпцію обов'язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні (зокрема викладеній у постановах від 12.01.2021 у справі №910/8794/17, від 12.10.2021 у справі №918/333/13-г). Тобто, дізнавшись про наявність відкритого щодо Боржника виконавчого провадження НОМЕР_1, проявивши розумну обачність і звичайну заінтересованість, розпорядник майна повинен був дізнатися про стан прав Боржника та вчинені щодо нього виконавчі дії.

54. Крім того, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що право на доступ до матеріалів виконавчого провадження мають лише сторони виконавчого провадження, а відповідно до норми КУзПБ і Закону України "Про виконавче провадження" арбітражний керуючий не має необхідного обсягу прав, який би дозволяв бути обізнаним про вчинені у виконавчому провадженні дії. Наведені доводи спростовуються тим, що з моменту ухвалення постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 виконання обов'язків керівника Боржника покладено на розпорядника майна Боржника Сокола О.Ю.

55. На виконання зазначених повноважень розпорядник майна Боржника мав реальну можливість дізнатися про стверджуване порушення прав Боржника принаймні з 26.09.2024, однак звернувся до Виконавця з відповідним запитом про надання копії постанови про відкриття виконавчого провадження та скасування арештів з майна Боржника лише 01.11.2024, а при зверненні до господарського суду зі Скаргою не заявив клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, зокрема, в разі чинення певними особами перешкод у доступі до інформації щодо виконавчого провадження НОМЕР_1.

56. З огляду на викладене Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок господарських судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для повернення Скарги без розгляду заявнику відповідно до вимог частини 2 статті 118 ГПК України.

57. При цьому Верховний Суд не приймає до розгляду наведені в касаційній скарзі аргументи, які стосуються розгляду по суті заявлених у Скарзі вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. З огляду на викладене, звертаючись з касаційною скаргою, скаржник не довів неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

59. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без змін оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду. У задоволенні касаційної скарги належить відмовити.

Розподіл судових витрат

60. Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімпекс Купе Інтернейшнл" арбітражного керуючого Сокола Олексія Юрійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.11.2024 у справі №914/466/23(523/9434/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков