18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
28 лютого 2025 року Справа № 925/1193/24
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В.,
секретар судового засідання - Ібрагімова Є.Р.,
за участі представників сторін:
від позивача за первісним позовом - Тимошенко А.А. - адвокат,
від відповідача за первісним позовом - Колєснік В.А. - адвокат,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за первісним позовом
товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд»,
м. Кропивницький
до товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали
та технології», м. Черкаси
про розірвання договору та стягнення 250 000 грн. 00 коп.
за зустрічним позовом
товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали
та технології», м. Черкаси
до товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд»,
м. Кропивницький
про стягнення 123 280 грн. 00 коп.
До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Євростенд» до товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» про розірвання договору №02/24 від 21 лютого 2024 року та стягнення 250 000 грн. 00 коп. попередньої оплати.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 29 жовтня 2024 року.
23 жовтня 2024 року від товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» надійшла зустрічна позовна заява до товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд» про стягнення з відповідача за зустрічним позовом 123 280 грн. 00 коп. пені, у зв?язку з неналежним виконанням товариством з обмеженою відповідальністю “Євростенд» умов договору №02/24 від 21 лютого 2024 року.
Ухвалою суду від 24 жовтня 2024 року прийнято зустрічний позов товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» до спільного розгляду з первісним позовом, а вимоги за зустрічним позовом об'єднано в одне провадження з первісним позовом.
Ухвалою суду від 29 жовтня 2024 року було відкладено підготовче засідання на 11 год. 00 хв. 28 листопада 2024 року.
В судовому засіданні, яке відбулося 28 листопада 2024 року суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 11 год. 00 хв. 14 січня 2025 року.
Ухвалою суду від 14 січня 2025 року суд відклав розгляд справи по суті на 14 год. 15 хв. 28 січня 2025 року.
В судовому засіданні, яке відбулося 28 січня 2025 року, суд оголосив перерву до год. 30 хв. 28 лютого 2025 року.
Представник позивача за первісним позовом первісні позовні вимоги підтримав, проти зустрічних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві.
Представник товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» в свою чергу зустрічні позовні вимоги підтримав, а проти первісних вимог заперечував з підстав викладених у відзиві.
Зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю “Євростенд» в обґрунтування своїх вимог зазначало, що 21 лютого 2024 року між сторонами було укладено договір, згідно умов якого ТОВ “Полімерні матеріали та технології» зобов'язалося у визначені строки та у відповідності з технічним завданням позивача (замовника) виконати роботи по виготовленню та поставці обладнання (піч полімеризації прохідна ПП-17.1) в кількості 2 штук загальною вартістю 670 000,00 грн., а замовник зобов'язувався оплатити поставку та виконані роботи на умовах договору.
За усною домовленістю сторін, раніше встановлені договором строки сплати замовником авансу були змінені.
07 серпня 2024 року ТОВ “Полімерні матеріали та технології» повідомило замовника про зміну ціни обладнання.
В подальшому сторони дійшли згоди розірвати договір, а раніше сплачений аванс в розмірі 250 000 грн. повернути замовнику.
Водночас, у вересні 2024 року ТОВ “Євростенд» отримало письмове повідомлення про зміну вартості товару за договором №02/24 від 21 лютого 2024 року.
Замовника не влаштовують нові умови договору №02/24 від 21 лютого 2024 року.
Отже, з посиланням на ч. 3 ст. 538, ст. ст. 651, 1212 ЦК України ТОВ “Євростенд» просить суд розірвати договір та стягнути з відповідача за первісним позовом раніше сплачений аванс в розмірі 250 000 грн.
Зустрічний позов ТОВ “Полімерні матеріали та технології» обґрунтований тим, що замовник зобов'язувався сплатити аванс в розмірі 469 000 грн. протягом п'яти календарних днів після підписання договору, а решту грошових коштів в розмірі 201 000 грн. сплатити на протязі п'яти банківських днів після виготовлення обладнання.
Оскільки ТОВ “Євростенд» порушило своє грошове зобов'язання, то на підставі п.6.3 договору виконавець нарахував замовнику неустойку в розмірі 0,1% від вартості робіт за кожен день прострочення.
При цьому проти первісного позову замовника товариство з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» заперечувало, оскільки вважає, що виконавець свої зобов'язання не порушив.
З урахуванням умов договору виконавець мав виконати роботи (виготовити обладнання) на протязі 75 робочих днів після отримання всієї суми авансу, проте, оскільки всієї суми авансу замовник не сплатив, тому строк виконання робіт не настав.
ТОВ “Полімерні матеріали та технології» стверджує, що в силу ст. 837 ЦК України договір підряду на час розгляду справи в суді є дійсним, оскільки жодна із сторін ще не виконала свої зобов'язання.
ТОВ “Євростенд» самостійно, в односторонньому порядку відмовляється від договору, а тому на підставі ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник зобов'язаний сплатити плату за виконану частину роботи у вигляді вже придбаних матеріалів та комплектуючих на суму 263 526 грн. 04 коп.
ТОВ “Полімерні матеріали та технології» також зазначає, що позивач за первісним позовом намагається ввести суд в оману, стверджуючи про те, що виконавець змінив умови договору.
Посилання ТОВ “Євростенд» на ст.1212 ЦК України, як на підставу вимоги про стягнення авансу виконавець вважає безпідставним.
Відповідач за первісним позовом заперечує проти повернення авансу в сумі 250 000 грн., також з підстав того, що вони вже витрачені виконавцем з метою виконання зобов'язань по договору.
Виконавець вказує, що не відмовляється від виконання своїх зобов'язань за договором, та готовий їх виконати на умовах первісного договору від 21 лютого 2024 року за умови сплати замовником всієї суми авансу та сплати неустойки.
Враховуючи вищенаведене, у задоволенні первісного позову ТОВ “Полімерні матеріали та технології» просило суд відмовити повністю.
В свою чергу, заперечуючи зустрічні позовні вимоги ТОВ “Євростенд» стверджувало, що укладений між сторонами договір є договором підряду.
З посиланням на ч.1 ст. 530 ЦК України та ч.1 ст. 854 ЦК України замовник стверджує, що Закон визначає декілька строків оплати за виконані підрядні роботи: “попередня оплата» та »після здачі робіт». При цьому, положення ст. 854 ЦК України в питанні строків оплати за виконані підрядні роботи є спеціальними по відношенню до загальної норми ст. 530 ЦК України, а тому при визначенні строку оплати перевага надається приписам ст. 854 ЦК України.
Зобов'язання, які виникли між сторонами, мали ґрунтуватися на засадах добросовісності та справедливості; кожна із сторін повинна була вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, з урахуванням інтересів другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. І навпаки, відсутність потрібної турботливості може вказувати на вину боржника, яка відіграє роль суб'єктивної умови відповідальності.
Пункт 3.2. договору №02/24 від 21 лютого 2024 року визначив, що ТОВ “Євростенд» зобов'язався оплатити виконані роботи, а п. 6.3 вказаного договору визначив відповідальність за порушення оплати очевидно, що виконаних робіт, а не сплати авансового платежу за проведення таких робіт у майбутньому.
З огляду на що ТОВ “Євростенд» вважає, що у ТОВ “Полімерні матеріали та технології» не виникло права нарахувати пеню на авансовий платіж за ще не виконані роботи.
У зв?язку з чим, товариство з обмеженою відповідальністю “Євростенд» просило суд у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.
Також, у своїй відповіді на відзив ТОВ “Євростенд» зазначало, що замовник неодноразово пропонував сплатити всю суму авансу з підтвердженням строків виготовлення замовлення.
Замовник жодним чином не ухилявся від сплати всієї суми авансу, однак був ризик, що виконавець змінить ціну договору і не виконає замовлення на попередніх домовленостях.
Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.
В судовому засіданні, яке відбулося 28 лютого 2025 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/1193/24.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, судом було встановлено наступне:
21 лютого 2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Євростенд» (замовник) було укладено договір за №02/24.
Відповідно до п. 1.1. вказаного договору виконавець зобов'язався надати у збірному вигляді піч полімеризації прохідна ПП-17.1- 2 шт. вартістю - 670 000,00 грн. у відповідності з технічним завданням, що є невід?ємною частиною цього договору (Додаток №1), а замовник - прийняти та оплатити поставку обладнання, виконані роботи на основі накладних, акту прийому-передачі виконаних робіт.
Виконавець зобов'язується виконати роботи по виготовленню обладнання на протязі 75 -ти робочих днів з моменту отримання авансової оплати (п. 1.2. договору).
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Пунктом 3.2. договору визначено, що замовник оплачує виконані роботи в наступному порядку:
- авансовий платіж 70% від суми договору розміром 469 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 78 166,66 грн., на протязі 5 календарних днів після підписання договору;
- 30% від суми договору розміром 201 000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 33 500,00 грн., на протязі 5 банківських днів після повідомлення замовника про виготовлення обладнання.
Отже, замовник зобов'язаний був сплатити 469 000 грн. 00 коп. авансу до 26 лютого 2024 року (включно).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору замовником було сплачено аванс лише у розмірі 250 000,00 згідно платіжних інструкцій №1379 від 26 лютого 2024 року та №1383 від 29 лютого 2024 року.
Позивач за первісним позовом стверджував, що він періодично писав на вайбер відповідачу (виконавцю) запитуючи останнього щодо можливості проводити черговий платіж та щодо строку виконання замовлення, оскільки сторони в усній формі домовилися про часткову оплату авансу, а сплату всієї суми авансу відтермінували до моменту відвантаження замовлення.
Потім 06 серпня 2024 року замовник знову запитував у виконавця про готовність замовлення (обладнання печі).
В матеріалах справи міститься переписка сторін через невстановлений за стосунок-месенджер на мобільному телефоні (а.с.25,26).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 червня 2023 року зі справи №916/3027/21 вказала, що повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.
Процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постанові КГС ВС від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 (№ в ЄДРСР 94517830), постанові ОП КГС ВС від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21 (№ в ЄДРСР 105458813)).
Під час розгляду даної справи представник відповідача за первісним позовом не заперечував обставин того, що дійсно за допомогою додатка мобільного телефону між керівниками підприємств велась якась переписка, проте, зміст цього листування йому не відомо.
У своєму відзиві товариство з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» зазначає, що після перерахування частини авансових платежів, позивач за первісним позовом в переговорних процедурах став наполягати на початку виготовлення обладнання без решти авансового зобов'язання, на що відповідач не погоджувався, оскільки затрати на придбання матеріалів перевищували суму сплаченої частини авансу. Зазначені переговори тривали до кінця червня 2024 року. В червні відповідач за первісним позовом повідомив, що у зв'язку із не сплатою авансу у повному обсязі ним не було придбано всіх необхідних матеріалів для виготовлення замовлення та як наслідок зі спливом чотирьох місяців, ціни на необхідні матеріали зросли, відповідно і вартість обладнання, яке має бути виготовлено. В подальшому сторони дійшли згоди про те, що за договором №02/24 від 21 лютого 2024 року виконавець зобов'язується повернути аванс, а між сторонами буде укладено новий договір з оновленими цінами та зниженням авансу до 50%. Зазначені обставини підтверджуються скрін-шотами листування між сторонами, які надані до позовної заяви позивачем за первісним позовом. В дійсності відбулось те, що замовник ввів в оману виконавця, шляхом виготовлення документів, які свідчать не про намір укладання нового договору, а про те, що виконавець з власної ініціативи змінив умови договору і тепер зазначені документи використовуються замовником як підстава не виконання своїх зобов'язань за договором.
Судом враховано, що відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Водночас, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що станом на 26 лютого 2024 року, а також в подальшому, сторони в письмовій формі змінили умови договору щодо встановлених строків сплати замовником авансового платежу в розмірі 469 000 грн. 00 коп.
З наданої суду паперової копії електронного доказу (а.с.25,26) також не вбачається, що сторони дійшли згоди змінити умови письмового договору підряду щодо порядку та строків проведення розрахунків за виконану роботу.
Замовник стверджує, що 07 серпня 2024 року відповідач за первісним позовом направив йому калькуляцію, повідомивши про зміну вартості замовлення (а.с.27).
Проте, наданий суду доказ також не підтверджує зміну ціни договору.
Водночас, з цього письмового доказу не вбачається коли та ким саме дане повідомлення було відправлено.
З матеріалів справи вбачається, що 07 серпня 2024 року замовником було направлено листа за вих. №07/08 в якому останній вказав, що враховуючи відсутність можливості у товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» виконати умови договору у визначені п. 1.2. договору строки, товариство з обмеженою відповідальністю “Євпростенд» звертається до товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» повернути суму сплаченого авансу у розмірі 250 000 грн. до 09 серпня 2024 року та відповідно припинити дію договору №02/24 від 21 лютого 2024 року (а.с. 21 - 24).
Вказаний лист виконавцю вручений не був.
У вересні позивачем за первісним позовом було отримано від виконавця письмове повідомлення за №1 від 10 вересня 2024 року (а.с.27а) в якому товариство з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» повідомило замовника, що починаючи з лютого вартість обладнання зросла на 30-40%, відповідно ціна договору має бути змінена з відповідною зміною умов оплат за договором №02/24 від 21 лютого 2024 року.
Станом на 10 вересня 2024 року ціна на обладнання збільшилася в порівнянні з підписаним договором №02/24 від 21 лютого 2024 року та становить 860 000,00 грн., в результаті чого товариство з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» змінює умови вказаного договору №02/24 від 21 лютого 2024 року, збільшивши його вартість та змінивши умови оплати.
У зв?язку з чим відповідачем за первісним позовом було направлено замовнику проект нового договору за №02/24 від 21 лютого 2024 року для його підписання (а.с.28).
Зазначений проект договору підписано лише зі сторони виконавця.
Отже, суд дійшов висновку, що договору з новими (зміненими) умовами між сторонами укладено не було.
Також судом враховано, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
У цивільному законодавстві закріплено конструкцію “розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору.
У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання “відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків.
За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частини перша, друга статті 202 ЦК України).
Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки учасників цивільних правовідносин.
До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.
При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:
суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
Вчинення стороною договору такого одностороннього правочину як відмова від договору, за відсутності рішення суду про визнання його недійсним або підстав нікчемності, зумовлює необхідність з'ясовувати чи зумовив такий правочин припинення цивільних прав та обов'язків (тобто чи є підстави для односторонньої відмови від договору передбачені договором та/або законом). Це обумовлено тим, що одностороння відмова від договору як вид одностороннього правочину розрахована на сприйняття іншими особами. У разі, якщо встановлена відсутність підстав для односторонньої відмови від договору, то такий односторонній правочин не зумовлює розірвання договору.
При цьому слід розмежовувати підстави недійсності цього одностороннього правочину (зокрема, суперечність імперативній цивільно-правовій нормі) від підстав для односторонньої відмови від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21).
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (частина третя статті 202 ЦК України).
Тлумачення статті 651 ЦК України з урахуванням принципу розумності свідчить, що:
сторони в договорі як універсальному регуляторі можуть визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору;
у випадку якщо сторони не встановили момент з якого договір вважатиметься розірваним внаслідок вчинення односторонньої відмови від договору, то з урахуванням що такий односторонній правочин відноситься до таких, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, і таким моментом має бути момент одержання іншою стороною повідомлення про відмову від договору.
При цьому судом враховано висновки викладені у постанові від 24 травня 2023 року у справі №756/420/17 Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.
Як вже зазначалося вище, повідомлення позивача за первісним позовом №07/08 від 07 серпня 2024 року, як односторонній правочин про розірвання договору, відповідач за первісним позовом не отримав.
Крім того, в своєму листі від 07 серпня 2024 року замовник не зазначав про односторонню відмову від договору, а лише звернувся до виконавця з пропозицією припинити дію договору.
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2020 року у справі № 752/16304/18 зазначено, що сама по собі вимога про повернення сплачених коштів не може розцінюватися як вимога про розірвання договору. Вона повинна бути заявлена чітко, тобто таким чином, щоб однозначно сприймалась іншими особами.
Отже, враховуючи наведені вище обставини, а також факт звернення замовника до суду з вимогою про розірвання договору підряду, то підстав вважати, що договір №02/24 від 21 лютого 2024 року було розірвано замовником в односторонньому порядку шляхом відмови від договору немає.
Розірвання договору за вимогою однією зі сторін є одним із способів захисту цивільних прав - припиненням правовідношення (п. 7 ст. 16 ЦК України) і здійснюється відповідно до ст. 651 ЦК України.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Тобто, положеннями ст. 651 ЦК України передбачено декілька способів розірвання договорів, зокрема, за згодою сторін, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору іншою стороною або в односторонньому порядку (постанова Вищого господарського суду України від 26 травня 2009 року зі справи №18-13/4784).
Так, ст. 188 ГК України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Разом з тим недотримання позивачем вимог частини другої ст. 188 ГК України щодо обов'язку з надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє позивача права звертатися до суду за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову про розірвання договору.
При цьому судом враховано лист Вищого господарського суду України від 21 листопада 2011 року за №01-06/1624/2011 та постанову Верховного Суду України від 17 червня 2008 року зі справи №8/32 пд.
Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Згідно ст. 856 ЦК України якщо замовник не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що виконавець умови договору підряду щодо строків виконання замовлення не порушив, оскільки замовник своєчасно не сплатив всю суму авансу передбаченої договором.
Отже, ч. 2 ст. 651 ЦК України в даному випадку не може бути підставою для розірвання договору підряду.
Водночас, враховуючи положення ч. 4 ст. 849 ЦК України вимога замовника про розірвання договору підряду в судовому порядку підлягає задоволенню.
Виконавець за таких обставин не позбавлений можливості на звернення до суду з вимогами щодо плати за виконану частину роботи та відшкодування збитків.
В даній справі, це не є предметом розгляду.
Стосовно вимоги про повернення сплаченого авансу судом враховано наступне:
Відповідно до ч.3, 4 ст.653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16 вересня 2022 року зі справи №913/703/20 на запитання: чи може бути застосована ст.1212 ЦК як підстава повернення замовником авансу за договором підряду? зазначив наступне:
Ухвалюючи оспорювані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відмова замовника від договору відповідно до ч.2 ст.849 ЦК вказаної статті є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог ст.1212 ЦК. Враховуючи зазначене, суди вважали обґрунтованою вимогу Департаменту про стягнення з ТОВ “Промислово-будівельний Альянс» безпідставно набутого майна (грошових коштів) у сумі 7 079 496,60 грн.
Верховний Суд вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим, зважаючи на таке.
Перш за все, як було зазначено вище, підстави для розірвання спірного Договору, передбачені ст.849 ЦК, відсутні. Строк дії Договору закінчився 31.08.2020 відповідно до п.13.6 Договору в редакції додаткової угоди від 19.12.2019 №3.
Згідно з статтями 598, 599 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК та ч.7 ст.180 ГК передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи спір про повернення попередньої оплати за договором підряду у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, на яку посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, зазначила:
"6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем".
Відповідно, зобов'язання сторін, передбачені спірним Договором, зокрема фінансові, не були припинені.
Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 ст.1212 ЦК передбачено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст.11 ЦК).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до ст.1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, на які посилається скаржник.
При цьому Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК можна застосовувати Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18).
Разом з тим, як було зазначено вище, не зважаючи на припинення строку дії спірного Договору в силу його п.13.6, фінансові зобов'язання сторін, що виникли між сторонами до закінчення строку дії цього Договору, не є припиненими (обов'язок генпідрядника повернути невикористану суму авансу, обов'язок замовника оплатити виконані роботи).
ТОВ “Проектно-будівельний Альянс» отримало відповідний аванс на підставі Договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати. Відтак положення ст.1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума авансу підлягає поверненню в силу положень ЦК, що регулюють відносини підряду, та самого Договору.
Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 (п.6.9).
У зв'язку з наведеним об'єднана палата не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 24.11.2021 у справі №910/17235/20, через неподібність спірних відносин. У справі №910/17235/20 вирішувався спір про повернення суми авансу у зв'язку із достроковим розірванням договору, тоді як у справі, що переглядається, дострокового розірвання Договору не відбулося, а суди попередніх інстанцій безпідставно застосували як ст.849 ЦК, так і ст.1212 ЦК.
Водночас, у справі №925/1193/24, як і у справі №910/17235/20 вирішується спір про повернення суми авансу у зв'язку із достроковим розірванням договору підряду.
В справі №913/703/20 предметом договору був будівельний підряд.
Судом враховано, що умовами договору №02/24 від 21 лютого 2024 року не врегульовано питання про повернення сплаченого авансу у випадку дострокового розірвання договору.
Частиною 2 статті 849 ЦК України передбачено, що в разі якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Проте, як вже зазначалося вище, в даному випадку прострочення виконання підрядником свого зобов'язання не встановлено.
Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).
Доводи виконавця з посилання на письмові докази: рахунки на оплату, платіжні інструкції, товарно-транспортні накладні (а.с. 50-64) стосовно того, що аванс ним використано на придбання матеріалів та комплектуючих, а тому це є підставою для відмови в позові щодо повергнення авансу суд відхиляє, оскільки Верховний Суд у постановах від 22.01.2019 у справі №922/1119/18, від 07.12.2018 у справі №910/23196/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18 дійшов висновку, що належними і допустимими доказами використання одержаного авансу є, зокрема, підписані сторонами примірні форми КБ-2в “Акт приймання виконаних будівельних робіт», КБ-3 “Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».
Виконавець не передавав замовнику жодних робіт, а також матеріалів.
Крім того, надані суду виконавцем письмові докази (рахунки на оплату, платіжні інструкції, товарно-транспортні накладні тощо) фактично свідчать лише про придбання товариством з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» відповідних матеріалів, однак із них не вбачається, що підрядник використовував або мав намір їх використати саме на виконання договору №02/24 від 21 лютого 2024 року.
З моменту придбання такі матеріали і комплектуючі фактично були у власності підрядника, а відтак могли бути використані ним не лише для виготовлення обладнання на виконання договору №02/24 від 21 лютого 2024 року, однак і для виконання інших замовлень, що не пов'язані з цим договором підряду, або могли бути відчужені.
Верховний Суд у своїй постанові від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 зазначив, що відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК Кодексу.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18.
За таких обставин, а також з урахуванням позиції Верховного Суду наведеній у постанові від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 суд дійшов висновку, що первісний позов в частині вимог про стягнення 250 000 грн. авансу також підлягає до задоволення.
Щодо зустрічних позовних вимог судом враховано наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 6.3. договору за порушення терміну оплати замовник виплачує виконавцю пеню у розмірі 0,1% від вартості робіт за кожен день затримки.
Водночас п. 6.2 договору сторони передбачили, що за прострочування терміну виконання робіт виконавець виплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від загальної вартості робіт за кожний день затримки.
Позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про стягнення 123 280 грн. 00 коп. - пені нарахованої за період з 02 березня 2024 року по 01 вересня 2024 року на суму боргу 670 000 грн.
Як вже зазначалося вище, строк оплати 70% від суми договору в розмірі 469 000 грн. 00 коп. настав 26 лютого 2024 року.
Строк оплати решти 30% у сумі 201 000 грн. 00 коп. не настав, оскільки повідомлення замовника про виготовлення обладнання не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Особливості застосування пені за несвоєчасне виконання саме грошового зобов'язання встановлено спеціальним Законом.
Згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі 0,1% від вартості робіт (ціни договору) за кожен день затримки виконання грошового зобов'язання всупереч положенням вищенаведеного спеціального Закону.
За приписом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, з урахуванням положень ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені нарахований за період з 02 березня 2024 року по 26 серпня 2024 року (закінчення 6 міс. строку визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України) на суму боргу 219 000 грн. 00 коп. (469 000 грн. 00 коп. - 250 000 грн. 000 коп.) складає 29 050 грн. 41 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доводи відповідача за зустрічним позовом стосовно того, що п. 6.3 договору визначив відповідальність за порушення оплати саме виконаних робіт, а не порушення сплати авансового платежу за проведення таких робіт у майбутньому суд відхиляє, оскільки умовами договору (п.6.2, 6.3) сторони передбачили відповідальність у вигляді сплати неустойки окремо як за порушення строків виконання грошового зобов'язання так і за порушення строків виконання підрядних робіт.
Отже, з відповідача за зустрічним позовом підлягає стягненню 29 050 грн. 41 коп. неустойки, а в решті вимог про стягнення пені слід відмовити.
Згідно ч. 11 ст. 238 ГПК України у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
У постанові від 13.11.2019 у справі № 910/16135/18 Верховний Суд вже викладав висновки щодо застосування частини одинадцятої статті 238 ГПК України, зазначивши, що аналіз цієї норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті статті 203 Господарського кодексу України та статті 601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 та частини першої статті 1291 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов'язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов'язання з такої сплати.
До того ж, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.
За первісним позовом стягується з товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд» - 250 000 грн. 00 коп. авансу.
За зустрічним позовом стягується з товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» 29 050 грн. 41 коп. неустойки.
Отже, з урахуванням вимог ч. 11 ст. 238 ГПК України з товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд» підлягає стягненню - 220 949 грн. 59 коп. попередньої оплати.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Позивачем за первісним позовом заявлено про стягнення 15 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Однак, позивачем за первісним позовом не було вказано у позовній заяві попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правничу допомогу, який останній очікує понести.
Частиною 2 ст. 124 ГПК України визначено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, суд відмовляє позивачу за первісним позовом у стягненні витрат на правничу допомогу.
Також відповідач за первісним позовом у своєму відзиві на первісний позов просив суд стягнути з позивача за первісним позовом 15 000 грн. 00 коп. понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
Водночас, у зустрічній позовній заяві товариство з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» просило суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 15 000 грн. 00 коп. понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
Враховуючи задоволення первісного позову повністю, втрати відповідача за первісним позовом покладаються на останнього.
Стосовно витрат товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» за зустрічними позовними вимогами судом враховано, що згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:
розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
При цьому судом враховано правову позицію викладену в постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18.
Водночас, згідно п. 3.2. договору-доручення про надання правової допомоги №1 від 07 жовтня 2024 року укладеного між адвокатом Колєсніком В.А. та товариством з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» за надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар, розрахунок і порядок сплати якого визначається у додатках до цього договору.
Водночас, позивач за зустрічним позовом не було надано додатків до договору, в яких було досягнуто домовленості між адвокатом та клієнтом щодо встановлення вартості послуг адвоката.
До зустрічної позовної заяви товариством з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» було додано лише копію договору-доручення про надання правової допомоги №1 від 07 жовтня 2024 року.
В зв'язку з чим підстав для стягнення з відповідача за зустрічним позовом витрат позивача за зустрічним позовом на правничу допомогу суд не вбачає.
При цьому судом було також враховано, що згідно ч. 1 ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Заяви з урахуванням положень ч. 1 ст. 221 ГПК України (з наведенням поважності причин неможливості надання стороною доказів суду до закінчення судових дебатів) позивач за зустрічним позовом суду не подавав, а тому підстав для призначення судового засідання для ухвалення додаткового рішення з цього питання також немає.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Зустрічний позов задовольнити частково.
3. Розірвати договір №02/24 від 21 лютого 2024 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» та товариством з обмеженою відповідальністю “Євростенд».
4. Провести зустрічне зарахування грошових сум, присуджених до стягнення з кожної із сторін за результатами розгляду первісного та зустрічного позовів, на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології», вул. Смілянська, 161/21, м. Черкаси, ідентифікаційний код 38909446 на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд», вул. Добровольського, 2, м. Кропивницький, ідентифікаційний код 34629374 - 220 949 грн. 59 коп. попередньої оплати та 6 064 грн. 60 коп. судового збору.
6. В частині зустрічних вимог про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю “Євростенд» на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Полімерні матеріали та технології» - 94 229 грн. 59 коп. пені - відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 12 березня 2025 року.
Суддя А.В.Васянович