18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 березня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/1588/24
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Костянтина ДОВГАНЯ, з секретарем судового засідання Тетяною ДЯЧЕНКО, за участю представників: позивача - не з'явився, відповідача - Ганнисик О.Ю. (самопредставництво), розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Відділу освіти виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області до Канівського комунального підприємства теплових мереж про стягнення 557 911,71 грн,
Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 557 911,71 грн надмірно сплачених грошових коштів.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що у Відділі освіти виконавчого комітету Канівської міської ради (далі - Відділ освіти) Управлінням Північного офісу держаудитслужби в Черкаської області було проведено планову ревізію за період з 01.03.2019 по 31.05.2023.
Позивач вказував, що в ході проведення ревізії були встановлені порушення щодо умов договорів, які призвели до зайвих видатків в загальній сумі 557 911, 71 грн, а саме: виявлено невідповідність нарахованих теплових втрат фактичному обсягу послуг з теплопостачання, спожитих закладами освіти.
Позивач повідомив, що між ним і відповідачем був укладений Договір про надання послуги з постачання теплової енергії №3-108 від 18.02.2022, в якому предметом є послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, і згідно п.8 цього Договору встановлено, що контроль якісних та кількісних характеристик послуги здійснюється за показанням вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії та іншими засобами вимірювальної техніки.
02.02.2023 між сторонами був укладений аналогічний договір за №3.
Позивач зазначив, що Державна аудиторська служба в ході проведення планової ревізії встановила, що протягом періоду з січня 2022 по квітень 2023 року рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії, сформовані відповідачем та оплачені позивачем, містили кількість теплової енергії, що перевищує обсяги визначені лічильниками закладів освіти, які отримували послуги з опалення у кількості 144,24 Гкал на загальну суму 557 911,71 гривень.
Позивач вказав, що відповідно до дослідження «Розрахунків кількості спожитого тепла об'єктами Відділу освіти, що мають лічильники тепла» встановлено, що окрім кількості спожитого тепла, до обсягу теплової енергії відповідачем додано теплові втрати, кількість яких визначено розрахунковим методом.
Позивач зауважив, що оплата теплових витрат (які виникають на ділянках теплопроводів від межі балансової належності до приладів обліку) не передбачено положеннями Договорів №3-108 та №3. Тобто, згідно п. 19 Договорів розрахунок за теплову енергію проводиться виходячи з обсягу її споживання, який визначається засобами вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку (п. 10 Договорів).
Таким чином, як вказував позивач, в порушення ст. 714 ЦК України, п.7 ст. 276 ГК України та умов укладених Договорів №3-108 та №3, Відділом освіти по відповідних КПКВК МБ за КЕКВ 2271 «Оплата теплопостачання» за період з січня 2022 по травень 2023 років оплачено послуги з постачання теплової енергії у завищеному обсязі у кількості 144,24 Гкал на загальну суму 557 911,71 гри, в тому числі:
- у 2022 році - 87.715 Гкал на суму 333 592,06 грн, а саме:
КТКВК МБ 0611010 «Надання дошкільної освіти» - 216 860,05 грн;
КТКВК МБ 0611021 «Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти»- 46 223,59 грн;
КТКВ МБ 0611141 «Забезпечення реалізації інших програм та заходів в сфері освіти» - 70 508,42 грн;
- протягом січня-травня 2023 року - 56,521 Гкал на суму 224 319,64 грн, а саме:
КТКВК МБ 0611010 «Надання дошкільної освіти» - 145 209,87 грн;
ККВК МБ 0611021 «Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти» - 35 687,31 грн;
КТКВК МБ 0611141 «Забезпечення реалізації інших програм та заходів в сфері освіти» - 43 422,47 грн.
Позивач зазначив, що після закінчення ревізії ним було направлено до відповідача претензію про повернення надмірно сплачених коштів у сумі 557 911, 71 грн, яка залишена відповідачем без задоволення.
Враховуючи відмову відповідача у задоволенні вказаної претензії, позивач вважав за необхідне звернутися до суду про стягнення з відповідача у примусовому порядку надмірно сплачених грошових коштів.
Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 26.12.2024 розгляд справи призначений в судовому засіданні на 06 лютого 2025 року.
06.01.2024 відповідач подав до суду відзив на позов заперечував проти заявлених вимог вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими, і такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідач вважає, що кошти за поставлену теплову енергію отримані ним у відповідності до вимог чинного законодавства України та за наявності на це достатніх правових підстав.
Відповідач пояснив, що кошти в сумі 557911,71 грн., що є предметом позову, були нараховані та сплачені за фактичні втрати теплової енергії на ділянках від меж розподілу балансової належності до місця установки приладів обліку теплової енергії відповідно до Договорів № 3-108 від 18.02.2022 та № 3 від 02.02.2023 «Про надання послуг з постачання теплової енергії».
Відповідач акцентував увагу на тому, що теплова енергія на ділянках теплових мереж, обумовлених в претензії, не обліковується приладами обліку теплової енергії, тому кількість теплової енергії, фактично витраченої на ділянках трубопроводів від меж розподілу балансової належності до місця встановлення приладів обліку теплової енергії, визначена розрахунково та зазначена в додатках 1, які є невід'ємними частинами до перелічених договорів. Такий спосіб визначення обсягу теплової енергії узгоджується з пунктами 10 укладених угод, які передбачають можливість розрахункового визначення обсягу спожитої у будівлі послуги.
Відповідач наголошував на тому, що перед укладанням угод здійснювався розрахунок річної потреби тепла на опалення об'єктів позивача. Розрахунок погоджувався керівниками позивача та відповідача. Розрахунками визначалися, крім іншого і обсяги втрат теплової енергії в теплових мережах позивача, що проходять до місць встановлення приладів обліку.
Відповідач зауважив, що обсяги втрат теплової енергії розраховувалися відповідно до таблиць Додатку 1, які є невід'ємною частиною норм та вказівок КТМ 244-94 та були враховані при визначенні кількості теплової енергії в пунктах 10 договорів. Таким чином, як зазначив відповідач, сторонами погоджено: предмет договору його кількість та вартість, умови і порядок постачання теплової енергії, права та обов'язки споживача та теплопостачальної організації, відповідальність сторін, облік теплової енергії, розрахунки за теплову енергію, порядок припинення і обмеження постачання теплової енергії, оформлення претензій, дію обставин непереборної сили та інші умови.
Відповідач посилався на зміст п.п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 р. № 71, якими передбачено, що облік відпускання і використання теплової енергії має здійснюватися у вузлі обліку теплової енергії, організованому на межі розділу теплових мереж між теплопостачальною організацією та споживачем. У разі організації вузла обліку не на межі розділу теплових мереж розрахунок за теплову енергію здійснюється з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі розділу до місця установки розрахункових приладів. Таким чином, як вказував відповідач, розмір втрат у теплових мережах позивача передбачено у розрахунках, погоджених сторонами перед укладанням договорів.
Ухвалою від 06.02.2025 судове засідання було відкладено на 10:30 год. 11 березня 2025 року.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, 11.03.2025 подав до суду заяву про проведення судового засідання у справі без його участі за наявними матеріалами у справі, заявлені вимоги підтримав повністю.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника позивача, за наявними матеріалами в порядку ст. 202 ГПК України.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд у їх задоволенні відмовити повністю.
Суд, вислухавши представника відповідача, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з лютого 2022 року користується послугами відповідача з постачання теплової енергії, що підтверджується Типовим договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 18.02.2022 № 3-108 (далі - Договір № 3-108) з Додатковими угодами №1 від 23.02.2022, № 2 від 01.03.2022, №3 від 22.08.2022, №4 від 21.11.2022, №5 від 28.12.2022 до цього договору, а також Типовим договором про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.02.2023 за № 3 (далі - Договір №3) з Додатковими угодами №1 від 23.04.2023, №2 від 30.06.2023 до цього ж договору.
За умовами Договорів №3-108 та №3 відповідач зобов'язався надати, а позивач зобов'язався оплатити, послугу з постачання теплової енергії, обсяг якої визначається за показанням засобів вимірювальної техніки вузла комерційного обліку (або у разі його несправності - розрахунково), а вартість - відповідно до затверджених тарифів.
П.10 Договорів № 3-108 і №3 сторони узгодили, що обсяг спожитої у будівлі послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої будівлі за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу). Якщо будівлю оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг спожитої послуги у будівлі визначається як сума показань таких вузлів обліку. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).
Кількість теплової енергії, фактично витраченої на ділянках трубопроводів від меж розподілу балансової належності до місця встановлення приладів обліку теплової енергії, визначена розрахунково та зазначена в додатках 1, які є невід'ємними частинами до перелічених договорів. Зазначений спосіб визначення обсягу теплової енергії узгоджується з пунктами 10 укладених угод, які передбачають можливість розрахункового визначення обсягу спожитої у будівлі послуги.
З матеріалів справи вбачається, що Державна аудиторська служба в ході проведення планової ревізії встановила, що протягом періоду з січня 2022 по квітень 2023 року рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії, які були сформовано відповідачем та оплачені позивачем, містили кількість теплової енергії, що перевищує обсяги визначені лічильниками закладів освіти, які отримували послуги з опалення у кількості 144,24 Гкал на загальну суму 557 911,71 гривень.
Так, 28.07.2023 Управлінням Північного офісу Держаудитслужби у Черкаській області був виготовлений Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності відділу освіти виконавчого комітету Канівської міської ради за період з 01.03.2019 по 31.05.2023 із висновком про те, що ревізією при проведенні перевірки дотримання умов укладених договорів встановлено порушення, що призвели до зайвих видатків в загальній сумі 557911,71 грн.
В ході перевірки було встановлено, що в порушення ст. 714 ЦК України, п.7 ст. 276 ГК України та умов укладених Договорів №3-108 та №3, Відділом освіти по відповідних КПКВК МБ за КЕКВ 2271 «Оплата теплопостачання» за період з січня 2022 по травень 2023 років оплачено послуги з постачання теплової енергії у завищеному обсязі у кількості 144,24 Гкал на загальну суму 557 911,71 гри, в тому числі:
у 2022 році - 87.715 Гкал на суму 333 592,06 грн, а саме:
КТКВК МБ 0611010 «Надання дошкільної освіти» - 216 860,05 грн;
КТКВК МБ 0611021 «Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти»- 46 223,59 грн;
КТКВ МБ 0611141 «Забезпечення реалізації інших програм та заходів в сфері освіти» - 70 508,42 грн;
протягом січня-травня 2023 року - 56,521 Гкал на суму 224 319,64 грн, а саме:
КТКВК МБ 0611010 «Надання дошкільної освіти» - 145 209,87 грн;
ККВК МБ 0611021 «Надання загальної середньої освіти закладами загальної середньої освіти» - 35 687,31 грн;
КТКВК МБ 0611141 «Забезпечення реалізації інших програм та заходів в сфері освіти» - 43 422,47 грн.
Ст.11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За змістом статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Ч.1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ст.ст.525, 256 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 626 ЦК України обумовлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Оцінивши фактичні обставини справи та приписи вищенаведеного законодавства, суд приходить до наступних висновків.
Суд констатує, що наведені умови вищевказаних Договорів про надання послуг з постачання теплової енергії та Додаткові угоди до цих Договорів узгоджені між сторонами, що підтверджується наявністю підписів повноважних осіб та печаток установ. Жодних відомостей про зміну умов цих Договорів або наявність пропозицій змінити умови Договорів чи Додаткових угод, до суду не надано.
При цьому, позивач не зазначає про будь-які обставини, щоб надавали суду змогу розцінити наведені умови договору, як такі, що укладені з порушенням. Всі позовні вимоги зводяться до висновків аудиторської служби.
Суд також констатує належне виконання сторонами своїх обов'язків Договорів та Додаткових угод до них, зокрема, позивачем щодо оплати, а відповідачем щодо надання послуг з постачання. Разом з тим, Договори не визнані недійсним в частині, що стосується їх обсягів споживання теплової енергії у будівлях, ціни та порядку розрахунку вартості.
Суд зауважує, що укладення договору є певним процесом, який може бути охарактеризований його початком, перебігом, завершенням, власною динамікою та певними етапами. Поведінка кожної зі сторін договору впливає на визначення його змісту та умов, відповідно, вона може бути оцінена судом у разі, якщо відносини сторін будуть розвиватися з будь-якими пороками, що призведе до виникнення між ними юридичного спору.
Суд вважає, що самі по собі висновки ревізій чи аудиторських перевірок діяльності позивача не можуть змінювати умови Договорів між сторонами і слугувати самостійною підставою для стягнення заявлених грошових коштів як надмірно сплачених з відповідача.
Такі звіти і висновки не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не мають для господарюючих суб'єктів обов'язкового чи преюдиціального характеру, вони лише фіксують виявлені порушення і на їх підставі не можуть встановлюватись ті чи інші обставини, як підстава для безумовного притягнення підприємства до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 904/7287/17 та від 20.06.2019 у справі № 916/1906/18.
Доводи позивача про те, що в результаті ревізії Управління Північного офісу держаудитслужби в Черкаській області встановлено порушення щодо умов договорів, які призвели до зайвих видатків в загальній сумі 557 911, 71 грн через невідповідність нарахованих теплових втрат фактичному обсягу послуг з теплопостачання, спожитих закладами освіти, суд оцінює критично, оскільки встановлені органами держаудитслужби при проведенні контрольних заходів факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України, тобто сам лише акт ревізії не є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення надмірно сплачених коштів та не звільняє сторону від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.
Суд враховує, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Суд також бере до уваги, що відповідно п.п. 7.2.43 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 р. № 71, передбачено, що облік відпускання і використання теплової енергії має здійснюватися у вузлі обліку теплової енергії, організованому на межі розділу теплових мереж між теплопостачальною організацією та споживачем. У разі організації вузла обліку не на межі розділу теплових мереж розрахунок за теплову енергію здійснюється з урахуванням втрат на ділянці мережі від межі розділу до місця установки розрахункових приладів.
Отже, розмір втрат у теплових мережах позивача передбачено у розрахунках погоджених сторонами перед укладанням договорів.
Оцінюючи викладене, суд приходить до переконання, що відповідач діяв в межах, укладених з позивачем Договорів та Додаткових угод до них, а відтак, підстави для повернення коштів у сумі 557911,71 грн відсутні.
Відповідно до положень ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 статті 77 вказаного Кодексу, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування..
За приписами ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд враховує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
За змістом ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оскільки між сторонами у справі були укладені вищевказані Договори про надання послуг з постачання теплової енергії та Додаткові угоди до них, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім як оплату виконаних послуг, то у суду відсутній сумнів того, що грошові кошти було набуто відповідачем за наявності правових підстав.
Таким чином суд, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення.
За таких обставин, суд приходить до переконання, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, в силу чого у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, ст.ст. 233, 236-241 ГПК України суд, -
У позові відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 12.03.2025.
Суддя Костянтин ДОВГАНЬ