Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
05.03.2025м. ХарківСправа № 922/4740/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
при секретарі судового засідання Федоровій Т.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ",м.Дніпро
до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м.Харків
про стягнення коштів 5 371 308,71 грн.
за участю представників:
позивача: Григорій Колодочка (адвокат);
відповідача: Андрій Бакулін (самопредставництво).
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" в якій просить суд:
- Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на свою користь індекс інфляції у розмірі 4 039 878,14 грн. та три проценти річних у розмірі 1 265 953,17 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2020 ро у справі № 922/2441/20;
- Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" на свою користь індекс інфляції у розмірі 60 133,26 грн та три проценти річних у розмірі 7 344,14 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 30.11.2020 ро у справі № 922/2441/20.
Позов обгрунтовано тим, що Позивач за Договором про відступлення права вимоги від 10.01.2023р. набув до Відповідача право вимоги за Договором №238-16/119-ВК від 23.05.2018 р. у сумі 6 232 002,06 грн. що стягнені рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2020 р. та додатковим рішення господарського суду Харківської області від 30.11.2020 р. (в редакції відповідно до постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021р.) у справі №922/2441/20. Оскільки на час звернення з позовом до суду рішення господарського суду Харківської області від 11.11.2020 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 30.11.2020 у справі № 922/2441/20 не виконано, відповідачу на підставі ст.625 ЦК України на суми заборгованості визначених рішенням суду нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.12.2024 відкрито провадження у справі № 922/4740/24; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 05.02.2025 об 11:00.
15.01.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1036), в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити, посилаючись на форс-мажорні обставини через запровадження в Україні воєнного стану, а також наявність у відповідача законних підстав для невиконання рішення суду через включення його до переліку об'єктів великої приватизації та зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження". Також вважає невірними розрахунки позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних витрат.
15.01.2025 відповідачем до суду подано заяву про приєднання доказів до матеріалів справи (вх.1082).
20.01.2025 позивач надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву (вх.1553) в якій не погоджується з доводами відповідача, які викладені останнім у відзиві на позовну заяву, вказуючи, що вчинення виконавчих дій не звільняє відповідача від обов'язку добровільного виконання рішення. Посилання відповідача на форс-мажорні обставини вважає необгрунтованими, оскільки наявність останніх не звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання. Вважає, що для розрахунку індексу інфляції та трьох процентів річних має братися вся сума стягнена за рішенням суду з урахуванням індексу інфляції.
28.01.2025 відповідачем надані заперечення на відповідь на відзив (вх.№2340) в яких наголошує на помилковості нарахування позивачем інфляційних витрат та річних на нараховані раніше інфляційні витрати та річні за попереднім судовим рішенням. Крім цього, відповідно до положення статті 233 ГК України просить зменшити розмір річних та інфляційних на 90%. Визначений розмір гонорару адвоката у сумі 7000,00 грн. вважає істотно завищеним та неспівмірним із складністю справи.
03.02.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи № 922/4740/24 додатків та збільшення позовних вимог (вх.№2846) за змістом якої вказує на наявну помилку в позовній заяві в розділі ціна позову, зокрема, позивачем зазначена ціна позову 5 371 308,71 грн., проте відповідно до прохальної частини сума, що підлягає стягненню є 5 373 308,71 грн. У зв'язку із зазначеним просить вважати ціною позову суму у розмірі 5 373 308,71 грн. Також позивачем до клопотання додано акт приймання-передачі від 10.01.2023 та Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2022 по справі №922/2441/20, оскільки вказані документи, які були подані разом з позовною заявою мали технічні недоліки.
Протокольною ухвалою від 05.02.2025 прийнято приєднано до матеріалів справи докази, які були долучені відповідачем до заяви (вх.№1082 від 15.01.2025); прийнято до розгляду клопотання позивача про долучення до матеріалів справи № 922/4740/24 додатків та збільшення позовних вимог (вх.№2846 від 03.02.2025) та приєднані до матеріалів справи додані до клопотання докази; на підставі п.3 ч.2 ст.183 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2025 о 12:00.
Представник позивача у судовому засіданні 05.03.2025 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.
Присутній у судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову з підстав, викладених ним у заявах по суті.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази та викладені доводи, судом встановлено наступне.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11. 2020 року у справі № 922/2441/20 позов Приватного акціонерного товариства "Юнікон" задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" 4871706,42 грн. основного боргу, 359195,82 грн. пені, 100316,50 грн. 1% річних, 772358,54 грн. інфляційних; а також 91553,65 грн. судового збору.
На виконання вищевказаного рішення, 16.12.2020 Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ.
Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 30 листопада 2020 року, яке змінено постановою Східного апеляційного господарського суду від 18 лютого 2021 року, стягнуто з Державного підприємства "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" на користь Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 36871,13 грн.
На виконання вищевказаного додаткового рішення та постанови, 09.03.2021 Господарським судом Харківської області видано відповідний наказ.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.09.2021 було задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Юнікон" про заміну сторони у виконавчому провадженні її правонаступником. Здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні ВП № 66265812 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 16.12.2020 року у справі № 922/2441/20 з Державного підприємства "Завод Електроважмаш" на його правонаступника Акціонерне товариство "Завод Електроважмаш" (61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121). Здійснено заміну боржника у виконавчому провадженні ВП № 66265834 з виконання наказу господарського суду Харківської області від 09.03.2021 року у справі № 922/2441/20 з Державного підприємства "Завод Електроважмаш" на його правонаступника Акціонерного товариства "Завод Електроважмаш" (61089, місто Харків, проспект Московський, будинок 299, ідентифікаційний код юридичної особи 00213121).
На підставі вищевказаних наказів Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 та від 09.03.2021 Відділом примусового виконання рішень Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) було відкрито: виконавче провадження № 66265812 про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 11 листопада 2020 року про стягнення 6 195 130,93 грн; виконавче провадження № 66265834 про примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 30 листопада 2020 року про стягнення судового збору у розмірі 36871,13 грн, які згодом приєднано до зведеного виконавчого провадження № 62856266.
Вчинення виконавчих дій було зупинене на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження".
10 січня 2023 між АТ «ЮНІКОН», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276 (далі - Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОІНВЕСТ», ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 (далі- Новий кредитор, Позивач) укладено договір про відступлення права вимоги (далі - Договір). Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2.7. Договору Первісний кредитор відступає Новому кредитору належні Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора до Покупця - ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЗАВОД ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» (код ЄДРПОУ 0213121), правонаступником якого є АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ», за Договором №238- 16/119-ВК від 23.05.2018 р. у сумі 6232002,06 грн. (шість мільйонів двісті тридцять дві тисячі дві гривні 06 копійок), що стягнені рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2020 р. та додатковим рішення господарського суду Харківської області від 30.11.2020 р. (в редакції відповідно до постанови Східного апеляційного господарського суду від 18.02.2021р.) у справі №922/2441/20.
Позивач зазначає, що на даний час рішення та додаткове рішення у справі №922/2405/20 не виконані.
Як вказано у позовній заяві, у зв'язку із невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 у справі № 922/2441/20 відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував відповідачу за період з 11.11..2020 по 15.11.2024 індекс інфляції у розмірі 4 039 878,14 грн. та 3% річних у розмірі 1 265 953,17 грн за період з 11.11.2020 по 25.12.2024 (загальна суму боргу за рішенням від 11.11.2020 складає 6 195 130,93 грн.). За невиконання відповідачем додаткового рішення Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 у справі № 922/2441/20 позивач нарахував відповідачу за період з 30.11.2020 по 15.11.2024 індекс інфляції у розмірі 60 133,26 грн. та 3% річних у розмірі 7 344,14 грн. за період з 30.11.2020 по 25.12.2024 (загальна суму боргу за додатковим рішенням від 30.11.2020 складає 36 871,13 грн.)
Викладені обставини стали підставою звернення до суду позивача з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з такого.
Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.
Таким чином, з 10.01.2023 позивач є новим кредитором для відповідача щодо сплати останнім інфляційних втрат та відсотків річних в зв'язку з невиконанням ним зобов'язань щодо виконання рішень Господарського суду Харківської області.
У зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» звернулося до господарського суду Харківської області із заявою про заміну сторони у виконавчих провадженнях.
За наслідком розгляду заяви ТОВ «ЄВРОІНВЕСТ» про заміну сторін у виконавчих провадженнях ухвалою господарського суду Харківської області від 29.08.2024 у справі 922/2441/20:
- Замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66265812, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 року у справі № 922/2441/20: з Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (Місцезнаходження: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Олеся Гончара, будинок 28А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276) на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809).
- Замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66265834, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.03.2021 року у справі № 922/2441/20: з Приватного акціонерного товариства "ЮНІКОН" (Місцезнаходження: 49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Олеся Гончара, будинок 28А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276) на Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809).
- Замінено сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 66265812, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 16.12.2020 року у справі № 922/2441/20: з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (АТ "Укренергомашини") (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199).
-Замінено сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 66265834, що об'єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.03.2021 року у справі № 922/2441/20: з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (АТ "Укренергомашини") (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199).
Як убачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду Харківської області від 11.11.2020 (набрало законної сили 15.12.2020) та додаткове рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 (набрало законної сили 18.02.2021) у справі №922/2441/20 так і не було фактично виконано відповідачем.
З наведеного у позовній заяві розрахунку вбачається, що інфляційні втрати та 3% річних нараховані позивачем на загальну суму, що підлягає за рішенням Господарського суду Харківської області від 11.11.2020, а саме на суму - 6 195 130,93 грн, що складається із 4871706,42 грн. основного боргу, 359195,82 грн. пені, 100316,50 грн. 1% річних, 772358,54 грн. інфляційних, а також 91553,65 грн. судового збору. За додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.11.2020 інфляційні втрати та 3% річних нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 36871,13 грн.
На думку позивача, відповідне зобов'язання виникло у відповідача на підставі судових рішень, які набрали законної сили, в відтак, він переконаний, що має право на проведення нарахувань згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України на усю стягнуту за відповідними рішеннями суду на його користь суму грошових коштів.
Надаючи оцінку відповідним аргументам, суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Приписами статті 604 ЦК України унормовано, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, а також Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.
Як свідчать матеріали справи, сторони у спірному договорі погодили нарахування 1% річних у разі порушення відповідачем строку оплати продукції (п.9.5 Договору).
Враховуючи те, що грошові зобов'язання відповідача за спірними договорами не припинились після ухвалення рішень у справі № 922/2441/20, з останнього підлягають стягненню річні у розмірі, який встановлено вказаним договором.
При цьому, судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат та відсотків річних позивачем здійснено з дати ухвалення рішення та додаткового рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/2441/20.
Згідно ч.1, 2 ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, з урахуванням вищевказаних вимог закононодавства, суд приходить до висновку, що нарахування за стягнуту за судовим рішенням заборгованість має здійснюватись з дати набрання такими рішеннями законної сили.
Суд відхиляє твердження відповідача щодо наявності у нього обставин для невиконання рішення суду через включення його до переліку об'єктів великої приватизації та зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини 1 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних відбувається незалежно від вини боржника чи зупинення виконавчого провадження.
Також суд вважає помилковим посилання відповідача на форс-мажорні обставини,як на підставу звільнення останнього від відповідальності за невиконання обов'язків по спірному договору.
Так, згідно ст.617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 ЦК, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 ЦК). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 ЦК платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14.
Також у постанові Верховного Суду від 132.09.2023 у справі № 910/8741/22 викладені наступні висновки: «Верховний Суд звертає увагу скаржника на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'язань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконанання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми».
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Тлумачення змісту норми згаданої статті дає підстави для висновку про те, що законодавець не передбачає можливості нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму 3% річних, нарахованих за попередній період. Аналогічні висновки стосуються і права на нарахування 3% річних на суму інфляційних втрат.
У цьому контексті слід зауважити, що покладення на відповідача обов'язку сплатити 3% річних, які нараховані на уже стягнуту загальну суму основного боргу та 3% річних, призведе до застосування більшої ставки відсотків річних, ніж та, що передбачена законом (або договором), що є недопустимим в умовах відсутності у матеріалах справи доказів погодження сторонами у договірному порядку іншої (збільшеної) відсоткової ставки.
Що ж стосується стягнутої за рішенням суми інфляційних втрат, то з'ясовуючи можливість нарахування на неї інфляційних втрат у межах цієї справи, суд зазначає таке.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.11.2023 у справі №921/489/22, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18, зазначено, що нарахування «інфляційних втрат» за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Подібні за змістом правові позиції викладено Верховним Судом в постановах від 13.12.2023 у справі №921/475/22, від 15.11.2023 у справі №921/489/22 та від 26.06.2020 у справі №905/21/19.
Враховуючи порядок нарахування втрат від інфляції, який викладено вище, суд доходить висновку, що нарахування у цій справі інфляційних втрат на суму основного боргу з урахуванням інфляції, стягнутої у межах справи №922/2441/20, є можливим та узгоджується із практикою Верховного Суду, висновки якого є обов'язковими до врахування судом першої інстанції.
Підсумовуючи викладене вище, суд констатує, що у позивача наявне право на нарахування інфляційних втрат на стягнуті згідно судовим рішенням суми основного боргу у розмірі 4871706,42 грн. грн та інфляційних втрат у розмірі 772358,54 грн. а також 1% річних, базою для начислення яких є виключно сума стягнутого основного боргу.
Щодо періоду нарахування, то як було зазначено судом вище, позивачем помилково здійснено нарахування з дати ухвалення рішення у справі №922/2441/20, а не з дати набрання рішенням законної сили.
Отже, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення із відповідача:
- 3 308 653,98 грн інфляційних втрат, які нараховані за період з 16.12.2020 по 15.11.2024 включно на суму у розмірі 5 644 064,96 грн (4871706,42 грн. основного боргу + 772358,54 грн. інфляції попереднього періоду)
- 190 875,05 грн 1% річних, які нараховані за період з 16.12.2020 по 15.11.2024 на суму у розмірі 4 871 706,42 грн. (основна сума боргу).
Щодо нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних на суму судового збору за рішенням від 11.11.2020 та на витрати на професійну правничу допомогу адвоката за додатковим рішенням від 30.11.2020 у справі № 922/2441/20, з цього приводу суд зазначає, що неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору та витрат на правничу допомогу обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. У той же ж час, судові витрати мають процесуально-правову природу, а наявність рішення не породило виникнення нового зобов'язання у відповідача, про що уже зазначалося вище. Відтак, враховуючи обставини цієї справи, суд вважає, що позивач помилково визначив базу для нарахування інфляційних втрат та 3% річних, безпідставно включивши до її складу суми, які мають процесуальне походження.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Слід зауважити, що суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про застосування у даній справі приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України, з огляду на таке.
Згідно із вказаною нормою суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Із наведеного вище випливає, що частина 10 статті 238 ГПК України не стосується нарахування інфляційних втрат, стягнення яких є предметом позову у цій справі.
У той же ж час, підстави для нарахування відсотків річних по дату повного погашення боргу відсутні, зважаючи на те, що в цій справі суд не вирішує питання про стягнення основної заборгованості. Крім того вказана норма передбачає право суду, а не обов'язок.
Що стосується клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних, то суд відмовляє у його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3 ст. 551 ЦК України).
Суд зауважує, що норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).
Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов'язання, то стягнення 1% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов'язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов'язання.
У постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 наголошено на тому, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, відповідач, просячи зменшити заявлений до стягнення позивачем розмір інфляційних втрат, помилково посилається на положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, які передбачають право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.
Що стосується 1% річних, то згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на те, що заявлений до стягнення розмір 1% річних не є очевидно неспівмірним щодо розміру основної заборгованості, враховуючи часткове задоволення відповідної позовної вимоги, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, стягнути із відповідача суму 1% річних у розмірі 190 875,05 грн.
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи вимогистатті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ» (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЄВРОІНВЕСТ» (Місцезнаходження: 49044, Україна, м. Дніпро, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809 п/р НОМЕР_1 в «Райффайзен Банк» м. Київ, МФО 380805) індекс інфляції 3 308 653 грн. 98 коп. , 1% річних 190 875 грн. 05 коп та витрати по сплаті судового збору 52 492 грн. 94 коп.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.254,256,257 ГПК України до Східного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено "13" березня 2025 р.
Суддя С.Ч. Жельне