03 березня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/604/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Хоми С.О.
за участі секретаря судового засідання: Дика Л.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116,м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 31301827)
до відповідача: Приватне акціонерне товариство "Тернопільміськгаз"(46008, м.Тернопіль, вул.Митрополита Шептицького, буд.20, код ЄДРПОУ 21155959)
про: стягнення заборгованості в сумі 1 888 663,57 грн, з яких 691 697,26 грн - основний борг, 89 066,57 грн - пеня, 51646,74 грн - 7% штраф 150 543,93 грн - 3% річних, 905 709,07 грн - інфляційні втрати та 22 663,96 грн - судові витрати, а саме сплачений судовий збір.
За участю представників:
-позивача: не з'явився;
-відповідача: не з'явився.
Суть справи.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" про стягнення заборгованості в сумі 1 888 663,57 грн, з яких 691 697,26 грн - основний борг, 89 066,57 грн - пеня, 51646,74 грн - 7% штраф 150 543,93 грн - 3% річних, 905 709,07 грн - інфляційні втрати та 22 663,96 грн. - судові витрати, а саме сплачений судовий збір.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовано, тим, що відповідач не виконав належним чином умови Договору про реструктуризацію заборгованості №14/12-199, в частині здійснення своєчасної оплати вартості реструктуризованого боргу за природний газ за період лютий 2021 року - квітень 2022 року, поставленого відповідачу за договором поставки №06/09-2257 від 31.12.2009, внаслідок чого у позивача виникло право на звернення до суду із даним позовом.
Заперечення відповідача.
15.11.2024 до суду від відповідача Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" надійшов Відзив номер без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 15.11.2024 (вх.№ 8789 від 15.11.2024) в якому просить суд:
- застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення 3% річних у сумі 150 543,93 грн, пені у сумі 89 066,57 грн, 7% штрафу в сумі 51 646,74 грн, інфляційних втрат у сумі 906 709,07 грн;
- зменшити розмір неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 % від заявлених вимог;
- відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування відзиву зазначає, що позивачем не подано належних та достовірних доказів , що залишок заборгованості відповідно до договору реструктуризації від 28.05.2012 р. № 14/12-199 складає 691 697,26 грн, яка виникла за не здійснені платежі у період з лютого 2021 року по квітень 2022 року, і що вказана сума заборгованості не стягнена рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 04.10.2017 у справі № 921/487/17-г/8 та від 01.09.2021 у справі № 921/278/21.
Також відповідач зазначає, що заборгованість виникла за період з січня 2021 по квітень 2022 року, в тому числі і нараховані позивачем трьох процентів річних у сумі 150 543,93 грн грн; пені у сумі 89 066,57 грн; 7% штрафу в сумі 51 646,74 грн; інфляційних втрат у сумі 905 709,07 грн, які заявлені позивачем з пропущенням строку позовної давності.
З урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, приписів ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України наявні достатні правові підстави для зменшення розміру неустойки, 3% річних, інфляційних втрат на 90% від заявлених, з урахуванням наступного:
- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;
- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;
- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;
- враховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних), ПрАТ “Тернопільміськгаз» вважає, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені.
Заперечення позивача.
20.11.2024 від позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до матеріалів справи поступила Відповідь на відзив № без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 20.11.2024 (вх.№8913 від 20.11.2024), у якій зазначає що відповідач не висловив заперечень щодо суми основної заборгованості, отже спір в цій частині факту споживання природного газу, обсягу спожитого газу, його вартості відсутній.
Відповідач заявляючи прохання зменшити нарахування помилково ототожнює інфляційні втрати та 3% річних зі штрафними санкціями, так як встановлений положеннями ст. 625 ЦК України розмір процентної ставки на рівні 3% річних та компенсаційна функція внаслідок інфляційних нарахувань це той мінімальний визначений законодавцем розмір грошових виплат, що має на меті гарантоване відновити майнові права кредитора.
Системний аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. В даній справі, відповідач взагалі не надає жодного доказу, який би міг бути взятий судом до уваги при вирішенні даного питання. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Заборгованість відповідача виникла ще в 2010 році. Позивач сприяв відповідачу та уклав договір реструктуризації заборгованості на 10 років з сумою платежу 46 113,13 грн. І навіть таку невелику суму відповідач не оплачує в добровільному порядку з травня 2016 року, що і зумовлювало необхідність позивача звертатись до суду за захистом свого порушеного права в 2017 та 2021 роках. Отже, тривале добровільне непогашення заборгованості є свідченням прямого умислу відповідача.
У даній справі, сума зобов'язання відповідача дорівнює 691 697,26 грн за період прострочених платежів з лютого 2021 по квітень 2022, в той час як відповідачем не здійснено жодного платежу в погашення вказаної заборгованості, отже ступінь виконання зобов'язання становить 0%, тоді як сума пені, нарахована відповідно до договору, становить 89 066,57 грн, а штраф - 51 646,74 грн, що складає лише 20,34% від суми заборгованості. Це означає, що вартість газу, з оплати якого відповідачем прострочило оплату, фактично збільшиться для Відповідача не більш як на 20,34 %.
Відтак, заявлена сума пені не є надміру великою до боргу відповідача враховуючи процентне співвідношення виконання зобов'язання.
Позовні вимоги заявлені вчасно у строк , що визначений Цивільним кодексом України, а тому є законними та обґрунтованими.
Пояснення відповідача.
03.03.2025 від відповідача надійшли Додаткові письмові пояснення № без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 28.02.2025 (вх.№ 1462 від 03.03.2025) в яких зазначає, що проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, 7% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи дату виникнення боргу, період його існування та розмір, провівши відповідний перерахунок, Приватне акціонерного товариства «Тернопільміськгаз» вважає його неправомірно заявленим до стягнення. Так, при здійсненні перерахунку штрафних санкцій та інших засобів захисту прав відповідач вказує зовсім інші суми, а саме: - за період 01.02.2021 по 01.04.2022 - 79 256,48 грн пені, замість нарахованих позивачем 89 066,57 грн; - за період з 01.02.2021 по 01.04.2022 три відсотки річних в сумі 54 103,44 грн, замість нарахованих позивачем 150 543,93 грн; - за період з 01.02.2021 по 01.04.2022 - 48 418,82 грн - 7 відсотків штрафу, замість 51 646,74 грн; - за період з 01.02.2021 по 01.04.2022 - 277 705,59 грн інфляційних втрат, замість нарахованих позивачем 905 709,07 грн.
Рух справи.
Ухвалою від 30.10.2024 прийнято позовну заяву № без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 25.10.2024 (вх.№712 від 28.10.2024) Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до розгляду та відкрити провадження у справі №921/604/24 за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче засідання на 22.05.2024 на 12 год. 30 хв.
Ухвалою від 02.12.2024 відкладено підготовче засідання на 30.12. 2024 року на 15 год. 40 хв.
Ухвалою від 30.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/604/24 до судового розгляду по суті на 03.02.2025 на 14 год. 00 хв.
Ухвалою (протокольна) від 03.02.2025 повідомлено учасників справи про оголошення перерви в судовому засіданні до 03.03.2025 до 16 год. 00 хв.
Явка сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився.
В судове засідання представник відповідача не з'явився.
Розгляд заяв та клопотань.
03.03.2025 від відповідача надійшли Додаткові письмові пояснення № без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 28.02.2025 (вх.№ 1462 від 03.03.2025) в яких просить долучити до матеріалів справи звіт про фінансові результати ПрАТ "Тернопільміськгаз" за 9 місяців 2024 року, звіт про фінансові результати за І півріччя 2024 року та звіт про фінансові результати за І квартал 2024 року.
Суд, розглянувши Додаткові письмові пояснення в частині долучення доказів, а саме звіту про фінансові результати ПрАТ "Тернопільміськгаз" за 9 місяців 2024 року та звіту про фінансові результати за І півріччя 2024 року та звіт про фінансові результати за І квартал 2024 року, залишає такі без розгляду, оскільки зазначені докази подані з пропуском строку на їх подання встановленим ст.ст.80, 167 ГПК України.
03.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" надійшло Клопотання про відкладення розгляду справи № без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 28.02.2025 (вх.№ 1462 від 03.03.2025), в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням представника на лікарняному.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, враховуючи, що у процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження сторонам були створені всі умови для реалізації їх процесуальних прав, 30-ти денний строк розгляду справи по суті спливає 05.03.2025, відмовляє в його задоволенні.
Технічна підтримка.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) сервісу відеоконференцзв'язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ВКЗ).
Господарський процес.
У зв'язку із відсутністю представників сторін судом не оголошувалося скорочене рішення (вступна та резолютивна частини рішення).
Суд, розглянувши наявні матеріали справи, встановив наступні фактичні обставини.
31.12.2009 між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством "Тернопільміськгаз" (правонаступник якого Приватне акціонерне товариство “Тернопільміськаз») - (далі Покупець) укладено договір поставки природного газу №06/09-2257 (далі - Договір поставки газу), відповідно до умов якого, сторони взяли на себе зобов'язання:
- Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцю в 2010 році природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору ( 1.1 Договору поставки газу);
- розрахунки за газ Покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом поточного перерахування на рахунок Постачальника протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок проводиться Покупцем до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки ( п. 5.1 Договору поставки газу).
Постачальник на виконання умов Договору поставки газу у період січень-грудень 2010р. поставив Покупцю природний газ в кількості 5 262,801 тис.куб.м. на загальну суму 14 004 231,55грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу за січень - грудень 2010 року, а саме: акт за січень 20210р. в обсязі 717,474 тис.куб.м на суму 1 820 228,33грн., за лютий 2010р. в обсязі 544,168 тис.куб.м на суму 1 380 549,85грн., за березень 2010 року а обсязі 391,055 тис.куб.м на суму 992 108,41грн., за квітень 2010р року в обсязі 235, 256 тис.куб.м на суму 596 842,60грн., за травень 2010 року в обсязі 325,756 тис.куб.м на суму 818 583,14грн., за червень 2010 року в обсязі 326,508 тис.куб.м на суму 820 472,81грн., а липень 2010 року в обсязі 324,826 тис.куб.м на суму 816 246,16грн., за серпень 2010 року в обсязі 329,286 тис.куб.м на суму 928 245,70грн., за вересень 2010 року в обсязі 317,528 тис.куб.м на суму 895 101,28грн., за жовтень 2010 року в обсязі 427,768 на суму 1 205 864,30грн., за листопад 2010 року в обсязі 522,855 тис.куб.м на суму 1 476 911,51грн. та за грудень 2010 року в обсязі 800,320 тис.куб.м на суму 2 256 076,49грн., які підписані представниками сторін та засвідчені відтисками печаток без зауважень.
Сторонами складено 28.05.2012р. Акт звіряння розрахунків заборгованості за природний газ, яка утворилася станом на 01.01.2011 року і не сплачена станом на 04.06.2011 року, з урахуванням зміни заборгованості станом на 01.05.2012 року, відповідно до якого сума боргу по Договору поставки газу від 31.12.2009р. №06/09-2257 складає 5 533 575,91грн. Така звірка розрахунків проведена на виконання п. 2.6 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", про що є застереження у Акті.
Між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі Кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Тернопільміськгаз" (правонаступник Приватне акціонерне товариство “Тернопільміськаз») (далі Боржник) на виконання п. 2.6 Закону України “Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» укладено 28.05.2012 Договір про реструктуризацію заборгованості №14/12-199 ( далі Договір про реструктуризацію), відповідно до умов якого Кредитор та Боржник домовились про розстрочення погашення заборгованості у вигляді основного боргу - 5 533 575,91 грн., що підтверджується актом звірки розрахунків, та яка виникла за Договором поставки природного газу від 31.12.2009 №06/09-2257 (п.п.1.1,2.1 Договору про реструктуризацію);
- Боржник зобов'язався сплатити у повному обсязі суму основного боргу шляхом сплати зобов'язання частинами відповідно до графіку погашення, а саме щомісячно з травня 2012р. по березень 2022р. рівними платежами по 46 113,13грн., а квітень 2022р. - 46 113,44коп. (п.2.2 Договору про реструктуризацію);
- зобов'язання Боржника по сплаті чергового платежу вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Кредитора грошових коштів в термін та сумі, встановлених у п.2.2 Договору на відповідний місяць (п.2.3 Договору про реструктуризацію);
- за прострочення виконання зобов'язань Боржник сплачує Кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплатити штраф в розмірі 7% від суми простроченого платежу (п.3.1, п.3.4 Договору про реструктуризацію);
- Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками та діє до 29.04.2022року, а в частині виконання зобов'язань за договором до їх повного виконання ( п. 5.1 Договору про реструктуризацію).
Відповідач зобов'язання в період лютий 2021 - квітень 2022 виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 691 697,26грн, що стало підставою для звернення позивача з позовом про стягнення суми боргу та нарахованих на неї інфляційних втрат, річних, пені та штрафу.
Судом встановлено, що в провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №921/487/17-г/8 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" про стягнення 645 583 грн 82 коп. - основна сума заборгованості за період з червня місяця 2016 р. по липень 2017 р. включно, 67 425 грн 61 коп. - пеня, 38 735 грн 04 коп. - 7% штрафу, 42 645 грн 51 коп. - інфляційні нарахування та 11 359 грн 81 коп. - 3 % річних.
Позивач у справі №921/487/17-г/8 просив стягнути заборгованість за невиконання умов укладеного 28.05.2012 договору реструктуризації заборгованості № 14/12-199 за період з червня 2016 року по липень 2017року (включно)
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.10.2017 у справі №921/487/17-г/8: позов задоволено частково; стягнено з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз", на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України - 645 583 грн 82 коп. - основного боргу;-33 695 грн 13 коп. - пені;-19 367 грн 52 коп. - штрафу 7% від простроченої суми боргу;-42 645 грн 51 коп. - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; -11 359 грн 81 коп. - 3% річних; -12 085 грн 94 коп. - в повернення сплаченого позивачем судового збору.
Також у провадженні Господарського суду Тернопільської області перебувала справа №921/278/21 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Тернопільміськгаз" про стягнення 1614537,21 грн, з яких: 1191794,52 грн - основний борг; 151007,37 грн - пеня; 81439,29 грн - штраф 7%; 62121,36 грн - три проценти річних; 128174,66 грн - інфляційні втрати.
Позивач у справі №921/278/21 просив стягнути заборгованість за невиконання умов укладеного 28.05.2012 договору реструктуризації заборгованості № 14/12-199 за період з серпня 2017 року по січень 2021 року.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.10.2021 у справі №921/278/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного суду від 12.09.2023: позов задоволено частково, стягнено з Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Тернопільміськгаз» на користь Дочірньої компанії “Газ України» Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України " - 1 521 733 грн. 29коп. боргу, 8 126 грн. 47коп. пені, 12 911 грн. 68коп. - штрафу, 31 098 грн. 83коп. - 3% річних, 119 055 грн. 60коп. інфляційні втрати, 26 325 грн. 94коп. судового збору.
Оцінивши подані позивачем докази на предмет належності, допустимості, достовірності, вірогідності, суд дійшов до наступного висновку.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
- відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України (далі ГК України), господарське зобов'язання, одним з видів якого є майново - господарське зобов'язання (цивільно - правове), виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку; господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; майнові зобов'язання регулюються нормами ЦК України з урахуванням особливостей ГК України.
Договірні відносини, що склалися між сторонами, за своєю правовою природою є такими, що випливають із договору поставки до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, за яким одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655, ч.2 ст. 712 ЦК України, ч.1 ст. 265 ГК України).
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу; обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст.530, ст. 663, ч.1 ст.664, ч. 1 ст.692 ЦК України).
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).
Відповідно до ст.1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12.05.2011 (чинний на момент укладення Договору про реструктуризацію) його дія поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".
Згідно з п. 2.6 ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.
Такою спеціальною нормою, що регулює питання реструктуризації заборгованості в даній сфері господарських відносин є Закон України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» від 23.06.2005р. №2711- IV (далі - Закон №2711- IV).
Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 ст.6 Закону №2711- IV однією з умов застосування кожного механізму погашення заборгованості, встановленого цим Законом, є підтвердження учасниками розрахунків сум заборгованості в тій частині, яку передбачається погасити на умовах, визначених цим Законом. У процесі підтвердження заборгованості учасниками розрахунків самостійно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідних документів встановлюються та уточнюються суми дебіторської та кредиторської заборгованостей, що підлягають погашенню. За результатами встановлення та уточнення сум заборгованості складається акт про наявність та розмір заборгованості, яку передбачається погасити із застосуванням механізмів, визначених цим Законом, зокрема, шляхом укладення відповідних договорів про реструктуризацію заборгованості (ст.ст.6 ,10 в редакції Закону від 07.08.2011року).
Згідно п.5 “Порядку підтвердження заборгованості, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії», затвердженого Постановою КМ України від 22.02.2006р. №191, процес підтвердження заборгованості передбачає встановлення (уточнення) сум заборгованості учасником розрахунків - ініціатором підтвердження заборгованості самостійно на підставі документів (договорів, рахунків-фактури, накладних та інших документів, що підтверджують наявність господарських відносин і заборгованості в учасників розрахунків) та складення акта про наявність та розмір заборгованості, який є підставою для погашення заборгованості на умовах, визначених Законом №2711- IV.
Відповідно до п.10.1 ст.10 Закону №2711- IV визначено, що державним, комунальним підприємствам, а також господарським товариствам, у статутних фондах яких частка держави становить більше ніж 50 відсотків, які відносяться до підприємств паливно-енергетичного комплексу та внесені до Реєстру, дозволяється без отримання додаткових погоджень з державними органами, уповноваженими управляти зазначеними підприємствами, за взаємною згодою, провести реструктуризацію кредиторської та/або дебіторської заборгованостей терміном до двадцяти років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію заборгованості з відстрочкою погашення заборгованості до двох років дії таких договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками. Суб'єктам господарської діяльності інших форм власності дозволяється, за взаємною згодою, провести реструктуризацію кредиторської та/або дебіторської заборгованостей.
З аналізу норми Закону вбачається, що однією з умов для укладання договору реструктуризації є наявність взаємної згоди учасників господарських правовідносин.
За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що Договір поставки від 31.12.2009р. №06/09-2257 щодо поставки природного газу позивачем виконано у період з січня по грудень 2010 року.
Актом звірки розрахунків підтверджено наявність боргу відповідача за поставлений газ в сумі 5 533 575,91грн станом на 01.05.2012, на підставі якого укладено Договір про реструктуризацію даної заборгованості.
Відповідачем допущено порушення грошового зобов'язання по Договору про реструктуризацію за період лютий 2021 року - квітень 2022 року, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 691 697,26 грн, що ним не заперечується.
На підставі вищевикладеного, та зважаючи на відсутність доказів оплати відповідачем по Договору про реструктуризацію за період лютий 2021 - квітень 2022 року, позовна вимога про стягнення заборгованості у сумі 691 697,26 грн підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Частиною 1 статті 230 ГК України вказано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549).
У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року, з наступними змінами, регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а згідно статті 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач у зв'язку з порушенням відповідачем виконання грошового зобов'язання, просить стягнути з відповідача: передбачені п. 3.4 договору про реструктуризацію пеню в сумі 89 066,57 грн за період з 28.02.2021 по 30.09.2022 та 7% штраф у сумі 51646,74 грн. за заборгованість січень 2021 - квітень 2022 року.
Також в порядку ст. 625 ЦК України, позивачем заявлено до стягнення 92876,61 грн - 3% річних за період з 10.02.2021 по 30.07.2024 та 558343,78 грн - інфляційних нарахувань за період 0 01.02.2021 по 30.07.2024.
У позовній заяві позивачем зазначено, що період невиконаного (простроченого) відповідачем грошового зобов'язання становить лютий 2021 року - квітень 2022 року.
З урахуванням наведеного у позові періоду існування суми основного боргу, за результатом розгляду долученого позивачем до позовної заяви розрахунку заявлених до стягнення сум пені, 7% штрафу, 3% річних, інфляційних нарахувань, судом з'ясовано, що за прострочені періоди лютого 2021 року - квітня 2022 року загальна сума пені складає - 79 256,48 грн замість нарахованих позивачем 89 066,57 грн; -58 842,67грн - 3% річних замість нарахованих позивачем 150 543,93 грн; - 48 418,82 грн -7 % штрафу, замість 51 646,74 грн; - 277 705,59 грн інфляційних втрат, замість нарахованих позивачем 905 709,07 грн.
Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних, інфляційних нарахувань, пені, 7 % штрафу. Згідно проведеного перерахунку, в межах визначених позивачем періодів та сум, на які здійснювались нарахування, встановлено, що є заявлені до стягнення з відповідача нарахування 48 418,82 грн - 7% штрафу, 79 256,48 грн - пені, 58 842,67грн - 3% річних, 277 705,59 грн - інфляційних нарахувань, є правомірними та обґрунтованими.
З розрахунку доданого до матеріалів справи слідує, що позивачем нараховано 9 810,00 грн - пені на зобов'язання за серпень 2020 - січень 2021 року, 3 227,92 грн - 7% штрафу за зобов'язання січень 2021 року, 91 701,26грн - 3% річних та 628 003,48грн - інфляційних нарахувань за зобов'язанням за травень 2018 - січень 2021 року, які були предметом розгляду у справі №921/278/21. При цьому, позивачем не обґрунтовано підстав для їх стягнення. А тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як необґрунтовано заявлені.
Відповідач у відзиві на позов просить зменшити розмір неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 % від заявлених вимог. В обґрунтування підстав для зменшення посилається на наступне:
- відповідач є підприємством критичної інфраструктури, від безперебійної роботи якого безпосередньо залежить можливість отримання природного газу населенням, лікарнями, дитячими садками, закладами освіти, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами підприємствами, установами, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;
- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред'явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;
- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає майже 50 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача;
- враховуючи правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних), ПрАТ “Тернопільміськгаз» вважає, що наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Суд наголошує, що положення ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.
Зокрема, об'єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №915/1308/23 зазначено про те, що висновки судів попередніх інстанцій про можливість зменшення судом розміру трьох процентів річних (у цій справі до 1,5 %), заявленого до стягнення на підставі статті 625 ЦК України є такими, що узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 8.38, 8.41 постанови 18.03.2020 у справі №902/417/18. За переконанням колегії, суди попередніх інстанцій цілком правомірно врахувавши загальний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, розглянули клопотання товариства про зменшення 3% річних та дійшли висновку про його часткове задоволення з мотивів, викладених у постанові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі “Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:
“ 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, зокрема, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).
В ухвалах від 18.05.2021 у справі №904/3177/20 та від 28.02.2024 у справі №915/534/22, якими Велика Палата Верховного Суду повертала справи колегії Касаційного суду у складі Верховного Суду для розгляду, наголосила, зокрема, на тому, що: “у справі №902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський судом, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».
У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Крім того, у пункті 72 постанови від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та зазначила, зокрема: “…, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення".
Тобто у вказаних постановах Великою Палатою Верховного Суду було сформульовано правові висновки щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення відсотків річних, невиконанням грошових зобов'язань та зроблені загальні висновки про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України. У тому числі і висновки про те, що в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.
При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.
При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Між тим, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку та не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.
Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов'язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.
При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов'язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.
Суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).
При стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов'язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.
При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Також, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Суд у справі №921/605/24 зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 13.11.2024 було передано справу №922/444/24 на розгляд Великій Палаті Верховного Суду у зв'язку з необхідністю уточнити висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшувати розмір відсотків річних, шляхом викладення правової позиції щодо неможливості зменшення встановленого законом мінімального розміру річних на рівні трьох процентів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
В ухвалі від 18.12.2024 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність повернення для розгляду справи №922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, виходячи з того, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не обґрунтував, у чому саме є складність тлумачення та застосування статті 625 ЦК України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 щодо права суду, враховуючи конкретні обставини справи, зменшити розмір процентів річних. До того ж, як зазначено в ухвалі, сама колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказує, що така позиція не може бути застосована судами як “загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Наведене вище переконливо свідчить єдність та сталість правових висновків Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач не навів у відзиві на позовну заяву обґрунтованих підстав та не надав жодного доказу для зменшення нарахувань. Ним помилково ототожнено інфляційні втрати та 3% річних з штрафними санкціями. Встановлений положеннями ст. 625 ЦК України розмір процентної ставки на рівні 3% річних та компенсаційна функція внаслідок інфляційних нарахувань це той мінімальний визначений законодавцем розмір грошових виплат, що має на меті гарантоване відновити майнові права кредитора. Будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність передбачена п. 3.4 договору. Непогашення заборгованості, станом на грудень 2024 року, свідчить про умисну та свідому бездіяльність відповідача і спростовує його твердження про неможливість проведення розрахунків.
Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Як було зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 №902/417/18, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому суд зважає, що з вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду слідує, що під час розгляду справи встановлено, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев'яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Проте, у даному випадку сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних. Ці нарахування не є неспівмірно великими у порівнянні з сумою боргу, тому суд не вбачає підстав для зменшення розміру нарахованих 3% річних.
Крім того, враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено нормами статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.
Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявлених до стягнення позивачем у справі №921/604/24 сум 3% річних та інфляційних втрат.
Щодо зменшення розміру пені та 7% штрафу, судом враховується наступне.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Оцінюючи наведені сторонами доводи, суд зазначає, що питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.
У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статей 73, 74, 81 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ч.1 ст.169 статті 13 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.
Відповідно до п.1 ч.6 ст.165 ГПК України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
На підтвердження викладених у відзиві доводів щодо зменшення на 90 % заявлених до стягнення сум неустойки, 3 % річних та інфляційних нарахувань, відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження викладених у відзиві міркувань.
Судом залишено без розгляду додаткові пояснення № без номера документ сформований в системі "Електронний суд" 28.02.2025 (вх.№ 1462 від 03.03.2025) в частині долучення доказів, а саме звіт про фінансові результати ПрАТ "Тернопільміськгаз" за 9 місяців 2024 року, звіт про фінансові результати за І півріччя 2024 року та звіт про фінансові результати за І квартал 2024 року.
Враховуючи наведене, клопотання відповідача заявлене у відзиві на позов про зменшення розміру неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат на 90 % від заявлених вимог, задоволенню не підлягає.
Також у відзиві відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог про стягнення 3% річних, пені, 7% штрафу та інфляційних нарахувань. Тобто, до додаткових вимог по відношенню до вимоги про стягнення суми основного боргу.
Розглянувши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, суд, зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України).
Частина 1 статті 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" на всій території України встановлено карантин, який відмінено з 30.06.2023 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30.03.2020 розділ Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України був доповнений, зокрема пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
За таких обставин термін позовної давності щодо заявлених як основної вимоги про стягнення боргу, так і додаткових вимог не сплинув.
Враховуючи наведене позов частині стягнення 691 697,26 грн основного боргу, 48 418,82 грн - 7% штрафу, 79 256,48 грн - пені, 58 842,67грн - 3% річних, 277 705,59 грн - інфляційних нарахувань підлягає до задоволення як обґрунтовано заявлений та неоспорений по суті відповідачем.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 2, 3 статті 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Сало проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Судовий збір.
Згідно ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Суд зазначає, що частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивачем за подання позовної заяви до суду сплачено судовий збір у розмірі 22 663,96 грн. 40 коп. згідно платіжної інструкції № 1000070306 від 04.10.2024.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З врахуванням п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, часткового задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача понесені витрати, пов'язані зі сплатою судового збору на суму 13871 грн. 05 коп. на користь позивача.
Витрати на правову допомогу.
Витрати на правову допомогу учасниками справи не заявлялись.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз"(46008, м.Тернопіль, вул.Митрополита Шептицького, буд.20, код ЄДРПОУ 21155959) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116,м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1, код ЄДРПОУ 31301827):
- 691 697,26 грн основного боргу,
- 48 418,82 грн - 7% штрафу,
- 79 256,48 грн - пені,
- 58 842,67грн - 3% річних,
- 277 705,59 грн - інфляційних нарахувань,
-13871,05 грн - судового збору в повернення сплачених судових витрат;
3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
5.Копію рішення надіслати:
-позивачу (в Електронний кабінет підсистеми ЄСІТС “Електронний Суд;
-відповідачу (в Електронний кабінет підсистеми ЄСІТС “Електронний Суд»).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано: 13 березня 2025 року.
Суддя С.О. Хома