36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
13.03.2025 Справа № 917/79/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Комунального підприємства "Тепловодсервіс" Миргородської міської ради (провулок Луговий, 11, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 45136285)
до Фізичної особи-підприємця Долинської Лариси Іванівни ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 15236,38 грн.,
без виклику представників сторін,
Комунальне підприємство "Тепловодсервіс" Миргородської міської ради звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Долинської Лариси Іванівни про стягнення заборгованості за Договором № 379 про закупівлю послуг теплопостачання у вигляді гарячої води від 13 січня 2019 року у розмірі 15236,38 грн., з яких: 9941,12 грн. - сума основного боргу, 4451,52 грн. - інфляційні втрати, 843,74 грн. -3% річних.
Ухвалою від 13.01.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/79/25, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Суд зазначає, що з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення на адресу місцезнаходження відповідача.
Поштове відправлення з ухвалою про відкриття провадження, яке направлялося на адресу місцезнаходження відповідача, повернулося на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі №800/547/17, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.
Отже, судом вчинені всі необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки заяв та клопотань по справі, тощо.
Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/79/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Обласним комунально-виробничим підприємством теплового господарства «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради, правонаступником якого є позивач, та фізичною особою-підприємцем Долинською Ларисою Іванівною укладено Договір № 379 про закупівлю послуг теплопостачання у вигляді гарячої води від 13 січня 2019 року (далі Договір)
Відповідно до умов Договору, позивач (виробник) бере на себе зобов'язання постачати відповідачу (споживачеві) теплову енергію у вигляді гарячої води в потріних йому обсягах до точки розподілу, а споживач зобов'язується своєчасно оплачува одержані послуги теплопостачання за діючими тарифами в терміни, передбачені цим договором та додатками, які є невід'ємною частиною цього договору.
У відповідності до п. 4.3 Договору кількість теплової енергії, спожитої у звітному періоді визначається на підставі показників теплового лічильника. Порядок нарахування за спожиті послуги визначений п.п. 4.5.2.3 та п.п. 4.5.1 Договору.
Розрахунки проводяться після пред'явлення «Виконавцем» рахунку на оплату послуг, шляхом перерахування до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим «Споживачем» грошових коштів у сумі, вказаній у рахунку, відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів (пункт 4.2 Договору).
Відповідно до п. 4.8 Договору, у разі не повернення «Споживачем» акту приймання- передавання теплової енергії до 20 числа, він вважається оформленим належним чином, якщо підписаний тільки «Виробником» і підтверджує факт надання теплової енергії «Споживачу».
Відповідно до п.4.10 Договору, за наявності заборгованості за цим Договором «Виконавець» зараховує кошти, що надійшли від «Споживача», як погашення заборгованості за спожиті послуги теплопостачання, поставлені в минулі періоди за цим договором, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу.
Відповідно додатку № 1 до Договору - опалювальний об'єкт споживача від котельні -вул. Данили Апостола, 5 в м. Миргород площею 7,1 кв.м.
Відповідно до п. 10.2 Договору, «Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, на таких же умовах, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну його дії не заявить про розірвання, а в частині взаєморозрарозрахунків - до їх повного проведення».
Доказів припинення дії договору чи його розірвання немає, отже, договір є діючим.
04 березня 2020 року між сторонами було підписано додаткову угоду до Договору, в зв'язку з тим, що рішенням 52 сесії 7 скликання Миргородської міської ради Полтавської області № 17 від 21 лютого 2020 року «Про прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миргорода цілісного майнового комплексу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» та затвердження Статуту в новій редакції», здійснено перейменування Обласного комунально- виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтеплоенерго» на Комунальне підприємство «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради.
Позивач вказує, що забезпечує постачання комунальних послуг споживачу - фізичній особі-підприємцю Долинській Ларисі Іванівні у нежитлове приміщення площею 7,1 кв.м за адресою: вул. Данили Апостола, буд. 5, м. Миргород, Полтавська область, 37600, проте станом на 30.11.2024 року Відповідач заборгував за отримані комунальні послуги з постачання теплової енергії 9941,12 грн. (заборгованість за послуги з постачання теплової енергії та плати за абонентське обслуговування).
Так, за розрахунком позивача за період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року нараховано до сплати за послуги з постачання теплової енергії 9702,20 грн. та 582,58 грн. плати за абонентське обслуговування, в той час як відповідачем здійснена оплата у розмірі 343,66 грн.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 379 про закупівлю послуг теплопостачання у вигляді гарячої води від 13 січня 2019 року у розмірі 15236,38 грн., з яких: 9941,12 грн. - сума основного боргу, 4451,52 грн. - інфляційні втрати, 843,74 грн. -3% річних.
Відповідач в ході розгляду спору відзиву на позов не надав, позовні вимоги не заперечив та не спростував.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
У відповідності до ч.1 ст.193 ГК України, ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами Закону України "Про теплопостачання", Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України про договір енергопостачання.
Відповідно до частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Частиною 1 статті 275 ГК України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст.193 ГК України.
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
У договорі, додатках до договору зазначено адресу приміщення, за якою надається послуга з постачання теплової енергії, опалювальну площу, вимоги до якості площі.
Факт споживання теплової енергії, у обсязі, що визначений позивачем у період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року на суму 9702,20 грн, а також вартості отриманої послуги з абонентського обслуговування у період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року на суму 582,58 грн відповідачем під час розгляду справи не спростовано.
Суд враховує, що за спірний період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року Позивачем при нарахуванні плати за опалення по об'єкту Відповідача застосовувались рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради, якими були встановлені тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води по категоріям споживачів Комунальному підприємству «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради та Комунальному підприємству «Тепловодсервіс» Миргородської міської ради: № 538 від 17.12.2021 року; № 341 від 07.10.2024 року; № 413 від 18.10.2023 року, № 540 від 24.10.2024.
Щодо підстав виникнення у Відповідача обов'язку сплати за абонентське обслуговування суд враховує, що статтею 1 Закону України від 09.11.2017р. №2189 «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг, що включає витрати виконавця, пов'язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів
комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов'язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).
Пунктом 26 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води та пунктом 24 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання і централізоване водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2011 р. № 869, передбачено, що до складу тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення не включаються витрати, які включено до складу плати за абонентське обслуговування згідно із Законом № 2189.
Застосування плати за абонентське обслуговування до споживача здійснюється з урахуванням умов індивідуального договору про надання комунальної послуги, укладеного між сторонами.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача, що плата за абонентське обслуговування не є складовою частиною тарифу.
Плата за абонентське обслуговування визначається Виконавцем і відповідної послуги та затверджується внутрішнім наказом підприємства за плановими витратами на абонентське обслуговування, у розрахунку на одного абонента (на місяць), в рахунку на оплату послуг значиться окремим платежем. Слід зазначити, що у статті 1 Закону № 2189 передбачено перелік витрат, які можуть включатись до складу плати за абонентське обслуговування.
При цьому, згідно з положеннями Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 р. № 690, Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 р. № 1182, та Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830:
- споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуги або у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого теплопостачання та постачання гарячої води;
- споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного індивідуального договору;
- споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб;
- розмір плати за абонентське обслуговування, визначений виконавцем, не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Щодо застосування плати за абонентське обслуговування до власників нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку, - Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.
Отже, споживач у багатоквартирному будинку (не залежно від його статусу), з яким укладено індивідуальний договір про надання комунальної послуги, має сплачувати плату за абонентське обслуговування.
На виконання вимог п.6 ч.1ст.4 Закону № 2189 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.08.2019р. № 808 «Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг» (далі - Постанова).
Граничний розмір плати за абонентське обслуговування застосовується окремо за кожною комунальною послугою (постачання теплової енергії; постачання гарячої води; централізоване водопостачання; централізоване водовідведення; поводження з побутовими відходами) виконавцями послуг, що нараховують плату за абонентське обслуговування згідно з відповідними договорами.
Згідно з Постановою, граничний розмір плати за абонентське обслуговування, розрахований за формулою, в зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму становив з 01.07.2022 року - 36,88 грн./міс.; з 01.12.2022 року - 38,07 грн./міс.; з 01.01.2024 року - 42,94 грн./міс. з абонента в місяць - для послуг з постачання теплової енергії; послуг з постачання гарячої води; централізованого водопостачання; централізованого водовідведення.
За спірний період Позивачем при нарахуванні плати за абонентське обслуговування по об'єкту Відповідача враховано, що плата за абонентське обслуговування, що надається споживачам - суб'єктам господарювання за індивідуальним договором про надання послуг централізованого постачання теплової енергії встановлена наказом КП «Миргородтеплоенерго» Миргородської міської ради «Про встановлення розміру плати за абонентське обслуговування» від 30.09.2021р. № 185, від 28.09.2022р. № 134. Застосування затверджених тарифів та плати за абонентське обслуговування в діяльності КП «Тепловодсервіс» Миргородської міської ради врегульоване рішенням Миргородської міської ради від 27 липня 2023 року № 229 «Про затвердження передавальних актів та унормування діяльності Комунального підприємства «Тепловодсервіс» та наказом підприємства «Про застосування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення; постачання теплової енергії і гарячої води; плати за абонентське обслуговування та розрахунків за послуги іншої (неосновної) діяльності» від 28.07.2023р. № 24.
Таким чином, з огляду на відсутність заперечень відповідача, суд дійшов висновку, що позивач правомірно розрахував вартість плати за опалення у період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року на суму 9702,20 грн, а також вартість отриманої послуги з абонентського обслуговування у період з 01.01.2022 року по 30.11.2024 року на суму 582,58 грн.
Розрахунки проводяться після пред'явлення «Виконавцем» рахунку на оплату послуг, шляхом перерахування до 20-го числа місяця наступного за розрахунковим «Споживачем» грошових коштів у сумі, вказаній у рахунку, відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів (пункт 4.2 Договору).
Виходячи з погоджених договірних умов, суд доходить висновку, що строк оплати є таким, що настав.
Водночас матеріалами справи підтверджується, що відповідачем здійснена оплата у розмірі 343,66 грн.
Доказів оплати заборгованості за Договором № 379 про закупівлю послуг теплопостачання у вигляді гарячої води від 13 січня 2019 року у розмірі 9941,12 грн., у тому числі вартості спожитої теплової енергії, а також вартості отриманої послуги з абонентського обслуговування, відповідач суду не надав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
При розгляді даної справи відповідач не спростував факту прострочення оплати вартості спожитої теплової енергії, а також вартості отриманої послуги з абонентського обслуговування, та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача 9941,12 грн. заборгованості за Договором № 379 про закупівлю послуг теплопостачання у вигляді гарячої води від 13 січня 2019 року (основного боргу) обґрунтовані, доведені, відповідачем не заперечені та не спростовані, тому підлягають задоволенню.
Крім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача 4451,52 грн. інфляційних втрат та 843,74 грн. 3% річних.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Суд встановив, що дії відповідача є порушенням умов договору № 379 про закупівлю послуг теплопостачання у вигляді гарячої води від 13 січня 2019 року, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до приписів ст. 625 ЦК України.
Відповідно до розрахунку позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми, що становить 843,73 грн. (загальний період з 01.01.2022 по 30.11.2024) та інфляційні, у розмірі 4451,52 грн. (загальний період з 01.01.2022 по 30.11.2024).
Перевіривши розрахунки позивача по нарахуванню інфляційних втрат та 3% річних, суд встановив, що розраховані позивачем у позовній заяві розміри дорівнюють розрахованим судом, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі в сумі 3 028,00 грн.
Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Долинської Лариси Іванівни ( АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства "Тепловодсервіс" Миргородської міської ради (провулок Луговий, 11, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 45136285) 9941,12 грн. основного боргу, 4451,52 грн. інфляційних втрат, 843,74 грн. 3% річних, а також 3028,00 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Киричук О.А.