"03" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1358/24
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши у судовому засіданні справу позовну заяву Фізичної особи-підприємця Бальшиної Вікторії Рахмільєвни ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» (вул. Рилєєва, 10А, м. Київ, 04073) в особі філії “Інфоксводоканал» ( вул. Басейна, 5, м. Одеса, Одеська обл., Одеський р-н, 65039) про визнання недійсними накази.
Представники:
Від позивача: Бальшина В.Р. - паспортом, Пилаєва В.В.- по довіреності;
Від відповідача: не з'явився
ВСТАНОВИВ: 28.03.2024 Фізична особа-підприємець Бальшина Вікторія Рахмільєвна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал», у якій просить суд:
-визнати недійсними накази Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал», якими введено в дію щомісячну плату за абонентське обслуговування у розрахунку на 1 абонента (особовий рахунок) для комунальних послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення затверджені з 1 січня 2022р. для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку як окремої складової послуги за абонентське обслуговування;
-зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» з 1 січня 2022р. отримані грошові кошти від заяву Фізичної особи-підприємця Бальшиної Вікторії Рахмільєвни за плату за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку як окремої складової послуги за абонентське обслуговування зарахувати їх у рахунок авансової плати за послуги з водопостачання, водовідведення та абонентське обслуговування.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2024р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1358/24, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.
29.04.2024 від позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів від відповідача.
30.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно якого відповідач просить відмовити в задоволені позову.
10.06.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив та вдруге клопотання про витребування доказів ідентичне клопотанню, яке надійшло до суду 29.04.2024.
19.06.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та заперечення на клопотання про витребування доказів.
27.09.2024 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, якою позивач просив: 1) визнати недійсним Наказ ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» №179-о/д від 30 грудня 2021 року «Про затвердження та введення в дію плати за обслуговування системи автоматизованої передачі даних та плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку холодної води»; 2) зобов'язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» перерахувати з 1 січня 2022 року отримані грошові кошти від ФОП Бальшиної Вікторії Рахмільєвни за плату за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку як окремої складової послуги за абонентське обслуговування та зарахувати їх у рахунок авансової плати за послуги з водопостачання, водовідведення та абонентське обслуговування; 3) стягнути з відповідача всі судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.09.2024 повернуто без розгляду заяву про уточнення позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 170 ГПК України у зв'язку з тим, що до заяви про уточнення позовних вимог, яка була подана до суду в паперовій формі, заявником не надано доказів направлення такої заяви іншим сторонам. Крім того, заявник не надав відомості про наявність або відсутність електронного кабінету інших учасників справи.
02.10.2024 від позивача вдруге надійшла заява про уточнення позовних вимог з доданими доказами її направлення іншим сторонам справи. У цій заяві позивач просить суд:
1. Визнати недійсним Наказ ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» №179-0/д від 30 грудня 2021 року «Про затвердження та введення в дію плати за обслуговування системи автоматизованої передачі даних та плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку холодної води».
2. Зобов'язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» перерахувати з 1 січня 2022 року отримані грошові кошти від ФОП Бальшиної Вікторії Рахмільєвни за плату за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку як окремої складової послуги за абонентське обслуговування та зарахувати їх у рахунок авансової плати за послуги з водопостачання, водовідведення та абонентське обслуговування;
3. Стягнути з відповідача всі судові витрати.
11.11.2024 відповідач звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі та повернення позивачу судового збору, а також покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00грн. обґрунтовуючи її тим, що згідно довідки про розрахунки з абонентом від 07.11.2024 за особовим рахунком позивача № НОМЕР_1 здійснено перерахування зарахованих грошових коштів з 01.01.2022 за плату за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку в розмірі 2 228,51 грн. в рахунок авансової плати за послуги з водопостачання, водовідведення та абонентське обслуговування з подальшим не нарахуванням по даному особовому рахунку плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку. Про що було повідомлено ФОП Бальшину В.Р. листом ТОВ «Інфокс» від 25.10.2024 № 5456ВК-01, який направлений засобами поштового зв'язку «Укрпошта». А також зроблено перерахунок нарахувань послуги «Обслуговування та заміна вузла комерційного обліку» шляхом зняття дебіторської заборгованості по нарахуванням вказаної послуги з 01.01.2022 у розмірі 4 341,81 грн. У зв'язку із чим відсутній предмет спору по справі № 916/1358/24.
03.12.2024 відповідач надав до суду пояснення у письмовому вигляді та просив розглянути справу за відсутністю відповідача.
08.01.2025 від відповідача до суду надійшли заперечення проти розподілу судових витрат на відповідача з клопотанням про розгляд справи за відсутністю відповідача.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.01.2025 провадження у справі № 916/1358/24 в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» з 1 січня 2022р. отримані грошові кошти від Фізичної особи-підприємця Бальшиної Вікторії Рахмільєвни за плату за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку як окремої складової послуги за абонентське обслуговування та зарахування їх у рахунок авансової плати за послуги з водопостачання, водовідведення та абонентське обслуговування - закрито. Так, дослідивши матеріали справи, враховуючи, що ТОВ “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» у добровільному порядку здійснено перерахування зарахованих грошових коштів з 01.01.2022 за плату за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку в розмірі 2 228,51 грн. в рахунок авансової плати за послуги з водопостачання, водовідведення та абонентське обслуговування з подальшим не нарахуванням по даному особовому рахунку плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку. А також зроблено перерахунок нарахувань послуги «Обслуговування та заміна вузла комерційного обліку» шляхом зняття дебіторської заборгованості по нарахуванням вказаної послуги з 01.01.2022 у розмірі 4 341,81 грн., суд закрив провадження у справі в частині цих позовних вимог на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.01.2025р. закрито підготовче провадження у справі № 916/1358/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на "13" лютого 2025р. о 11:00.
13.02.2025 протокольною ухвалою суду оголошено перерву до "03" березня 2025 р. о 09:50.
03.03.2025 у судовому засіданні позивач наполягав на задоволенні позовних вимог. Представник відповідача у попередніх судових засіданнях та процесуальних заявах, поясненнях позовні вимоги не підтримав та просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності, суд дійшов наступних висновків:
На момент переукладання діючого договору № 36222 від 21.04.2021 (далі - договір № 36222, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) відповідачем з позивачем був укладений договір про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення № 32778 від 19.09.2018 (далі - договір № 32778). Відповідно до проекту водомірного вузла за адресою: вул. Жуковського, 26, офіс, акту технічного обстеження водомірного вузла № 2056 від 01.06.2018, додатку № 1 до договору № 32778 підключення водопровідного вводу ФОП Бальшиної В.Р. діаметром 15мм до внутрішньо дворової мережі діаметром 40мм здійснено в колодязі.
На підставі заяви ФОП Бальшиної В.Р. (вхід. № 10856 від 26.11.2020), у зв'язку з закінченням терміну дії договору № 32778 між позивачем та відповідачем був переукладений договір з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання а централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньобудинкових систем) № 36222 від 21.04.2021.
Пунктами 8,9,10 договору № 36222 встановлено, що розмір внесків за встановлення та заміну вузлів комерційного обліку (у разі встановлення виконавцем) визначається окремо для кожної будівлі. Сплата внесків розстрочується у строк встановлений до додаткової угодою. Розмір внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку визначається окремо для кожної будівлі із розрахунку на один рік та коригується щороку. Розмір внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку послуг з централізованого водопостачання встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до вимог Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та становить суму зазначену у додатковій угоді. Даний договір укладений 21.04.2021, тому його текст складений з урахуванням ст. 6 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» в редакції, яка діяла на момент укладання цього договору і передбачала, що розмір внесків за встановлення, обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку послуг з централізованого водопостачання встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Судом встановлено, що Позивач при укладанні та підписанні договору № 36222, а також протягом травня 2021 по квітень 2024 з пропозиціями, зауваженнями або протоколом розбіжностей до цього договору до відповідача не звертався. Договір № 36222 є діючим та в судовому порядку недійсним не визнавався.
За наявними матеріалами справи судом також встановлено, що 07.07.2021 представниками ТОВ “Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» на підставі заяви ФОП Бальшиної В.Р. від 05.07.2021 у зв'язку з державною повіркою демонтований у робочому стані водомір ЛК-15 № 0177961 та здійснено опломбування штуцерного з'єднання вузлу обліку води POWOGAS JS 1.6 № 68393971 пломбою ИВК УКПВ 50045166, що підтверджується копією акту № 17678 від 07.07.2021.
Відповідно до преамбули, ч.1,3 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Згідно з ч.1 ст.9 цього ж Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч.4 ст. 9 Закону України “Про житлово-комунальні послуги»).
Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону (ч.1 ст.10 Закону України “Про житлово-комунальні послуги»).
Комерційний облік комунальних послуг з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання здійснюється вузлами обліку відповідних комунальних послуг, що забезпечують загальний облік їх споживання в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки (абз. 1 ч.1 ст.17 Закону України “Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до преамбули, п.1,3 ч.1 ст.2 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» цей Закон визначає засади забезпечення комерційного, у тому числі розподільного, обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та забезпечення відповідною обліковою інформацією споживачів таких послуг; регулює відносини щодо комерційного обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги); встановлення, обслуговування, заміни вузлів обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії.
Згідно з п.1,4,5,7,9,10,11 ч.1 ст.1 Закону України “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»:
- абонентський облік вузла обліку (далі - абонентський облік) - процедура реєстрації та періодичний огляд вузлів обліку для використання показань вузлів обліку з метою комерційного або розподільного обліку;
- вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом;
- вузол обліку - комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії та води, а також технічної реєстрації результатів такого вимірювання, включаючи засоби дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності);
- зовнішні інженерні мережі - зовнішні теплові мережі (крім мереж систем автономного теплопостачання), зовнішні мережі гарячого водопостачання (крім мереж систем автономного гарячого водопостачання), зовнішні водопровідні мережі (крім мереж систем автономного водопостачання) до вузла комерційного обліку;
- комерційний облік комунальних послуг (далі - комерційний облік) - визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги;
- обслуговування вузлів обліку - огляд, опломбування/розпломбування, періодична повірка (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж), ремонт засобів вимірювальної техніки, які є складовою частиною вузла обліку, забезпечення дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності), ремонт та заміна допоміжних засобів вузла обліку, а за згодою власника (співвласників) будівлі також охорона або страхування вузла обліку;
- оператор зовнішніх інженерних мереж - власник зовнішніх інженерних мереж, а в разі якщо зовнішні інженерні мережі використовуються іншою, ніж власник, особою або є безхазяйними - особа, якій такі мережі власником передано у користування (управління, господарське відання, оренду, концесію) або яка здійснює фактичне користування такими мережами для транспортування відповідно теплової енергії, гарячої води, питної води.
За нормою статті 6 Закону “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до Закону, якщо інше не передбачено договорами про надання комунальних послуг, укладеними відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням вимог Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність». В даному випадку, оператором зовнішніх інженерних мереж є відповідач. На виконання вище перелічених нормативно-правових актів, з урахуванням несення фактичних витрат відповідачем при наданні споживачам послуг з централізованого водопостачання та водовідведення була розрахована плата за обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку холодної води та виданий внутрішній розпорядчий документ (наказ) від 30.12.2021 №179-о/д “Про затвердження та введення в дію плати за обслуговування системи автоматизованої передачі даних та плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку холодної води». До складу даної плати входить: огляд; опломбування/розпломбування; періодична повірка (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж); заміна вузла обліку води після закінчення його гарантійного строку експлуатації; ремонт засобів вимірювальної техніки, які є складовою частиною вузла обліку; ремонт та заміна допоміжних засобів вузла обліку фахівцями ТОВ “Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал».
Слід зазначити, що відповідно до абз.3 ч.4 ст. 17 Закону України “Про метрологію та метрологічну діяльність» відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтажу, транспортування та монтажу) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення комерційних розрахунків за спожиті теплову енергію і воду) покладається на суб'єктів господарювання, що здійснюють обслуговування відповідних засобів вимірювальної техніки. Згідно вимог діючого законодавства вузли комерційного обліку приймаються виконавцем відповідної комунальної послуги та оператором зовнішніх інженерних мереж на абонентський облік. Крім того, за нормою статті 13 Закону “Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері комерційного, у тому числі розподільного, обліку комунальних послуг несуть суб'єкти господарювання, які є операторами зовнішніх інженерних мереж або виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого питного водопостачання.
В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 № 1000/5 затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила), які встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).
Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов'язковим для виконання всіма установами (п.1 розділу І Правил).
Зазначеними Правилами накази віднесено до управлінських документів, а саме - до розпорядчої документації, що фіксує рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань (постанови, рішення, накази, розпорядження).
Наказ Товариства є внутрішнім розпорядчим документом товариства, він діє лише для працівників товариства і його дія не поширюється на інших осіб. Відповідно такий наказ не може порушувати права третіх осіб і не може бути ними оскаржений. Оскільки відсутність порушеного права та обрання неналежного способу його захисту є самостійними підставами для відмови у позові, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відмову у позові без дослідження обставин законності/незаконності прийняття оспорюваного наказу, викладені позивачем, як підстави визнання його недійсним. Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у п.27, 28, 43 постанови від 30.06.2021 по справі № 906/1244/20.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України також встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином, наказ ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» від 30.12.2021 № 179-о/д “Про затвердження та введення в дію плати за обслуговування системи автоматизованої передачі даних та плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку холодної води» є внутрішнім розпорядчим документом відповідача, діє лише для працівників ТОВ “Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та є таким, що виданий не відносно саме ФОП Бальшиної В.Р. та не стосується її.
Разом з цим, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб, при цьому судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Разом з тим, оцінюючи належність обраного ФОП Бальшиною В.Р. способу захисту (визнання недійсним наказу ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» від 30.12.2021 № 179-о/д “Про затвердження та введення в дію плати за обслуговування системи автоматизованої передачі даних та плати за обслуговування та заміну вузла комерційного обліку холодної води») суд зауважує, що заявлений у справі позов фактично містить у собі вимогу про встановлення судом факту, що має юридичне значення.
Водночас, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
Отже задоволення такої вимоги (визнання недійсним наказу ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» від 30.12.2021 № 179-о/д) не є ефективним способом захисту прав позивача, адже предметом позову не може бути встановлення обставин.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п.6.21), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п.76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (п.6.56), від 25.01.2022 у справі №143/591/20 (п.8.46), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п.155)).
Враховуючи вищевикладене, суд доходить до висновку, що заявлена позивачем позовна вимога не є ефективним способом захисту прав позивача, тому суд відмовляє позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.
При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача відповідно до ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. В задоволені позову Фізичної особи-підприємця Бальшиної Вікторії Рахмільєвни до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» про визнання недійсним наказу - відмовити повністю.
2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Повне рішення складено 13 березня 2025 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов