06 березня 2025 року Справа № 915/214/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.
представника позивача: Вірченко І.П.;
представника відповідача: Бєліка В.Г.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль»,
до відповідача: фізичної особи-підприємця Горбунова Сергія Миколайовича,
про: визнання договору укладеним у поданій позивачем редакції, -
Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Горбунова Сергія Миколайовича, в якій просить суд визнати договір №3605 про постачання теплової енергії в гарячій воді укладеним у поданій позивачем редакції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.
Позивач як теплогенеруюча організація у своїй господарській діяльності керується Законом України «Про теплопостачання» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання», теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу.
Згідно ст.24 Закону України «Про теплопостачання», одним з основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. При цьому, споживач теплової енергії має право на вибір одного або декількох джерел теплової енергії чи теплопостачальних організацій, якщо це можливо за існуючими технічними умовами.
Згідно ст.25 Закону України «Про теплопостачання» у разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору.
Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах.
Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.
ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є монополістом у відношенні до відповідача. Всі елементи системи опалення (труби та інші комунікації) належать ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», тобто іншого постачальника теплової енергії у будинку, в якому розташовані належні відповідачу приміщення, не може бути.
Відповідно до п.4 Загальних положень Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією. Згідно п.14 розділу «Допуск до експлуатації системи споживання» даних Правил, споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір купівлі-продажу теплової енергії до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Таким чином, позивач вважає, що відповідач (споживач) зобов'язаний та може укласти договір про постачання теплової енергії лише з ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ». Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам наведених актів законодавства.
Позивачем направлявся відповідачу проект договору для підписання, але в порушення ст.ст.180, 181, 184 Господарського кодексу України відповідач не вжив заходів передбачених нормами чинного законодавства.
Враховуючи вищезазначене, ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» звернулась до Господарського суду Миколаївської області задля визнання договору укладеним (діючим) у поданій позивачем редакції.
Ухвалою суду від 06.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 03.04.2025.
Підготовчі засідання 03.03.2024, 23.05.2024 та 24.06.2024 відкладались через неявку відповідача та з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
Підготовче засідання 25.04.2024 не відбулось через оголошення повітряної тривоги.
23.07.2025 суд ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.09.2024.
Судові засіданні 12.09.2024, 14.11.2024 та 22.01.2025 відкладались з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи.
21.10.2024 від відповідача надійшли пояснення №10/ГСМ-7 від 17.10.2024 (вх. №12658/24 від 21.10.2024), в яких ним висловлені заперечення проти позову, з посиланням на відсутність правових підстав для укладення запропонованого позивачем договору та недоліки, які містяться у тексті договору.
29.10.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на своїх вимогах та вважає заперечення відповідача проти позову безпідставними.
Судові засідання 21.10.2024 та 11.12.2024 не відбулись через оголошення повітряної тривоги.
У судовому засіданні 24.02.2025 судом було оголошено перерву до 06.03.2025.
У судовому засіданні 06.03.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 06.03.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.
Щодо тривалості судового провадження, суд, з урахуванням критеріїв розумності, які вироблені Європейським судом з прав людини вважає за необхідне зазначити наступне.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. У частині 1 статті 6 Конвенції закріплено елементи права на судовий захист, серед яких є розумний строк розгляду справи, який вважається окремим елементом доступності правосуддя.
Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), правовою основою функціонування та діяльності якого є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, опрацював критерії, які дозволяють зробити висновки про розумність розгляду конкретної справи. Зокрема, у п.47 рішення у справі «Бараона проти Португалії» 1987 року Суд відзначив: «Розумність тривалості розгляду повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформульованих у практиці Суду, зокрема, комплексності справи, поведінки заявника і відповідних державних органів». Критерій комплексності справи означає оцінювання складності справи з урахуванням обставин і фактів, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Вона може бути пов'язана як із питаннями факту, так і з правовими аспектами: характером фактів, які необхідно встановити; кількістю питань, які розглядаються в межах справи; віддаленістю, з точки зору простору та часу, між подіями та фактами, що розглядаються, та процесом судочинства; кількістю свідків та інших проблем, пов'язаних зі збором доказів; міжнародними факторами; приєднанням справи до інших, а також вступом у процес нових осіб. Крім того, складність справи, а відтак й строк її розгляду, залежать, від складності предмету доказування у справі, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми матеріального права; від обсягу фактів предмета доказування, який може змінюватися у зв'язку зі зміною підстав позову, збільшенням чи зменшенням позовних вимог; від кількості доказів, наданих сторонами».
Слід зазначити, що тривалість розгляду даної справи насамперед пов'язана з намаганням суду забезпечити процесуальні права сторін на участь у розгляді справи, що зумовило неодноразові відкладення розгляду справи.
Також ЄСПЛ зазначає, що тривалість строку розгляду справи може бути пов'язана з перевантаженням судової системи, що, в свою чергу, може бути викликано певними надзвичайними ситуаціями.
З початку військової агресії російської федерації проти України активні бойові дії ведуться на території Миколаївської області та міста Миколаєва. Зважаючи на воєнний стан в Україні, тривалі повітряні тривоги і планові, аварійні та екстрені відключення електроенергії по місту Миколаєву, Господарський суд Миколаївської області, працюючи з обмеженнями у здійсненні правосуддя, не мав об'єктивної можливості для повноцінного розгляду справи №915/214/24, в межах строку передбаченого Господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно, справа розглянута судом в розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
Відповідно до п.1) ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» звернулось до суду з позовом про визнання договору №3605 про постачання теплової енергії в гарячій воді укладеним з відповідачем - ФОП Горбуновим Сергієм Миколайовичем у запропонованій позивачем редакції.
Станом на дату звернення позивача з позовом, Горбунов Сергій Миколайович мав статус фізичної особи - підприємця.
Однак, як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 22.01.2025 державним реєстратором внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницькою діяльності Горбунова Сергія Миколайовича за власним бажанням.
Таким чином, станом на дату розгляду даної справи Горбунов Сергій Миколайович не має статусу фізичної особи - підприємця.
За положеннями ст.51 ЦК України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст.52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст.ст.51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст.202-208 ГК України, ч.9 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Подібна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №910/8729/18.
В той же час, ст.187 ГК України передбачає, що спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
У переддоговірному спорі, який виникає щодо договору, укладання якого є обов'язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов'язки для сторін цього договору, зміст яких є обов'язковим у силу вимог закону, або такі, що погоджені сторонами.
У переддоговірних спорах договірне зобов'язання між сторонами виникає на підставі судового рішення, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у цій справі.
Подібна правова позиція викладена і в постанові КГС ВС від 23.12.2021 у справі № 910/1515/21.
Таким чином, у переддоговірних спорах правовідносини між сторонами мають виникнути у майбутньому, на підставі судового рішення.
Враховуючи викладене, факт відсутності у відповідача, як сторони договору статусу фізичної особи-підприємця, на момент ухвалення судового рішення, має суттєве значення, адже договір, який позивач просить визнати укладеним, передбачає виникнення у Горбунова Сергія Миколайовича певних прав та обов'язків як у суб'єкта підприємницької діяльності, а не фізичної особи.
Саме з урахуванням вказаних особливостей законодавцем визначено, що юрисдикція господарських судів розповсюджується на спори, що виникають при укладанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Пунктом 1) ч.1 ст.231 ГПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Враховуючи викладене, суд вважає, що провадження у даній справі слід закрити на підставі п.1) ч.1 ст.231 ГПК України.
Керуючись п.1) ч.1 ст.231, ст.ст.232-235 ГПК України, суд,-
1. Провадження у справі №915/214/24 за позовом Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль» до фізичної особи-підприємця Горбунова Сергія Миколайовича визнання договору укладеним у поданій позивачем редакції, - закрити.
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, з урахуванням п.4 Розділу Х “Прикінцеві положення» ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписано суддею 12.03.2025.
Суддя М.В. Мавродієва