вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"13" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/126/25
Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши заяву б/н від 10.03.2025 (вх. № 2303 від 11.03.2025) Фастівської міської ради про забезпечення позовe
без виклику представників учасників справи
встановив:
В провадження Господарського суду Київської області знаходиться справа № 911/126/25 за позовом Фастівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вул» про стягнення 1 917 390,68 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає про користування відповідачем земельною ділянкою з кадастровим номером 3211200000:02:010:0063, за період з вересня 2021 по серпень 2024 у м. Фастів, площа Промвузол, 11, без правовстановлюючих документів та без здійснення плати за землю.
11.03.2025 через систему «Електронний суд» від Фастівської міської ради надійшла заява б/н від 11.03.2025 (вх. № 2303), в порядку ст. ст. 136 - 140 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на нерухоме майно, реєстраційний номер: 2013144132112, виробничий будинок з господарчими (допоміжними) спорудами, загальною площею 19 090,1 кв.м. (номер відомостей про речове право 351600010, на підставі договору купівлі-продажу, нежитлової будівлі, серії та номер 216, виданий 23.01.2020 приватним нотаріусом Чернишовою Оленою Анатоліївною, Фастівський нотаріальний округ, Київська область, розмір частки 1/1), що належить на праві власності відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «Еліт Вул» і знаходиться за адресою: площа Промвузол, 11, м. Фастів, Фастівський район, Київська область, на земельній ділянці комунальної власності, кадастровий номер 3211200000:02:010:0063.
В обґрунтування своєї заяви (вх. № 2303 від 11.03.2025), заявник вказує на звернення Фастівською міською радою із чисельними ідентичними позовами до відповідача, зважаючи на високу ціну позову та нанесений міській громаді значний розмір збитків, з метою недопущення відповідачем уникнення відповідальності у разі задоволення позовних вимог є обґрунтована необхідність у забезпечені вищезазначеного позову.
Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом наведеної норми забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.
Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову.
Так, у поданій заяві заявник посилається на потенційну можливість виникнення наведених у заяві обставин. Однак, суд зазначає, що посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду у майбутньому, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову. Так само як і посилання у заяві на право учасника справи передбаченого ст. 136 ГПК України також не є достатньою та самостійною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.
З огляду на вищевикладене та зміст заяви в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви б/н від 10.03.2025 (вх. № 2303 від 11.03.2025) Фастівської міської ради про забезпечення позову, оскільки така не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Враховуючи наведене вище, суд відмовляє в задоволенні заяви б/н від 10.03.2025 (вх. № 2303 від 11.03.2025) Фастівської міської ради про забезпечення позову.
Частиною 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи, що заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати по сплаті судового збору за положеннями статті 129 ГПК України та Закону України «Про судовий збір» відшкодуванню та поверненню не підлягають.
Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 129, 136, 140, 234 ГПК України, суд -
постановив:
Відмовити Фастівській міській раді в задоволенні заяви б/н від 10.03.2025 (вх. № 2303 від 11.03.2025) про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України та може бути оскаржена у встановленому порядку.
Ухвалу підписано - 13.03.2025
Суддя О.О. Христенко