"18" лютого 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/2702/24
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент» (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 100, 5 поверх, до ЄДРПОУ 40179544)
до Циблівської сільської ради (08454, Київська обл., Бориспільський р-н, село Циблі, вул. Шевченка Т.Г. ім., будинок 41, код ЄДРПОУ 04361628)
про визнання недостовірною та зобов'язання спростувати інформацію, стягнення заподіяної діловій репутації шкоди у розмірі 1000000,00 грн,
за участю представників:
позивача: Старцева Юрія Костянтиновича;
відповідача: Шпакович Олени Вікторівни та Палагути Олександра Михайловича,
Історія розгляду справи
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент» до Циблівської сільської ради про визнання недостовірною та зобов'язання спростувати інформацію, стягнення заподіяної діловій репутації шкоди у розмірі 1000000,00 грн.
Ухвалою господарського суду від 21.10.2024 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено судом здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого судового засідання на 11.11.2024 на 16:00 та встановлено строк для подання відзиву на позов.
У судове засідання 11.11.2024 з'явився представник позивача Старцев Юрій Костянтинович. Відповідач явки своїх представників не забезпечив, причини суду невідомі. З огляду на першу неявку представників відповідача, з метою надання можливості останньому реалізувати право на судовий захист та надати відзив на позовну заяву чи інші заяви або клопотання, суд вирішив відкласти розгляд справи у підготовчому провадженні на 02.12.2024 на 14:30.
У судове засідання 02.12.2024 з'явився представник позивача Старцев Юрій Костянтинович та представник відповідача Шпакович Олена Вікторівна. Судом було з'ясовано, що відзив на позовну заяву не був поданий у строк встановлений ухвалою про відкриття провадження від 21.10.2024, у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності у представника відповідача та перебуванням останньої на лікарняному. З огляду на це, відповідно до частини 2 статті 119 ГПК України, суд, з власної ініціативи, продовжив раніше встановлений судом процесуальний строк для подання відзиву відповідачем з метою надання останньому можливості реалізувати право на судовий захист, встановивши додатковий строк для подання відзиву на позовну заяву до наступного судового засідання та враховуючи зазначені обставини, судом оголошено перерву у підготовчому засіданні до 09.12.2024 до 14:45.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача 04.12.2024 надійшла заява про застосування строку позовної давності, а 05.12.2024 надійшов відзив на позовну заяву.
У судове засідання 09.12.2024 з'явився представник позивача Старцев Юрій Костянтинович та представник відповідача Шпакович Олена Вікторівна. Суд констатував наявність у матеріалах справи відзиву від 06.12.2024, встановив строк для подання відповіді на відзив до 24.12.2024 та подання заперечення до 07.01.2025, у зв'язку із чим продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 20.01.2025 на 15:30.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача 11.12.2024 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, 17.12.2024 надійшло клопотання про долучення доказів, а від представника відповідача 06.01.2025 надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Крім того через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 14.01.2025 від представника позивача надійшли клопотання про виклик свідка, а також заява про залишення без розгляду позову в частині вимог про зобов'язання відповідача за його рахунок не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди діловій репутації позивача шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://stopcor.org повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
У судовому засіданні 20.01.2025 брали участь представник позивача Старцев Юрій Костянтинович, а також представники відповідача Шпакович Олена Вікторівна та Палагута Олександр Михайлович в порядку самопредставництва як голова Циблівської сільської ради. Суд констатував, що у матеріалах справи наявні усі необхідні заяви по суті спору. Розглядаючи в судовому засіданні заяву позивача про виклик свідка від 14.01.2025 року, суд заслухав пояснення представника позивача, відповідно до яких останній просив суд допитати ОСОБА_1 як посадову особу, а саме як голову Циблівської сільської ради у якості свідка у справі. Суд встановив готовність останнього виступати у судовому засіданні у якості свідка та надавати відповіді на поставлені питання представника позивача. Представник Циблівської сільської ради Палагута Олександр Михайлович у судовому засіданні надав відповіді на поставлені в позовній заяві в порядку статті 90 ГПК України питання. Окрім того, заслухавши пояснення позивача, в яких він підтримав раніше подану заяву про залишення без розгляду позову в частині вимог, суд прийняв заяву позивача про залишення без розгляду частини заявлених ним позовних вимог, про що була постановлена ухвала суду від 20.01.2025, у зв'язку з чим суд повідомив сторони, що на розгляді суду залишились наступні позовні вимоги:
1. Визнати такою, що є недостовірною та завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю “Макпау Проперті Менеджмент» інформацію, поширену у мережі Інтернет 06.01.2022 головою Циблівської сільської ради Палагутою Олександром Михайловичем за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині: “….на березі де стоїть басейн… де люди наші ходять, там фекалії викидають…у мене відео є, як знімав наш поліцейський, як воно бурлить, викидає фекалії ці…»; “… до того вже дйшло, що приїжджають їхні представники, які там не малі люди, вліяніє мають, тут сидять тупо розказують, що ми розуміємо, що тут усе незаконно, але там два бики, один з яких єсть Василь Михайлович, оцього Саші дядько…ну шулер якийсь, і оце він усе творить…»; “…усі люди, що у них працюють є ФОПами, там вони податків не платять…я вам ще можу показати, де вони фекалії викидають…»; “Вони не хочуть чути нас … приїжджав їхній представник з Макпау, Олександр, ну цей, що штатний там директор…, але він просто далекий від цього всього, тут на місцях все вирішується, все робиться і все. Покривають їх багато, я знаю багато імен, але озвучувати не буду на камеру. Хто покрива, хто там доносить інформацію, що так должно буть, але там все, я вам скажу, там на 90 процентів все незаконно».
2. Зобов'язати Циблівську сільську раду за її рахунок не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю “Макпау Проперті Менеджмент» шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://tsg.gov.ua у розділі “Новини» https://tsg.gov.ua/news/ повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення.
3. Стягнути із Циблівської сільської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Макпау Проперті Менеджмент» шкоду заподіяну діловій репутації Товариства з обмеженою відповідальністю “Макпау Проперті Менеджмент» у сумі 1 000 000 грн.
Поряд із цим, враховуючи, що всі необхідні заяви по суті спору зібрані, інших клопотань учасниками процесу не заявлено, ОСОБА_1 як представнк Циблівської сільської ради у судовому засіданні надав усі необхідні відповіді на запитання представника позивача, поставлені останнім в порядку ст. 90 ГПК України, суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 04.02.2025 на 11:00, про що була постановлена ухвала суду від 20.01.2025.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 03.02.2025 надійшла заява представника відповідача щодо орієнтовного розміру судових витрат, які відповідач поніс або очікує понести у зв'язку із розглядом справи, а також заява щодо подання доказів щодо розміру витрат у зв'язку із розглядом справи.
У судове засідання з розгляду справи по суті 04.02.2025 з'явились представники обох сторін. Заслухавши виступи учасників процесу на стадії вступного слова, суд перейшов до стадії дослідження доказів, на якій під час виступу позивача суд вирішив оголосити перерву до 18.02.2025 до 12:00 з метою додаткового вивчення матеріалів даної справи.
У судовому засіданні 18.02.2025 суд, заслухавши виступи представників сторін, дослідивши всі наявні у справі докази, прийняв рішення у справі.
Передумови звернення до суду та зміст позовних вимог
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Звертаючись до суду позивач вказав, що на території Циблівської сільської ради (далі - відповідач) знаходяться земельні ділянки, які на праві приватної власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Макпау Проперті Менеджмент» (далі - позивач), а саме з кадастровими номерами: 3223388200:02:015:0030, 3223388200:02:015:0136, 3223388200:02:015:0018, 3223388200:02:015:0019, а також перебувають у користуванні на праві суборенди земельні ділянки з кадастровими номерами 3223388200:02:015:0105 та 3223388200:02:015:0108, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 384268980 від 25.06.2024.
Позивач вказав на те, що у мережі Інтернет 06.01.2022 було опубліковано відеозапис на якому голова Циблівської сільської ради - ОСОБА_1 поширив недостовірну інформацію про позивача, зокрема, на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 опубліковано відеофайл (публікацію, статтю) за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Позивач зауважує, що у вказаній публікації голова Циблівської сільської ради - ОСОБА_1 повідомляє недостовірну інформацію про ТОВ «Макпау Проперті Менеджмент» наступного змісту: з 15 секунди по 54 секунду: «….на березі де стоїть басейн… де люди наші ходять, там фекалії викидають…у мене відео є, як знімав наш поліцейський, як воно бурлить, викидає фекалії ці…»; з 2 хвилини 30 секунд по 2 хвилину 51 секунду: «… до того вже дійшло, що приїжджають їхні представники, які там не малі люди, вліяніє мають, тут сидять тупо розказують, що ми розуміємо, що тут усе незаконно, але там два бики, один з яких єсть ОСОБА_2 , оцього Саші дядько…ну шулер якийсь, і оце він усе творить…»; з 3 хвилини 24 секунди по 3 хвилину 51 секунду: «… усі люди, що у них працюють є ФОПами, там вони податків не платять…я вам ще можу показати, де вони фекалії викидають…»; з 5 хвилини 28 секунди по 5 хвилину 54 секунду: «Вони не хочуть чути нас … приїжджав їхній представник з Макпау, ОСОБА_3 , ну цей, що штатний там директор…, але він просто далекий від цього всього, тут на місцях все вирішується, все робиться і все. Покривають їх багато, я знаю багато імен, але озвучувати не буду на камеру. Хто покрива, хто там доносить інформацію, що так должно буть, але там все, я вам скажу, там на 90 процентів все незаконно».
Обґрунтовуючи підстави для звернення до суду, позивач вказує на те, що інформація, яка міститься у вищевказаній публікації не є оціночними судженнями голови Циблівської сільської ради ОСОБА_1 , а містить конкретні фактичні дані щодо позивача, які не відповідають дійсності, є неправдивими, а тому завдають шкоди діловій репутації позивача.
Заперечення відповідача
Відповідач у відзиві на позов вказав, що не погоджується з доводами та вимогами позивача, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, зазначає, що позивач не довів, що поширена про позивача інформація є твердженням про факти, а не оціночним судженням і що оспорена інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
При цьому відповідач наголосив на тому, що він не є належною стороною у цій справі, оскільки не є ймовірним суб'єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов'язків, стосовно яких суд повинен ухвалити рішення. Відповідач не є власником сторінки в мережі Інтернет, на якій була розміщена оспорювана інформація і не міг її поширити. Зокрема зауважив, що на відео, де є кадри з ОСОБА_1 він зазначений як староста села Циблі, проте з впевненістю стверджувати, чи як голова Циблівської сільської ради чи як фізична особа він висловлювався неможливо, оскільки, ОСОБА_1 не може конкретно стверджувати в який саме час відбувалася зйомка, при яких обставинах, в робочі часи чи в позаробочий час.
Окрім того, відповідач вказує на те, що якщо уважно переглянути та провести аналіз відео, а не розглядати його в контексті викладеному позивачем в заяві, відповідач в особі ОСОБА_1 ніяким чином не принижував та не підривав репутацію позивача.
Висновки господарського суду
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. При цьому обов'язком позивача є доведення і підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів.
Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.
Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 ЦК щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.
Так, стаття 28 Конституції України гарантує кожній особі право на повагу до її гідності, а за частиною четвертою статті 32 основного Закону кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Тож право на захист честі, гідності і ділової репутації - один з основних способів захисту Конституційних прав людини на недоторканність особистого життя. Кожен має право захищати честь, гідність і ділову репутацію в суді, крім того Конституція України передбачає судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе або членів своєї сім'ї.
Також відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів), пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина 4 статті 11 ГПК України).
Тобто праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Означена вище правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20.
Частиною 4 статті 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належать, наприклад, спростування недостовірної інформації (стаття 277 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 201 ЦК України ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством, а частина друга статті 34 Господарського кодексу України вказує на те, що поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання, є дискредитацією суб'єкта господарювання.
Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина 3 статті 277 ЦК України).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, поданого на захист ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Частиною 1 статті 200 Цивільного кодексу України встановлено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя. За змістом частин 1 та 2 статті 7 цього Закону право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Статтею 27 Закону України «Про інформацію» передбачено, що порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Норма частини 1 статті 30 Закону України «Про інформацію», яка встановлює підстави для звільнення від відповідальності за порушення законодавства про інформацію, має оцінюватися в загальному контексті цього Закону, зокрема статті 5, яка визначає право кожного на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.08.2019 в справі № 910/19082/16.
Поряд із цим, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" зазначено, що для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень в тому сенсі, що твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, можуть, на цій основі, представляти є оціночними судженнями, а не констатацію фактів.
Як вбачається зі змісту спірного відеозапису, ОСОБА_1 , озвучуючи спірну інформацію, перебував у приміщенні Циблівської сільської ради, що не спростовано відповідачем, тому, оскільки вказана особа є головою сільської ради, суд приходить до висновку, що ця інформація озвучена ним, як посадовою особою, керівником відповідача, а не як приватною особою, а відтак суд приходить до висновку, що належним відповідачем у цій справі є Циблівська сільська рада, а не ОСОБА_1 , як фізична особа, як на те вказує відповідач. Відтак, досліджуючи спірні правовідносини сторін по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.
За положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 73 ГПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а одним із засобів доказування є електронні докази.
За частиною 1 та 2 статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі «Інтернет»). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 78 ГПК України).
За змістом приписів статті 86 ГПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом у судовому засіданні разом із учасниками провадження було оглянуто та досліджено відеодоказ наданий позивачем до позовної заяви.
Так, як вбачається із загального контексту висловлювань ОСОБА_1 - голови Циблівської сільської ради, які містяться на спірному відеозаписі, вони мають характер оціночних суджень наведених останнім у невідомому контексті розмови, оскільки фрагменти відео за участі голови ради, вставлені у відеоряд для його наповнення. Вбачається, що у використаних при монтажу наданого суду відеофайлі фрагментах за участі голови ради він не висловлював жодних фактичних тверджень про позивача, на які посилається автор відео за кадром. Так, зокрема суд звертає увагу на те, що про певні обставини голові ради стало відомо від поліцейського, який зняв певне відео, власні судження про перегляд якого і були надані головою ради журналісту, який брав інтерв'ю, проте ці судження не містили вказівки, що ці дії вчинені позивачем, позаяк вбачається, що таку прив'язку зробила лише та особа, що монтувала відео надане позивачем суду.
Суд погоджується, що дійсно, спірні висловлювання голови Циблівської сільської ради, що використані під час монтажу наданого суду відео мають ознаки таких, що носять негативний характер, з огляду на їх зміст та емоційність висловлювань, проте, не вбачається, що вони стосуються саме особи позивача, позаяк прив'язку до позивача зроблено саме внаслідок монтажу відеоматеріалу в якому використані відео фрагменти з певних інтерв'ю з головою Циблівської сільської ради (кількість використаних у наданому суду відео файлі фактів інтерв'ю, що проводились з головою ради встановити неможливо). Єдина прив'язка використаних у відео висловлювань голови Циблівської сільської ради до фрагменту назви позивача має місце лише в одному фрагменті відео з головою ради, в якому голова ради наводить свої оціночні судження щодо чогось незаконного, проте що саме незаконне, з вирваного з контексту фрагменту вставленого журналістами у відеоряд встановити неможливо.
Суд акцентує увагу на тому, що наданий відео файл є файлом створеним в наслідок монтажу різних відео фрагментів, з якого неможливо достовірно встановити, в якому саме контексті наводив свої судження голова Циблівської сільської ради, коли спілкувався з журналістом і звідки у особи, що монтувала відео з'явилась інформація, яка озвучувалась журналістом за кадром у даному відео, зокрема та, яка пов'язує позивача з матеріалом даного відео.
Також суд констатує, що доказів того, що вказане змонтоване відео було поширене саме відповідачем до суду не подано та не підтверджено сторонами у процесі розгляду спору.
Таким чином, суд на підставі наведених вище висновків та обставин констатує, що позивачем не доведено перед судом, що спірна інформація є фактичними твердженнями, поширеними саме відповідачем відносно позивача, а тому вимоги про зобов'язання відповідача за його рахунок не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію та таку, що завдає шкоди діловій репутації позивача шляхом опублікування на головній сторінці сайту https://tsg.gov.ua у розділі “Новини» https://tsg.gov.ua/news/ повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію повного тексту такого рішення, а також вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача шкоди заподіяній діловій репутації позивача в сумі 1000000 грн, що є похідними, є безпідставними та необґрунтованими, в зв'язку із чим у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі - витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.
Слід вказати, що представник відповідача подав заяву про застосування строків позовної давності.
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За змістом частин 1 та 2 статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у медіа або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3 та 4 статті 267 ЦК України).
За загальним правилом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В той же час, суд звертає увагу відповідача на те, що згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023, а відтак, до 03.06.2023 строк визначений статтею 258 ЦК України як спеціальний строк позовної давності у один рік був продовжений.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Так, станом на момент прийняття рішення у справі в Україні діє воєнний стан, він був введений до моменту закінчення в Україні карантину, а відтак оскільки перебіг позовної давності зупинено, позивачем не пропущено строків визначених статтею 258 ЦК України, враховуючи те, що спірна інформація була поширена 06.01.2022.
При цьому суд зауважує, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.
Відтак, позовна давність до вимог позивача не застосовується, оскільки в задоволенні цього позову відмовлено з підстав його необґрунтованості та при цьому суд звертає увагу відповідача на те, що для застосування позовної давності в цій справі в суду відсутні правові підстави, про що більш детально було зазначено вище.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд вказує, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 13.03.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз