Рішення від 12.03.2025 по справі 910/11241/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2025Справа № 910/11241/24

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства «Гарантований покупець»

до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 1 989 769 113,10 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача: Франюк А.В.

від відповідача: Синьоока Г.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець" до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення основного боргу в сумі 12 434 923 101,59 грн, 3% річних в сумі 819 313 038,10 грн та інфляційних втрат в сумі 1 170 456 075 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем №2293/01/21/77-150-08-21-00393 в частині повної та своєчасної оплати вартості послуг за лютий 2023 - червень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.10.2024.

Відповідач у відзиві вказав, що спірні правовідносини між сторонами і позовні вимоги щодо стягнення суми боргу та притягнення до відповідальності АТ «НАЕК «Енергоатом» на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, шляхом нарахування 3% та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання по Договору за розрахункові періоди з лютого 2023 року по червень 2024 року, виникли у період дії в Україні воєнного стану. Попри визначення в пункті 16 Положення про ПСО джерел фінансування витрат виробників, якою є відповідна компенсація, АТ «НАЕК «Енергоатом», як виробник електричної енергії, несе тягар виконання спеціальних обов'язків власними коштами, поряд із виконанням статутних завдань та міжнародних зобов'язань із забезпечення ядерної безпеки в умовах воєнного стану в Україні. Кабінетом Міністрів України чи іншими органами центральної виконавчої влади до теперішнього часу не визначено та не прийнято жодного нормативного документу, яким би було унормовано порядок здійснення відповідної компенсації виробникам за виконання ними спеціальних обов'язків відповідно до Положення про ПСО. Відповідач з початку введення воєнного стану в Україні та у період його дії, незважаючи на форс-мажорні обставини продовжував виконувати і на теперішній час виконує свої зобов'язання з оплати послуги. Унеможливлення виконання зобов'язань у строки, передбачені умовами Договору, підтверджено Торгово-промисловою палатою України, якою 24.10.2022 видано СЕРТИФІКАТ № 3100-22-1222 про форс - мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо обов'язку (зобов'язання) Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») з 03 березня 2022 року належним чином виконувати спеціальний обов'язок, покладений Положенням про ПСО, в частині надання гарантованим покупцем виробникам послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за укладеним з Державним підприємством «Гарантований покупець» Договором про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем № 2293/01/2177-150-08-21-00393 від 15.09.2021. Також відповідачем звернуто увагу суду, що позивачем подано невірний розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат. Також у відзиві вказано про погашення суми основного боргу в розмірі 2 472 035 338,58 грн після відкриття провадження у справі. Відповідачем було заявлено про зменшення 3% річних до 1 гривні.

Позивачем у відповіді на відзив було підтверджено, що станом на 03.10.2024 основний борг відповідача складає 9 962 887 763,01 грн. Також було висловлено заперечення з приводу посилання відповідача на обставини непереборної сили й зауважено, що факт наявності форс-мажорних обставин жодним чином не впливає на стягнення 3% річних.

09.10.2024 судом було відкладено підготовче засідання до 06.11.2024.

Відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив, в якому вказано, що після подання відзиву на позов, відповідачем в оплату послуги по договору було сплачено 2 100 000 000,00 грн в рахунок погашення заборгованості за липень 2023 року, а отже, станом на 29.10.2024 залишається непогашеною заборгованість за послугу по договору у сумі 7 862 887 763,01 грн. Несвоєчасна сплата послуги обумовлена об'єктивними причинами, які не залежать від волі та вини відповідача (окупація ЗАЕС, втрата частини виробничих потужностей, відсутність в державному бюджеті коштів для надання виробникам компенсацій за ПСО), а тому не можуть вважатися доведеними обставини прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань перед позивачем. Договором не передбачено домовленості сторін про втрату права сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за Договором у разі неповідомлення однієї із сторін про настання форсмажорних обставин або припинення їх дії.

05.11.2024 відповідачем подано клопотання про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Міністерства енергетики України та Кабінету міністрів України.

У судовому засіданні 06.11.2024 заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача, оскільки спір у справі стосується договірних правовідносин між позивачем та відповідачем, а отже, судове рішення у справі ніяким чином не впливає на права та законні інтереси Міністерства та Кабінету міністрів України, не стане підставою для виникнення, припинення чи змін прав та обов'язків останніх.

06.11.2024 судом було оголошено перерву у підготовчому засіданні до 04.12.2024.

04.12.2024 представником відповідача було подано заяву про закриття провадження в частині стягнення основного боргу на суму 7 674 844 287,91 грн у зв'язку із погашенням боргу. У заяві вказано, що станом на 03.12.2024 розмір заборгованості становить 4 760 078 813,68 грн.

У судовому засіданні 04.12.2024 було оголошено перерву до 08.01.2025.

07.01.2025 відповідачем було подано заяву про закриття провадження в частині стягнення основного боргу в повному обсязі, оскільки 24.12.2024 було здійснено останній платіж, яким фактично в повному обсязі погашено спірну заборгованість.

У судовому засіданні 08.01.2025 було оголошено перерву до 05.02.2025.

У судовому засіданні 05.02.2025 представником відповідача було підтримано раніше подані заяви про закриття провадження в частині стягнення основного боргу.

Представником позивача у судовому засіданні 05.02.2025 було підтверджено обставини погашення відповідачем суми основного боргу.

Уалою від 05.02.2025 закрито провадження у справі № 910/11241/24 за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець" до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в частині стягнення основного боргу в сумі 12 434 923 101,59 грн, у зв'язку з відсутністю предмету спору; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті; розгляд справи по суті призначити на 12.03.2025.

У судовому засіданні 12.03.2025 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представниками відповідача проти задоволення позову було надано заперечення.

В судовому засіданні 12.03.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.09.2021 між Державним підприємством «Гарантований покупець» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (замовник) було укладено договір №2293/01/21/77-150-08-21-00393, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483.

Згідно п.2.1 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються Постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

У п.2.2 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 вказано, що до 12-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, Замовник надсилає на електронну адресу Постачальника інформацію щодо прогнозної граничної вартості послуги на розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу. Для розрахункового періоду - жовтень 2021 року - інформація щодо прогнозної граничної вартості послуги на розрахунковий період за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, може бути надіслана Замовником до 17 вересня 2021 року.

Відповідно до п.п.2.3-2.5 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 постачальник на підставі отриманої від виробників зведеної інформації розраховує прогнозну вартість послуги для замовника відповідно до додатка 6 до Положення про ПСО. До 13-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію щодо прогнозної вартості послуги та її розподілу за сумами платежів за формою, наведеною у додатку 2 до цього договору. Для розрахункового періоду - жовтень 2021 року - інформація щодо прогнозної вартості послуги та її розподілу за сумами платежів за формою, наведеною у додатку 2 до цього договору, може бути надіслана Постачальником до 22 вересня 2021 року. До 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, Замовник надсилає на електронну адресу Постачальника інформацію щодо фактичної граничної вартості послуги за розрахунковий період за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу у паперовому вигляді.

У п.п.2.6, 2.7 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 вказано, що постачальник на підставі отриманої від виробників зведеної інформації розраховує фактичну вартість послуги для замовника відповідно до додатка 6 Положення про ПСО. Фактична вартість послуг у розрахунковому періоді розраховується відповідно до додатка 6 до Положення про ПСО щомісяця до 11-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.

Пунктом 2.8 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 визначено, що оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника таким чином:

- перший платіж - за чотири банківські дні до початку розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- другий платіж - до 2 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- третій платіж - до 8 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- четвертий платіж - до 14 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- п'ятий платіж - до 20 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

- шостий платіж - до 13 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий період, відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий період за формою, наведеною у додатку 3, та сумою перших п'ятьох платежів.

Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий період (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 16-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється в робочий день, що передує вихідному/святковому дню.

Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання - передачі послуг за формою згідно з додатком 3 до цього договору (п. 2.9 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021).

Постачальник має право отримувати своєчасно та у повному обсязі оплату вартості послуг (п. 3.2 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021).

Замовник зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі гарантованому покупцю вартість послуг гарантованого покупця (п. 3.3 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 30 квітня 2022 року. У частині виконання фінансових зобов'язань Договір діє до їх повного виконання (п.8.1 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021).

Додатковою угодою №2329/01/21/1 від 24.09.2021 сторони погодились на період оплати постачальнику вартості послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів із 23.09.2021 по 31.10.2021 викласти пункт 2.8 договору у такій редакції: « 2.8. Оплата Постачальнику вартості послуг здійснюється Замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника таким чином:

перший платіж - до 27 (включно) числа до початку розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою (з податком на додану вартість) з урахуванням здійсненого ПрАТ «Укргідроенерго» авансового платежу 1 млрд грн.;

другий платіж - до 1 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою (з податком на додану вартість);

третій платіж - до 7 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які Постановою (з податком на додану вартість);

четвертий платіж - до 12 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі 20 відсотків від сумарної прогнозної вартості послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою (з податком на додану вартість);

п'ятий платіж - до 20 (включно) числа розрахункового періоду в обсязі залишку несплаченого обсягу прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість), яка надається Постачальником Замовнику.

Сумарна прогнозна вартість послуг, які надаються виробникам, визначеним Постановою, складає 6 139 476 817,40 гри (з податком на додану вартість)».

Сторонами укладались додаткові угоди до договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021, якими фактично сукупно продовжено строк дії договору до 30.04.2024.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 гарантованим покупцем, на виконання п. 2.4 договору, надіслано замовнику інформацію щодо прогнозної вартості послуги та її розподілу за сумами платежів лютий 2023 - червень 2024.

За наслідками надання в межах договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів платежів за лютий 2023 - червень 2024 сторонами було складено та підписано такі акти приймання-передачі послуг: №02/23 від 28.02.2023 на суму 11 872 234 665,07 грн; №03/23 від 31.03.2023 на суму 11 882 578 809,05 грн; №04/23 від 30.04.2023 на суму 10 525 359 797,53 грн; №05/23 від 31.05.2023 на суму 5 959 7 722,36 грн; №06/2від 30.06.2023 на суму 5 522 629 624,49 грн, №07/23 від 31.07.2023 на суму 6 226 721 214,46 грн; №08/23 від 31.08.2023 на суму 6 860 078 813,68 грн, №09/23 від 30.09.2023 на суму 8 407 071 158,90 грн; №10/23 від 31.10.2023 на суму 11 295 669 514,92 грн; №11/23 від 30.11.23 на суму 13 731 178 304,28 грн; №12/23 від 31.12.23 на суму 14 848 592 248,22 грн; №01/24 від 31.01.2024 на суму 16 466 105,48 грн; №02/24 від 29.02.2024 на суму 14 264 756 975,63 грн; №03/24 від 31.03.2024 на суму 12 031 1 978,48 грн; №04/24 від 30.04.2024 на суму 7 182 536 062, 48 грн; №05/24 від 31.05.2024 на суму 6 912 16 563,80 грн; №06/24 від 30.06.2024 на суму 3 293 400 607,54 грн.

Проте, як вказує позивач (з урахуванням численних заяв про закриття провадження у справі, а також про зменшення позовних вимог), відповідачем було здійснено розрахунок за надані послуги із порушенням умов договору щодо строків виконання грошового зобов'язання. Означені обставини і стали підставою для заявлення позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що на час дії воєнного стану змінено порядок проведення розрахунків за виконання спеціальних обов'язків, згідно з Положенням про ПСО. При цьому, у відзиві вказано, що частково розмір основного боргу було погашено Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом". В обґрунтування відсутності підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач посилався на відсутність вини відповідача у прострочення оплати за надані послуги, дію обставин непереборної сили. До того ж, відповідачем заявлено про невірність наведеного позивачем розрахунку 3% річних, інфляційних втрат та наявності підстав для їх зменшення згідно ст.551 Цивільного кодексу України.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як було встановлено вище, у п.2.2 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 вказано, що до 12-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, Замовник надсилає на електронну адресу Постачальника інформацію щодо прогнозної граничної вартості послуги на розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу. Для розрахункового періоду - жовтень 2021 року - інформація щодо прогнозної граничної вартості послуги на розрахунковий період за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, може бути надіслана Замовником до 17 вересня 2021 року.

Тобто, з системного аналізу умов укладеного між сторонами правочину вбачається, що контрагентами було досягнуто згоди щодо порядку оплати послуг за договором декількома етапами, частина з яких здійснювалась до моменту підписання сторонами акту приймання передачі, виходячи із прогнозованої вартості.

Судом було встановлено, що в межах договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021 гарантованим покупцем, на виконання п. 2.4 договору, надіслано замовнику інформацію щодо прогнозної вартості послуги та її розподілу за сумами платежів за лютий 2023 - червень 2024. На підтвердження передання вказаних розрахунків позивачем долучено до матеріалів справи відповідні супровідні листи, які направлені засобами електронного зв'язку. При цьому, суд зауважує, що направлення засобами електронної пошти повністю узгоджується із змістом п.7.5 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 від 15.09.2021. До того ж, отримання розрахунків прогнозованої вартості послуг за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень 2023 року відповідачем протягом розгляду справи не спростовувалось.

Отже, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку щодо виникнення у відповідача обов'язку зі здійснення розрахунків за договором №2293/01/21/77-150-08-21-00393 за послуги за лютий 2023 - червень 2024 саме у порядку та строки, що визначені 2.8 договору.

Наразі, обставини порушення строків внесення платежів, що визначені 2.8 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України ) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з вимогами про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат позивачем повинно бути доведено суду обставини порушення з боку відповідача грошових зобов'язань перед позивачем.

Судом вище було встановлено, що обставини порушення строків внесення платежів, що визначені п.2.8 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. До того ж, представниками відповідача під час розгляду справи було підтверджено обставини недотримання п.2.8 договору №2293/01/21/77-150-08-21-00393 під час здійснення розрахунків за послуги за березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року та січень, лютий, березень, квітень 2023 року.

Отже, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку щодо виникнення у позивача права на застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань відповідача на виникнення форс мажорних обставин, в якості підстави для звільнення від відповідальності суд зауважує таке.

З частин 1, 2 ст.614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до положень абз.1 ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарскього кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язанням несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язанням виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з цим ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.02.2018 у справі №922/4544/16, від 26.04.2018 у справі №910/11857/17, від 16.10.2018 у справі №910/19094/17, від 06.11.2018 у справі №910/9947/15, від 29.01.2019 у справі №910/11249/17, від 19.02.2019 у справі №910/7086/17, від 10.09.2019 у справі №920/792/18.

Нарахування, передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Подібний за змістом правовий висновок викладений в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №920/505/22.

У постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14 вказано: "Разом із тим ст.617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ст.625 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України). Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що порушення відповідачем умов Договору щодо оплати товару є підставою для нарахування визначених ст.625 Цивільго кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за Договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами".

Форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'звнь і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконанання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 Цивільного кодексу України та ст.217 Господарського кодексу України. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 Цивільного кодексу України та ст.218 Господарського кодексу України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.

Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 25.09.2024 по справі №910/17252/23, від 13.09.2023 по справі № 910/8741/22 та від 13.06.2024 по справі №910/7767/23.

За таких обставин, посилання відповідача на наявніст форс-мажор, що підтверджений сертифікатом №3100-22-1222 від 24.10.2022 Торготово-Промислової палати України, ніяким чином не спростовують наявності підстав для застосування позивачем заходів відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.

Стосовно заперечень відповідача щодо обгрунтованості наведеного позивачем розрахунку в частині врахування часткової оплати виходячи із прогнозної вартості послуг та у подальшому із фактичної вартості наданих послуг, а також застосування показників індексу інфляції із відповідними заокругленнями, суд зауважує таке.

Як вказувалось вище, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у замовника послуг є обов'язок із внесення часткової

оплати послуг до моменту їх надання за прогнозованою вартістю, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Отже, застосування позивачем заходів відповідальності, що визначені ст.625 Цивільного кодексу України на платежі (перші п'ять), які за своєю правовою природою згідно п.2.8 укладеного між сторонами правочину є попередньою оплатою, в повному обсязі узгоджується із нормами чинного законодавства. При цьому, судом враховано, що за рештою платежів позивачем вірно здійснено розрахунок вже виходячи з вартості фактично наданих послуг.

Щодо розрахунку інфляційних втрат господарський суд вважає за доцільне звернути увагу на таке.

Згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок № 1078), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Державним комітетом статистики України і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку № 1078).

При розрахунку інфляційних втрат через прострочення боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», приписи Порядку № 1078 і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265 .

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 Порядку № 1078).

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком № 1078.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Наразі, перевіривши розрахунок позивача, суд вважає його помилковим з урахуванням того, що у розумінні положень пункту 2.8 Договору після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг планові (прогнозні) обсяги послуг змінюються на фактичні, а тому 3 % річних та інфляційні втрати після підписання цих актів мають нараховуватися на фактичні обсяги до повного виконання грошових зобов'язань за розрахунковий період. Натомість позивач у своїх розрахунках не змінював базу нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний.

Так, Верховний Суд у постанові від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23 дійшов такого висновку: "4.43 Натомість, як убачається зокрема із додаткових письмових пояснень відповідача, які останній подав до апеляційного господарського суду після ухвалення Верховним Судом постанови від 25.01.2024 у справі № 921/1294/23, Підприємство наводило обґрунтовані заперечення стосовно того, що позивач у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат здійснював нарахування цих платежів на планові обсяги послуги навіть після підписання акта приймання-передачі послуги за розрахункові періоди (а.с. 168-170 т. 5). Водночас відповідач зауважив на тому, що у справі № 921/1294/23 нарахування здійснено на планові обсяги виключно до останнього дня розрахункового періоду, а не до моменту повного виконання грошових зобов'язань за розрахунковий період".

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

За результатами перевірки розрахунку позивача, судом встановлено, що позивач продовжував нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати на прогнозний обсяг послуг після встановлення в акті приймання-передачі фактичного обсягу послуг у розрахунковому періоді. Тоді як у контррозрахунку відповідач здійснює заміну бази для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат із прогнозної вартості послуг на фактичну вартість після підписання сторонами актів приймання-передачі послуг.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позивачем у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат неправильно визначено базу для нарахування цих платежів.

Разом із цим, перевіривши контррозрахунок відповідача, суд встановив, що відповідач для розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат правильно визначив вартість послуг, змінюючи її на кінець кожного розрахункового періоду з прогнозної на фактичну.

Так, здійснивши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, змінюючи базу для їх нарахування на кінець кожного розрахункового періоду з прогнозної на фактичну, відповідач у контррозрахунку зазначив, що розмір 3 % річних та інфляційних втрат, що підлягають до стягнення, становить 799 337 841,55 грн та 1 092 201 516,20 грн відповідно.

Суд погоджується із здійсненим відповідачем котррозрахунком щодо нарахування 799 337 841,55 грн 3% річних та 1 092 201 516,20 грн інфляційних втрат за спірний період. Розрахунок є арифметично правильним.

Як вказувалось судом вище, протягом розгляду справи відповідачем було подано заяву про зменшення розміру 3% річних.

В обґрунтування вказаної заяви відповідач посилається на таке:

- Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» створено на базі майна атомних електростанцій України та їх інфраструктури відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 року №1268. Цією постановою на ДП «НАЕК «Енергоатом» покладено функції експлуатуючої організації;

- дохід Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» більше ніж на 90 % складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її філіями відокремленими підрозділами - атомними електростанціями, що підтверджується звітом про фінансові результати ДП «НАЕК «Енергоатом» за 2023 рік;

- в структурі електроенергії, виробленої філіями відокремленими підрозділами Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» до моменту окупації військовими російської федерації, найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме філією «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція». Таким чином, на теперішній час відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об'єктів і персоналу філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу;

- наявні ресурси, в тому числі грошові кошти, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» спрямовує в першу чергу на задоволення потреб безпеки експлуатації АЕС;

- Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» фактично забезпечує покриття основного фінансового навантаження, необхідного для реалізації загальносуспільного інтересу, та зазнає надзвичайно великих фінансових витрат у межах його виконання, за відсутності джерела та механізму компенсації за виконання таких спеціальних обов'язків;

- основні зобов'язання фактично є виконаними;

- стягнення суми 3% річних, може підірвати можливості виконання стратегічним підприємством своїх пріоритетних для безпеки держави завдань - підтримання безпечної експлуатації атомних енергоблоків та виконання соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

Означені обставини у сукупності, на думку відповідача, є достатньою підставою для зменшення 3% річних до 1 гривні.

Заперечуючи проти задоволення означеної заяви позивач посилався на те, що не заслуговує на увагу посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 у якій викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України. Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних у порівнянні з вимогами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Також позивачем наголошено, що з огляду на критерії розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), наведені відповідачем підстави для зменшення розміру 3% річних без встановлення судом виключних (надзвичайних) обставин. Позивач так само як і відповідач, постачальники універсальних послуг виконує покладені державою спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії і приймає участь в забезпеченні соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів. Заявляючи про зменшення 3% річних відповідач не повідомляє суд про те, що його майнові інтереси вже були захищені державою.

Оцінюючи доводи обох учасників судового процесу, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви про зменшення 3% річних, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Означені висновки суду ґрунтуються на такому.

По - перше, суд вважає за доцільне надати оцінку доводам сторін щодо можливості вирішення судом питання про зменшення 3% річних.

В контексті означеного суд зауважує, що норми Господарського кодекск України та Цивільного кодексу України прямо не містять положень про можливість зменшення нарахування 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У силу положень частини першої статті 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 Цивільного кодексу України).

При цьому, суди відхилили посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки, за висновками судів, обставини даної справи № 910/18091/23 є відмінними від обставин у справі №902/417/18. У зазначеній постанові Великою Палатою Верховного Суду було надано оцінку правовідносинам, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за статтею 625 Цивільного кодексу України, в той же час як у цій справі, сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законодавством.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункт 8.38 постанови).

В ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22 та від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, якими справи повернуто колегіям Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зокрема, вказала таке: «Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18, від висновків у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд, зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшувати розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку».

Вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи № 902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.

У пункті 8.38 постанови від 15.09.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».

Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду нею у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. Про зазначене вказала й об'єднана палата Касаційного господарського суду в ухвалі від 23.05.2024 зі справи № 910/2440/23, повертаючи зазначену справу колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Отже, суд зазначає про можливість при ухваленні рішення вирішити питання щодо зменшення 3% річних на підставі статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Наразі, суд звертає увагу відповдача на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Оцінюючи обставини, на які посилається відповідач в обґрунтування наявності підстав для зменшення 3% річних судом враховано, що загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.

Дійсно, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» створено на базі майна атомних електростанцій України та їх інфраструктури відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 1996 року №1268. Цією постановою на ДП «НАЕК «Енергоатом» покладено функції експлуатуючої організації. Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом".

Проте, позивачем у справі є Державне підприємство "Гарантований покупець", який також виконує покладені державою спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії і приймає участь в забезпеченні соціально важливої державної місії, а саме забезпечення доступності електричної енергії для споживачів.

Згідно п. 5 Положення «Про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а також протягом їх дії) до спеціальних обов'язків належить, зокрема надання гарантованим покупцем виробникам послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга гарантованого покупця) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за примірною формою згідно з додатком 4 і відповідне прийняття та оплата послуг гарантованого покупця виробниками.

Тобто, означене вказує на те, що на обох сторін спору у справі покладено державою спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії.

До того ж, судом враховано, що Державне підприємство "Гарантований покупець" утворено на базі філії "Гарантований покупець" державного підприємства "Енергоринок" відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 р. № 324 "Про утворення державних підприємств "Гарантований покупець" та "Оператор ринку" та є державним комерційним підприємством.

Підприємство є юридичною особою, заснованою на державній власності, функції з управління якою виконує Кабінет Міністрів України (п.9 статуту Державного підприємства "Гарантований покупець", що затверджений постановою Кабінету Міністрів України

від 22 травня 2019 № 455).

Зі змісту статутів позивача та відповідача вбачається, що метою їх діяльності є отримання прибутку.

До того ж, судом враховано посилання позивача на те, що фактично інтереси відповідача, на якого державю покладено спеціальні обов'язку на ринку електроенергії, захищено.

Зокрема, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2022 № 332 (у редакції від 26.04.2022 № 413), згідно з пп. 16 п. 1 якої видано обов'язкові до виконання настанови Регулятора про зупинення нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування.

У даному ж випадку позивач, як кредитор, фактично відмовився від вимог про стягнення з відповідача пені за порушення розрахунків за договором №2293/01/21/77-150-08-21-00393.

Втрата відповівдачем виробничих потужностей у даному випадку також не може вважатись виключною підставою для ухвалення суджом рішення про зменшення 3% річних, оскільки забезхпечуючи майнові інтереси однієї сторони, суд не може надавати їй переваги перел іншою стороною.

За висновками суду, застосовані позивачем до відповідача заходи відповільаності у вигляді стягнення 3% річних є співмірними, справедливими та ніяким чином не направлені на збагачення Державного підприємства "Гарантований покупець", а відповідають меті визначення законодавством спеціального виду відповідльаності як стимулюючої до належного виконання зобов'язання.

За таких обставин, виходячи з вського вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення в частково позовних вимог Державного підприємства "Гарантований покупець" до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що судові витрати, які понесено позивачем в межах розгляду справи, покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства "Гарантований покупець" до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 3% річних в сумі 819 313 038,10 грн та інфляційних втрат в сумі 1 170 456 075 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м.Київ, вул.Назарівська, 3, ЄДРПОУ 24584661) на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" (01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) 3% річних в сумі 799 337 841,55 грн, інфляційні втрати в сумі 1 092 201 516,20 грн та судовий збір в сумі 1 007 480,41 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 13.03.2025.

Суддя В.В. Князьков

Попередній документ

125802600

Наступний документ

125802602

Інформація про рішення:

№ рішення:	125802601
№ справи:	910/11241/24
Дата рішення:	12.03.2025
Дата публікації:	14.03.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них; енергоносіїв

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Направлено до апеляційного суду (17.04.2025)
Дата надходження:	12.09.2024
Предмет позову:	стягнення грошових коштів у розмірі 14 424 692 214,69 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (7)

09.10.2024 11:05	Господарський суд міста Києва
06.11.2024 10:25	Господарський суд міста Києва
04.12.2024 10:30	Господарський суд міста Києва
08.01.2025 11:30	Господарський суд міста Києва
05.02.2025 11:20	Господарський суд міста Києва
12.03.2025 10:20	Господарський суд міста Києва
14.05.2025 11:00	Північний апеляційний господарський суд