вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"07" березня 2025 р. Cправа № 902/1368/24
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни за участю секретаря судового засідання Ломачко А.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Нестерчука Сергія Миколайовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", 21050, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Мури, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 43661151
про стягнення 777 303,22 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Шур О.В., згідно ордеру
від відповідача - не з'явився
До Господарського суду Вінницької області 26.12.2024 надійшла позовна заява № 26/12-2024 від 26.12.2024 (вх. № 1434/24 від 26.12.2024) Фізичної особи-підприємця Нестерчука Сергія Миколайовича до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору про надання послуг № 09/08-082021 від 09.08.2021 у розмірі 777 303,22 гривень, з яких 307 400,00 гривень основного боргу, 330 555,11 гривень пені та 139 348,11 гривень інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 30.12.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1368/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи № 902/1368/24 по суті призначено на 28 січня 2025 року об 11:00 год.
21.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 01-34/622/25 від 21.01.2025).
27.01.2025 до суду від відповідача надійшло клопотання № б/н від 27.01.2025 (вх. № 01-34/862/24 від 27.01.2025) про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 28.01.2025 судом постановлено ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1368/24 по суті на 25.02.2025 о 12:00, яку занесено до протоколу судового засідання.
24.02.2025 на адресу суду від представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" надійшло клопотання №б/н від 24.02.2025 (вх. № 01-34/1904/25 від 24.02.2025) про витребування оригіналів доказів у справі № 902/1368/24.
24.02.2025 на адресу суду від представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" надійшло клопотання №б/н від 24.02.2025 (вх. № 01-34/1905/25 від 24.02.2025) про розгляд клопотання про витребування оригіналів доказів за відсутності представника відповідача, відкладення розгляду справи № 902/1368/24.
У судовому засіданні 25.02.2025 судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача №б/н від 24.02.2025 (вх. № 01-34/1905/25 від 24.02.2025) про відкладення розгляду справи № 902/1368/24, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою від 25.02.2025 судом повернуто клопотання представника Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" №б/н від 24.02.2025 (вх. № 01-34/1904/25 від 24.02.2025) про витребування оригіналів доказів у справі № 902/1368/24 без розгляду.
За наслідком судового засідання 25.02.2025 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1368/24 по суті до 07.03.2025 о 14:30, яку занесено до протоколу судового засідання.
07.03.2025 до суду від представника відповідача надійшла заява № б/н від 06.03.2025 (вх. № 01-34/2420/25 від 07.03.2025) у якій остання клопотала про проведення судового засідання за її відсутності та зазначила, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав зазначених у відзиві.
На визначену судом дату у судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся ухвалою від 26.02.2025, яку судом було надіслано за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Також вказану ухвалу було надіслано представнику відповідача та отримано ним 27.02.2025, про що свідчить відповідна довідка про доставку електронного листа.
Положеннями частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Направлення судом ухвали рекомендованою кореспонденцією на адресу учасника є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю суду. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанові Верховного Суду від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19.
Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів та неявка представника відповідача у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.
Судом враховано також заяву представника відповідача про розгляд справи за його відсутності.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.
За наслідком розгляду справи у судовому засіданні 07.03.2025 року суд оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив час проголошення вступної та резолютивної частин рішення в межах цього судового засідання.
На оголошення вступної та резолютивної частин рішення сторони не з'явилися, у зв'язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.
Суть спору:
Фізична особа-підприємець Нестерчук Сергій Миколайович звернувся до Господарського суду Вінницької області із позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" про стягнення заборгованості у розмірі 777 303,22 гривень, з яких 307 400,00 гривень основного боргу, 330 555,11 гривень пені та 139 348,11 гривень інфляційних втрат.
На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг № 09/08-082021 від 09.08.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані транспортні послуги.
Позивач зазначив, що на підставі укладеного між сторонами договору, позивачем за період з 09.08.2021 по 11.02.2022, відповідно до актів надання послуг, рахунків фактур, було надано транспортні послуги відповідачу на загальну суму 383 450,00 гривень.
За отримані транспортні послуги відповідач розрахувався частково у розмірі 76 050,00 гривень.
З огляду на несплату відповідачем решти заборгованості, позивачем 22.11.2024, 05.12.24 та 16.12.24 надіслано відповідачу вимоги та претензію щодо погашення заборгованості у розмірі 307 400,00 гривень.
Відповідач відповіді на вимоги, претензію не надав, заборгованість не сплатив.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором про надання послуг № 09/08-082021 від 09.08.2021 стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 307 400,00 гривень основного боргу, 330 555,11 гривень пені та 139 348,11 гривень інфляційних втрат.
Відповідач у поданому до суду відзиві проти позову заперечив, з посиланням на зміну директора відповідача, відсутність документації щодо надання зазначених позивачем послуг, у тому числі актів надання послуг, рахунків - фактур.
Також відповідач зазначив, що акти мають бути підписані не самим виконавцем, а його представником, тоді як на думку відповідача під розшифровкою підпису вказано ФОП Нестерчук С.М. та стоїть відбиток його печатки, а підписи на актах та рахунках-фактурах за різні дати відрізняються.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач надав копії актів наданих послуг та рахунків-фактур, натомість ним не надано до суду доказів отримання відповідачем вказаних рахунків - фактур. На переконання відповідача оформлення позивачем рахунку-фактури за своїм одноосібним підписом не свідчить про те, що у відповідача виникла підстава провести оплату до моменту, доки такий рахунок-фактура не буде отриманий відповідачем, відповідач таких рахунків не отримував, позивач не звертався до відповідача за здійсненням оплати.
Відповідач зазначив, що вимоги не були отримані відповідачем з причин ненаправлення поштою повідомлень про надходження листів, а претензія - була отримана відповідачем лише 10 січня 2025 року, тобто під час перебування справи на розгляді в суді. Протягом 2022 року - жовтня 2024 року позивач до відповідача щодо виплати заборгованості не звертався. Позивач нараховує штрафні санкції від дати підписання актів наданих послуг, тоді як на переконання відповідача підставою для оплати є отримання відповідачем відповідних рахунків-фактур, а тому на думку відповідача нарахування штрафних санкцій, починаючи з дати підписання актів наданих послуг за умов неотримання відповідачем рахунків - фактур є безпідставним.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
09 серпня 2021 року між Фізичною особою-підприємцем Нестерчуком Сергієм Миколайовичем (далі - позивач, виконавець) та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір про надання послуг №09/08-082021 (далі - договір) (т. 1 а.с. 28-30).
Згідно з пунктом 1.1. договору в порядку та на умовах, визначних цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного строку надавати за плату транспорті послуги із залученням спецтехніки (надалі іменуються "послуги"), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість наданих виконавцем послуг за умовами цього договору.
Пунктом 1.2. договору сторони передбачили, що детальна інформація щодо найменування, одиниці виміру, кількості, вартості послуг, які надаються за цим договором, містяться у актах приймання-передачі наданих послуг, рахунках з погодженням ціни до цього договору та/або специфікаціях, та визначається у завданні замовника, яке надається виконавцеві.
За умовами пункту 1.3. договору завдання щодо послуг надається виконавцеві шляхом направлення повідомлення засобами електронного, телефонного (в усній формі) або факсимільного зв'язку.
За умовами пункту 2.1. договору виконавець зобов'язаний: забезпечувати якість наданих послуг відповідно до вимог, які узгоджені виконавцем із замовником цього договору (або згідно із вимогами, яким такі послуги звичайно повинні відповідати); при неможливості в передбачений цим договором строк надати послуги, негайно повідомити про це замовника; своєчасно скласти й надати замовнику для підписання акт приймання-передачі наданих послуг (далі - "акт") у двох примірниках.
Згідно з пунктом 2.2. договору виконавець має право,зокрема отримати оплату за надані послуги в розмірах і в строки, передбачені цим договором.
Пунктом 2.3. сторони передбачили, що замовник зобов'язаний приймати від виконавця результати надання послуг, на підставі акту, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, що передбачені цим договором.
Відповідно до пункту 2.4. договору замовник має право відмовитись від прийняття результатів надання послуг, якщо надані послуги не відповідають умовам договору і вимагати від виконавця відшкодування збитків, якщо вони виникли внаслідок невиконання або неналежного виконання виконавцем взятих на себе обов'язків за цим договором.
За умовами підпункту 3.1.1. пункту 3.1. договору вартість транспортних послуг камаза визначається на підставі рахунків виконавця та підписаних сторонами актів надання послуг.
Згідно з пунктом 3.3. договору загальна сума цього договору становить суму всіх наданих послуг за актами приймання-передачі наданих послуг протягом усього часу дії даного договору.
Відповідно до пункту 3.4. договору за надання передбачених цим договором послуг замовник здійснює виконавцю оплату протягом 5 банківських днів від дати підписаного сторонами акту та на підставі отриманого від виконавця рахунку-фактури.
Пунктом 3.6. договору сторони передбачили, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг.
За умовами пункту 3.7. договору підписання акта представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.
Згідно з пунктом 4.1. договору у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.
Пунктом 4.1.3. договору визначено, що у разі порушення строків оплати за транспортні послуги замовник сплачує виконавцю пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності) (пункт 6.1. договору) .
Відповідно до пункту 6.2. договору строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1 цього договору та закінчується "31" грудня 2021 р., але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором. Якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не попередить іншу сторону про розірвання договору то даний договір кожного разу пролонгується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.
Згідно з пунктом 6.3. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Сторони погодили, що строк позовної давності за даним договором становить п'ять років.
Представник позивача під час розгляду справи пояснив, що договір про надання послуг є чинним, оскільки жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не попереджала іншу сторону про розірвання договору у порядку, визначеному пунктом 6.2. договору.
Зазначеної обставини відповідачем не спростовано.
Як вбачається із матеріалів справи на виконання умов договору позивачем за період з 09.08.2021 по 11.02.2022 відповідно до актів надання послуг було надано відповідачу транспортні послуги на загальну суму 383 450,00 гривень (т. 1 а.с. 40-83).
Згідно з наявними у матеріалах справи банківськими виписками за період з 01.01.2021 по 25.12.2024 за отримані транспортні послуги відповідач розрахувався частково у розмірі 76 050,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу "за транспортні послуги згідно рахунків № 27/002 від 27.08.2021, № 26/002 від 26.08.2021, № 09/001 від 09.08.2021, № 09/002 від 09.08.2021, № 09/004 від 09.08.2021, № 09/003 від 09.08.2021" (т. 1 а.с. 84-87).
Доказів здійснення оплати наданих послуг згідно актів надання послуг та рахунків-фактур №04/010 від 04.10.2021 на суму 32 400,00 гривень; № 04/011 від 04.10.2021 на суму 9 000,00 гривень; №04/012 від 05.10.2021 на суму 1 800,00 гривень; №04/013 від 05.10.2021 на суму 15 750,00 гривень; №18/001 від 18.01.2022 на суму 1 600,00 гривень; №21/002 від 21.01.2022 на суму 22 050,00 гривень; №24/003 від 24.01.2022 на суму 9 900,00 гривень; №26/004 від 26.01.2022 на суму 2 700,00 гривень; №28/005 від 28.01.2022 на суму 27 000,00 гривень; №1/006 від 01.02.2022 на суму 700,00 гривень; №1/007 від 01.02.2022 на суму 20 250,00 гривень; №2/008 від 02.02.2022 на суму 21 600,00 гривень; №4/009 від 04.02.2022 на суму 23 400,00 гривень; №7/010 від 07.02.2022 на суму 22 500,00 гривень; №8/011 від 08.02.2022 на суму 40 950,00 гривень; № 10/012 від 10.02.2022 на суму 45 000,00 гривень; №11/013 від 1.02.2022 на суму 3 300,00 гривень; № 11/014 від 11.02.2022 на суму 3 300,00 гривень; №11/015 від 11.02.2022 на суму 4 200,00 гривень, на загальну суму 307 400,00 гривень матеріали справи не містять.
Позивачем було надіслано за адресою місцезнаходження відповідача 22.11.2024 та 05.12.2024 вимоги про сплату 307 400,00 гривень заборгованості та 16.12.2024 претензію щодо сплати вказаної суми заборгованості (т. 1 а.с. 31-39).
Відповідей на вимоги та претензію матеріали справи не містять.
У судовому засіданні 07.03.2025 судом оглянуто оригінали доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог у справі № 902/1368/24.
Під час огляду оригіналів доказів судом встановлено, що подані позивачем з позовом копія договору про надання послуг, акти надання послуг, рахунки-фактури відповідають оригіналам доказів оглянутих судом у судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором про надання послуг № 09/08-082021 від 09.08.2021 року 777 303,22 гривень, з яких 307 400,00 гривень основного боргу, 330 555,11 гривень пені та 139 348,11 гривень інфляційних втрат
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором про надання послуг.
Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (частина 2 статті 901 ЦК України).
На обгрунтування своїх заперечень щодо позовних вимог, відповідач у відзиві зазначив, що позивач у відповідності до пункту 3.4. договору не надав доказів отримання відповідачем рахунків-фактур, оформив їх у односторонньому порядку, протягом трирічного строку позивач до відповідача щодо оплати заборгованості не звертався, а відтак строк оплати заборгованості за надані послуги не настав.
Суд відхиляє наведені доводи відповідача з огляду на таке.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Отже, двосторонній характер договору про надання послуг зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору надавач послуг бере на себе обов'язок надати визначену договором послугу і водночас набуває права вимагати її оплати, а отримувач послуг зі свого боку набуває права вимагати від надавача послуг виконання обов'язку з надання цієї послуги та зобов'язаний здійснити її оплату.
Пунктом 3.4. договору сторони визначили, що за надання передбачених цим договором послуг замовник здійснює виконавцю оплату протягом 5 банківських днів від дати підписаного сторонами акту та на підставі отриманого від виконавця рахунку-фактури.
Суд не погоджується з доводами відповідача, що обов'язок з оплати отриманих транспортних послуг виникає лише після отримання рахунків на оплату.
За своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (роботи, послуги). Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 27.03.2023 у справі №920/1343/21, від 04.04.2023 у справі №44/258-б (910/15426/20).
Таким чином, хоча в договорі й зазначено, що "замовник здійснює виконавцю оплату протягом 5 банківських днів від дати підписаного сторонами акту та на підставі отриманого від виконавця рахунку-фактури", однак за змістом статей 11, 526, 903 ЦК України та пункту 3.4. договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується "протягом 5 банківських днів від дати підписаного сторонами акту" (без визначення його вказівкою на певну подію чи момент пред'явлення вимоги) та обов'язок отримувача послуг за договором оплатити надані позивачем послуги не залежить від факту виставлення йому надавачем послуг рахунку з огляду на обставину підписання відповідачем акту, який містить вартість наданих послуг.
Також суд звертає увагу, що за умовами пункту 3.3. договору загальна сума цього договору становить суму всіх наданих послуг за актами приймання-передачі наданих послуг протягом усього часу дії даного договору.
Пунктом 3.6. договору визначено, що здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 (трьох) робочих днів після фактичного надання послуг.
Згідно з умовами пункту 3.7. договору підписання акта представником замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.
Як убачається із матеріалів справи у матеріалах справи наявні акти надання послуг №04/010 від 04.10.2021 на суму 32 400,00 гривень; № 04/011 від 04.10.2021 на суму 9 000,00 гривень; №04/012 від 05.10.2021 на суму 1 800,00 гривень; №04/013 від 05.10.2021 на суму 15 750,00 гривень; №18/001 від 18.01.2022 на суму 1 600,00 гривень; №21/002 від 21.01.2022 на суму 22 050,00 гривень; №24/003 від 24.01.2022 на суму 9 900,00 гривень; №26/004 від 26.01.2022 на суму 2 700,00 гривень; №28/005 від 28.01.2022 на суму 27 000,00 гривень; №1/006 від 01.02.2022 на суму 700,00 гривень; №1/007 від 01.02.2022 на суму 20 250,00 гривень; №2/008 від 02.02.2022 на суму 21 600,00 гривень; №4/009 від 04.02.2022 на суму 23 400,00 гривень; №7/010 від 07.02.2022 на суму 22 500,00 гривень; №8/011 від 08.02.2022 на суму 40 950,00 гривень; № 10/012 від 10.02.2022 на суму 45 000,00 гривень; №11/013 від 1.02.2022 на суму 3 300,00 гривень; № 11/014 від 11.02.2022 на суму 3 300,00 гривень; №11/015 від 11.02.2022 на суму 4 200,00 гривень всього на суму 307 400,00 гривень.
Вказані акти спільно підписані сторонами, підписи сторін скріплені печатками позивача та відповідача, кожен з актів містить вартість наданих послуг (отже відповідач був обізнаний із вартістю наданих йому позивачем послуг). У цих актах сторонами вказано про складання ФОП Нестерчуком С.М. та ОК "ЖБК "Таунхаус Обрій" акту на підставі рахунку. Зазначена у актах надання послуг вартість наданих послуг відповідає розміру вартості наданих послуг зазначених у наявних у матеріалах справи рахунках - фактурах (т. 1 а.с. 46-83).
Крім того, обставину щодо отримання рахунків-фактур відповідачем також не спростовано.
Таким чином, доказами що містяться у матеріалах справи підтверджується, що позивачем згідно актів надання послуг за період з 04.10.2021 по 11.02.2022 надано відповідачу транспортні послуги на суму 307 400,00 гривень.
Для оплати наданих послуг відповідачем за договором позивачем сформовано рахунки-фактури за вказаний період.
Акти надання послуг спільно підписані сторонами та скріплені печатками сторін.
Відсутність заперечень відповідача щодо наданих послуг, прийняття таких послуг згідно з актами надання послуг без будь-яких заперечень та зауважень підтверджує, що відповідачем прийнято надані послуги, зокрема і в частині вартості наданих послуг, що зазначена у таких актах.
Твердження відповідача щодо підписання актів не самим виконавцем (ФОП Нестерчуком С. М.), а його представником судом відхиляються, оскільки доказів підписання актів не позивачем, а іншою особою відповідачем суду не надано.
У свою чергу, доводи відповідача щодо зміни директора відповідача та відсутності документації у відповідача за вказаним договором не спростовують обставин здійснення таких господарських операцій та не є безумовним доказом відсутності реального характеру спірних у цій справі господарських операцій, оскільки не є доказами, що спростовують відомості наявних у справі первинних документів.
Також суд зауважує, що на час укладання та виконання договору контрагент позивача ОК "ЖБК "Таунхаус-Обрій" мав статус юридичної особи, мав право укладати з позивачем будь-які договори та зміна керівника відповідача не виключає здійснення таким контрагентом правомірних господарських операцій, які підтверджені відповідними первинними документами.
Суд зауважує, що доказів розірвання договору, зміни умов договору матеріали справи не містять.
Як вже було зазначено судом обов'язок отримувача послуг за договором оплатити надані позивачем послуги не залежить від факту виставлення йому надавачем послуг рахунку, а відтак строк виконання грошового зобов'язання за спірним договором обраховується протягом 5 банківських днів від дати підписаних сторонами актів надання послуг.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як убачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Судом установлено, що з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, яку позивачем було зараховано у рахунок погашення існуючої заборгованості за попередні надані позивачем послуги, заборгованість за надані послуги за актами наданих послуг за період з 04.10.2021 по 11.02.2022 становить 307 400,00 гривень, доказів сплати вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.
Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати заборгованості за надані послуги за договором у розмірі 307 400,00 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 307 400,00 гривень.
Здійснивши перевірку заявленої позивачем до стягнення суми основного боргу за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 307 400,00 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 139 348,11 гривень інфляційних втрат та 330 555,11 гривень пені.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд враховує таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Позивачем нараховано до стягнення інфляційні втрати у розмірі 139 348,11 гривень.
При перевірці розрахунку інфляційних втрат, у тому числі і періоду нарахування судом взято до уваги, що умовами пункту 6.3. договору сторони погодили, що строк позовної давності за цим договором становить п'ять років.
Здійснивши розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення з урахуванням сум простроченої заборгованості, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат за заявлений період становить 145 602,56 гривень.
Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 139 348,11 гривень.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.
Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 4.1.3. договору сторони погодили, що у разі порушення строків оплати за транспортні послуги замовник сплачує виконавцю пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення по день фактичної оплати.
Судом встановлено обставину прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а тому вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов'язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи № 910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.
При цьому, у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (постанова Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі №910/13575/20).
Відповідно до правових позицій викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов'язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов'язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.
Відповідно до пунктів 91-93 вказаної постанови Великою Палатою Верховного Суду визначено, що якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов'язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).
У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Як уже було зазначено, положеннями пункту 4.1.3. договору сторони погодили, що нарахування пені згідно з цим пунктом здійснюється по день фактичної оплати.
Проаналізувавши зміст пункту 4.1.3. договору, суд дійшов висновку, що сторонами погоджено інший строк нарахування штрафних санкцій, який є більшим шести місяців та обчислюється до моменту повного погашення зобов'язання.
Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості по кожному акту надання послуг окремо у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.
Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 330 555,11 гривень.
Здійснивши перерахунок заявленої позивачем пені, суд дійшов висновку, що нарахована позивачем пеня за визначений ним період у розмірі 330 555,11 гривень є арифметично вірною, відповідає вимогам чинного законодавства та положенням договору, а тому вимога про стягнення пені у сумі 330 555,11 гривень є обгрунтованою.
Визначаючись щодо підстав для стягнення пені у заявленому позивачем розмірі, судом враховано таке.
Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.
Згідно частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру пені та штрафу, що підлягають стягненню з боржника за прострочення виконання зобов'язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.
У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У пункті 8.38. цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).
Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує, що інтереси позивача захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат.
Суд також враховує, що пеня є санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі.
Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.
Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені в сумі 330 555,11 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 165 277,56 гривень, у стягненні решти пені слід відмовити з підстав її зменшення судом.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).
Згідно статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 612 025,67 гривень, з яких 307 400,00 гривень основного боргу, 139 348,11 гривень інфляційних втрат, 165 277,56 гривень пені, в іншій частині позову слід відмовити.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно квитанції від 26.12.2024 сплачено судовий збір у розмірі 11 659,55 гривень.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В частині зменшення судом суми неустойки витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача у повному обсязі відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, так як спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
При розподілі судових витрат зі сплати судового збору, судом враховано висновки щодо застосування статті 129 ГПК України (про розподіл судового збору) у справах, за результатами розгляду яких, суд зменшив розмір неустойки на підставі статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, викладені у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 у справі № 905/2135/19, від 19.12.2024 у справі № 922/1248/24, у яких Верховним Судом зазначено, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково з підстав зменшення судом неустойки, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 11 659,55 гривень покладаються на відповідача.
Також позивачем заявлено вимогу про відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 34 000,00 гривень.
Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.
Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що згідно ордеру АВ № 1156266 від 27.09.2024 представництво інтересів ФОП Нестерчука С.М. у справі № 902/1368/24 здійснювала адвокат Шур Олена Вікторівна.
Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, подано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу разом із позовною заявою.
До позовної заяви позивачем долучено копію договору про надання правової (правничої) допомоги № 23/09-24 від 23.09.2024, додаткову угоду № 1 від 30.09.2024 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23/09-24 від 23.09.2024, розрахунок витрат на правову допомогу від 20.12.2024, акт наданих послуг від 20.12.2024.
Відповідно до пункту 1.1. укладеного між фізичною особою-підприємцем Нестерчуком Сергієм Миколайовичем (клієнт) та адвокатом Шур Оленою Вікторівною (адвокат) договору про надання правової (правничої) допомоги № 23/09-24 від 23.09.2024 (далі - договір) адвокат зобов'язується надати клієнту правову (правничу) допомогу щодо підготовки до Господарського суду Вінницької області позовної заяви про стягнення заборгованості з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", ідентифікаційний код 43661151 та представництво інтересів клієнта під час судового розгляду справи, а клієнт зобов'язується виплатити адвокатові гонорар за надання правової (правничої) допомоги (т. 1 а.с. 127, 128).
За умовами пункту 3.1. договору вартість наданих послуг, що надаються на умовах цього договору зазначається в акті наданих послуг (виконаних робіт). Година роботи адвоката становить 1 700,00 грн.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими сторонами і діє до 31.12.2025 року (пункт 4.1. договору).
30.09.2024 між фізичною особою-підприємцем Нестерчуком Сергієм Миколайовичем та адвокатом Шур Оленою Вікторівною підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 23/09-24 від 23.09.2024 (т. 1 а.с. 129).
Згідно пункту 1 додаткової угоди сторони домовились п. 3.2. розділу 3 «Порядок оплати послуг адвоката» договору викласти в наступній редакції: «п.3.2. За надання адвокатом клієнтові правової (правничої) допомоги клієнт сплачує гонорар в розмірі 34000,00 (тридцять чотири тисячі гривень 00 копійок) на підставі виставленого адвокатом клієнту рахунку. Оплата здійснюється у формі предоплати в момент отримання від адвоката рахунку, шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок адвоката. Факт надання правової (правничої) допомоги підтверджується шляхом підписання сторонами акту наданих послуг (виконаних робіт).
20.12.2024 між фізичною особою-підприємцем Нестерчуком Сергієм Миколайовичем та адвокатом Шур Оленою Вікторівною підписано розрахунок витрат на правову допомогу та акт наданих послуг (виконаних робіт) по договору про надання правової (правничої) допомоги № 23/09-24 від 23.09.2024 (т. 1 а.с. 132-134).
За змістом акту та розрахунку адвокатом надано позивачу наступні послуги: 1. вивчення у клієнта наявних документів/матеріалів (рахунків-фактур - 25 шт.; актів надання послуг - 19 шт.; банківських виписок, договору про надання послуг №09/08-082021) від 09.08.2021 - 8 500,00 гривень; 2. опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини та вивчення судової практики - 1 700,00 гривень; 3. формування правової позиції та консультування - 5 100,00 гривень; 4. підготовка боржнику: вимоги про сплату заборгованості (22.11.2024), повторної вимоги про сплату заборгованості (05.12.2024), претензії щодо погашення заборгованості (16.12.2024 р.) - 3 400,00 гривень; 5. розрахунок суми основної заборгованості, інфляційних втрат та подвійної облікової ставки - 3 400,00 гривень; 6. підготовка до Господарського суду Вінницької області позовної заяви про стягнення заборгованості з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", ідентифікаційний код 43661151, збір, оформлення та друк додатків до позовної заяви - 11 900,00 гривень. Загальний розмір гонорару складає 34 000,00 гривень.
30.09.2024 адвокатом сформовано рахунок для оплати наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги № 23/09-24 від 23.09.2024 у розмірі 34 000,00 гривень. Згідно квитанції від 30.09.2024 Нестерчуком С.М. здійснено оплату 34 000,00 гривень згідно рахунку від 30.09.2024 (т. 1 а.с. 135-136).
Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
ОК "ЖБК "Таунхаус Обрій" у відзиві зазначив, що вважає заявлений розмір витрат на правничу допомогу таким, що є надмірним та таким, що не відповідає складності справи.
Суд зауважує, що витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п'ятою - дев'ятою статті 129 ГПК України, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов'язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.
У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов'язаними з розглядом справи.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Шур О.В. професійної правничої допомоги ФОП Нестерчук С.М. у справі № 902/1368/24.
Водночас, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд установив, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.
Суд зазначає, що згідно з наявними у матеріалах справи документами підтверджується надання адвокатом зазначеної у акті, розрахунку правничої допомоги із формування правової позиції та консультування - 5 100,00 гривень та підготовка до Господарського суду Вінницької області позовної заяви про стягнення заборгованості з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", ідентифікаційний код 43661151, збір, оформлення та друк додатків до позовної заяви - 11 900,00 гривень (пункти 3, 6 акту та розрахунку).
Разом з тим на переконання суду такі види послуг як 1. вивчення у клієнта наявних документів/матеріалів (рахунків-фактур - 25 шт.; актів надання послуг - 19 шт.; банківських виписок, договору про надання послуг №09/08-082021) від 09.08.2021 - 8 500,00 гривень; 2. опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини та вивчення судової практики - 1 700,00 гривень; 3. формування правової позиції та консультування - 5 100,00 гривень та які зазначені позивачем окремо є одним і тим же видом послуг та охоплюються такою послугою як "формування правової позиції та консультування", оскільки ці послуги взаємопов'язані та надання послуги, яка зазначена у підпункті (3) акту, розрахунку є неможливим без вивчення наявних документів/матеріалів та опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини та вивчення судової практики.
Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті правничих витрат, зазначених у підпункті (1, 2) акту не відповідає критерію розумності, обгрунтованості та є безпідставним.
В цій частині, обґрунтованою є вимога про відшкодування витрат щодо надання правової допомоги за підпунктом 3 акту "3. формування правової позиції та консультування - 5 100,00 гривень".
Також виокремлені позивачем послуги такі, як: 4. підготовка боржнику: вимоги про сплату заборгованості (22.11.2024), повторної вимоги про сплату заборгованості (05.12.2024), претензії щодо погашення заборгованості (16.12.2024 р.) - 3 400,00 гривень; 5. розрахунок суми основної заборгованості, інфляційних втрат та подвійної облікової ставки - 3 400,00 гривень є складовою підготовки до Господарського суду Вінницької області позовної заяви про стягнення заборгованості з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", ідентифікаційний код 43661151, збір, оформлення та друк додатків до позовної заяви (п. 6 акту та розрахунку) у відповідності до вимог пунктів 3-6 частини 3 статті 162 ГПК України, частини 6 статті 162 ГПК України.
Таким чином, покладення на відповідача витрат по оплаті правничих витрат, зазначених у підпунктах (4, 5) акту, розрахунку не відповідає критерію розумності, обгрунтованості та є безпідставним.
В цій частині, обґрунтованою є вимога про відшкодування витрат щодо надання правової допомоги за підпунктом 6 акту "6. підготовка до Господарського суду Вінницької області позовної заяви про стягнення заборгованості з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", ідентифікаційний код 43661151, збір, оформлення та друк додатків до позовної заяви - 11 900,00 гривень".
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов'язані з розглядом справи № 902/1368/24 у сумі 17 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи наведене, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд дійшов висновку, що витрати ФОП Нестерчука С.М. на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у розмірі 17 000,00 гривень.
У задоволені решти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 гривень слід відмовити у зв'язку із їх невідповідністю критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та обгрунтованості.
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Суд звертає увагу, що акт приймання - передачі наданих послуг, підписаний стороною та адвокатом не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути не тільки доведений, документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Разом з тим, суд не спростовує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює зазначені обставини з точки зору можливості покладення таких витрат у заявленому розмірі на іншу сторону по справі.
Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково з підстав зменшення судом розміру пені, судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000,00 гривень покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" (21050, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Мури, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 43661151) на користь Фізичної особи-підприємця Нестерчука Сергія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 612 025,67 гривень (шістсот дванадцять тисяч двадцять п'ять гривень, 67 копійок), з яких 307 400,00 гривень основного боргу, 165 277,56 гривень пені, 139 348,11 гривень інфляційних втрат, 11 659,55 гривень (одинадцять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять гривень, 55 копійок) судових витрат на сплату судового збору та 17 000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 165 277,55 гривень пені відмовити.
5. У задоволенні вимоги в частині стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій" 17 000,00 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 12 березня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;
3 - відповідачу, Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Таунхаус Обрій", 21050, Вінницька область, місто Вінниця(з), вулиця Мури, будинок 18.