12.03.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4182/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від прокурора: Курило М.П.
від позивача-1: Матвєєнко Г.М.
від позивача-2: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 р.
( суддя Дупляк С.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 27.11.2023 р.)
у справі
за позовом
Заступника керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону структурного підрозділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі:
Позивач -1:
Міністерства оборони України,
Позивач -2:
ІНФОРМАЦІЯ_1
до
Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг",
про визнання недійсними пунктів договорів та
стягнення грошових коштів
1. Короткий зміст позовних вимог.
Заступник керівника Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, структурного підрозділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України ( далі - Позивач -1), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - Позивач -2 ) звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" ( далі - Відповідач ), у якій просить: визнати недійсним пункт 3.2. Договору № Б2497 від 11.04.2022 р. в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг»; визнати недійсним пункт 3.2. Договору № Б2497/1 від 11.04.2022 р. в частині включення до ціни договору суми ПДВ, що укладений між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг» на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти за Договором № Б2497 від 11.04.2022 р. у розмірі 6 621,42 грн, з яких: 6 531,59 грн основної заборгованості, 37,58 грн трьох процентів річних, 52,25 грн. інфляційних втрат на суму основного боргу; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Лівайн Торг» на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 грошові кошти за Договором № Б2497/1 від 11.04.2022 р. у розмірі 66 320,31 грн, з яких: 65 420,56 грн основної заборгованості, 376,39 грн трьох процентів річних, 523,36 грн інфляційних втрат на суму основного боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі укладеного сторонами договорів поставки № Б2497 від 11.04.2022 р. та № Б2497/1 від 11.04.2022 р., Позивач -2 зайво сплатив на користь відповідача у складі вартості придбаного пального податок на додану вартість в розмірі 6 531,59 грн та 65 420,56 грн, адже включення до договірної ціни податку на додану вартість не за нульовою ставкою суперечить законодавству.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним пункт 3.2 Договору № Б2497 від 11.04.2022 р., укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до ціни договору суми ПДВ. Визнано недійсним пункт 3.2 Договору № Б2497/1 від 11.04.2022 р., укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", в частині включення до ціни договору суми ПДВ. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 6 531,59 грн безпідставно отриманих коштів за Договором № Б2497 від 11.04.2022 р., 37,58 грн трьох процентів річних, 52,25 грн інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 65 420,56 грн безпідставно отриманих коштів за Договором № Б2497/1 від 11.04.2022 р., 376,39 грн трьох процентів річних, 523,36 грн інфляційних втрат. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону 10 736,00 грн судового збору.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 р. у справі № 904/4182/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині включення до них суми податку на додану вартість та стягнення безпідставно отриманих коштів та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування такого рішення відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України.
При цьому, Скаржник зазначає, що на виконання договорів поставки від 11.04.2022 р. № Б2497, від 11.04.2022 р. № Б2497/1 ІНФОРМАЦІЯ_3 сплачено на рахунок ТОВ "Лівайн Торг" ПДВ в загальній сумі 71 952,15 грн. При цьому, з урахуванням поставки товару ( бензину ) ТОВ "Лівайн Торг" та проведення розрахунків за нього Черкаським ОТЦКтаСП, договори вважаються такими, що повністю виконані сторонами.
Скаржник наголошує на тому, що Міністерство оборони України не підтримує правову позицію Прокурора, оскільки вважає, що договори поставки від 11.04.2022 р. № Б2497, від 11.04.2022 р. № Б2497/1 укладені між Черкаським ОТЦКтаСП та ТОВ "Лівайн Торг" не в рамках виконання мобілізаційних завдань, а отже приписи Постанови № 178 до останнього не застосовуються.
Скаржник зазначає, що оспорювані договори укладені після введення воєнного стану в Україні та не у відповідності до певної типової форми договору, тому не є договорами, що укладаються на виконання мобілізаційних завдань.
На переконання Скаржника операції з постачання товарів для заправки ( дозаправки ) або забезпечення транспорту Збройних Сил України обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою виключно з метою виконання мобілізаційних завдань однак, положення Постанови № 178 не можуть застосовуватись до договорів на постачання пально-мастильних матеріалів, які починаючи з 24.02.2022 р. укладаються Міноборони не в рамках мобілізаційних завдань. Аналізуючи договори поставки від 11.04.2022 р. № Б2497, від 11.04.2022 р. № Б2497/1, що укладені між Черкаським ОТЦКтаСП та ТОВ "Лівайн Торг", слід дійти висновку, що вони не є договором, який укладений на виконання мобілізаційних завдань (замовлень), а отже на нього не розповсюджуються вимоги Постанови № 178.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Прокурор не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Прокурор зазначає, що враховуючи непоодинокі випадки безпідставного включення суб'єктами владних повноважень під час здійснення оборонних закупівель податку на додану вартість ( далі - ПДВ ) до ціни товарів, постачання яких здійснюється за нульовою ставкою, Верховним Судом викладено низку правових позицій у справі № 910/2416/23 з приводу застосування норм права. Прокурор звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14.11.2023 р. у справі № 910/2416/23 щодо застосування ст. пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України та п. 1 постанови № 178 у подібних правовідносинах, згідно з яким оскільки не тільки постановою № 178 визначено нульову ставку ПДВ для операцій із заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20 %, ураховуючи, що замовником товару за договором виступає військова частина, суперечить постанові № 178, яка прийнята відповідно до пп. «г» пп. 195.1.2 п. 195.1 ст. 195 ПК України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині.
Прокурор також вказує на те, що укладення договорів ( контрактів ) на виконання мобілізаційних завдань (замовлень) не є змістом мобілізації, а належить до комплексу заходів із мобілізаційної підготовки.
Крім того, укладення та виконання договорів на виконання мобілізаційних завдань ( замовлень ) у період воєнного стану унеможливлено нормами Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Тому неправильним є запропонований Апелянтом висновок про те, що постанова № 178 підлягає застосуванню виключно щодо договорів на виконання мобілізаційних завдань ( замовлень ).
Позивач -2 та Відповідач не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
5. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2023 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Іванова О.Г., Чередка А.Є.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.01.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023р. у справі № 904/4182/23. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 28.03.2024 р.
В судовому засіданні 28.03.2024 р. колегія суддів оголосила перерву в судове засідання на 27.06.2024 р..
В судовому засіданні 27.06.2024 р. колегія суддів оголосила перерву в судове засідання на 10.10.2024 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.07.2024 р. повідомлено сторін про те, що розгляд справи призначено на 10.10.2024 р.
На підставі розпорядження керівника апарату суду № 924/24 від 08.10.2024 р. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.10.2024 р., судовою колегією у визначеному складі, прийнято апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 р. у справі № 904/4182/23 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 12.03.2025 р..
Позивач -2 та Відповідач не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивача -2 та Відповідача.
У судовому засіданні 12.03.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
11.04.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" ( Постачальник ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 ( Покупець ) укладено договір поставки № Б2497, за п. 1.1. якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність товари, а Покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Пунктами 1.2., 1.3., 1.4. договору визначено: найменування Товару: Бензин А-92 Еnergy; одиницю вимірювання: літр; кількість: згідно накладних на товар.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 р. ( п. 1.5. договору ).
Ціна 1 літра Товару: згідно накладних на товар ( п. 3.1. договору ).
Загальна сума Договору: 99 840,00 грн, у тому числі ( п. 3.2 договору ).
Відповідно до п. 4.1 договору визначено умови оплати: оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити ( п. 4.2. договору ).
Договір діє до 31.12.2022 р..
Відповідно до специфікації № 1 на поставку товару, а саме визначено дизпаливо Energy та бензин A-95 Energy на суму загальну суму 99 840,00 грн у тому числі ПДВ 6.531,59 грн ( арк. 33, том 1 ).
На виконання умов договору за видатковою накладною № 0160/0002210 від 11.04.2022 р. Позивачу передано товар на загальну суму 99 840,00 грн., з урахуванням 6.531,59 грн податку на додану вартість.
Позивач сплатив вартість отриманого товару в розмірі 99 840,00 грн., в тому числі ПДВ 6 531,59 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 12 від 11.04.2022 р..
11.04.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (Постачальник ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 ( Покупець ) укладено договір поставки № Б2497/1, за п. 1.1. якого Постачальник приймає на себе зобов'язання передати Покупцю у власність товари, а Покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Пунктами 1.2., 1.3., 1.4. договору визначено: найменування Товару: Бензин А-92 Еnergy; одиницю вимірювання: літр; кількість: згідно накладних на товар.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 р. ( п. 1.5. договору ).
Ціна 1 літра Товару: згідно накладних на товар ( п. 3.1. договору ).
Загальна сума Договору: 1 000 000,00 грн, у тому числі ПДВ ( п. 3.2 договору ).
Відповідно до п. 4.1. договору визначено умови оплати: оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.
Оплата товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов'язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити ( п. 4.2. договору ).
Договір діє до 31.12.2022 р..
Відповідно до специфікації № 1 на поставку товару, а саме визначено дизпаливо Energy та бензин A-95 Energy на суму загальну суму 1 000 000,00 грн у тому числі ПДВ 65 420,56 грн.
На виконання умов договору за видатковою накладною № 0160/0002210 від 11.04.2022 р. Позивачу передано товар на загальну суму 1 000 000,00 грн, з урахуванням 65 420,56 грн податку на додану вартість.
Позивач сплатив вартість отриманого товару в розмірі 1 000 000,00 грн, в тому числі ПДВ 65 420,56 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 13 від 11.04.2022 р. ( арк. 40, том 1 ).
У позовній заяві Прокуратур вказує на те, що включення до вартості закуповуваного пального ( згідно з договорами № Б2497 від 11.04.2022 р. та № Б2497/1 від 11.04.2022 р. ) податку на додану вартість у розмірі 6 531,59 грн та 65 420,56 грн відповідно та подальша їх сплата Постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 р., а сплачені кошти у сумі 6 531,59 грн та 65 420,56 грн є безпідставно набутим майном.
Наведені вище обставини і зумовили звернення Прокурора до суду з даним позовом.
За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Прокурора та Позивача -1, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених Прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не Прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У рішенні від 08.04.1999 р. № 3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (постанова Верховного Суду від 06.05.2021 р. у справі № 902/594/20).
Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, Прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави вцілому.
Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об'єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.
У зв'язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодіти бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.
Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.
За таких обставин, як слушно зазначив суд першої інстанції - протиправне отримання Відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує па наявність порушень державних інтересів, що зобов'язує Прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б додатково виростати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Державної спеціальної служби транспорту, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.
Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених законом, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 3 та ч. 1 ст. 10 Закону України “Про оборону України», п. п. 1, 3, 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України забезпечує їх мобілізаційну і бойову готовність та підготовку до виконання покладених на них завдань і в процесі їх виконання взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про оборону України», ст. 15 Закону України “Про Збройні Сили України» фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, передбачених законодавством.
Згідно ст. 15 Закону України “Про Збройні Сили України» Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом.
Відповідно до п. 15 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671 Міноборони є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у Збройних Силах України, а також ІНФОРМАЦІЯ_4 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Так, статтею 1 зазначеного Закону встановлено, що господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
До господарської діяльності у Збройних Силах України належить діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України з оборонних закупівель, пов'язана із закупівлею товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом, яким в установленому законодавством порядку надані повноваження на право здійснення імпорту товарів військового призначення і товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю.
Господарська діяльність у Збройних Силах України здійснюється з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ (сил) для підтримання на належному рівні їх бойової та мобілізаційної готовності. Господарська діяльність у Збройних Силах України не повинна негативно позначатися на їх боєготовності та боєздатності. Не допускається залучення військовослужбовців до виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, не передбачених цим Законом.
Черкаською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, у порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», 28.06.2023 р. за вихідним № 793вих-23 скеровано до Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. При цьому, Прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення. Станом на 26.07.2023 р. відповіді від Міністерства оборони отримано не було.
Згідно відповіді Позивача -2 від 29.06.2023 р. № 6/1/590 - ІНФОРМАЦІЯ_4 задіяний в проведенні заходів правового режиму воєнного стану в Україні та, посилаючись на воєнний стан і пріоритетність надання відсічі ворогу, фактично заявив клопотання про подачу відповідного позову до суду органом прокуратури.
Надалі, як зазначав, Прокурор у позові ним здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел ( “Судова влада. Стан розгляду справ» ), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось. Прокурором розцінена така поведінка позивачів як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв'язку з цим завдання щодо відсічі ворогу. А тому така усвідомлена пасивна поведінка позивачів є достатніми підставами для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.
З урахуванням вищевикладеного місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що Прокурором дотримано встановленого законом порядку представництва в суді, правильно та обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.
Ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу.
Ст. 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Відповідно до частини 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.
У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
За змістом підпунктів "а" і "б" пункту 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.
Датою виникнення податкових зобов'язань зі сплати ПДВ з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, перелічених у пункті 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України.
За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).
Отже, хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку (див. постанову Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 916/2478/20 та постанову об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 р. у справі № 910/12764/20).
Таким чином ціна договору визначається, виходячи з її договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, які регулюються Податковим кодексом України, та не залежить від волі сторін договору.
Причиною звернення з позовом у даній справі стало те, що укладені договори № Б2497 від 11.04.2022 р. та № Б2497/1 від 11.04.2022 р., за якими Міністерству оборони України постачалось паливо ( бензин А-92 Еnergy ), в частині включення до їх ціни умов щодо суми ПДВ не відповідають положенням Податкового кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178. Як наслідок, включення до ціни договорів сум ПДВ та отримання Відповідачем від Позивача відповідних сум ПДВ, призвело до безпідставного набуття Відповідачем коштів в сумі 6 531,59 грн та 65 420,56 грн ( суми ПДВ за вказаними договорами).
У підпункті 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України визначено розміри ставок податку. Так, згідно з вказаною нормою ставки податку встановлюються від бази оподаткування в таких розмірах: а) 20 відсотків; б) 0 відсотків; в) 7 відсотків по операціях (з наведенням відповідних операцій).
У ст. 194 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою.
Так, відповідно до підпункту 194.1 ст. 194 Податкового кодексу України операції, зазначені у статті 185 цього Кодексу, крім операцій, що не є об'єктом оподаткування, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка та 7 і 14 відсотків, оподатковуються за ставкою, зазначеною в підпункті "а" пункту 193.1 ст. 193 цього Кодексу, яка є основною.
Податок становить 20 відсотків, 7 і 14 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1 ст. 194 Податкового кодексу України).
У ст. 195 Податкового кодексу України визначено операції, що підлягають оподаткуванню за нульовою ставкою.
За нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством (підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України).
02.03.2022 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" (надалі - Постанова № 178 ).
У Постанові № 178 відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту, зокрема військових частин, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.
Врахувавши позицію Великої Палати Верховного Суду, Суд зазначає, що у постанові від 14.11.2023 р. у справі № 910/2416/23 Верховний Суд зазначив таке: "Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Оскільки не тільки постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 р. визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, то включення до ціни договору ПДВ у розмірі 20%, враховуючи, що замовником товару за договором виступає Військова частина НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України, суперечить постанові КМУ №178 від 02.03.2022 р., яка прийнята відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, що є підставою для визнання недійсним пункту договору в цій частині. Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними пункту 3.1 договору № 9-22 від 14.03.2022 р. з відповідними змінами у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість".
До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 р. у справі № 911/1870/23, від 28.05.2024 р. у справі № 910/12151/23, в ухвалі від 23.05.2024 р. у справі № 918/587/23.
Правовідносини у зазначених справах є подібними правовідносинам даної справи.
Отже, аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України та пункту 1 Постанови № 178, і здійснене судом попередньої інстанції у цій справі правозастосування відповідає такому висновку.
До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2024 р. № 831, яка набрала чинності 01.08.2024 р., внесено зміни до Постанови № 178, а саме: у вступній частині постанови слова і цифри "З метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"," замінено словами "З метою здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації"; пункт 1 викладено в такій редакції: "1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з'єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.".
Отже, враховуючи викладене та встановлені судом обставини справи, зокрема, те, що предметом договорів № Б2497 від 11.04.2022 р. та № Б2497/1 від 11.04.2022 р. є постачання «бензину», для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави під час дії воєнного стану, та як наслідок спірні умови договорів № Б2497 від 11.04.2022 р. та № Б2497/1 від 11.04.2022 р. в частині сплати ПДВ суперечать положенням Податкового кодексу України та Постанови № 178, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсними спірних пунктів договорів.
З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє аргументи Скаржника щодо неможливості застосування положень Постанови № 178 до спірних договорів.
Враховуючи обставини недійсності спірних умов договорів в частині сплати ПДВ, отримання Відповідачем від Позивача суму ПДВ, тобто, встановивши безпідставність набуття Відповідачем коштів в сумі 6 531,59 грн за Договором № Б2497 від 11.04.2022 р. та 65 420,56 грн за Договором № Б2497/1 від 11.04.2022 р., здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, у тому числі 3% річних та інфляційних втрат на суму сплаченого Позивачем Відповідачу ПДВ, суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення: 37,58 грн трьох процентів річних, 52,25 грн інфляційних втрат ( на суму 6 531,59 грн за Договором № Б2497 від 11.04.2022 р.), 376,39 грн трьох процентів річних, 523,36 грн інфляційних втрат ( на суму 65 420,56 грн за Договором № Б2497/1 від 11.04.2022 р. ), за період прострочення з 18.05.2023 р. по 26.07.2023 р..
До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від від 10.09.2024 р. у cправі № 922/4055/23.
При цьому апеляційний суд зазначає, що Скаржником не ставилось під сумнів здійснений судом першої інстанції відповідний розрахунок задоволених позовних вимог.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.
За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2023 р. у справі № 904/4182/23 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 13.03.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін