вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"11" березня 2025 р. Справа№ 911/2192/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Сітайло Л.Г.
Андрієнка В.В.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Дяк Ю.М.;
відповідача - Поцелова А.О.;
третьої особи - Кравець А.О.;
прокурор - Рябова О.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2024
у справі №911/2192/24 (суддя - Горбасенко П.В.)
за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Медичні закупівлі України"
про стягнення грошових коштів
Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» про стягнення 10343181,84 грн, з яких: 5838893,00 грн штрафу та 4504288, 84 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021, укладеного між Державним підприємством «Медичні закупівлі України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», в частині дотримання строку поставки оплаченого повністю товару. Прокурор зазначає, що в даному випадку порушено інтереси держави внаслідок незастосування до відповідача передбаченої договором неустойки за порушення останнім зобов'язань з поставки товару санітарного транспорту екстреної медичної допомоги, оплата за яким здійснювалася за кошти, які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України, внаслідок чого на користь держави не стягнуто відповідні кошти, які могли бути використані на задоволення її потреб.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2024 відкрито провадження у справі №911/2192/24, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду Київської області 29.11.2024 (повне рішення складене 16.12.2024) у справі №911/2192/24 у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської міської прокуратури відмовлено.
05.12.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" надійшла заява про винесення додаткового рішення, згідно якої відповідач просив стягнути з Київської міської прокуратури на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 120000 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 13.12.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" задоволено частково, стягнуто з Київської міської прокуратури на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та покласти судові витрати на відповідача.
Апеляційна скарга прокурора мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права (ст. 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) та порушено норми процесуального права (зокрема, ст. ст. 73-80, 236, 237, 238, 316 ГПК України).
Скаржник зазначає, що Міністерство охорони здоров'я України є головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», та відповідно, забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів. Державне підприємство «Медичні закупівлі України» є одержувачем бюджетних коштів за напрямом використання бюджетних коштів забезпечення центрів екстреної медичної допомоги спеціалізованим санітарним транспортом, а відтак наділене повноваженнями розпорядника нижчого рівня щодо забезпечення цільового та ефективного використання бюджетних коштів за укладеним договором. У той же час Державне підприємство «Медичні закупівлі України» лише здійснює закупівлю та укладає договори на виконання бюджетної програми і не є кредитором за договором, товар за договором закуповувався саме Міністерством охорони здоров'я України, як відповідальним виконавцем бюджетної програми для забезпечення потреб держави у сфері охорони здоров'я громадян.
Спірний договір щодо закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для закладів охорони здоров'я України укладено одержувачем бюджетних коштів Державним підприємством «Медичні закупівлі України» за результатами проведеної публічної закупівлі на підставі Закону України «Про публічні закупівлі» на виконання бюджетної програми, відповідальним виконавцем якої визначено Міністерство охорони здоров'я України. Отже, за твердженнями скаржника, спірний договір є бюджетним зобов'язанням та норми БК України підлягають обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин.
Таким чином апелянт наголошує, що оскільки саме держава фактично була платником за договором, держава має право на захист свого цивільного права, у разі його порушення та штрафні санкції за невиконання бюджетного зобов'язання підлягають зарахуванню до загального фонду Державного бюджету України відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України. При цьому, прокурор посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та висновки Верховного Суду наведені у постановах від 09.08.2023 у справі №924/1283/21.
Прокурор вважає, що через несплату відповідачем штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань за спірним договором державі завдано збитки, оскільки Державним бюджетом України недотримано кошти, а відтак прокурором визначено ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави.
Апеляційна скарга прокуратури не містить жодних обґрунтувань щодо незгоди з додатковим судовим рішенням.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 07.01.2025 апеляційну скаргу у справі №911/2192/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Андрієнко В.В.
Перевіривши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури, суддею-доповідачем виявлено недоліки такої скарги, а саме відсутність доказів сплати судового збору у встановленому розмірі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2025 апеляційну скаргу у справі №911/2192/24 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2024 у справі №911/2192/24, справу призначено до розгляду на 11.03.2025, встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
31.01.2025 через підсистему «Електронний суд» Державне підприємство «Медичні закупівлі України» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого третя особа підтримує вимоги апеляційної скарги прокурора, просить скасувати оскаржувані рішення та задовольнити позовні вимоги. При цьому третя особа зазначає, що є лише одержувачем бюджетних коштів, а тому кошти від санкцій, що застосовуються відповідно до закону, не відносяться до переліку власних надходжень бюджетних установ, а у випадку їх надходження на рахунок бюджетної установи Державне підприємство «Медичні закупівлі України» повинно їх перерахувати до доходу бюджету.
03.02.2025 через підсистему «Електронний суд» Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач заперечує проти доводів скарги, просить суд залишити без змін оскаржувані рішення суду.
За доводами відповідача, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми п. 23 ч. 2 ст. 29 БК України, оскільки відповідно до обставин справи: - предметом спору є не повернення бюджетних коштів, а стягнення неустойки; - бюджетні кошти за недопоставлені автомобілі, отримані відповідачем як передоплата, повернуто до Державного бюджету України. Водночас спірний правочин укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" та Державним підприємством «Медичні закупівлі України», а тому зобов'язання щодо сплати неустойки виникає між сторонами договору. При цьому, та обставина, що грошові кошти, які відповідач отримав в рахунок оплати за договором, були виділені із Державного бюджету України не нівелює умов договору, згідно яких сторони дійшли згоди про сплату пені та штрафу за порушення строків поставки на рахунок замовника (третьої особи). Умови договору не містять обов'язку перерахування неустойки на користь третіх осіб, що не є сторонами договору, зокрема, Міністерства охорони здоров'я України.
Окрім того відповідач повідомив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести у зв'язку з апеляційним переглядом даної справи становить 60000 грн.
У призначене судове засідання 11.03.2025 з'явилися представники сторін та надали пояснення по суті спору. Прокурор, представники позивача та третьої особи вимоги апеляційної скарги підтримали, просили оскаржувані рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги. Представник відповідача заперечував проти доводів скарги, просив залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши думку представників сторін та прокурора, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Міністерства охорони здоров'я №1385 від 07.07.2021 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021 рік за КПКВК 2301220 КФКВК 0763 «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено фінансування на загальну суму 1357129,1 тис. грн.
Метою бюджетної програми визначено забезпечення вчасного, якісного та ефективного реагування на випадки невідкладних станів, одним із завдань забезпечення центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф спеціалізованим санітарним транспортом екстреної медичної допомоги типів В та С.
За наслідками проведеної публічної закупівлі (UA-2021-12-06-017572-с), 28.12.2021 між ДП «Медичні закупівлі України» як замовником, та ТОВ «Автоспецпром» як постачальником укладено договір про закупівлю №09/527-12/2021, у відповідності до п. 1.1 якого постачальник взяв на себе зобов'язання у строки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити замовнику спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога), а замовник прийняти такий товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Найменування (номенклатура, асортимент) товару, обсяг та кількість товару, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується в специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.1 договору встановлено, що валютою цього договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна товару складає 83412756,35 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару вказується у специфікації (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору. Оплата за товар, який є предметом цього договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України.
Оплата за партію поставленого товару за цим договором здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем призначення, визначеним відповідно до п. 2.3 цього договору, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника (п. 3.4 договору).
Відповідно до п. 3.4.2 договору у разі проведення оплати за партію товару на умовах попередньої оплати, попередня оплата проводиться замовником з урахуванням пункту 8 Порядку здійснення заходів щодо забезпечення розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339, на підставі оригіналу рахунку на оплату. Остаточний розрахунок за партію поставленого товару здійснюється протягом 30 банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до товару з боку замовника. У випадку недотримання постачальником вимог, передбачених пунктами 1.3, 6.1, 7.1 цього договору, постачальник зобов'язується повернути попередню оплату за цим договором у термін до 5 банківських днів після отримання від замовника відповідної претензії.
Умови поставки та порядок приймання-передачі товару сторони узгодили у розділі 4 договору, в якому, зокрема, зазначено:
- постачальник зобов'язаний здійснити поставку товару за цим договором у строк, визначений замовником у заявці на поставку товару, направленій замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (п. 4.1);
- поставка товару здійснюється окремими партіями відповідно до заявки на поставку товару, направленої замовником постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим договором (п. 4.2);
- датою поставки товару за договором вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання товару (п. 4.6).
Підпунктом 8.3.1 договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.
У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання. (п. 9.2 договору).
Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 9.7 договору).
Відповідно до п. 11.1 договору договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання сторонами з моменту надання згоди уповноваженим органом управління на вчинення даного значного господарського зобов'язання (у разі, якщо надання такої згоди передбачено законодавством) та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки товару - до повного виконання.
Дія цього договору може бути подовжена за взаємною згодою сторін, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору (п. 11.2 договору).
Відповідно до умов специфікації від 28.12.2021, яка є додатком №1 до договору про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021, під товаром, що постачається за означеним договором розуміється: спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу С як система медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно з УКТЗЕД 8703 32 19 00) ДК 021:2015-34110000 - 1 легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 автомобільна швидка допомога).
У п. 2 вказаної специфікації сторони обумовили найменування товару спеціалізований автомобіль швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4x4, тип С (спеціалізований санітарний транспорт (тип С 4х4); кількість товару 49 одиниць; ціну за одиницю товару 1702301,15 грн; суму без ПДВ 83412756,35 грн.
У подальшому, між сторонами укладено додаткові угоди №№1-3 до договору, якими, зокрема, погоджено проведення попередньої оплати та продовжено дію договору.
На виконання умов договору про закупівлю та додаткової угоди №1 до цього договору Державне підприємство "Медичні закупівлі України" 29.12.2021 сплатило Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" 83412756,35 грн, що підтверджується платіжним дорученням №66.
24.08.2022 Державним підприємством "Медичні закупівлі України" було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" заявку №1 (уточнююча №2) на поставку спеціалізованих автомобілів швидкої медичної допомоги на базі DANGEL Jumper 4 x 4, тип С (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип С 4 х 4)) у кількості 49 одиниць загальною вартістю 83412756,35 грн. Відповідно до п. 4 заявки дата поставки товару за місцем поставки, визначеним п. 6 цієї заявки на поставку - до 30.11.2022 включно.
Однак, в порушення умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" товар за договором поставлено не було.
Додатковою угодою №4 від 24.01.2023 сторони дійшли згоди розірвати договір з 24.01.2023, з урахуванням листа постачальника №05 від 18.01.2023 щодо неможливості поставки товару в кількості 49 одиниць.
Вважаючи порушеними інтереси держави, прокурор звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача, згідно з розділом 9 договору та ст. ст. 549, 629, 712 Цивільного кодексу України, на користь Міністерства охорони здоров'я відповідної суми пені та штрафу, у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», як постачальником, своїх договірних зобов'язань.
Згідно розрахунку прокурора, наведеного у позовній заяві, неустойка, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» складається із суми пені 4504288, 84 грн, нарахованої за загальний період з 01.12.2022 по 23.01.2023, та 7% штрафу від ціни товару за прострочення відповідачем виконання обов'язку щодо поставки товару понад 30 днів у сумі 5838893,00 грн, що разом становить 10343181,84 грн.
В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі Міністерства охорони здоров'я України, прокуратура зазначила, що 17.04.2024 Державне підприємство "Медичні закупівлі України" звернулося до Генерального прокурора України з листом №02/1586-04/2024, згідно якого повідомило, що в результаті невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» зобов'язань за договором №09/527-12/2021 від 28.12.2021 воно звернулося до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, однак у зв'язку з відмовою суду у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору та не усуненням недоліків позовної заяви, позов було повернуто. З огляду на викладене, підприємство просило прокуратуру вжити заходи представницького характеру.
Листом №15/2-459вих24 від 02.05.2024 прокуратура повідомила Міністерство охорони здоров'я України про існування порушень інтересів держави у зв'язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» як постачальником своїх договірних зобов'язань з поставки спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги й наявності підстав для стягнення штрафних санкцій у судовому порядку. Також прокуратурою витребувано у міністерства інформацію та підтверджуючі документи, зокрема, щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.
У відповідь на вказаний лист Міністерство охорони здоров'я України, зазначивши про відсутність бюджетних асигнувань для сплати судового збору, що унеможливлює здійснення позовної роботи, просило прокуратуру вжити відповідних заходів представницького характеру.
Листом №15/2-5245-24 від 09.08.2024 Київська міська прокуратура повідомила Міністерство охорони здоров'я України про намір подати до суду позовну заяву в інтересах держави в особі останнього про стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» неустойки (пені та штрафу) за договору про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021.
Підсумовуючи прокурор зазначив, що Міністерство охорони здоров'я України як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я», та який є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах не вжив всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема щодо звернення до суду з відповідним позовом, відтак останнім не здійснено захисту інтересів держави, що згідно вимог ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" надає право прокурору здійснювати представництво інтересів держави в суді.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначивши, що внаслідок виникнення ряду незалежних від нього та непереборних обставин не вдалось за можливе поставити вчасно спеціалізовані автомобілі екстреної (швидкої) медичної допомоги за договором. Відповідач зауважив, що обставини, пов'язані з веденням військових дій проти нашої країни, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними), що підтверджується офіційним листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Відповідач також посилався на те, що мали місце неодноразові випадки несвоєчасного проведення оплати за комплектуючі та медичне обладнання для автомобілів швидкої медичної допомоги органами Державної Казначейської служби України, внаслідок чого відповідач з незалежних та об'єктивних причин не мав можливості своєчасно укомплектувати автомобілі швидкої медичної допомоги, закупити бази (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги та поставити їх у відповідності до умов договору. Додатковою перешкодою у належному виконанні умов договору також стали затримки поставки баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги їх виробником концерном STELLANTIS, а також залучення великої кількості транспортних засобів товариства для виконання військово-транспортного обов'язку.
Крім того відповідач стверджував, що між ним та третьою особою існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін, з огляду на що доводи прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.
Отже, предметом позову у даній справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» на користь Міністерства охорони здоров'я України (на підставі ч. 2 ст. 29 БК України) пені та штрафу за прострочення виконання зобов'язань за укладеним між сторонами договором.
За результатами розгляду спору суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог прокурора, враховуючи при цьому свободу договору та вказавши, що сторони у договорі визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок замовника. Походження саме з державного бюджету грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України. Не підлягає сплаті до Державного бюджету України пеня на підставі ст. 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), оскільки ця норма регулює зарахування до державного бюджету штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, а не пені, сплата якої передбачається договором.
В подальшому, 05.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" звернулося до суду із заявою про винесення додаткового рішення, згідно якої просило стягнути з Київської міської прокуратури на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 120000 грн.
На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем надано: договір №23/02-20 від 23.02.2020 про надання правової допомоги, укладений між Адвокатським об'єднанням "Унілекс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром", додаток №7 до договору про надання правової допомоги №23/02-20 від 23.02.2020, акт приймання-передачі наданих послуг від 03.12.2024, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (Адвокатським об'єднанням "Унілекс") у справі №911/2192/24, яка розглядалась Господарським судом Київської області, рахунок на оплату №03-12/2024-1 від 03.12.2024 на суму 120000,00 грн та ордер серії ВК №1120156 від 16.02.2024.
Прокуратура заперечувала щодо заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на суттєве завищення вартості наданих послуг з правничої допомоги. Крім того зауважила, що детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у даній справі, не містить детального опису вартості кожної послуги адвоката, а лише зафіксовано суму 120000,00 грн, що унеможливлює перевірку обґрунтованості витрат. До заяви відповідача не долучено прейскурант цін на адвокатські послуги, що унеможливлює визначити вартість та порядок обчислення гонорару адвоката.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат за надання правової допомоги, місцевий господарський суд дійшов висновку, що розмір судових витрат відповідача є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Врахувавши всі аспекти та складність справи, заперечення прокуратури, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення з прокуратури 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Північний апеляційний господарський суд погоджується із цими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У силу приписів ст. ст. 525, 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами договору сторони узгодили поставку товару в кількості 49 одиниць у строк до 28.03.2023 (додаткова угода №8 від 20.01.2023).
З матеріалів справи слідує та не заперечується відповідачем, що обумовлений договором про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021 товар відповідач третій особі Державному підприємству «Медичні закупівлі України» не поставив, натомість сторони дійшли взаємної згоди щодо припинення дії договору про закупівлю, що підтверджується додатковою угодою №4 від 24.01.2023.
До того ж встановлені обставини відповідачем не заперечуються.
Таким чином відповідач є таким, що порушив виконання своїх зобов'язань за договором про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021.
Поряд з цим, за змістом ст. ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами ст. 610 ЦК України та ст. 216 ГК України.
Частиною 1 статті 548 ЦК України передбачені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання. Одна з цих умов передбачає забезпечення виконання зобов'язання (основного зобов'язання), якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею), за ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).
Водночас за приписами ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (ч. 2 та 3 ст. 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
У той же час ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання, а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору. Такий правовий висновок щодо застосування неустойки, у зв'язку з невиконанням зобов'язань, викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Зазначене стосується і зобов'язань, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов'язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансувалося коштами державного бюджету за програмою за КПКВК 2301220.
Колегія суддів зауважує, що оскільки між Державним підприємством «Медичні закупівлі України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» був укладений договір про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021, то відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, період та розмір відповідальності сторін.
Так, умовами договору про закупівлю, а саме п. 9.2, 9.4, між сторонами погоджено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару, прострочення усунення недоліків товару згідно з пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього договору, ПОСТАЧАЛЬНИК сплачує ЗАМОВНИКУ пеню у розмірі 0,1% від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) товару, за кожний день затримки передачі, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару більше ніж 14 календарних днів, замовник має право відмовитися від його подальшого прийняття. При цьому постачальник не звільняється від зобов'язань щодо оплати пені та штрафу передбачених цим договором, а також відшкодування замовнику документально підтверджених витрат, спричинених порушенням строків поставки, не передачею (несвоєчасною передачею) товару.
Водночас як визначають приписи ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов'язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати.
Схожий за змістом висновок міститься у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З аналізу положень ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України випливає, що одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 виснував, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Оскільки умовами договору про закупівлю №09/527-12/2021 від 28.12.2021 сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умови про те, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару постачальник сплачує пеню та штраф саме замовнику, у встановлених цим пунктом розмірах, відповідно доводи прокурора про необхідність стягнення пені та штрафу до Державного бюджету України (на користь Міністерства охорони здоров'я України), а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.
Водночас та обставина, що грошові кошти, які отримало Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» в рахунок оплати за договором про закупівлю №09/527-12/2021 були виділені із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220 (КЕКВ 3210) не можуть нівелювати умов договору, оскільки особливі умови договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня і штраф за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок Державного підприємства «Медичні закупівлі України». Отже, виділення грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, із Державного бюджету України не є підставою для зміни умов господарського договору та для стягнення, всупереч умовам договору, неустойки на користь Міністерства охорони здоров'я України.
Аналогічні висновки про неможливість зміни визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів державного бюджету, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину, викладені у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23.
Наведеним спростовуються і твердження скаржника про те, що третя особа є лише одержувачем бюджетних коштів, а тому кошти від санкцій, що застосовуються відповідно до закону, не відносяться до переліку власних надходжень бюджетних установ, а у випадку їх надходження на рахунок бюджетної установи Державне підприємство «Медичні закупівлі України» повинно їх перерахувати до доходу бюджету, оскільки вказане не впливає на свободу договору.
Поряд з цим слід зауважити, що статутом Державного підприємства «Медичні закупівлі України», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України №238 від 12.02.2024, передбачено, що підприємство є юридичною особою публічного права, має право від свого імені укладати договори, угоди, набувати майнові та немайнові права, виконувати обов'язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою в суді відповідно до законодавства (п. п. 1, 10 розділу ІІІ статуту). Відтак, третя особа може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором, за яким вона наділена правами та обов'язками.
Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов п. 9.2 договору, а саме на рахунок та на користь Державного підприємства «Медичні закупівлі України», що спростовує доводи прокурора про те, що передбачена п. 9.1 договору можливість постачальника сплатити пеню на рахунок замовника є лише узгодженим сторонами договору порядком добровільної її сплати.
Також колегія суддів не погоджується з доводами прокурора про те, що пеня за спірним договором підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі ст. 29 БК України. Так, п. 23 ч. 2 зазначеної статті БК України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених п. п. 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 ч. 3 цієї статті, п. п. 37-39 ч. 1 ст. 64, п. 13 ч. 1 ст.64-1 та п. п. 26 і 27 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу).
Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах.
У договірних відносинах обов'язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом.
Проте п. 9.2. договору не передбачено сплату постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок замовника, тобто Державного підприємства «Медичні закупівлі України».
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та постанову Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №924/1283/21, у зв'язку із неподібністю із правовідносинами у справі, що розглядається.
Так, спір у справі №905/1907/21 виник між комунальним закладом, який був визначений прокурором позивачем у справі та на користь якого прокурор просив стягнути грошові кошти з відповідача у зв'язку із порушенням ними Закону України "Про публічні закупівлі" та умов укладеного договору постачання природного газу, позов стосувався неефективного витрачання коштів місцевого бюджету, оскільки сторони договору без належних підстав уклали додаткові угоди, якими внесли зміни до істотних умов договору, а саме збільшили ціну за одиницю товару та зменшили загальні обсяги поставки газу.
У справі №924/1283/21 предметом спору було стягнення на користь селищної ради грошових коштів з відповідача у зв'язку із порушенням ними Закону України "Про публічні закупівлі" та умов укладеного договору постачання природного газу, позов також стосувався неефективного витрачання коштів місцевого бюджету.
Водночас у даній справі кошти, які були виділені для автомобілів, не були використані, а предоплата повернута до бюджету у повному обсязі. Тобто, у даній справі позов не стосується неефективного витрачання бюджетних коштів.
Оцінивши подані докази в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора.
За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2024 у справі №911/2192/24 є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Щодо оскарження додаткового рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2024 у справі №911/2192/24, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Прохальна частина апеляційної скарги Заступника керівника Київської міської прокуратури також містить вимогу про скасування додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2024 у справі №911/2192/24, проте жодних доводів щодо порушення норм матеріального чи процесуального права під час його ухвалення зміст апеляційної скарги не містить, а тому підстави для його скасування у суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 29.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду Київської області від 13.12.2024 у справі №911/2192/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 13.03.2025.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді Л.Г. Сітайло
В.В. Андрієнко