вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" лютого 2025 р. Справа№ 910/22710/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сотнікова С.В.
суддів: Остапенка О.М.
Отрюха Б.В.
за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,
розглянувши апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" арбітражного керуючого Титаренка Миколи Олександровича
на рішення Господарського суду міста Києва
від 17.06.2024 (повний текст складено 08.07.2024, суддя Чеберяк П.П.)
за заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" арбітражного керуючого Титаренка Титаренка Миколи Олександровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Славолія груп"
про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута,
у справі №910/22710/17
за заявою Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія"
про банкрутство,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 відмовлено у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "Східна агропродовольча компанія" арбітражного керуючого Титаренка М.О. про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута в межах справи № 910/22710/17 про банкрутство ТОВ "Східна агропродовольча компанія".
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, арбітражний керуючий Титаренко М.О. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024, визнати солідарним відповідачем за зобов'язаннями ТОВ "Східна агропродовольча компанія" його єдиного учасника ТОВ "Славолія Груп".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" арбітражного керуючого Титаренка Миколи Олександровича.
08.10.2024 суддю ОСОБА_1 звільнено у відставку.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2024, для розгляду справи № 910/22710/17 визначено колегію суддів: Сотніков С.В. (головуючий), Остапенко О.М., Отрюх Б.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 прийнято до провадження та вирішено здійснювати апеляційний розгляд справи № 910/22710/17 по суті спочатку колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Сотніков С.В. (головуючий), Остапенко О.М., Отрюх Б.В. Призначено розгляд справи № 910/22710/17 в судовому засіданні на 10.12.2024.
22.08.2024 з суду першої інстанції надійшли матеріали справи у 1 т. на 115 арк., що містять заяву ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" арбітражного керуючого Титаренка Миколи Олександровича про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута.
У зв'язку з тим, що наявні матеріали справи недостатні для перевірки доводів апеляційної скарги, позаяк відсутні докази, на які зроблені посилання у заявах по суті справи, ухвалою суду від 10.12.2024 були витребувати з суду першої інстанції матеріали справи в повному обсязі, відкладено розгляд справи на 25.02.2025.
19.12.2025 з суду першої інстанції надійшли матеріали справи № 910/22710/17.
Учасники справи в судове засідання не зяились, про причини неявки суд не повідомили.
Оскільки неявка представників сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України 25.02.2025 в судовому засіданні підписана скорочена (вступна та резолютивна частини) постанова без її проголошення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Провадження у справах про банкрутство регулюється Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2018 відкрито провадження у справі № 910/22710/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія"; визнано розмір вимог ініціюючого кредитора Акціонерного товариства "Сбербанк" в розмірі 579297850,54 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Приходька Дмитра Володимировича, якому встановлено оплату послуг в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника, починаючи з дати його призначення та до моменту прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг розпорядника майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2019 визнано конкурсним кредитором боржника Акціонерне товариство "Сбербанк" на загальну суму 787670786,41 грн, з яких: на суму 19524 грн - перша черга, на суму 779894462,41 грн - четверта черга та на суму 7756800 грн окремо, як забезпечені заставою майна боржника; затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" на загальну суму 787670786,41 грн.
Постановою Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Зубка А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2022 припинено повноваження ліквідатора боржника арбітражного керуючого Зубка Андрія Михайловича та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Титаренка Миколу Олександровича.
У серпні 2023 року ліквідатор боржника арбітражний керуючий Титаренко М.О. звернувся із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника на засновника (учасника) у зв'язку з доведенням до банкрутства в порядку ст. ч. 2 ст. 61 КУзПБ.
Заявка мотивована тим, що банкрут має одного учасника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Славолія груп", який відповідно до ст. 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" має повноваження вищого органу товариства, тобто виконував функції органу управління та здійснював вирішальний вплив на господарську діяльність юридичної особи. Втім, участь учасника у вищому органі управління банкрута здійснювалося без реального виконання ним законодавчих повноважень, що призвело до значних збитків держави та інших кредиторів, до стійкої неплатоспроможності банкрута, відсутності у нього будь-яких активів на час проведення ліквідаційної процедури для задоволення вимог конкурсних кредиторів. Банкрут, маючи податкову заборгованість, всупереч вимогам діючого законодавства про обов'язковість погашення заборгованості перед бюджетом, вів діяльність не на погашення заборгованості перед державою, а на відчуження майнових активів підприємства, що призвело до відсутності як коштів на рахунках, так і майна банкрута.
Так, маючи статутний капітал в розмірі 1530000 грн, боржник уклав, як поручитель, договір поруки від 16.10.2013 в забезпечення виконання зобов'язань позичальника (ТОВ "Торговий дім "Золотий урожай") за договором про відкриття кредитної лінії № 26-Н/12/24/ЮО/КХ від 06.03.2012 з лімітом кредитної лінії в розмірі 20 000 000 доларів США.
Згідно п. 4.1 договору поруки від 16.10.2013 поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником своїх обов'язків з повернення кредиту у тому ж обсязі, що і боржник.
За твердженням ліквідатора, укладаючи договір поруки 16.10.2013 товариство-боржник фактично не мало можливості виконати свої зобов'язання.
Крім того, ліквідатор зазначив, що за відсутності ділової мети, боржник уклав іпотечний договір від 16.10.2013, за яким в забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 26-Н/12/24/ЮО/КХ та договором про відкриття кредитної лінії № 27-Н/12/24/ЮО/КХ від 06.03.2012, передав в іпотеку нерухоме майно (приміщення будівлі хлібозаводу, що розташовані у місті Донецьк, бульвар Пушкіна, 10).
У зв'язку з порушенням зобов'язань за основним кредитним договором, Господарський суд Донецької області у справі № 905/1925/15 ухвалив рішення від 06.09.2016, яким звернув стягнення на нерухоме майно, що передано в іпотеку відповідно до договору від 16.10.2013.
Така діяльність боржника, на переконання ліквідатора, була направлена не на досягнення головної мети діяльності товариства - отримання прибутку, а доведення до стану неплатоспроможності, що в свою чергу є підставою для покладення на учасника (засновника) боржника субсидіарної відповідальності за його зобов'язаннями.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про покладення субсидіарної відповідальності виходив з того, що в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про заволодіння Товариством з обмеженою відповідальністю "Славолія груп" будь-якими коштами боржника, відсутні будь-які докази, які б свідчити про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Славолія груп" приймало будь-які рішення, що спрямовані на зменшення активів товариства. Також в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази доведення Товариством з обмеженою відповідальністю "Славолія груп" до банкрутства боржника. За відсутності зазначених доказів відсутня об'єктивна сторона порушення з доведення до банкрутства, відсутні підстави для встановлення суб'єктів цього порушення та їх вину, а тому відсутні підстави для покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Славолія груп" субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута.
Частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно з ч. 1 ст. 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, суб'єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.
В силу положень ч. 3 цієї статті Господарського кодексу України умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб'єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб'єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.
Передбачено такі види юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство: кримінальна (ст. 219 КК України), адміністративна (ст. ст. 164-15, 166-16, 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та цивільна - субсидіарна як різновид цивільної (ч. 2 ст. 61 КУзПБ), ч. 4 ст. 31 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" тощо).
Субсидіарна відповідальність - це додаткова відповідальність осіб, які разом з боржником відповідають за його зобов'язаннями у випадках, передбачених, зокрема, КУзПБ.
Субсидіарна відповідальність за доведення до банкрутства за своєю правовою природою є відповідальністю за зловживання суб'єктивними цивільними правами, які завдали шкоди кредиторам. Вона є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, оскільки законодавство не пов'язує можливості покладення на третіх осіб субсидіарної відповідальності в порядку ч. 2 ст. 61 КУзПБ з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення. У цьому випадку особи згідно зі спеціальним приписом КУзПБ притягуються до цивільної відповідальності у формі стягнення.
У цих висновках суд звертається до сталої правової позиції (з урахуванням тотожного регулювання питання субсидіарної відповідальності посадових осіб боржника та його засновників як за ст. 61 КУзПБ, так і ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), що сформульована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 28.08.2018 у справі №927/1099/13, від 18.10.2018 у справі №923/1297/14, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15, від 03.09.2019 у справі №923/1494/15, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11.
Відповідно до ч. 2 ст. 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов'язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Об'єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.
Суб'єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб'єктом (суб'єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв'язку відносно порушення, передбаченого ч. 2 ст. 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб'єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов'язків та повноважень суб'єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення ч.ч. 1 і 3 ст. 4 КУзПБ.
Щодо об'єктивної сторони правопорушення для покладення на суб'єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи ч. 2 ст. 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення - "доведення до банкрутства", за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб'єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
Оцінюючи будь-які дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності на предмет покладення на них субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, слід відмежовувати дії та обставини, які належать до ризиків підприємницької/господарської діяльності (ст. 42 ГК України).
Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за дії/бездіяльність суб'єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.
Господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо можливості суду самостійно встановлювати наявність складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17).
При цьому, виходячи з положень ст. 73 та ч. 1 ст. 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із елементів/ складових об'єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку належними та допустимими доказами.
Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об'єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб'єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об'єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), та відповідно не надає можливості визначити суб'єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на таких суб'єктів (зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 16.06.2020 у справі №910/21323/16).
Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійним цивільно-правовим видом відповідальності, який за заявою ліквідатора покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності. Для застосування такої відповідальності необхідним є встановлення судом складових елементів господарського правопорушення як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона правопорушення.
При цьому, на ліквідатора відповідно до ч. 5 ст. 61 КУзПБ покладається обов'язок доведення причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) суб'єкта відповідальності та негативними наслідками (неплатоспроможністю боржника та відсутністю майна для задоволення вимог його кредиторів у процедурі банкрутства).
Водночас, притаманною ознакою цивільно-правової відповідальності є те, що особа, яка є відповідачем, повинна доказати відсутність своєї вини.
З вищевикладеного можна дійти висновку, що у разі якщо після визнання боржника банкрутом, за наявності ознак доведення до банкрутства юридичної особи-боржника, погашення заборгованості банкрута є неможливим внаслідок дій та (або) бездіяльності засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника, які мають право давати обов'язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, то такі особи можуть бути притягнуті до субсидіарної відповідальності за заборгованістю боржника до поки такі особи не доведуть протилежного. (Аналогічні висновки містяться у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №917/1500/18(917/1932/20), від 07.04.2021 у справі №911/1815/17, від 24.02.2021 у справі №Б8/191-10, від 24.02.2021 у справі №902/1129/15(902/579/20).
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.
Так, звертаючись до суду з заявою про покладення на учасника товариства-банкрута ТОВ "Славолія груп" субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія", ліквідатор боржника зазначає, що єдиний учасник ТОВ здійснював свої повноваження як вищий орган управління без реального виконання ним законодавчих повноважень. При цьому, боржник, маючи податкову заборгованість, вчиняв дії на відчуження майнових активів підприємства, зокрема, уклав договір поруки від 16.10.2013, а також іпотечний договір від 16.10.2013 в забезпечення виконання кредитних зобов'язань ТОВ "Торговий дім "Золотий урожай" перед банком. Такі дії призвели до відсутності як коштів на рахунках, так і майна, оскільки рішеннями судів в подальшому було звернуто стягнення на іпотечне майно та стягнута заборгованість за кредитним договором з боржника як з поручителя.
З матеріалів справи вбачається, а саме з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1, а.с. 178-179), що учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" є дві юридичні особи: ТОВ "Славолія груп" (код 39108135) - розмір внеску до статутного капіталу в сумі 29760 грн, ТОВ "Атлант інвест" (резидентство: Російська Федерація, Місцезнаходження: Російська Федерація, 121069, місто Москва, вулиця Садово-Кудринська, буд. 2/62/35, корп. 1) - розмір внеску до статутного капіталу в сумі 1500240 грн).
Тобто, доводи заяви ліквідатора про єдиного учасника боржника спростовуються матеріалами справи.
При цьому, частка ТОВ "Славолія груп" складає 1,95% статутного капіталу боржника у формі ТОВ, а частка ТОВ "Атлант інвест" складає 98,05 % відповідно, що спростовує доводи ліквідатора про будь-який вплив рішень ТОВ "Славолія груп" як учасника товариства з обмеженою відповідальністю на діяльність боржника, зокрема, у його вищому органі управління - загальних зборах учасників.
Слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження прийняття ТОВ "Славолія груп" управлінських рішень щодо боржника, в тому числі і при укладенні забезпечувальних договорів, дії з укладання яких, покладені ліквідатором в обґрунтування незаконної діяльності засновника (учасника) боржника та які в подальшому спричинили банкрутство боржника.
Отже, ліквідатор не довів обставини, які б свідчили про неправомірність дій саме ТОВ "Славолія груп" як засновника (учасника) боржника з доведення боржника до банкрутства, а відтак належить погодитись із правильним висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на ТОВ "Славолія груп" субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями банкрута.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції про відмову у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями боржника таким вимогам закону відповідає.
Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.
Вказані вимоги судом першої інстанцій при ухваленні оскаржуваного рішення були дотримані.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення суду першої інстанції вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам, матеріалам справи та необхідність відхилити апеляційну скаргу.
Оскільки підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні, то судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна агропродовольча компанія" арбітражного керуючого Титаренка Миколи Олександровича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2024 у справі № 910/22710/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена та підписана 13.03.2025.
Головуючий суддя С.В. Сотніков
Судді О.М. Остапенко
Б.В. Отрюх