вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" березня 2025 р. Справа№ 911/813/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - Купенко М.С.,
від відповідача - Іваницька О.В.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" на рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/813/24 (суддя Заєць Д.Г., повний текст складено - 24.10.2024) за позовом Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості.
ВСТАНОВИВ наступне.
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу №FL39415619-1121-60HS-T-204 від 16.11.2021 року у розмірі у розмірі 1266774,51 грн., з яких: 1144793,72 грн. основного боргу, 103434,69 грн. прострочених процентів та 18546,10 грн. прострочених комісій (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором в частині своєчасної сплати лізингових платежів.
Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/813/24 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 81770 (вісімдесят одну тисячу сімсот сімдесят) грн. 98 коп. простроченої заборгованості, 40684 (сорок тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 31 коп. прострочених процентів, 7418 (сім тисяч чотириста вісімнадцять) грн. простроченої комісії та 1886 (одну тисячу вісімсот вісімдесят шість) грн. 59 коп. витрат по сплаті судового збору.
Так, суд, дійшовши висновку про доведеність відповідачем обставин викрадення об'єкту лізингу, задовольнив позовні вимоги частково за період до викрадення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду в частині відмовлених у задоволенні вимог та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що достовірні письмові докази викрадення об'єкту лізингу відсутні, а також вказує про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з поновленням відповідачу пропущеного процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу за відсутності підстав для цього.
Представник апелянта - позивача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між Акціонерним товариством "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" (за договором - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" (за договором - лізингоодержувач) 16.11.2021 укладено Договір фінансового лізингу № FL39415619-1121-60HS-T-204 (далі - Договір), згідно умов п. 1.1. якого, Банк зобов'язується придбати у власність Об'єкт лізингу за Договором купівлі-продажу і передати Об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу у тимчасове користування та володіння за плату (лізингові платежі), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти Об'єкт лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.
Відповідно до п.п. 3.1, 3.3, 3.4 Договору, Лізингоодержувач сплачує Банку Авансовий платіж та Періодичні лізингові платежі. Період лізингу означає період, за який сплачується Періодичний лізинговий платіж. Кожний Періодичний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину Остаточної вартості Об'єкту лізингу; винагороду. Сума, яка відшкодовує частину Остаточної вартості Об'єкту лізингу, сплачується: рівномірно в складі спадаючих платежів (стандартний тип Графіку лізингових платежів). Процентна складова Винагороди обчислюється пропорційно часу і сумі Залишкової вартості Об'єкта лізингу. Для уникнення сумнівів, сума процентної складової Винагороди нараховується на суму фактичної суми Залишкової вартості Об'єкту лізингу на щоденній основі протягом такого періоду лізингу. Комісійна складова Винагороди обчислюється пропорційно сумі Вартості Об'єкта лізингу (за Ставкою Винагороди 2) незалежно від часу або є фіксованою.
Сторони домовились про те, що в дату підписання Акту приймання-передачі Сторонами буде викладено Графік лізингових платежів (Додаток №3 до Договору) в новій редакції з метою корегування розміру та строку Періодичних лізингових платежів з урахуванням, зокрема, розміру Супутніх витрат та дати підписання Акту приймання-передачі. Сторони домовилися, що Вартість Об'єкта лізингу буде збільшена на суму Супутніх витрат та зазначена в Графіку лізингових платежів як Остаточна вартість Об'єкта лізингу (п. 3.6 Договору).
Лізингоодержувач сплачує Банку комісію за префінансування, яка нараховується на Вартість Об'єкта лізингу, зменшену на Авансовий платіж, за ставкою у % річних (з урахуванням ПДВ) за кожен день періоду, починаючи з 5 (п'ятого) робочого дня з дня перерахування Банком Продавцю суми, що становить ціну Об'єкта лізингу за Договором купівлі-продажу, до першого дня Строку лізингу (не включаючи такий день). Розмір ставки у % річних зазначається в Додатку №3 до Договору. Розрахунок комісії за префінансування відбувається методом "факт/факт", для ануїтетного графіку - "факт/360". Лізингоодержувач оплачує комісію за префінансування протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання Акту прийманняпередачі Об'єкта лізингу (п. 4.1 Договору).
Згідно пп. 5.2.2 п. 5.2 Договору, кожний черговий Періодичний лізинговий платіж Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати в дату, що вказана в Додатку №3 до Договору (далі - "Дата платежу").
Згідно Додатку №2 до Договору (Специфікація), Об'єкт лізингу - рефрижераторний фургон MAN TGM 18.250 4X2 BL, 2021 р.в.; шасі НОМЕР_1 ; номер двигуна НОМЕР_2 ; реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартість 3 066 223,32 грн.
Договором про зміну № 1 від 26.11.2021 до Договору сторони погодили викласти додаток №3 до Договору - Графік лізингових платежів у новій редакції, за умовами якого визначено строки та суми щомісячних лізингових платежів з 30.11.2021 по 31.10.2026.
Згідно Акту приймання-передачі від 26.11.2021, позивачем передано відповідачу об'єкт лізингу - рефрижераторний фургон MAN TGM 18.250 4X2 BL, 2021 р.в.; шасі НОМЕР_1 ; номер двигуна НОМЕР_2 ; реєстраційний номер НОМЕР_3 , вартість 3 066 223,32 гривень.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказав, що відповідач з 01.03.2022 не виконує зобов'язання в частині сплати періодичних лізингових платежів, які погоджені сторонами у Графіку лізингових платежів, а тому заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на 10.06.2024 складає 1266774,51 грн., з яких: 1144793,72 грн. - прострочена заборгованість; 103434,69 грн. - прострочені проценти; 18546,10 грн. - прострочені комісії.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що 03.03.2022 відбулось незаконне заволодіння об'єктом лізингу невстановленими особами з числа російських військових, а тому згідно п. 4.9 Договору у відповідача наявний обов'язок здійснювати періодичні лізингові платежі лише за періоди до настання такої події.
Як вже було вказано, суд першої інстанції, дійшовши висновку про доведеність відповідачем обставин викрадення об'єкту лізингу, задовольнив позовні вимоги частково за період до викрадення.
Апелянт (позивач) в апеляційній скарзі посилається на те, що достовірні письмові докази викрадення об'єкту лізингу відсутні.
Оцінюючи вказані доводи сторін, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Як зазначено відповідачем, ним не було здійснено черговий лізинговий платіж 01.03.2022 за лізинговий період з 01.02.2022 по 28.02.2022, у зв'язку з тим, що в зазначений період об'єкт лізингу знаходився на території ТОВ "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Сватівська, 55, а також, окупацією міста військами Російської Федерації, відсутності зв'язку в місті, внаслідок чого відповідачу було невідомо про стан і місцезнаходження об'єкту лізингу станом на дату платежу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом від 02.05.2022 (докази надіслання долучено до матеріалів справи) повідомив позивача, що станом на 24.02.2022, автомобіль, який було передано позивачем на підставі Договору фінансового лізингу №FL39415619-1121-60HS-T-204 від 16.11.2021 року, знаходиться на території м. Куп'янськ. При цьому, відповідачем зазначено, що у зв'язку з окупацією міста військами Російської Федерації 24.02.2022, останній не може повідомити про технічний стан та місцезнаходження транспортного засобу.
Згодом, відповідач листом від 06.07.2022 повідомив позивача про заволодіння 03.03.2022 об'єктом лізингу - рефрижераторний фургон СКС на шасі MAN TMG 18.250 4х2 BL, 2021 року, державний номерний знак НОМЕР_3 невстановленими особами з числа військових Російської Федерації.
На підтвердження факту викрадення 03.03.2022 об'єкта лізингу - рефрижераторного фургона СКС на шасі MAN TMG 18.250 4х2 BL, 2021 року, державний номерний знак НОМЕР_3 , відповідачем надано суду першої інстанції нотаріально засвідчені заяви працівників ТОВ "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.07.2022.
З наданих відповідачем доказів вбачається наступне.
03.03.2022 територію ТОВ "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Сватівська, 55, покинуло 20 одиниць техніки, у тому числі, 5 автомобілів, які перебували у тимчасовому володінні та користуванні відповідача на умовах договорів фінансового лізингу, укладених з АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", зокрема, рефрижераторний фургон СКС на шасі MAN TMG 18.250 4х2 BL, 2021 року, державний номерний знак НОМЕР_3 . За кермом вказаних транспортних засобів перебували люди у військовій формі Російської Федерації. Виїхавши з території ТОВ "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" транспортні засоби продовжили свій рух у напрямку кордону з Російською Федерацією, який знаходиться у 40 км від території підприємства відповідача.
Вказані обставини підтверджуються свідченнями працівників ТОВ "ЮНІВЕРСАЛ ФІШ КОМПАНІ" ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які викладено у заявах, посвідчених приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Науменко Л.Г. та зареєстрованих в реєстрі за №571 та №565.
Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що 01.07.2022 за фактом викрадення 03.03.2022 невстановленими особами з числа російських військових, зокрема, об'єкту лізингу, який є предметом Договору, з боксу, що розташований за адресою: м. Куп'янськ, вул. Сватівська, 55, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України, відповідача визнано потерпілою особою.
Позивач, в свою чергу вважає, що достовірні письмові докази викрадення об'єкту лізингу відсутні.
Колегія суддів звертає увагу на те, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний господарський суд виходить з того, що:
- обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи;
- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;
- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";
- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;
- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;
- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);
- таким чином, з'ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв'язок і вірогідність.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Відповідні приписи ГПК України мають загальний, універсальний характер, оскільки вони є нормами господарського процесуального права, та є обов'язковими при вирішення спору судом незалежно від правовідносин, які виникли між учасниками процесу.
Колегія суддів вважає, що надані відповідачем докази на підтвердження викрадення об'єкту лізингу переважують доводи позивача про відсутність таких обставин.
При цьому, позивачем жодних доказів на підтвердження своїх доводів суду не надано.
Окрім наведеного, судом апеляційної інстанції враховується наступне.
Пунктом 4.1 Додатку №1 до Договору визначено, що особа, яка визначена в Договорі як Страхувальник, зобов'язана застрахувати/забезпечити страхування Об'єкту лізингу протягом всього Строку лізингу на умовах, визначених цим Договором. Об'єкт лізингу щонайменше має бути застрахований від настання наступних ризиків, серед яких визначено незаконне заволодіння транспортним засобом.
З матеріалів справи вбачається, що 25.11.2021 між АТ "Креді Агріколь Банк" (за договором - страхувальник), ТОВ "Юніверсал Фіш Компані" (за договором - лізингоодержувач) та ПрАТ "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (за договором - страховик) укладено Договір страхування.
Листом від 02.05.2022 відповідач повідомив позивача, що станом на 24.02.2022, зокрема, автомобіль, який був переданий позивачем на підставі Договору фінансового лізингу, знаходиться на території м. Куп'янськ. Відповідач зазначив, що у зв'язку з окупацією міста військами Російської Федерації 24.02.2022, не може повідомити про технічний стан та місцезнаходження транспортного засобу.
Оскільки, за Договором фінансового лізингу №FL39415619-1121-60HS-T-204 від 16.11.2021 року страхувальником виступає АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", відповідач звернувся до позивача з проханням повідомити страхову компанію про настання страхового випадку та надати необхідні документи.
Позивачем у Повідомленні про випадок, адресованому ПрАТ "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (т.1, а.с.136) у графі: "опис випадку" вказано наступне: "сталося: викрадення, короткий опис події: невстановлені особи, з числа російських військових, заволоділи рефрижераторним фургоном на території м. Куп'янська. Стан і місцезнаходження на сьогодні невідомі.".
Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Аналіз частини 2 статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, "injuria". Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Термін "зловживання правом" свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права.
Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб'єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов'язків.
Здійснення суб'єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб'єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов'язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб'єктивних цивільних прав.
Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб'єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов'язане з аналізом фактичних дій суб'єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.
За змістом статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
У даному випадку, поведінка позивача, який звертаючись до страхової компанії вказав про викрадення невстановленими особами об'єкта лізингу з території м. Куп'янська, а згодом в даному судовому процесі обставин викрадення не визнає, є суперечливою.
Враховуючи наведене, колегія суддів застосовує концепцію заборони суперечливої поведінки, а тому наведені доводи скаржника не можуть бути підставою для задоволення вимог апеляційної скарги.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині доведення відповідачем обставин викрадення об'єкту лізингу 03.03.2022.
Стосовно посилань позивача на несвоєчасність повідомлення його відповідачем про настання страхового випадку, суд першої інстанції вірно вказав наступне.
Пунктом 4.8. Додатку №1 до Договору визначено, що в разі настання страхового випадку з Об'єктом лізингу, Лізингоодержувач зобов'язаний негайно прийняти усі міри щодо оформлення страхового випадку, надання необхідних документів та сплати Страховиком страхового відшкодування згідно правил страхування, встановлених Страховиком, та чинного законодавства України, а також негайно, але не пізніше 24 годин з моменту виникнення, усно та письмово поінформувати про це Банк.
Згідно п. 4.10. Додатку № 1 до Договору, у випадку викрадення Об'єкту лізингу - повернути Банку ключі запалювання, пульт охоронної сигналізації (якщо Об'єкт лізингу - транспортний засіб) та оригінал свідоцтва про реєстрацію.
Як зазначено відповідачем, він не зміг виконати вимоги п. 4.10 Додатку №1 до Договору та передати позивачу ключі запалювання, пульт охоронної сигналізації та оригінал свідоцтва про реєстрацію. Викрадення транспортного засобу відбулось на очах працівників відповідача, однак, останні, зі слів відповідача, не могли протистояти в умовах загрози власному життю зброєю. Після окупації військами Російської Федерації міста Куп'янськ в місті зник зв'язок, а тому, відповідач не міг отримати інформацію про стан свого майна, зокрема, і об'єкту лізингу.
Судом враховано загальновідомі обставини, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який продовжено згідно зі змінами, внесеними, зокрема, Указом №3891-ІХ від 23.07.2024 з 05:30 12.08.2024 строком на 90 діб.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004, затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією (надалі - Перелік територій). Так, вказаним Переліком територій до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, зокрема, віднесено м. Куп'янськ Куп'янської міської територіальної громади Харківської області, дата початку тимчасової окупації - 24.02.2022, дата завершення тимчасової окупації - 09.09.2022.
Суд врахував, що викрадення об'єкта лізингу відбулося у тимчасово окупованому (станом на 03.03.2022) Російською Федерацією м. Купянськ, Харківської області, а тому, в силу об'єктивних обставин, на думку суду, у відповідача була відсутня можливість повідомити позивача про викрадення об'єкта лізингу протягом 24 годин з настання події, як це визначено п. 4.8 Договору. Відтак, неповідомлення відповідачем позивача про настання страхового випадку у строк, встановлений Договором, мало місце з поважних причини.
Передбачений Договором обов'язок лізингоодержувача повідомити Банк про настання страхового випадку пов'язаний із вжиттям заходів щодо оформлення необхідних документів для здійснення страхового відшкодування страхувальнику.
Водночас, положення п. 4.9 Договору пов'язане із припиненням зобов'язання лізингоодержувача зі сплати передбачених умовами Договору періодичних лізингових платежів, у випадку викрадення об'єкту лізингу (до настання такої події), незалежно від визнання такої події страховим випадком.
Отже, несвоєчасність повідомлення відповідачем позивача про викрадення об'єкту лізингу не впливає жодним чином на можливість застосування п. 4.9 Договору.
Так, вказаним пунктом 4.9 Додатку № 1 до Договору передбачено, що у випадку знищення, викрадення або втрати Об'єкта лізингу, а також у випадку, коли Об'єкт лізингу пошкоджений і не може бути відновлений, незалежно від того був такий випадок визнаний страховим чи ні, Лізингоодержувач зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту настання такої події сплатити Банку всі Періодичні лізингові платежі, які зазначені в Графіку лізингових платежів та залишилися несплаченими на дату настання такої події (включаючи період лізингу, в якому сталась відповідна подія і не включаючи наступні за ним періоди лізингу).
За таких обставин, згідно здійсненого вірно судом розрахунку, заборгованість відповідача за Договором у розмірі періодичних лізингових платежів за лізингові періоди: з 01.02.2022 по 28.02.2022 та з 01.03.2022 по 31.03.2022 складає 129873,73 грн.
Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв'язку з поновленням відповідачу пропущеного процесуального строку на подання відзиву на апеляційну скаргу за відсутності підстав для цього, слід зазначити наступне.
Ухвалою суду від 02.04.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №911/813/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.04.2024 року.
Представник відповідача у судове засідання 23.04.2024 року не з'явився.
Ухвалою суду від 23.04.2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/813/24 на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання на 11.06.2024 року.
Представник відповідача у судове засідання 11.06.2024 року не з'явився.
Ухвалою суду від 11.06.2024 року підготовче засідання відкладено на 02.07.2024 року.
Ухвалою суду від 02.07.2024 року закрито підготовче провадження, призначено справу №911/813/24 до судового розгляду по суті на 23.07.2024 року.
До суду 22.07.2024 року від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення строку на його подання.
В обґрунтування поновлення відповідачу строку на подачу відзиву, останній послався на те, що він, реалізуючи своє право на отримання професійної правничої допомоги, лише 19.07.2024 уклав Договір про надання правової допомоги № CL-0459 з Адвокатським бюро "ІОНІТІ". Враховуючи дату початку отримання професійної правничої допомоги - 19.07.2024, відповідач просив суд, з метою дотримання принципу змагальності сторін, поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву та приєднати даний відзив разом з доказами, доданими до нього, до матеріалів справи.
Суд першої інстанції враховуючи повідомлені відповідачем у відзиві обставини та надані докази, з метою справедливого та всебічного вирішення даного спору, з огляду на необхідність встановлення фактичних обставин, на підставі яких були здійснені позивачем нарахування за поданим позовом, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, дійшов висновку повернутися на стадію підготовчого провадження; поновити відповідачу строк на подачу відзиву та прийняти відзив до розгляду; призначити підготовче засідання на 10.09.2024 об 11:15 (ухвала суду від 30.07.2024).
За частинами першою та другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Стаття 13 ГПК України встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Співставляючи стадії процесу доказування та стадії судового процесу, судова колегія враховує, що згідно із статтею 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої статті 178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
За змістом статей 181, 182 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи. У підготовчому засіданні суд, у тому числі, з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
У главі 3 розділу ІІІ ГПК України закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв'язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.
Відповідно до статті 194 ГПК України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Тобто, вирішення спору на підставі матеріалів, які зібрані поза межами підготовчого провадження, не відповідає завданням, які визначені процесуальним законом для кожної стадії господарського процесу.
Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Разом з тим Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).
Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".
Тобто, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть повернутися до стадії вчинення тих чи інших процесуальних дій, які за загальним правилом можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, й після закриття підготовчого провадження.
Колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо повернення на стадію підготовчого провадження враховуючи необхідність всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, з огляду на викладене відповідачем у відзиві на позовну заяву та з метою встановлення всіх фактичних даних.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Пропуск строку, встановленого судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Відповідно до ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Як вже вказувалося, в обґрунтування поновлення відповідачу строку на подачу відзиву, останній послався на те, що він, реалізуючи своє право на отримання професійної правничої допомоги, лише 19.07.2024 уклав Договір про надання правової допомоги № CL-0459 з Адвокатським бюро "ІОНІТІ".
Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Верховний Суд неодноразово вказував, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати надмірного формалізму. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, для забезпечення принципу рівності та змагальності, колегія суддів погоджується із поновленням відповідачу строку на подання відзиву на позов та прийняття його до розгляду.
Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.
До того ж, вказане апелянтом порушення не є обов'язковою підставою для скасування судового рішення згідно положень ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/813/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена: 12.03.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук