Справа № 932/1566/25
Провадження № 3/932/574/25
21 лютого 2025 року м. Дніпро
Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Юдіна Н.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла з Дніпровського РУП № 1 ГУНП в Дніпропетровській області про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 400765 від 13.01.2025, за адресою АДРЕСА_1 близько о 19 год 00 хв 13.01.2025 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство щодо падчерки ОСОБА_2 психологічного характеру, а саме виражався нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою, чим викликав занепокоєння за власне життя, здоров'я та безпеку. Так, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.
ОСОБА_2 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила не притягувати ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, оскільки конфлікт між ними мав ознаки побутової справи та не мав у собі ознак психологічного характеру.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправних зволікань) судового захисту.
У поняття «розумний строк» розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08.11.2005 слідує, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Крім того, Європейський суд з прав людини в п. 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження та добросовісно виконувати процесуальні обов'язки (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 та «Трух проти України», заява № 50966/99 від 14.10.2003).
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001 року, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Статтею 277 КУпАП визначені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до яких вказана справа про адміністративне правопорушення, розглядається протягом трьох діб з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Крім того, недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а не понесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.
Отже, суд виконав всі можливі заходи для виклику ОСОБА_1 у судове засідання, враховуючи, що останній не з'явились за судовою повісткою та вимоги ст. 268 КУпАП, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, -
тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до десяти діб.
Таким чином, об'єктивну сторону цього правопорушення складають певні дії (бездіяльність), реальне настання шкідливих наслідків (реальна ймовірність їх настання) та причинний зв'язок між ними.
Запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються.
У той же час, організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» за № 2229-VIII.
Згідно із частинами 2 та 3 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі (або існувала реальна можливість їх настання).
Суд дослідивши протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 400765 від 13.01.2025; письмову заяву ОСОБА_2 ; письмові пояснення ОСОБА_2 ; рапорт співробітників поліції; заяву ОСОБА_2 від 21.02.2025, у якій остання просить суд не притягувати ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, дійшов висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Згідно зі статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку суддя встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності в його вчиненні та інші обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.
На підставі статті 252 КУпАП оцінка доказів при розгляді справ про адміністративні правопорушення ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
З урахування досліджених доказів, позиції потерпілої сторони у справі, суд дійшов висновку, що події які мали місце між ними 13.01.2025 носили характер побутової сварки та не містили у собі ознак психологічного домашнього насильства.
Отже, враховуючи наведені норми процесуального законодавства, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , у зв'язку із відсутністю в його діях складу інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 173-2, 247 КУпАП, суд
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутності в його діях складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Постанову може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Н.М. Юдіна