Справа № 740/6788/23
Провадження № 2/740/31/25
04 березня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Ісаєнко А. М.,
учасники справи:
- позивач ОСОБА_1 ,
- представник позивача - адвокат Середа Д. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
установив:
У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з указаною позовною заявою, в якій просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач більше 14 років, а саме з початку травня 2009 року постійно проживає в квартирі АДРЕСА_1 . У цю квартиру позивача вселила ОСОБА_3 , надала йому ключі від квартири. При цьому між ними орендних правовідносин щодо житла оформлено не було. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент вселення до квартири позивач вважав ОСОБА_3 власницею вказаної квартири. Лише нещодавно він знайшов свідоцтво про право власності на житло, видане 16 червня 1993 року органом приватизації при заводі «Прогрес», відповідно до якого власницею квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , з якою позивач ніколи не був знайомий. З'ясовуючи відомості про власницю квартири, він дізнався, що ОСОБА_2 зникла весною 2007 року, встановленням її місцезнаходження ніхто не займався, оскільки вона проживала одиноко.
Іншого житла для проживання, ніж квартира АДРЕСА_1 , якою позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє вже більше 14 років, він не має. Його зареєстроване місце проживання в м. Щолкіно Автономної Республіки Крим, що на сьогоднішній день окуповане Російською Федерацією.
Отже, відповідачка вже 16 років, а саме з весни 2007 року, в спірній квартирі не проживає, відомості про її місцезнаходження - відсутні. Увесь цей час вона не цікавилася квартирою, не брала участі в оплаті комунальних послуг, не здійснювала поточний та капітальний ремонти, ніяких дій щодо володіння, користування та розпорядження квартирою не вчинила. Натомість позивач навів лад у квартирі, провів поточний ремонт, здійснив заміну виведеної з ладу сантехніки та електропроводки.
Оскільки позивач заволодів чужим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , на вказану квартиру не претендують інші особи, він відкрито, добросовісно, безперервно і тривало, а саме понад 10 років, володіє вказаним нерухомим майном, поводиться з ним як власник, а тому наявні підстави для визнання за ним права власності на вказану квартиру за набувальною давністю.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 жовтня 2023 року вказану позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 14 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12 грудня 2023 року 08-30 год., яке у подальшому відкладено на 11 березня 2024 року 08-30 год.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 березня 2024 року підготовче провадження в справі закрито, справу призначено до судового розгляду на 26 квітня 2024 року 09-00 год., який у подальшому відкладено на 08 серпня 2024 року 14-00 год.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року провадження в справі зупинено до розшуку відповідачки ОСОБА_2 .
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 08 серпня 2024 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 22 листопада 2024 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 20 січня 2025 року 11-00 год., який відкладено на 04 березня 2025 року 14-00 год.
У судовому засіданні позивач підтримав позов з викладених у ньому обставин та просив задовольнити, не заперечував проти заочного розгляду справи. Пояснив, що в 2009 році в квартиру АДРЕСА_1 його вселила ОСОБА_3 , яка в той час працювала на заводі «Прогрес», дала йому ключі та сказала сплачувати комунальні послуги. На момент вселення він вважав ОСОБА_3 власницею вказаної квартири. Він зробив ремонт у квартирі, змінив двері, батареї. Згодом, точного часу не пам'ятає, але в 2019-2020 році він дізнався про власницю квартири - ОСОБА_2 , яку за час проживання в квартирі ніколи не бачив. ОСОБА_3 , яка дала йому ключі від квартири, повідомила, що її власниця ОСОБА_2 пропала безвісти. Дій щодо з'ясування місцезнаходження він ніяких не вживав, оскільки цим займалася поліція, зокрема, приходив дільничний та питав за ОСОБА_2 . Позивач вважав, що оскільки поліція не може знайти людину, то він тим паче цього зробити не зможе. З весни 2009 року він безперервно володіє спірною квартирою, йому невідомо про інших осіб, які претендують на квартиру, ніхто з претензіями до нього не звертався, він сплачує комунальні послуги, хоча квитанції надходять на ім'я ОСОБА_2 , а тому вважає, що наявні підстави для визнання за ним права власності за набувальною давністю на вказану квартиру, оскільки в цій квартирі він тривалий час проживає зі своєю сім'єю - дружиною та 2 дітьми, при цьому одна з дітей народилася в цій квартирі.
Представник позивача - адвокат Середа Д. А. підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач понад 10 років, тобто тривало та безперервно володіє квартирою АДРЕСА_1 , яка має власницю, яка фактично зникла безвісти у 2007 році. Зважаючи на вік ОСОБА_2 , ту обставину, що вона досі перебуває в розшуку, її місцезнаходження до цього часу не встановлено, відсутність інформації про інших осіб, які після зникнення відповідачки претендують на її майно, представник позивача вважав, що наявні підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, оскільки він більше 16 років володіє вищевказаною квартирою неприховано, поводиться з нею, як власник, та таке визнання не порушує права третіх осіб, у тому числі права територіальної громади. Крім того, не заперечував проти заочного розгляду справи.
У судове засідання не з'явилася відповідачка. До суду повернулися поштові конверти із судовими повістками про виклик відповідачки ОСОБА_2 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Відзиву на позову, жодних заяв/клопотань ОСОБА_2 до суду не подала.
З урахуванням положень ст. 128, 223, 280 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача та ухвалити у справі заочне рішення.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 надала показання, що майже з народження проживає в будинку АДРЕСА_2 та пам'ятає ОСОБА_2 з дитинства. Вона проживала одиноко, майже ні з ким не спілкувалася, могла посидіти із сусідами на лавочці, увесь час перебувала вдома, ходила прогулюватися. Десь приблизно у 2007 році вона в один момент зникла, ніхто із сусідів не знав, де вона поділася. Якийсь проміжок часу в її квартирі ніхто не жив, не приходив, тому що в жінки не було рідних, соціальних працівників, які б допомагали ОСОБА_2 , свідок не бачила, поліцію ніколи не викликали. Потім у 2009 році до квартири ОСОБА_2 вселився позивач, згодом до нього приїхала дружина з дочкою, а потім народилася ще одна дочка. Зараз вони сім'єю проживають у вказаній квартирі. ОСОБА_1 ключі від квартири дала тітка ОСОБА_5 (прізвища свідок не пам'ятає). Ця жінка займалася справами будинку, вона дала ключі від квартири позивачу просто пожити там, згодом, у 2020 році вона померла. Позивач у свою чергу зробив у квартирі ремонт, викинув старі речі.
Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні надала показання, що в будинку АДРЕСА_2 вона проживала з 1998 року, але в 2011 чи 2012 році переїхала жити в інше місце, однак її дочка залишилася жити там, тому вона часто навідувала до неї, близько 1-2 разів на тиждень. Особисто вона знала ОСОБА_2 , бачила, як вона прогулюється з іншими сусідами, їй було років за 60. ОСОБА_2 любила ходити по гриби, інколи брала із собою ОСОБА_3 , з якою вона товаришувала. В один момент ОСОБА_2 зникла. ОСОБА_6 не знає, чи звертався хтось із заявою про її зникнення до поліції, чи приходили працівники поліції, також не знає, чи допомагали ОСОБА_2 соціальні працівники. Згодом ОСОБА_3 , яка була старшою в будинку та в якої були ключі від деяких квартир, сказала, що потрібно шукати квартирантів, щоб квартира ОСОБА_2 не пустувала. З ОСОБА_1 свідок познайомилася не відразу, оскільки вже не часто бувала в своїй квартирі у вказаному будинку. Знає, що він почав господарювати в квартирі ОСОБА_2 , змінив сантехніку. Допоки вона проживала в будинку, ніхто з родичів ОСОБА_2 не з'являвся, вона проживала одиноко.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази кожного окремо та в сукупності, керуючись законом і своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності на житло, виданим 16 червня 1993 року Органом приватизації при заводі «Прогрес», квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (а. с. 9).
До позовної заяви додано копію технічного паспорта на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_2 , від 02 червня 1993 року (а. с. 37-39).
Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , ні за ким не зареєстровано (а. с. 63).
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 7).
У відповідь на запит суду про зареєстроване місце проживання відповідачки начальник відділу адміністративно-дозвільних процедур Центру надання адміністративних послуг Ніжинської міської ради Чернігівської області - Градобик В. М. повідомив, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 15).
За повідомленням начальника Ніжинського відділу ДРАЦС у Ніжинському районі Чернігівської області - Світлани Катрухи від 05.12.2023 у відділі відсутній актовий запис про смерть ОСОБА_2 , перевірка актового запису проведена за період з 2005 року по теперішній час (а. с. 62).
Згідно з повідомленням в.о. начальника Відділу державної реєстрації актів цивільного стану в Луганській області - Інни Сєдіної за результатами перевірки за відомостями Державного реєстру актів цивільного стану актового запису про смерть ОСОБА_2 не виявлено (а. с.72).
Відповідно до повідомлення виконуючої обов'язки завідувача Другої ніжинської державної нотаріальної контори - Алли Кравченко від 24.11.2023 № 741/01-16 у Чаплинській державній нотаріальній конторі Каховського району Херсонської області заведена спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; у Третій Сімферопольській державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 (рік народження невідомий) (а. с. 49).
У відповідь на запит суду т.в.о. заступника начальника Ніжинського РУП ГУ НП в Чернігівській області - Богдан Докійчук повідомив, що громадянка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться в державному розшуку, як особа, що зникла безвісти (ЄРДР № 12013260180001560 від 18.12.2013) та з метою встановлення місця знаходження останньої заведено оперативно-розшукову справу № 45/54 від 11.02.2008. Згідно з долученим листом, 18.12.2013 до чергової частини Ніжинського МВ УМВС надійшов рапорт о/у СКР Ніжинського МВ УМВС ОСОБА_7 про внесення до ЄРДР відомостей за фактом безвісного зникнення ОСОБА_2 . Так, 08.06.2007 до Ніжинського МВ УМВС України в Чернігівській області з офіційною заявою звернулася представник Ніжинського міського територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян із заявою від імені директора центру про безвісне зникнення однієї з підопічних вказаної організації, а саме ОСОБА_2 , мешканки АДРЕСА_3 . Зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_2 04 червня 2007 року пішла з дому в невідомому напрямку і до теперішнього часу не повернулась, її місцезнаходження невідоме. Причиною розшуку є те, що особа зникла безвісти, КС № 12013260180001560 від 18.12.2013, ч. 1 ст. 115 КК України, статус - активний (а. с. 93, 94).
Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю ґрунтується на положеннях ст. 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном-протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абз. 2 ч. 3 ст. 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
У постанові від 01.08.2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена, як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження №12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом ч. 1 ст. 344 ЦК України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Відповідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18, позов про визнання права власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала хто є власником. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого не відомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем й у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
При вирішенні спорів про набувальну давність суд має врахувати добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2022 року, справа № 547/200/21).
Набуття особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх передбачених законом умов. При цьому самі лише ознаки відкритості та безперервності користування спірною часткою в будинковолодінні, за відсутності ознаки добросовісності, не є достатніми підставами для набуття права власності на нерухоме майно за правилами статті 344 ЦК України.
Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України с уд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Зокрема, згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності, суд вважає позов недоведеним та необґрунтованим, відсутніми підстави, передбачені ст. 344 ЦК України, для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .
Так, ОСОБА_1 подав позовну заяву про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 , власницею якої є відповідачка ОСОБА_2 .
Таким чином, власниця квартира, право власності за набувальною давністю на яку просить визнати позивач, відома. Доказів про те, що вона відмовилася від своєї квартири, позивачем не надано. Також матеріали справи не містять доказів визнання майна безхазяйною річчю.
Щодо доводів представника позивача на те, що визнання за позивачем права власності на вказану квартиру не буде порушувати права інших осіб, оскільки відповідачка є особою похилого віку та довгий час перебуває у розшуку, слід зазначити таке.
Згідно з відповіддю органу поліції ОСОБА_2 з 2007 року перебуває в розшуку, з метою встановлення її місця знаходження заведено оперативно-розшукову справу, яка до цього часу має статус - активний. Крім того, за фактом зникнення ОСОБА_2 внесено відомості до ЄРДР за № 12013260180001560 від 18.12.2013 за ч. 1 ст. 115 КК України. Місцеперебування відповідачки на час розгляду справи не встановлено. При цьому в матеріалах справи відсутнє рішення суду про визнання ОСОБА_2 безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою, або відповідний актовий запис про її смерть.
Відсутність власника не є рівнозначною його відмові від майна. Оскільки відповідачка у встановленому законом порядку не визнана такою, що втратила своє право власності на належне їй нерухоме майно, квартира фактично продовжує належати їй, незалежно від того, користується вона житлом, чи ні.
При цьому визнання права власності на належне особі майно без її фактичної відмови від права власності порушує її право, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
Посилання позивача та його представника на те, що відповідачка ОСОБА_2 з 2007 року у спірній квартирі не проживає, не цікавиться своєю нерухомістю, участі в оплаті комунальних послуг не бере, ніяких дій щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй квартирою не вчиняє, є безпідставними, оскільки ці обставини не передбачені ст. 344 ЦК України, як підстави для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.
Відповідачка фактично не відмовилася від права власності на спірний об'єкт нерухомого майна, відтак, це виключає можливість набуття позивачем права власності на квартиру за набувальною давністю, а сам по собі факт користування ним указаною квартирою не є підставою для виникнення у нього права власності за набувальною давністю.
Неможливість встановити місце проживання та перебування відповідачки не є підставою для припинення у неї права власності на спірну квартиру та набуття такого права позивачем на підставі ст. 344 ЦК України.
Крім того, при вселенні у квартиру (зі згоди ОСОБА_3 , яку позивач на момент вселення вважав власницею квартири) позивач достовірно знав, що вказана квартира, право власності на яку за набувальною давністю він просить визнати, йому не належить, як і розумів підстави свого вселення - як квартирант, про що зазначив сам позивач і свідки в судовому засіданні.
Разом з цим сумнівною є версія позивача про те, що він лише нещодавно дізнався про те, що квартира належить не ОСОБА_8 , яка його туди вселила, а ОСОБА_2 , адже, як пояснив у судовому засіданні сам позивач, квитанції на оплату житлово-комунальних послуг надходили, як раніше, так і до цього часу, на ім'я ОСОБА_2 , що вкотре вказує на відсутність такої складової щодо набувальної давності, як добросовісність.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст. 344 ЦК України, для визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.
З урахуванням вищевказаного суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача та відсутність підстав для задоволення позову, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 128, 223, 263-265, 268, 272, 273, 280, 283, 284 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено без змін за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І. М. Шевченко