Справа № 578/53/25
провадження №2-а/578/5/25
11 березня 2025 року селище Краснопілля
Краснопільський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Г.В., позивача ОСОБА_1 , представників першого відповідача Каракуц М.Ю., Грищенко В.Л., другого відповідача Тємєшова Р.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження справу
за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
до відповідачів: 1) Головного управління Національної поліції в Сумській області, вул. Герасима Кондратьєва, 23, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 40108777
2) Інспектора СРПП Відділення поліції №2 (с. Краснопілля) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області сержанта поліції Тємєшова Руслана Сергійовича, місце служби: вул. Мезенівська. 8, с-ще Краснопілля Сумського району Сумської області, 42400
про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
установив:
17 січня 2025 року до Краснопільського районного суду Сумської області надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, інспектора СРПП Відділення поліції №2 (с. Краснопілля) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області сержанта поліції Тємєшова Руслана Сергійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якому позивач просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 3847525 від 13.01.2025, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за частиною першою статті 122 КУпАП та закрити провадження у справі; вирішити питання судових витрат.
Позов обґрунтований тим, що, на думку позивача, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм чинного законодавства, інспектор не повно з'ясував усі фактичні обставини, не врахував, що позивач здійснив зупинку транспортного засобу поза межами дії дорожнього знаку «Зупинка заборонена», більш того позивач є особою з інвалідністю, а тому мав право зупинитись хоч би і у зоні дії знаку, що потягло за собою необґрунтоване стягнення як вид покарання за адміністративне правопорушення, тому вважає що постанова не відповідає фактичним обставинам справи є незаконною та необґрунтованою.
Ухвалою Краснопільського районного суду Сумської області від 20.01.2025 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи по суті призначено на 27.01.2025, у подальшому розгляд справи відкладався та у судовому засіданні оголошувались перерви до 20.02.2025, 03.03.2025, 11.03.2025.
Позивач у судове засідання прибув, позов підтримав та просив суд його задовольнити з підстав, наведених у позові, наголошував, що здійснив зупинку поза межами дії дорожнього знаку, який забороняє зупинку, більш того, він надавав поліцейському пенсійне посвідчення на підтвердження того, що він є особою з інвалідністю другої групи, а тому дія знаку про заборону зупинки на нього не розповсюджується.
Перший відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на правомірність оскаржуваної постанови.
Другий відповідач відзиву на позов не подав, однак у судовому засіданні проти позову також заперечував, оскільки, на його думку, оскаржувана постанова є законною та винесена з дотриманням вимог законодавства.
Враховуючи, що у судовому засіданні, яке відбулось 03.03.2025, було встановлено, що позивачем на підтвердження того факту, що зона дії знаку 3.34 закінчилась за перехрестям вулиці Сумської та провулку Дорожнього, надана власноруч складена схема вулиць у с. Краснопіллі, а другий відповідач вважав, що дія знаку не закінчена, оскільки у місці зупинки транспортного засобу під керуванням позивача відсутні будь-які провулки, а є лише виїзд з прилеглої території, суд зобов'язав другого відповідача надати докази на підтвердження розташування вулиць у населеному пункті Краснопілля, зокрема у зоні зупинки позивача.
Дана вимога суду другим відповідачем не виконана, у судове засідання, яке відбулось 11.03.2025, другий відповідач не прибув, про причини неявки не повідомляв.
Враховуючи зазначені обставини суд розглядає справу за наявними у ній матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, надані учасниками на підтвердження їх вимог і заперечень, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 13.01.2025 о 10:30 год інспектором ВП № 2 (с. Краснопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області сержантом поліції Тємєшовим Р.М. винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії ЕНА №3847525, якою до позивача - ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення - штраф у розмірі 340 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.
Відповідно до наявної у матеріалах справи копії постанови серії ЕНА №3847525, 13.01.2025 о 10:24 год у с-щі Краснопілля по вул. Сумській водій, керуючи автомобілем ВАЗ 21043, д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив зупинку на території дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», чим порушив пункту 8.4.в Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за частиною першою статті 122 КУпАП, внаслідок чого на останнього було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн.
Позивач не погодився з діями працівника поліції, скористався своїм правом на судовий захист та оскаржив до суду винесену відносно нього постанову поліцейського про накладення адміністративного стягнення.
При вирішенні справи суд застосовує норми права, передбачені Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про дорожній рух», Законом України «Про національну поліцію», Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 тощо.
У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16-а (2-а/337/154/2016), постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень. В контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Приписами статті 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
Приписами статей 9 і 10 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до статей 1, 13 Закону України «Про Національну поліцію», поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
Згідно з пунктом 11 частини першої статті 23, пунктом 1 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
Відповідно до приписів частини першої статті 122 КУпАП відповідальність за зазначеною статтею настає у разі перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Як зазначалось вище, у пункті 1.9 ПДР встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до підпункту в) пункту 8.4 Правил дорожнього руху однією з груп дорожніх знаків є заборонні знаки, які запроваджують або скасовують певні обмеження в русі та перелік яких наведений у додатку № 1 до ПДР.
Відповідно до пункту 3 (заборонні знаки) розділу 33 (дорожні знаки) ПРД знак 3.34 «Зупинку заборонено» означає, що забороняються зупинка і стоянка транспортних засобів, крім таксі, що здійснює посадку або висадку пасажирів (розвантаження чи завантаження вантажу).
Пунктом 1.10 ПДР визначено, що зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо).
Зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі (пункт 15.1 ПДР).
Згідно з положеннями пункту 3 розділу 33 Правил дорожнього руху:
- дія знаку 3.34 не поширюється на транспортні засоби, що рухаються за встановленими маршрутами;
- дія знаку 3.34 не поширюється за наявності під ним таблички 7.18 на водіїв з інвалідністю, які керують мотоколяскою або автомобілем, позначеними розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю», на водіїв, які перевозять пасажирів з інвалідністю, за умови наявності документів, що підтверджують інвалідність пасажирів (крім пасажирів з явними ознаками інвалідності);
- дія знаку 3.34 не поширюється на таксі з увімкненим таксометром;
- зона дії знаку 3.34 - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету;
- дія знаку 3.34 поширюється на той бік дороги, на якому він встановлений;
- зона дії знаку 3.34 може бути зменшена табличкою 7.2.2 на початку зони дії, а також установленням у кінці їх зони дії дублюючих знаків 3.34-3.37 з табличкою 7.2.3;
- знак 3.34 може застосовуватися разом з розміткою 1.4, знак 3.35 - з розміткою 1.10.1, 1.10.2, при цьому зона їх дії визначається за протяжністю лінії розмітки.
Так незаконність винесеної відносно нього постанови позивач обґрунтовує тим, що він є особою з інвалідністю та на підтвердження цього пред'явив працівникам поліції пенсійне посвідчення, у якому наявна відповідна відмітка, а також тим, що він здійснив зупинку транспортного засобу поза межами дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», оскільки його дія закінчилась на перехресті вул. Сумської та провулку Дорожнього.
За змістом пункту 1.10 Правил дорожнього руху перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території; прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
На підтвердження викладених у позові обставин позивачем надані фотознімки та складена власноруч схема дії знаку 3.34, а також копія пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 22.11.2023.
На підтвердження заперечень проти позову першим відповідачем поданий відеозапис події, що мала місце 13.01.2025 по вул. Сумській у с. Краснопіллі Сумського району Сумської області.
Також у ході розгляду справи суд зобов'язував другого відповідача надати докази на підтвердження того, чи поширювалась дія знаку 3.34 «Зупинку заборонено» у місці зупинки транспортного засобу під керуванням позивача, однак дана вимога суду не виконана.
Щодо доводів позивача, що він має інвалідність другої групи, а тому дія заборонних знаків на нього не розповсюджується, суд зазначає наступне.
Згідно вимог розділів 33 та 34 Правил дорожнього руху місця для осіб з інвалідністю позначаються дорожніми знаками 5.42.1 або 5.42.2, якими позначаються місця для паркування із табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», а також дорожньою розміткою 1.35, що безпосередньо позначає місце для паркування індивідуального транспорту осіб з інвалідністю та транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю.
У випадку розміщення транспортних засобів поза межами місць, призначених для водіїв, які належать до категорії осіб з інвалідністю або осіб, що їх перевозять - паркування здійснюється на загальних підставах.
Як вказано вище, дію дорожнього знаку 3.34 «Зупинку заборонено» може бути обмежено шляхом встановлення разом із цим знаком табличок 7.2.2 та 7.2.3, а також 7.18 «Крім осіб з інвалідністю» - для зазначення, що дія знаку 3.34 не поширюється на осіб з інвалідністю.
З матеріалів справи, зокрема з наданих самим же позивачем фотознімків, а також із дослідженого відеозапису вбачається, що дорожній знак 3.34 встановлений без таблички «Крім осіб з інвалідністю», а також за межами майданчика для платного паркування, отже у зоні дії такого знаку зупинка є забороненою, незважаючи на наявність статусу у водія особи з інвалідністю.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі «O'Halloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Тобто водій при керуванні автомобілем зобов'язаний, в першу чергу, дотримуватись вимог ПДР, а тому суд критично оцінює посилання позивача на те, що він є особою з інвалідністю, а тому цілком правомірно може здійснювати зупинку транспортного засобу у межах дії дорожнього знаку 3.34.
Щодо меж дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено», розташованого по вул. Сумській у с. Краснопіллі Сумського району Сумської області, суд зазначає наступне.
Як наполягав у ході розгляду справи позивач, дія вказаного вище заборонного знаку закінчилась перехрестям вулиці Сумської та провулку Дорожнього.
За результатом дослідження наявного у матеріалах справи відеозапису судом встановлено, що у місці зупинки транспортного засобу під керуванням позивача окрім стоянки перед закладом громадського харчування, позаду наявна проїзна дорога, з чого можна зробити висновок, що з вулиці Сумської дійсно міг бути заїзд до провулку Дорожнього, як на цьому наполягав позивач.
Судом з метою усунення будь-яких сумнівів у достовірності позицій сторін, з огляду на те, що другий відповідач заперечував наявність будь яких перехресть у місці зупинки позивача, другого відповідача було зобов'язано подати докази, які б підтверджували правомірність його позиції, тим більш що норми КАСУ прямо передбачають обов'язок саме відповідача доводити правомірність прийнятого ним рішення в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Однак дана вимога суду не виконана, доказів відсутності перехресть у місці зупинки позивача матеріали справи не містять.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є, зокрема, наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Як зазначено вище, стаття 72 КАС України визначає поняття доказів та джерела доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів.
Відповідно статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно частини третьої статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци 1-3 пункту 4 рішення ВП КСУ у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26.02.2019 № 1-р/2019.
Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (пункт 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на пункт 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.10.2010 № 23-рп/2010 зазначив (пункт 4), що Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
З урахуванням наведеного при вирішенні даної справи суд виходить з принципу презумпції невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки відповідачами не доведено того факту, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за результатом встановлення всіх фактичних обставин справи з дотриманням встановленої процедури розгляду справ про адміністративні правопорушення.
У ході розгляду даної справи відповідачами також не доведено безпідставності тверджень позивача в частині того, що він здійснив зупинку транспортного засобу поза межами дії знаку 3.34 «Зупинку заборонено».
За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачами не доведено правомірність і законність постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, тому оскаржувану постанову слід скасувати як таку, що винесена внаслідок вчинення неправомірних дій.
Згідно із частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи те, що обставини, вказані у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення (зупинка транспортного засобу на перехресті) не підтверджені наявними у матеріалах справи доказами, суд вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.
Щодо відшкодування позивачу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 139 КАС України враховуючи, що позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 605,60 грн слід компенсувати за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72, 77, 139, 241-246, 262, 286, 295, 297 КАС України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , до відповідачів: 1) Головного управління Національної поліції в Сумській області, 2) Інспектора СРПП Відділення поліції №2 (с. Краснопілля) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області сержанта поліції Тємєшова Руслана Сергійовича, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задовольнити.
Скасувати постанову інспектора СРПП ВП № 2 (с. Краснопілля) Сумського РУП ГУНП в Сумській області сержанта поліції Тємєшова Руслана Сергійовича серії ЕНА № 3847525 від 13.01.2025, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу у розмірі 340 грн за частиною першою статті 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Судові витрати, які складаються з судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.) компенсувати за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів (частина четверта статті 286 КАСУ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 13.03.2025.
Суддя Ю.О. Зеря