Справа №293/261/25
Провадження № 3/293/150/2025
12 березня 2025 рокуселище Черняхів
Черняхівський районний суд Житомирської області у складі судді Лось Л.В.,
розглянув адміністративні матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець,
за ч.2 ст. 173-2 КУпАП
11.03.2025 до Черняхівського районного суду Житомирської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №037036 від 05.03.2025 відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ №037036 від 05.03.2025 , так 22.02.2025 о 20 год 30 хв гр. ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ображав словами нецензурної лайки колишню дружину ОСОБА_2 шарпав за одяг, погрожував фізичною розправою чим вчинив по відношенню до неї психологічне домашнє насильство, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.2 ст. 173-2 КУпАП.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду був повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується довідкою про доставку смс-повідомлення про виклик до суду (а.с. 11).
Вирішуючи питання про розгляд справи без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд керується ч.1 ст.268 КУпАП, яка вказує на те, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Така позиція повністю відповідає усталеній практиці ЄСПЛ, яку відповідно до ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ як джерело права. Так, у рішенні ЕСПЛ у справі "Пономарев проти України" Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», в силу вимог ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.
Отже, з метою дотримання розумних строків розгляду справи та, з урахуванням вищенаведеного, суд уважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі ОСОБА_1 у зв'язку з чим розглядає справу у його відсутності на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 згідно вищезазначеного протоколу, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом.
За приписами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинене правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речовими доказами тощо.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Частиною ч. 1 ст. 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Диспозиція ч. 2 ст. 173-2 КУпАП передбачає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, діяння, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Стаття 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає, що особою, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі; дитина, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає, що психологічне насильство є формою домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суд враховує, що норми ст. 269 КУпАП, яка визначає правовий статус потерпілого, приведено у відповідність до приписів Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству та Закону України Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в частині автоматичного набуття дитиною статусу потерпілого, якщо адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173-2 КУпАП, було вчинено у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, така особа також визнається потерпілим, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, і на неї поширюються права потерпілого, крім права на відшкодування майнової шкоди.
КПК України визначає поняття: малолітня особа - дитина до досягнення нею чотирнадцяти років; та неповнолітня особа - малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що потерпіла значиться ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка станом на час розгляду справи має повних 36 років.
Разом з тим, в ході розгляду даної адміністративної справи встановлено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких допустимих та належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчинив дії, які йому інкримінуються в протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД №037036 за ч.2 ст. 173-2 КУпАП тобто вчинення домашнього насильства відносно малолітньої чи неповнолітньої особи (потерпілої).
Відповідно до ст. 256 КУпАП протокол є єдиним документом, у якому зазначається суть правопорушення, тобто це є фактично те обвинувачення, яке висунуто особі від імені держави відповідними посадовими особами. Під час розгляду справи суддею у межах порушеного провадження надається правова оцінка діянню на предмет його протиправності. Водночас норми КУпАП не передбачають самостійної перекваліфікації судом дій за вчинене адміністративне правопорушення.
Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 органом поліції у порушення вимог ст. 255 КУпАП не зібрано належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
За таких обставин суть правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст.173-2 КУпАП України є сумнівною та не доведеною, що є не прийнятним, оскільки, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівів, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Рішення суду в справі про адміністративне правопорушення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 3 ст.62 Конституції України визначено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Суд не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У справі "Карелін проти Росії" ("Karelin v. Russia",заява N 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ висвітлив ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, на думку ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі "Тейксейра де Кастор проти Португалії" від 09.06.98, п. 54 рішення у справі "Шабельник проти України" від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
З огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, суд робить висновок про те, що в діях ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст. 173-2КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись п. 1 ст. 247, ст. ст. 276-280, 283-285 КУпАП, суд
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках передбачених ч. 5 ст. 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області.
Суддя Людмила ЛОСЬ