Справа № 515/1102/24
Провадження № 2-о/513/9/25
Саратський районний суд Одеської області
12 березня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді В.С. Миргород,
при секретарі судового засідання І.О. Аркуші,
за участю заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду в смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, заінтересована особа: Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту родинних відносин та факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суд -
10 липня 2024 року заявник ОСОБА_1 через свого представника адвоката Давиденка К.В. звернулася до суду зі заявою про встановлення факту родинних відносин та факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа: Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, яку обґрунтувала таким.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 49 років померла її матір ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,84 га, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами с. Кочкувате), належну спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ОД 3 080242, виданого Кочкувацькою сільською Радою народних депутатів 27 грудня 2002 року. Заявник, як спадкоємець за законом першої черги, звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області з заявою про прийняття спадщини та їй було відмовлено, у зв'язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини та ненадання доказів на підтвердження факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Заявник зазначає, що з 2008 року через хворобу матері вона забрала її проживати до свого будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де вона проживати до дня смерті. Крім того, заявником було виявлено факт непідтвердження родинних відносин між нею та матір'ю через відсутність доказів на підтвердження зміни прізвища матері з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , оскільки зазначений шлюб зареєстрований на території Російської Федерації та через розрив дипломатичних відносин заявник не має можливості отримати його дублікат. Вказані обставини можуть підтвердити у судовому засіданні і свідки. Метою звернення до суду з даною заявою, заявник визначила встановлення факту родинних відносин та постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для подальшого оформлення прав на спадкове майно в нотаріальному порядку.
Розпорядженням в.о. голови Татарбунарського районного суду Одеської області О.А. Дем'янової від 10 липня 2024 року вказану цивільну справу передано для розгляду Саратському районному суду Одеської області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 серпня 2024 року справу передано у провадження судді Миргород В.С.
Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 29 серпня 2024 року провадження у справі було відкрито в порядку окремого провадження та призначено судове засідання.
У судовому засіданні заявник на задоволенні заяви наполягала з підстав зазначених у ній.
Представник заявника в судове засідання не з'явився, причину неявки суду не повідомив, клопотання про відкладення розглядом справи суду не направив.
Представник заінтересованої особи до суду не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення судового повідомлення на електронну адресу, направив до суду відзив на заяву у якій просив справу розглянути без участі їх представника та прийняти рішення відповідно до принципів цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відповідності до ч.3 ст.211, ст.223 ЦПК України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності учасника справи, належним чином повідомленого про день, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши учасників справи, які з'явились, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до такого висновку.
Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до п.п. 3,4 ст. 5 ст. 12 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.
Відносно надання суду будь-яких інших доказів сторони до суду заяв та клопотань не надавали.
З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі тих доказів, які є у матеріалах справи і вважає, що їх достатньо для розгляду цієї справи по суті.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що «[…] у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за № 7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 760/5425/17 (провадження № 61-18392св19) вказано, що «справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 11 березня 2010 року Виконавчим комітетом Дивізійської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Дивізія Татарбунарського району Одеської області у віці 49 років померла ОСОБА_2 , актовий запис про смерть № 8.
Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 7,84 га, в межах території Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами с. Кочкувате), належну спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІV-ОД 3 080242, виданого Кочкувацькою сільською Радою народних депутатів 27 грудня 2002 року на підставі рішення від 26 березня 2002 року №132.
Заявник як спадкоємець першої черги за законом 08 липня 2024 року звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Монастирліу О.П. з заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З відповіді приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області О.Монастирліу спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 не заводилась у зв'язку з пропуском ОСОБА_1 строку для прийняття спадщини та не надання документів, про спільне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Однак, заявником виявлено факт непідтвердження родинних відносин між нею та матір'ю через відсутність доказів на підтвердження зміни прізвища матері з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , оскільки зазначений шлюб зареєстрований на території Російської Федерації та через розрив дипломатичних відносин заявник не має можливості отримати його дублікат.
Так, згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23 жовтня 1981 року на підставі актового запису № 24 Рибальською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Кочкувате Татарбунарського району Одеської області народилася « ОСОБА_5 », відомості про батьків: « ОСОБА_6 , ОСОБА_7 » (мовою оригіналу документа). На підтвердження зміни прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_8 заявником надано копію свідоцтва про одруження з гр. ОСОБА_9 серії НОМЕР_3 , виданого 17 грудня 1997 року Дивізійською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, актовий запис № 18.
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 31 березня 1961 року на підставі актового запису № 9 Рибальською сільською радою Татарбунарського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Кочкувате Татарбунарського району Одеської області народилася « ОСОБА_7 », відомості про батьків: « ОСОБА_10 , ОСОБА_11 » (мовою оригіналу документа).
З показів в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вбачається, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 мала дошлюбне прізвище « ОСОБА_14 », таке дошлюбне прізвище має і заявниця у справі. Шлюб вона укладала в Свердловській області Росії. Подружне життя у неї не склалось, чоловік вигнав її та вона приїхала назад в село, без свідоцтва про шлюб. Приїхала до своєї матері, бабусі заявниці, а коли та померла, вона перейшла проживати до свої дочки ОСОБА_1 , де проживала до своєї смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» (із змінами, внесених згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25 травня 1998 року), суд може встановлювати факти, що мають юридичне значення.
До справ окремого провадження не застосовується вимоги процесуального закону щодо змагальності процесу та меж судового розгляду справи, не діє право на укладення мирової угоди, справа не передається на розгляд третейського суду. Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.
У п. 2, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.
Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії.
Документально підтвердити родинні відносини між заявником та спадкодавцем, як між донькою та батьком, неможливо.
Встановлення факту для заявника має юридичне значення, оскільки з нею пов'язане оформлення особистих, майнових прав, а саме отримання свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.
Щодо заявлених вимог про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то суд зазначає про наступне.
08 липня 2024 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Монастирліу О.П. заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини, встановленого ст.1270 ЦК України, та ненадання доказів на підтвердження факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
На підставі ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов'язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-844/2008 (провадження № 61-1424св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 145/1480/14-ц (провадження № 61-4170св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 127/1149/17-ц (провадження № 61-21375св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-10720вс18).
Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Відповідно до ч.ч.1,6 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. При цьому місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до п.210 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністра Юстиції України №20/5 від 03 березня 2004 року (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (п.2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013).
Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов'язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщину у такому випадку в залежність від факту спільного постійного проживання вказаних осіб.
Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Таким чином, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17.
Статтею 3 цього Закону визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.
Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав разом із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем. (Правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17).
У разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію свого місця проживання (якщо спадкоємець знявся з реєстрації за попереднім місцем проживання та не звернувся до органу реєстрації після прибуття до нового місця проживання) доказом постійного проживання із спадкодавцем є довідка ЖЕО (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 185/8005/16-ц).
З аналізу наведених норм можна дійти висновку про те, що законодавець не пов'язує місце відкриття спадщини з місцем реєстрації спадкодавця, а відповідно до статті 1221 ЦК України ототожнює його з останнім місцем проживання останнього, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.п.2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відповідно до п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.
Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.
Згідно з частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).
Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Як вбачається з довідки Дивізійської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 12 лютого 2024 року вих. №135/02-32, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 2008 року по день своєї смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала без реєстрації в АДРЕСА_1 . Разом із нею за вказаною адресою проживали: донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; зять ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; онук ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; онук ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ; онука ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
З показів в судовому засіданні свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 вбачається, що ОСОБА_1 з 2008 року проживала разом зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 до часу смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_2 , доглядала за нею та проводила поховання. .
Наведене вище підтверджує той факт, що заявник проживала зі своєю матір'ю ОСОБА_18 на момент її смерті, за місцем її проживання за адресою: АДРЕСА_1 , однак, факт такого проживання може бути встановлений виключно у судовому порядку.
Обставини проживання заявника разом із спадкодавцем підтверджуються вищенаведеними належними та допустимими доказам, а саме показаннями свідків та письмовими доказами.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заявник постійно проживала зі спадкодавцем на момент її смерті за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювала за нею догляд та у подальшому поховання.
Оскільки заявник, як спадкоємець за законом проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини в одному помешканні та протягом шести місяців із часу відкриття спадщини не заявила про свою відмову від спадщини, то вона вважається такою, що прийняла спадщину.
Встановлення зазначеного факту має для заявника юридичне значення, оскільки його встановлення необхідно для прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті матері ОСОБА_2 .
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи обґрунтування заявлених вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження, суд вважає, що заява є такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.12,13,77,81,259,263-265,268 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Дивізійська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про встановлення факту родинних відносин та факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт родинних відносин, яким визнати, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Дивізія Татарбунарського району Одеської області, є матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженки с. Кочкувате Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_5 .
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженки с. Кочкувате Татарбунарського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_5 , на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено 13.03.2025 року.
Суддя В. С. Миргород