іменем України
12.03.2025
Справа № 331/2929/24
Провадження № 2/331/217/2025
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі судді Фісун Н.В., за участю секретаря судового засідання Коростельової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав,-
Позивач, через представника адвоката Савелову Ю.М., звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав, в якому вказує, що 20.01.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який був зареєстрований Ленінським відділом реєстрації актів громадянського стану Запорізького міського управлінні юстиції, актовий запис №11. Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.02.2012 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Після розірвання шлюбу спільна дитина залишилася проживати разом і матір'ю. На сьогодні донька проживає з Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов'язків відразу після народження доньки та ухиляється від виконання батьківських обов'язків дотепер, тобто вже 13,5 років, а Позивач самостійно виховує та матеріально забезпечує доньку. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2010 року стягнуто із Відповідача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини усіх видів доході щомісячно з 29.09.2010 року і до досягнення дитиною повноліття. Після фактичного припинення шлюбних відносин та спільного сумісного проживання Позивача та Відповідача, останній повністю втратив інтерес до життя до здоров'я своєї дитини. Позивач самостійно здійснювала та здійснює догляд за своєю дитиною, влаштувала спільну дитину в дошкільний навчальний заклад «Софія», який ОСОБА_3 відвідувала з вересня 2012 року по серпень 2015 року. Позивач влаштувала дитину на навчання до Ірпінської спеціалізованої заальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів художнього профілю № 1 ім. А.С. Макаренка Ірпінської міської ради Київської області. Відповідно до наданої характеристики із вищевказаного навчального закладу, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідувала заклад освіти з вересня 2017 року. ОСОБА_2 , жодного разу не був присутнім у закладі освіти та не приймав участі у шкільному житті учениці. З вересня 2018 року, ОСОБА_3 була переведена за станом здоров'я на індивідуальну форму навчання. Вчитель початкових класів, яка проводила уроки вдома, тата учениці жодного разу не бачила і він не цікавився навчанням ОСОБА_3 .Відповідно до довідки навчального закладу № 01-27/93 від 16.04.2024 року, за період навчання ОСОБА_3 в закладі освіти (з 15.07.2022 року) батько дитини ОСОБА_2 , до освітнього закладу не звертався, з учителям не спілкувався, батьківські збори не відвідував.Натомість мати ОСОБА_1 приділяє велику увагу вихованню дитини, цікавиться життям та навчанням доньки, матеріально забезпечує Варвару всім необхідним для організації освітнього процесу. На підтвердження того, що батько дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_2 систематично та грубо не виконує жодних батьківських обов'язків, не лише щодо її утримання, освіти, виховання, а й навіть самого головного для людини - здоров'я, надають до суду відповідь КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» №3- 0013 від 12.02.2018 року, довідки від КПК «Ірпінський міський центр первинної медико- санітарної допомоги» Ірпінської міської ради від 23.04.2019 року № 44 та довідки від КІ1К «Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ірпінської міської ради від 09.04.2024 року № 1, відповідно до яких здоров'ям доньки ОСОБА_3 займається ОСОБА_1 , Батько дитини ОСОБА_2 при огляді дитини вдома та на педіатричних прийомах присутній не був.Для розвитку здібностей та покращення фізичного здоров'я дитини, ОСОБА_3 відвідувала госрозрахункову секцію зі спортивної гімнастики у 2016-2017 навчальному році при Запорізькому колегіумі «Блінт». Сурповоджувала ОСОБА_3 на заняття та сплачувала освітні послуги - ОСОБА_1 . Згідно до довідки № 1 від 25.04.224 року громадської організації «Благодім» - ОСОБА_3 активно відвідувала благодійні заходи, була у супроводі лише своєї мами ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , батько жодного разу не був присутнім на заходах, не чули щоб останній цікавився правами своєї дитини та не приймав участі в житті дитини.Відповідач лише одного разу бачив дитину за 13 років її життя. Відповідно до довідки-характеристики від ВП № 2 Бучанського РУП, ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, спиртними напоями не зловживає, наркотичні засоби не вживає. Порушень громадського порядку не допускає. Стосунки з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя не підтримує. Позивач по справі працевлаштована та має стабільний заробіток, який дозволяє їй утримувати свою доньку всім необхідним, з 22 квітня 2024 року працює на посаді продавця-консультанта. 23 квітня 2024 р. ОСОБА_3 пройшла психологічне обстеження у дитячого психолога ОСОБА_4 , результати огляду: позитивна прив'язаність ОСОБА_5 до матері, відповідно до отриманої інформації під час бесіди, батько з нею ніколи не проживав, не приймав участі її вихованні, подарунки не дарував, зі святами та навіть з її днем народження не вітав. Розмова на тему батька емоційно розхитують та призводить до нересурсного стану. Рекомендовано проживання дитини з мамою та відсутність спілкування з батьком. Раптова поява батька у житті дитини може призвести до психологічного травмування дитини. Відповідно до витягу із системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» ОСОБА_1 не знятої чи погашеної судимості не має. Прохає суд, Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14.05.2024 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.
Відзив від відповідача на позов до суду не надійшов.
25.09.2024 року Ухвалою Жовтневого районного суду м.Запоріжжя закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду.
Представник позивача, адвокат Савелова Ю.М. у судовому засіданні підтримала позовну заяву, прохала суд задовольнити її у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, з позовними вимогами погоджується у повному обсязі.
Представник органу опіки та піклування виконкому Ірпінської міської ради до судового засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та прийняти рішення з урахуванням наданого висновку.
Суд, заслухавши представника позивача, думку дитини, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних обставин.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 7 вересня 2010 року батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 /а.с.20/.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02.02.2012 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано/а.с.22/.
Після розірвання шлюбу спільна дитина залишилася проживати разом і матір'ю. На сьогодні донька проживає з Позивачем за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади/а.с.21/.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.11.2010 року стягнуто із Відповідача аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі частини усіх видів доходів щомісячно з 29.09.2010 року і до досягнення дитиною повноліття/а.с.23/.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 31.05.2018 рік становила 3026,91 /а.с.90-92/., станом на 7.05.2024 року становить 160 895,51 грн./а.с.88-89/.
Відповідно до характеристики Ірпінської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів художнього профілю № 1 ім. А.С. Макаренка Ірпінської міської ради Київської області ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідувала заклад освіти з вересня 2017 року. ОСОБА_2 , жодного разу не був присутнім у закладі освіти та не приймав участі у шкільному житті учениці. З вересня 2018 року, ОСОБА_3 була переведена за станом здоров'я на індивідуальну форму навчання. Вчитель початкових класів, яка проводила уроки вдома, тата учениці жодного разу не бачила і він не цікавився навчанням ОСОБА_3 /а.с.26зв./
Відповідно до довідки навчального закладу № 01-27/93 від 16.04.2024 року, за період навчання ОСОБА_3 в закладі освіти (з 15.07.2022 року) батько дитини ОСОБА_2 , до освітнього закладу не звертався, з учителям не спілкувався, батьківські збори не відвідував. Натомість мати ОСОБА_1 приділяє велику увагу вихованню дитини, цікавиться життям та навчанням доньки, матеріально забезпечує Варвару всім необхідним для організації освітнього процесу/а.с.29/.
Згідно відповіді КЗ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» № 3- 0013 від 12.02.2018 року, довідки від КПК «Ірпінський міський центр первинної медико- санітарної допомоги» Ірпінської міської ради від 23.04.2019 року № 44 та довідки від КПК «Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ірпінської міської ради від 09.04.2024 року № 1, відповідно до яких здоров'ям доньки ОСОБА_3 займається ОСОБА_1 Батько дитини ОСОБА_2 при огляді дитини вдома та на педіатричних прийомах присутній не був/а.с.33/.
Відповідно до відповіді від 15.02.2018 року департаменту освіти і науки територіального відділу освіти Дніпровського району Запорізького колегіуму «Елінт» ОСОБА_3 відвідувала госрозрахункову секцію зі спортивної гімнастики у 2016-2017 навчальному році при Запорізькому колегіумі «Елінт». Супроводжувала ОСОБА_3 на заняття та сплачувала освітні послуги - ОСОБА_1 . Батько дівчинки жодного разу не був у колегіумі/а.с.36/.
Згідно до довідки № 1 від 25.04.224 року громадської організації «Благодім» - ОСОБА_3 активно відвідувала благодійні заходи, була у супроводі лише своєї мами ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , батько жодного разу не був присутнім на заходах, не чули щоб останній цікавився справами своєї дитини та не приймав участі в житті дитини /а.с.37/.
Відповідно до довідки-характеристики від ВП № 2 Бучанського РУП, ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, спиртними напоями не зловживає, наркотичні засоби не вживає. Порушень громадського порядку не допускає. Стосунки з особами, які ведуть антигромадський спосіб життя не підтримує, участь у громадському житті міста не приймає/а.с.57/.
Позивачка по справі працевлаштована та має стабільний заробіток , з 22 квітня 2024 року працює на посаді продавця-консультанта/а.с.58-62/.
Згідно свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2 ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_6 24.08.2024 року/а.с.137/.
До матеріалів справи представник позивача долучила позитивну характеристику на ОСОБА_6 /а.с.138-139/.
Відповідно до витягу із системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» ОСОБА_1 не знятої чи погашеної судимості не має/а.с.63/.
Судом встановлено, що 23 квітня 2024 р. ОСОБА_3 пройшла психологічне обстеження у дитячого психолога ОСОБА_4 . Відповідно до результатів психологічного обстеження встановлено позитивну прив'язаність ОСОБА_5 до матері, відповідно до отриманої інформації під час бесіди, батько з нею ніколи не проживав, не приймав участі її вихованні, подарунки не дарував, зі святами та навіть з її днем народження не вітав. Розмова на тему батька емоційно розхитують та призводить до нересурсного стану. У дитини відсутня ворожість та образи до інших осіб чоловічої статі , окрім її батька. Рекомендовано проживання дитини з мамою та відсутність спілкування з батьком. Раптова поява батька у житті дитини може призвести до психологічного травмування дитини./а.с.44-49/.
Відповідно до Рішення про затвердження висновку органу опіки та піклування від 30.07.2024 року №83/3 доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 /а.с.106-109/.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
У судовому засіданні дитина не заперечувала проти позбавлення батьківських прав батька, суду пояснила, що останній раз бачила тата у 2 роки, після того він з нею не спілкується взагалі, не допомагає матеріально, жодного телефонного дзвінка від нього не було, не вітає з днем народженнями, святами, не цікавиться її життям.
Крім того, матеріали справи містять заяву ОСОБА_2 від 27.06.2024, в якій він погоджується з викладом фактичних обставин, на які посилається позивач у своїй позовній заяві про позбавлення його батьківських прав щодо ОСОБА_3 . Виконувати батьківські вимоги до дочки немає змоги та бажання. У судові засідання з розгляду цього позову він не з'являється, просить позов задовольнити, так як вважає обґрунтованим.
При цьому, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові ВС від 29.11.2023 у справі № 607/15704/22, відповідно до якого суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).
Оцінивши вищезазначені докази у сукупності з іншими доказами у справі, суд, доходить переконання, що позбавлення батьківських прав відповідача відповідає інтересам неповнолітньої дитини, так як батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків: тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її розвиток, він взагалі не спілкується з донькою; не надає їй доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє жодного інтересу до внутрішнього світу і виховання доньки, підтвердженням чого є відсутність бажання неповнолітньої ОСОБА_5 говорити про батька, якого вона бачила останній раз у два роки.
Оскільки про дитину піклується її мати, натомість батько не проявляє за цей час жодного інтересу до неї, не цікавився їх життям, жодної участі у вихованні чи навчанні дитини не брав, не допомагав матеріально.
Долучені докази позивачем до справи, суд вважає суттєвими доказами ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Відповідно до абз. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від З30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини. її навчання. підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
26 січня 2022 року у справі 203/3505/19 Верховний Суд зазначив, що відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; несприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків / одного з батьків батьківських прав.
Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з ОСОБА_2 аліментів, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року, справа №199/5032/16-ц).
Відповідно до ст.ст. 8,11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки, або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя тощо.
Конвенцією про Права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України 27.02.1991 року, передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення. судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до вимог статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити у сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Європейський суд стверджує, що верховенство права означає, що усі люди рівні перед законом як у своїх правах, так і в своїх обов'язках. Тим не менше, законодавство має враховувати різницю між людьми та ситуаціями за умови, що така різниця має об'єктивну і розумну підставу, переслідує правомірну мету, узгоджується з вимогами, яких дотримуються демократичні суспільства, та пропорційні цим принципам (рішення у справі «Партія добробуту (Refah Partisi), Ербакан, Казан та Текдаль проти Туреччини», від 31 липня 2001 року).
Європейський суд з прав людини досить часто посилається на принцип рівності перед законом і судом у своїх рішеннях, при тому, що засади рівності і змагальності у судовому процесі виведені ним із принципу верховенства права, якому підпорядкована вся Конвенція, та є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справах Dombo Beheer B. V. v. The Netherlands, заява № 14448/88, від 27 жовтня 1993 року, Ankerl v. Switzerlan, заява № 17748/91, від 23 жовтня 1996 року та Kaya v. Austria, заява № 54698/00, від 08 червня 2006 року).
Крім того, суд зауважує, що в ході перегляду справи встановлено, що сторони розірвали шлюб 02.02.2012 року, дитина з двох років проживає лише з мамою, а єдине, що пов'язує неповнолітню ОСОБА_5 із ОСОБА_2 - це номінальний запис про батька у графі його свідоцтва про народження.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_2 фактично самоусунувся від виконання своїх обов'язків з виховання дитини без поважних причин, не виявляє щодо своєї доньки батьківського піклування, не займається її вихованням та не піклується про неї, не проявляє інтересу до стану її здоров'я, не цікавиться її фізичним, моральним і духовним розвитком, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Роз'яснити, що батько, позбавлений батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, суд керується ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 5,6,10,206,263-265,280-285,353 ЦПК України, ст. ст. 164, 165, 166 Сімейного Кодексу України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області, як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 )
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 13.03.2025.
Суддя Неоніла ФІСУН