Справа № 331/424/25
Провадження № 1-кп/331/441/2025
13 березня 2025 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,
представника потерпілого ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі кримінальне провадження №12024082050001837, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 вересня 2024 року,
за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Запоріжжі, українця, громадянина України, з середньою освітою, який працює судноводієм - рятувальником в Запорізькій міській рятувально-водолазній службі, одруженого, який на утриманні неповнолітніх та малолітніх дітей не має, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
08 вересня 2024 року приблизно о 09 годині 21 хвилині водій ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «ВАЗ 2108», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виїхав з ділянки дороги навпроти будинку №2ж по вул. Українській в м. Запоріжжі та продовжив рух по Прибережній автомагістралі в напрямку вул. Лермонтова в м. Запоріжжі в межах лівої смуги проїзної частини, після чого перестроївся в середню смугу руху та продовжив рух в тому ж напрямку.
У цей же час по Прибережній автомагістралі в напрямку вул. Лермонтова в м. Запоріжжі в межах правої смуги здійснював рух технічно справний електросамокат «Хіоmі» під керуванням ОСОБА_7 , що є попутним напрямком руху для водія ОСОБА_4 .
Далі під час руху в районі регульованого перехрестя Прибережної автомагістралі та вул. Української в м. Запоріжжі водій ОСОБА_4 при виконанні маневру правого повороту на вул. Українську, діючи зі злочинною недбалістю, порушуючи вимоги п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, відповідно до яких:
- п.10.1: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху»,
- п. 10.4: «Перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку»,
не зайняв відповідне крайнє положення на дорозі, не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, змінив напрямок свого руху вправо, внаслідок чого допустив передньою правою бічною частиною кузову керованого ним транспортного засобу контакт з електросамокатом «Хіоmі» під керуванням ОСОБА_7 .
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав наступні тілесні ушкодження:
- закрита черепно-мозкова травма у вигляді закритого перелому склепіння черепу (лобової кістки) з ділянками забоїв (лобових, тім'яних та потиличних частках) головного мозку, з крововиливами під оболонки головного мозку, з саднами потиличної ділянки, що кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпека для життя;
- закритий перелом правої стегнової кістки, що кваліфікується як тілесне ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалий розлад здоров'я;
- садна по тильній поверхні правого ліктьового суглоба, що кваліфікується як легке тілесне ушкодження.
Порушення водієм ОСОБА_4 вимог п. п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зі змінами та доповненнями, з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
Прокурор у судовому засіданні обвинувачення підтримала у повному обсязі, просила суд визнати пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та відшкодування потерпілому завданої матеріальної шкоди, зазначила про відсутність обтяжуючих покарання обставин. Також вона просила призначити ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами, зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки. Окрім того, вона просила вирішити питання про речові докази та судові витрати.
У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі, щиро розкаявся у скоєному та пояснив суду, що 08.09.2024 приблизно о 09:20 год. він віз дружину на роботу і їхав у м. Запоріжжі по вул. Набережній у третьому ряду. Оскільки йому необхідно було повернути на вул. Українську, він перестроївся у середній ряд. У цей час йому хтось посигналив, він відволікся і не встиг перестроїтися у крайню праву полосу, у результаті чого відбулося зіткнення з електросамокатом, яким керував потерпілий. Місце зіткнення знаходилося на другій смузі проїжджої частини по вул. Набережній. Він відразу ж зупинив автомобіль, вони з дружиною вибігли з нього і побігли до потерпілого. Видимих травм у потерпілого не було, крові теж не було видно, після падіння він сидів із піднятими догори руками і ногами і майже не розмовляв. Оскільки його дружина є медичним працівником, вона почала надавати потерпілому першу допомогу. У цей же час повз місце події проїжджав автомобіль швидкої допомоги, який також зупинився і медичні працівники забрали потерпілого до лікарні. Весь цей час він перебував на місці події, а потім їздив із працівниками поліції до лікарні для проведення огляду на стан сп'яніння. За результатами огляду він був тверезий, бо вже дуже давно взагалі не вживає алкоголь. Із потерпілим він двічі спілкувався у лікарні, телефонував йому, а також спілкувався з лікарями. Матеріальну шкоду він потерпілому відшкодував повністю, надсилав гроші на ліки і на імплант, а також за можливості перераховував кошти у якості допомоги. Також він вказав, що його заробітна плата складає всередньому близько 15000,00 грн. і інших доходів він не має. Цивільний позов він визнав частково на суму 50000,00 грн. Він дуже жалкує про свій вчинок, усвідомлює його суспільну небезпеку, усвідомлює необхідність більш ретельного дотримання Правил дорожнього руху, попросив пробачення у потерпілого і просив суд суворо його не карати.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 просив суд не позбавляти ОСОБА_4 волі та права керування транспортними засобами, враховуючи відомості про його особу, його позитивні характеристики, відсутність фактів притягнення до кримінальної та адміністративної відповідальності. Також він просив суд врахувати при вирішенні питання щодо цивільного позову його доводи, викладені у відзиві, зокрема, просив цивільний позов задовольнити частково на суму 50000,00 грн. і зарахувати кошти у сумі 18970,39 грн., сплачені його підзахисним потерпілому понад розмір підтверджених витрат на лікування, у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Потерпілий ОСОБА_7 у дане судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, однак надав до суду заяву, у якій просить провести дане судове засідання без його участі. У той же час, під час розгляду справи потерпілий пояснив, що 08.09.2024 близько 09:00 год. він їхав на електросамокаті «Хіоmі» з роботи, бо у той час працював охоронцем на автомийці, у крайній правій смузі прямо по вул. Набережній у м. Запоріжжі у напрямку мостів. Проїжджаючи повз перехрестя з вул. Українською, він відчув удар. Після цього він нічого не пам'ятає. Прийшов до тями він вже у 5-й лікарні. Спочатку лікарі не знали, що з ним, і лише після операції 11.09.2025 вони повезли його на додаткові обстеження і виявили струс мозку і тріщини у черепі. Потім з 19.09.2025 по 18.10.2025 він проходив реабілітацію у 7-й лікарні. Після ДТП він втратив роботу, йому у ногу вставили металеву палку, яку він відчуває у нозі й досі, він втратив можливість нормально рухатися, пересувається із милицею. Тому він просив покарати обвинуваченого на розсуд суду, але не позбавляти його волі та права керування транспортними засобами, а також просив задовольнити заявлений ним цивільний позов у повному обсязі.
Представник потерпілого адвокат ОСОБА_6 просила покарати обвинуваченого на розсуд суду і задовольнити заявлений цивільний позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується дослідженими судом доказами - показаннями обвинуваченого, який свою вину визнав повністю і підтвердив факт вчинення кримінального правопорушення за обставин, встановлених під час досудового розслідування і під час судового провадження, а також показаннями потерпілого. Його дії щодо порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження, правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України.
За згодою учасників судового провадження суд відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає.
При визначенні виду і розміру покарання суд враховує ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, обставини, які обтяжують і пом'якшують покарання.
Так, судом враховано, що відповідно до ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України, відноситься до тяжких злочинів.
ОСОБА_4 раніше не судимий,одружений, офіційно працевлаштований, у момент вчинення кримінального правопорушення не перебував у стані алкогольного сп'яніння, під наглядом лікаря-нарколога не перебуває і за медичною допомогою не звертався.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 ,відповідно до ст. 66 КК України є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування потерпілому завданої матеріальної шкоди.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 ,згідно зі ст. 67 КК України встановлено не було.
Враховуючи тяжкість вчиненого обвинуваченим ОСОБА_4 кримінального правопорушення, вказані вище відомості про його особу, пом'якшуючі покарання обставини і відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також той факт, що обвинувачений усвідомив суспільну небезпеку скоєного, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.
При цьому, враховуючи позицію прокурора і потерпілого, які просили не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами, ставлення обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення та його наслідків, а також зважаючи на те, що на даний час єдиним джерелом доходу обвинуваченого є саме робота, пов'язана із керуванням транспортними засобами, суд не вбачає у даному випадку підстав для призначення обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Також суд вважає можливим звільнити обвинуваченого від призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України. При цьому суд враховує, що обвинувачений усвідомив суспільну небезпеку скоєного, щиро розкаявся та пообіцяв виправитися.
Судом встановлено, що під час досудового розслідування були проведені дві судові експертизи, витрати на проведення яких склали 8523,18 грн. Дані витрати відповідно до ст.118 та ст.122 КПК України відносяться до процесуальних витрат і згідно зі ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченої на користь держави.
Питання з речовими доказами суд вирішує відповідно до вимог ст.100 КПК України.
При цьому, відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Відповідно до ухвали слідчого судді Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.09.2024 у справі №334/7352/24, провадження №1-кс/334/2318/24, клопотання слідчого задоволено частково. Накладено арешти на автомобіль «ВАЗ 2108», р.н. НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а також на електросамокат «Хіоmі», яким 08.09.2024 керував ОСОБА_7 , які є речовими доказами у кримінальному провадженні, внесеному 09.09.2024 до ЄРДР за №12024082050001837 за ч.2 ст.286 КК України, з метою забезпечення їх збереження. В іншій частині у задоволенні клопотання відмовлено.
Тому, оскільки у даному випадку арешти на майно накладалися виключно з метою забезпечення збереження речових доказів і в подальшому застосуванні цих заходів забезпечення кримінального провадження потреба відсутня, суд приходить до висновку про необхідність їх скасування.
Судом також встановлено, що 12.02.2025 до суду представником потерпілого адвокатом ОСОБА_9 в інтересах потерпілого ОСОБА_7 подано цивільний позов, за змістом якого потерпілий просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення моральну шкоду у сумі 200000,00 гривень. В обґрунтування позовної вимоги представником потерпілого зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є ОСОБА_4 , ОСОБА_7 отримав тяжкі, середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження, які вимагали оперативного втручання. У період з 08.09.2024 по 19.09.2024 потерпілий перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги» ЗМР, а після цього у період з 19.09.2024 по 18.10.2024 - на стаціонарному лікуванні у КНП «Міська лікарня № 7» ЗМР.
Внаслідок отриманих травм ОСОБА_7 перебував на межі смерті і лише вчасно надана медична допомога врятувала йому життя. також він переніс операцію - закриту МОС репозицію правої стегнової кістки, пройшов курс реабілітаційного лікування, довго знаходився у стані депресії і пригніченості. Він і досі не може оговтатись від отриманих травм. Крім того, внаслідок травм у нього порушилася нормальна життєдіяльність та звичний гармонійний стиль життя.
Також представник потерпілого у цивільному позові зазначила, що обвинувачений відшкодував потерпілому матеріальну шкоду у загальній сумі 56600,00 грн.
У судовому засіданні потерпілий та його представник підтвердили наведене обґрунтування заявленого ними розміру відшкодування моральної шкоди. Крім того, потерпілий додав, що після отриманих травм і проведеної операції він вимушений пересуватися з милицею, постійно відчуває чужорідне тіло у нозі і втратив роботу.
Обвинувачений та його захисник заявлений цивільний позов визнали частково у сумі 50000,00 грн., виклавши відповідні мотиви у відзиві на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.
При цьому, захисник обвинуваченого наполягав на тому, що ОСОБА_4 переказав потерпілому кошти у сумі, яка на 18970,39 грн. перевищує розмір завданої потерпілому матеріальної шкоди, який доведений під час розгляду справи наданими потерпілим письмовими доказами. Тому він просив зарахувати вказану суму в якості відшкодування потерпілому моральної шкоди.
Також він посилався на те, що потерпілим не було належним чином доведено фактів саме перебування на межі смерті, порушення нормальної життєдіяльності та звичного гармонійного стилю життя. Крім того, потерпілим не було надано розрахунку заявленого розміру моральної коди, або хоча б посилання на методики його визначення.
У зв'язку з цим обвинувачений та його захисник вважали розмір відшкодування моральної шкоди, заявлений потерпілим, несправедливим і недоцільним у даному конкретному випадку.
Крім того, захисник обвинуваченого посилався у відзиві на позов як на підставу для зменшення розміру відшкодування моральної шкоди на недотримання самим потерпілим вимог п. 12.3 ПДР, що було встановлено у висновку експерта Запорізького НДЕКЦ від 25.10.2024 №СЕ-19/108-24/19784-ІТ.
Дослідивши доводи сторін і оцінивши надані ними на обґрунтування заявлених позовних вимог і заперечень проти позову докази відповідно до ст. 94 КПК України, суд приходить до таких висновків.
Так, за змістом ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з п.2 ч.3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку, в числі іншого, зазначаються підстави для задоволення цивільного позову.
Згідно із ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16 відійшла від раніше висловлених правових позицій та дійшла висновку про те, що виходячи із положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди вцілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення. Так, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Касаційний цивільний суд Верховного Суду неодноразово застосовував цю позицію, зокрема, в постанові від 01 березня 2023 року у справі №496/1691/19, виходив із того, що в контексті приписів ст. 1168 ЦК України, ст. 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди.
Об'єднана палата КЦС ВС у постанові від 22 квітня 2024 року у справі №279/1834/22 сформулювала висновок, за яким норми права, передбачені ст. 23 ЦК України, мають поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи.
Відповідно до абз. 1 і 2 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, законодавець визначив загальні критерії щодо меж судової дискреції у вирішенні питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди, тобто визначення розміру такого відшкодування становить предмет оціночної діяльності суду.
Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 дійсно, будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило отримання потерпілим тяжких, середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень, тобто було підтверджено факт вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 286 КК України.
Вказаним кримінальним правопорушенням потерпілому було завдано сильних фізичних та душевних страждань, які виявилися у фізичному болю внаслідок отриманих травм, у постійному дискомфорті внаслідок перебування у тілі імпланта, а також у порушенні нормальної життєдіяльності та звичного гармонійного стилю життя, зокрема, у необхідності тривалий час пересуватися за допомогою милиці.
Тобто, судом встановлено, що між протиправними діями ОСОБА_4 та фізичними і душевними стражданнями потерпілого ОСОБА_7 є причинний зв'язок.
Установивши доведеність вини ОСОБА_4 , враховуючи наведене обґрунтування завданих ОСОБА_7 фізичних та душевних страждань, до яких призвели отримані травми, необхідність тривалого лікування і реабілітації, суд приходить до висновку, що потерпілому внаслідок вчинення відносно нього обвинуваченим кримінального правопорушення дійсно була завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню.
Однак, суд не погоджується із визначеним потерпілим розміром відшкодування завданої моральної шкоди, вважає його необґрунтовано завищеним і таким, що не відповідає характеру злочину і глибині душевних страждань потерпілого, вимогам розумності і справедливості, зважаючи на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Судом враховано, що протиправні дії обвинуваченого призвели до фізичних і душевних страждань потерпілого. Однак, глибина цих страждань не дає підстав для її оцінки з урахуванням вимог розумності та справедливості на суму 200000,00 грн.
При цьому, вирішуючи питання про доведеність та обґрунтованість заявленого потерпілим розміру моральної шкоди, суд не бере до уваги посилання потерпілого на той факт, що внаслідок даного кримінального правопорушення він втратив роботу, оскільки жодних доказів працевлаштування потерпілого суду надано не було. Натомість, в обвинувальному акті зазначено і потерпілим підтверджено у судовому засіданні, що він є пенсіонером за віком.
Також суд не бере до уваги посилання захисника на те, що сам потерпілий не дотримався вимог п. 12.3 ПДР, що було зазначено у висновку експерта Запорізького НДЕКЦ від 25.10.2024 №СЕ-19/108-24/19784-ІТ, оскільки учасниками кримінального провадження зазначений висновок суду надано не було і, відповідно, він судом не досліджувався в силу ч. 3 ст. 349 КПК України.
Крім того, судом враховано і сторонами не заперечується, що відразу після ДТП обвинувачений разом із дружиною почали надавати потерпілому невідкладну допомогу, а також обвинувачений кілька разів відвідував потерпілого у лікарні, телефонував йому, періодично перераховував потерпілому кошти на лікування та в якості надання допомоги.
Тому, на переконання суду, така поведінка ОСОБА_4 повинна була дещо зменшити ті моральні страждання, яких зазнав ОСОБА_7 .
Враховуючи наведене, а також вимоги розумності і справедливості, глибину та характер душевних страждань потерпілого ОСОБА_7 , тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає справедливим цивільний позов задовольнити частково і визначити грошове відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому обвинуваченим, у розмірі 100000,00 грн.
При цьому, суд не вбачає підстав для додаткового вирахування із цієї суми 18970,39 грн., як на тому наполягає у відзиві на позов захисник обвинуваченого, оскільки факт сплати обвинуваченим потерпілому коштів у загальній сумі 56775,39 грн. (до складу якої входить і сума 18970,39 грн.) вже був врахований судом як обставина, яка зменшує розмір моральних страждань потерпілого.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався і підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає, відповідне клопотання до суду заявлене не було.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 392 КПК України, суд
Визнати ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку два роки не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов'язки.
Відповідно до вимог п. 1 і п. 2 ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Нагляд за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на уповноважений орган з питань пробації за місцем його проживання.
Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати на проведення експертиз у кримінальному провадженні у загальній сумі 8523 (вісім тисяч п'ятсот двадцять три) гривні 18 копійок.
Скасувати арешти, накладені ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11.09.2024 у справі №334/7352/24, провадження №1-кс/334/2318/24, на автомобіль «ВАЗ 2108», р.н. НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_8 , а також на електросамокат «Хіоmі», яким 08.09.2024 керував ОСОБА_7 .
Речові докази:
- автомобіль «ВАЗ 2108», р.н. НОМЕР_1 , який на праві приватної власності належить ОСОБА_8 - повернути ОСОБА_4 ;
- електросамокат «Хіоmі» - повернути ОСОБА_7 ;
- DVD-R диск із відеозаписом, що фіксує обставини дорожньо-транспортної пригоди 08.09.2024 по Прибережній автомагістралі в м. Запоріжжі, який було витребувано з камери відеоспостереження - зберігати у матеріалах кримінального провадження.
Цивільний позов ОСОБА_7 , поданий у його інтересах його представником - адвокатом ОСОБА_6 , до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якості відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Суддя ОСОБА_10