Справа № 308/1320/22
12 березня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Хамник М.М.,
за участю секретаря судового засідання Гефнер К.-С.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі - Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве до ОСОБА_1 , Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України та квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення, усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України та квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку у власність держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве,-
учасники провадження:
сторона позивача: Малик Ю.Л. - прокурор, Гудима В.О. - представник МОУ, Дементєва С.М. - представник КЕВ м.Мукачеве;
сторона відповідача: ОСОБА_4 - представник ОСОБА_2 ,
Закарпатська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі - Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве, звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України та квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення, усунення перешкод у здійсненні Міністерством оборони України та квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку у власність держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону листами від 20.10.2021 №№ 1934ВИХ-21, 1935ВИХ-21 звернувся до Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачеве як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах, з проханням повідомити чи вживалися ними заходи щодо витребування земельних ділянок, які входять до складу військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7) площею 7,72 га, з незаконного володіння громадян, на що Міністерство оборони України та КЕВ м.Мукачеве повідомили, що з відповідними позовами до суду не зверталися і попросили вступити на захист порушених інтересів держави.
Зазначає, що на обліку КЕВ м. Мукачеве знаходиться земельна ділянка загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове містечко № НОМЕР_1 , право постійного користування якою посвідчується державним актом серії Б № 029097 від 1979 року. Ця земельна ділянка була надана на підставі рішення Ужгородського обласного виконавчого комітету Закарпатської області від 18.06.1958 №025.
Згідно з актом інвентаризації земель Міністерства оборони України від 22.02.1993, комісією складено акт про те, що згідно розпорядження районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 22.02.1993 №75 проведена інвентаризація земель військового містечка № НОМЕР_1 Ужгородського району та на час проведення інвентаризації за цільовим призначенням, як землі оборони використовуються 7,7 га.
Розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації від 18.10.2019 №277 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» надано дозвіл КЕВ м. Мукачеве на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 7,72 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Оноківської сільської ради.
Проте, при погодженні меж вказаної земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7) в натурі (на місцевості) було виявлено, що на частину цієї земельної ділянки загальною площею близько 6,0 га, на підставі рішень Оноківської сільської ради, без будь-яких погоджень з Міністерством оборони України, виготовлено документи про передачу у приватну власність громадян.
У подальшому, відповідно до Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки від 17.09.2021 № 770-ДК/771 /АП/09/01 /-21, складеного за результатом проведеної Головним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області планової перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель оборони, зокрема земельної ділянки (об'єкта перевірки), яка розташована по АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), встановлено, що низка земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка за кадастровим номером 2124884800:10:010:0022 (площа 0,4947 га), мають перетин ліній із земельною ділянкою площею 7,72 га, яка належить КЕВ м. Мукачеве на праві постійного користування землею серії Б № 029097 від 1979 року та передані у приватну власність на підставі рішень Оноківської сільської ради всупереч встановленій процедурі та цільовому призначенню цих земель.
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 на підставі рішення 33 сесії 7 скликання Оноківської сільської ради від 07.09.2018 №840 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність».
Водночас, Оноківська сільська рада не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони, а Міністерство оборони України рішення про надання згоди про надання у приватну власність частини земельної ділянки загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: військове містечко № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7) ніколи не приймало, а також не знало про фактичне виділення частини цієї земельної ділянки площею 0,4947 га в окрему земельну ділянку кадастровий номер 2124884800:10:010:0022 та її подальше вибуття з державної власності.
Вказує, що Міністерство оборони України, як орган управлінням майном, а також квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачеве, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка, згоди на припинення права постійного користування нею та її вилучення не надавали.
Пояснює, що актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки від 17.09.2021 № 770-ДКУ771/АП/09/01/-21 підтверджено, що рішеннями 3 сесії 23 скликання Оноківської сільської ради від 16.10.1998 «І Іро вилучення земельних ділянок» та 3 сесії 23 скликання Ужгородської районної ради народних депутатів від 25.09.1998 «Про зміну площі землекористування Ужгородського держлісгоспу та територій сільських рад», всупереч вимог законодавства чинного на момент прийняття відповідних рішень, вилучено за клопотанням Ужгородського держлісгоспу із земель оборони загальною площею 7,72 га земельну ділянку площею 6,0 га з подальшою передачею у приватну та комунальну власність земельних ділянок за вказаними в акті кадастровими номерами загальною площею 4,0079 га (відомості Публічної кадастрової карти), без врахування відповідних норм законодавства.
З огляду на викладене просив суд витребувати земельну ділянку площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, що входить до складу земельної ділянки площею
7,72 га за адресою: АДРЕСА_1 ,
територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове
містечко № НОМЕР_1 , на користь держави в особі Міністерства оборони України та
квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве з незаконного володіння
( ОСОБА_3
21.03.2022 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
07.06.2022 від представника КЕВ м. Ужгорода - Ларіна І., надійшли до суду письмові пояснення, в яких вказує, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Мукачево Міністерства оборони України є складовою частиною Збройних Сил України. В КЕВ м. Мукачево, на обліку та балансі перебуває земельна ділянка загальною площею 7,72 га військового містечка № НОМЕР_1 розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7). Однак, вказана земельна ділянка вибула з державної власності незаконно, усупереч волі держави в особі уповноважених органів -Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачево, а відповідач отримав її з порушенням установленого законом порядку та інтересів держави та підлягає витребуванню з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачево.
27.06.2022 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лейби Є., надійшла заява про застосування строків позовної заяви, з якої вбачається, що із позовними вимогами не згідні, вважають їх безпідставним та необґрунтованими, такими, що пред'явлені із порушенням строків позовної давності. Вказує, що на переконання сторони відповідача перебіг позовної давності слід обчислювати з дати не пізніше 2007 року. Прокурор звернувся до суду з даним позовом 28.01.2022, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, а саме через 15 років після того, як уповноваженому органу стало відомо про порушення його прав. У зв'язку із пропуском позовної давності просив у задоволенні позову відмовити.
07.07.2022 від представника КЕВ м. Ужгорода - Ларіна І. до суду надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в обґрунтування якої вказав, що Оноківська сільська рада не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони, а Міністерство оборони України рішення про надання згоди про надання у приватну власність частини земельної ділянки загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: військове містечко № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7) ніколи не приймало, а також не знало про фактичне виділення частини цієї земельної ділянки площею 0,4947 га в окрему земельну ділянку кадастровий номер 2124884800:10:010:0022 та її подальше вибуття з державної власності. Відтак, вважає, що у відповідача відсутні обґрунтовані підстави стверджувати, що сторона позивача пропустила строк позовної давності для заявлення відповідного позову.
26.07.2022 від заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури Тхір В. до суду надійшла заява про зміну предмету позову до провадження.
28.11.2022 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, клопотання представника позивача - заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону Тхіра В. про зміну предмету позову - прийнято до розгляду.
Залучено Оноківську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області (89412, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Головна, 59, код ЄРДПОУ 04350168, засоби зв'язку - поштові, інші засоби зв'язку: ІНФОРМАЦІЯ_1) до участі у справі в якості співвідповідача.
13.09.2022 від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лейба Є.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову, обґрунтовуючи тим, що передаючи у власність ОСОБА_1 спірну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства Оноківська мільська рада діяла в межах визначених законом. Сторона відповідача вважає, що позбавлення права ОСОБА_1 права володіння спірною земельною ділянкою не буде пропорційним, матиме наслідком порушення справедливого балансу та покладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача і становитиме порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
27.09.2022 від заступника керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури Тхір В., надійшла відповідь на відзив на позовну заяву про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відповідно до якого вказує, що земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 з 1979 року закріплена на праві постійного користування за КЕВ м. Мукачева належить до земель державної власності, перебуває у статусі земель оборони та є обмежено обороноздатним об'єктом цивільних прав. Постійне користування земельною ділянкою передбачає право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Зазначає, що Оноківська сільрада ще при прийняті рішення від 16.10.1998 «Про вилучення земельних ділянок» було відомо про те, що 6 га земель знаходяться в користуванні військової частини № НОМЕР_2 , оскільки про це було зазначено в клопотанні Ужгородського держлісгоспу від 09.09.1998, копії яких із заявою про застосування строків позовної давності було долучено до матеріалів справи представником ОСОБА_1 . Отже, рішення Оноківської сільради від 16.10.1998 «Про вилучення земельних ділянок» не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачево, як суб'єкта, якому належить право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 7,72 га військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення органу місцевого самоврядування не створило жодних правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі. Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Міністерства оборони України означає, що держава як власник волю на відчуження (передачу) цієї ділянки не виявляла, а сама земельна ділянка площею 6,0 га не була сформована в окремий об'єкт цивільних прав із визначеними межами.
Натомість, спірна земельна ділянка площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, в с. Оноківці Ужгородського району, була сформована та незаконно передана в приватну власність на підставі підпункту 2 пункту 1 рішення рішення 33 сесії 7 скликання Оноківської сільської ради від 07.09.2018 №840 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність».
Про незаконну передачу з державної власності у приватну власність земельної ділянки площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, в с. Оноківці Ужгородського району, яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7) та порушення інтересів держави, заступнику керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону стало відомо в межах кримінального провадження №42021071210000005, відомості про яке було внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.03.2021.
Щодо постанови Господарського суду Закарпатської області від 21.11.2007 №4/140 за позовом військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України для захисту інтересів КЕВ м.Мукачево до Оноківської сільської ради, третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору ДП «Ужгородське лісове господарство», то єдиною фактичною обставиною встановленою ним є те, що рішенням ІІІ-ї сесії XXIIІ скликання від 16.10.1998 Оноківська сільська рада за клопотанням Ужгородського держлісгоспу прийняла рішення про вилучення, зокрема з кварталу 8/7 земельного фонду Ужгородського лісництва земельної ділянки площею 6,0 га і переведення цієї ділянки у землі запасу сільської ради. Жодних інших фактичних обставин, тим більше «правомірності припинення права користування у позивача спірною земельною /ділянкою/», як на це вказується у відзиві на позовну заяву, цим рішенням Господарського суду Закарпатської області констатовано не було.
З огляду на викладене просив поданий позов задовольнити із врахуванням заяви про зміну предмету позову.
28.09.2022 від сільського голови Оноківської сільської ради - Коваль-Мазюта М., надійшов до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким вказує, що передаючи у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства Оноківська сільська рада діяла в межах визначених законом та мала єдиний правовий механізм поведінки.
02.05.2024 від прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Малик Ю., надійшли заперечення на клопотання Оноківської сільської ради про залишення позовної без розгляду, в яких прокурор просила у задоволенні клопотання Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області про залишення позовної заяви без розгляду відмовити. Одночасно просила розглянути питання про призначення судової комплексної земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи.
02.05.2024 від прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Малик Ю., надійшли заперечення на клопотання Оноківської сільської ради про застосування строків позовної давності, в яких прокурор зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Окрім цього, метою негаторного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, яким він позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись внаслідок реєстрації спірної земельної ділянки на праві приватної власності за фізичною особою на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, оскільки спрямований на захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням власника майна володіння ним.
Зазначає, що враховуючи правову природу спірних правовідносин, обраний прокурором спосіб захисту прав та наведені вище висновки Верховного Суду щодо правильного застосування норм матеріального права у справах відповідної категорії, цей позов може бути пред'явлений упродовж усього часу тривання відповідного порушення інтересів держави та до нього позовна давність не застосовується.
09.09.2024 прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону долучено до матеріалів справи №308/1320/22 копію висновку експерта за результатами проведення комплексної експертизи з питань землеустрою, земельнотехнічної та оціночно-земельної експертизи №4734-Е, а також копію постанови від 03/09/2024 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021071210000005 від 29.03.2021.
08.10.2024 прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подано до суду заяву про уточнення змінених позовних вимог, згідно з якою просив позовну заяву заяву задовольнити із врахування заяви про зміну предмету позову у наступній редакції:
1. Усунути перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України та квартирноексплуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове містечко № НОМЕР_1 , шляхом визнання незаконним та скасування підпункту 2 пункту 1 рішення 33 сесії 7 скликання Оноківської сільської ради від 07.09.2018 №840 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність
2. Усунути перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України та квартирноексплуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове містечко № НОМЕР_1 , шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2124884800:10:010:0022 із одночасним закриттям Поземельної книги.
3. Зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, в с. Оноківці Ужгородського району, яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), у власність держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 січня 2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
Прокурор в судове засідання подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.
Представник Міністерства оборони України та представник КЕВ м. Мукачево в судове засідання повторно не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені своєчасно і належним чином, однак в матеріалах справи наявні заяви про розгляд справи у їх відсутності.
Представник Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином.
Дослідивши матеріали справи, подані сторонами заяви зокрема, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що на обліку КЕВ м. Мукачеве перебуває земельна ділянка загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове містечко № НОМЕР_1 , право постійного користування якою посвідчується державним актом серії Б № 029097 від 1979 року.
Дана земельна ділянка була надана на підставі рішення Ужгородського обласного виконавчого комітету Закарпатської області від 18.06.1958 №025.
Згідно з актом інвентаризації земель Міністерства оборони України від 22.02.1993, комісією складено акт про те, що згідно розпорядження районної державної адміністрації, виконавчого комітету міської ради народних депутатів від 22.02.1993 №75 проведена інвентаризація земель військового містечка № НОМЕР_1 Ужгородського району та на час проведення інвентаризації за цільовим призначенням, як землі оборони використовуються 7,7 га.
Розпорядженням голови Ужгородської районної державної адміністрації від 18.10.2019 №277 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель» надано дозвіл КЕВ м. Мукачеве на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 7,72 га, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Оноківської сільської ради.
Відповідно до копії рішення XXXІІІ сесії VII скликання Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 07.09.2018 №840, затверджено проекти землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок наступним громадянам: ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,4947 га (рілля) для ведення особистого селянського господарства хареєстрованому в Державному земельному кадасті та визначеним кадастровим номером 2124884800:10:010:0022, яка знаходиться на терторії Оноківської сільської ради.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №296305336 від 25.01.2022, земельна ділянка кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, площею 0,4947, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_1 .
Відповідно до копії Акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об'єкту - земельної ділянки від 17.09.2021 № 770-ДК/771/АП/09/01/-21, складеного за результатом проведеної Головним Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області планової перевірки з питань дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель оборони, зокрема земельної ділянки (об'єкта перевірки), яка розташована по АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), встановлено, що низка земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка за кадастровим номером 2124884800:10:010:0022 (площа 0,4947 га), мають перетин ліній із земельною ділянкою площею 7,72 га, яка належить КЕВ м. Мукачеве на праві постійного користування землею серії Б № 029097 від 1979 року та передані у приватну власність на підставі рішень Оноківської сільської ради всупереч встановленій процедурі та цільовому призначенню цих земель.
З висновку експерта за результатами проведення комплексної експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи №4734-Е від 17.07.2024, слідує, що земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), площею 7,72 га, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Мукачеве на підставі державного акту серії Б № 029097 від 1979 року за матеріалами наданими на дослідження, належить до земель оборони; Конфігурація, лінійні проміри та площа земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), площею 7,72 га, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Мукачеве на підставі державного акту Б № 029097 від 1979 року відображено у дослідницькій частині Висновку;
Земельна ділянка за кадастровим номером 2124884800:10:010:0022, площею 0,4947 га, що розташована на території Оноківської сільської ради, Ужгородського району, Закарпатської області згідно планово-картографічних матеріалів наданих на дослідження повністю накладається на землі оборони, а саме військове містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7. Місце розташування та накладення земельних ділянок відображена у дослідницькій частині Висновку (Зображення 6);
Ринкова вартість земельної ділянки за кадастровим 2124884800:10:010:0022 площею 0,4947 га, яка розташована на території Оноківської сільської ради, Ужгородського району Закарпатської області станом на 22.08.2018 становила б 1 897 026,09 грн., без врахування ПДВ.
Встановивши фактичні обставини справи й надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, суд дійшов висновку, що земельна ділянки, площею 0,4947 га, яка належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1 , на момент передачі у приватну власність останньому перебувала у користуванні КЕВ м. Мукачеве, яке не приймало рішень про відмову від користування земельною ділянкою.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Приписами ч. 3 ст. 78, ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, при цьому у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.
Крім того, у ст. 14 Закону України «Про збройні сили України» встановлено, що земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно зі ст. 13 Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України. У даному випадку, власниками земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України є Держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки за приписами ст. 110 Конституції України саме Кабінет міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому надані повноваження з управління об'єктами державної власності.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.
Приписами ч. 3 ст. 78, ч. 1 ст. 84 Земельного кодексу України встановлено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, при цьому у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.
Крім того, у ст. 14 Закону України «Про збройні сили України» встановлено, що земля закріплена за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.
Згідно зі ст. 13 Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження землями державної власності відноситься виключно до повноважень Кабінету Міністрів України. У даному випадку, власниками земельних ділянок, закріплених за суб'єктами, що перебувають у сфері управління Міністерства оборони України є Держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки за приписами ст. 110 Конституції України саме Кабінет міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади, якому надані повноваження з управління об'єктами державної власності.
Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України закріплено правову норму, відповідно до якої підставою набуття права власності або права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, за умови, що такі рішення прийняті у межах їх повноважень та відповідно до закону.
Поряд із цим, ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України містить положення щодо поділу земель України за цільовим призначенням на відповідні категорії, серед яких, зокрема, і землі оборони.
Відповідно до вимог ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 317 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.
Статтею 319 ЦК України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Згідно з положеннями ст. 13 ЗК України, ст. 1 «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», ст. ст. 9 та 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони» землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень КМУ.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» МОУ є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.
Земельна ділянка, яка відноситься до земель оборони та закріплена за відповідним військовим формуванням (КЕВ м. Мукачеве), належить державі в особі Кабінету Міністрів України на праві власності і знаходиться в управлінні МОУ.
Саме Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених т. 149 ЗК України (ч. 8 ст. 122 ЗК України). Так само, відповідно ,о ч. З ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст.122 ЗК України (у редакції, чинній на час приватизації спірної земельної ділянки) сільські, селищні, міські ради мали повноваження передавати земельні ділянки у власність або у користування лише із земель комунальної власності відповідних територіальних громад, а не із земель державної власності.
З наведеного слідує, що єдиною підставою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам, є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням МОУ.
Вказані узагальнюючі висновки щодо правового статусу земель оборони та порядку розпорядження ними є усталеними у судовій практиці Верховного Суду та відображені у численних судових рішеннях (постанови Верховного Суду у справах №№ 924/174/18, 16/1900/16, 916/3727/15, 902/538/14, 916/821/13).
Земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 з 1979 року закріплена на праві постійного користування за КЕВ м. Мукачева належить до земель державної власності, перебуває у статусі земель оборони та є обмежено обороноздатним об'єктом цивільних прав, відповідно передача земельної ділянки, площею 0,4947 га у власність відповідачу ОСОБА_1 відбулась без згоди землекористувача КЕВ м.Мукачеве.
Перебування земель оборони лише у державній власності виключає можливість виникнення приватної форми власності на таку землю.
Таким чином, Оноківська сільська рада при прийнятті рішення XXXІІІ сесії VII скликання Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 07.09.2018 №840 щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 2124884800:10:010:0022 перевищила надані їй повноваження.
Згідно із ст.14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.
Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України (ст.6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України).
Тобто, виключно за поданням Міністерства оборони України, Кабінет Міністрів України має право припиняти користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.
Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги наведені норми права, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріпленні за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України.
Відповідно до Закону України «Про оборону України» та Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном.
Військове майно згідно із ст.1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами, організаціями Збройних Сил України. Рішення про відчуження військового майна, цілісних майнових комплексів, за правилами ст.6 даного Закону, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядком відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 за №1919, визначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням, за пропозицією Міністерства оборони України, погодженого з Міністерством економіки України, переліку такого майна за відповідною формою.
До вказаних висновків також прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду за результатами розгляду справ №924/1025/14, №902/538/14.
КЕВ м. Мукачева, в користуванні якого знаходиться спірна земельна ділянка, а також Міністерство оборони України, як орган управлінням майном, згоди на припинення права постійного користування ними та надання у приватну власність частини земельної ділянки площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, яка знаходиться на території Оноківської сільської ради ніколи не приймали та не надавали, а відповідно і Кабінет Міністрів України відповідного рішення не приймав, тому Оноківська сільська рада не є органом, уповноваженим розпоряджатися землями оборони.
Щодо способу судового захисту.
Згідно зі ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.
Цією ж нормою також встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлено договором або законом. Варто зазначити, що зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.
У постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (провадження № 14-181цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 (провадження № 14-740цс19), вирішувалося питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Суд враховує, що в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України землі оборони належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що слід зобов'язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у здійсненні Міністерством оборони України та квартирно-експлуатаційним відділом м. Мукачеве права користування та розпорядження земельною ділянкою загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове містечко № НОМЕР_1 , шляхом їх повернення законному користувачу МО України в особі КЕВ м. Мукачеве та скасування відповідного речового права власності.
Суд зазначає, що вказаний спосіб захисту буде ефективним та таким, що відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення та спричиненим цими діяннями наслідкам та забезпечує реальне відновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
Разом з тим, заявлені позивачем вимоги про визнання незаконним та скасування підпункту 2 пункту 1 рішення 33 сесії 7 скликання Оноківської сільської ради від 07.09.2018 №840 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.
Вирішуючи позов в частині вимог про визнання незаконним та скасування підпункту 2 пункту 1 рішення 33 сесії 7 скликання Оноківської сільської ради від 07.09.2018 №840 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, слід враховувати, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21)).
Таким чином, позовні вимоги прокурора в частині про визнання незаконним та скасування підпункту 2 пункту 1 рішення 33 сесії 7 скликання Оноківської сільської ради від 07.09.2018 №840 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягають, у зв'язку із обранням неналежного способу захисту.
Стаття 17 Конституції України встановлює, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.
У спорах стосовно земель оборони держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги проведення заходів задля відсічі збройної агресії російської федерації проти України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності недоторканності кордону, захисту життя і здоров'я людей.
Незаконне відчуження земель оборони та використання їх сторонніми особами негативно впливає на обороноздатність держави, що спричиняє неможливість використання землі за призначенням військовими частинами, установами, організаціями Збройних Сил України., особливо на даний час.
Що стосується заяви відповідача, про відмову у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, вона задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Відповідно до положень ст.ст.256,257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною третьоюстатті 267 ЦК Українипередбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Положеннями частини першоїстатті 261 ЦК Україниунормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Водночас, строки позовної давності не поширюються на позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні майном.
Обґрунтованість такого висновку підтверджено правовими позиціями, що містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 17.05.2018 у справі № 910/1527/17, від 19.03.2021 у справі № 456/2285/18 та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16.
Так, за результатами розгляду справи № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що позовна давність не поширюється на вимоги про визнання незаконним та скасування рішень органу державної влади чи місцевого самоврядування та про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою. Крім того, Верховний Суд, розглянувши справу № 456/2285/18 зробив обґрунтований висновок про те, що «… позовна давність до вимог про усунення перешкод у користуванні майном не застосовується, оскільки таке правопорушення є триваючим у часі, отже, позов може бути поданий до дати, доки існує саме правопорушення».
Також, за наслідками розгляду справи № 910/11527/17 Верховний Суд зазначив, що «... за змістом статей 268, 391 ЦК України позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення, а тому власник може пред'явити такий позов у будь-який чає незалежно від того, коли почалося порушення його прав».
Аналогічний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 554/10517/16-ц від 20.06.2023 року, «…Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловила думку, що за обставин цієї справи вимогу про витребування земельної ділянки природно-заповідного фонду слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов. Відповідно такий позов можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця такої ділянки» також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «…зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов'язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянкамиможна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення».
Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред'явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.
З урахування вказаної судової практики строки позовної давності на спірні правовідносини не поширюються.
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позов подано в межах встановленого законом строку для захисту порушеного права власності держави на спірну земельну ділянку.
Щодо правомірності втручання в право заявниці на мирне володіння майном
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденнійпрактиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага'це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Протиправне відчуження земель оборонного значення, які забезпечують життєдіяльність Збройних Сил України, ставить під загрозу виконання останнім завдань із підтримання бойової, мобілізаційної готовності та боєздатності військових формувань, а також забезпечення Міністерством оборони України ефективного адміністративного управління, а тому тому правовідносини щодо розпорядження таким майном становлять «суспільний», «публічний» інтерес.
У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судами обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справаі № 640/11916/16-ц (провадження № 61-20194св18) та від 19 червня 2023 року у справі № 310/18/17 (провадження № 61-2286 св 23).
За таких обставин, помилковими є твердження відповідача про те, що позовні вимоги не відповідають критерію пропорційності, визначеному ст.1 Першого протоколу до Конвенції і їх задоволення порушить право відповідачів на мирне володіння своїм майном, захищене на національному та міжнародному рівні.
Щодо представництва прокурором інтересів держави.
Надаючи оцінку наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави у справі, яка розглядається, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Згідно із частиною 4 статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб
За правилами статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).
Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано, серед іншого, статтею 23 Закону від №1697-VII, частина 1 якої детермінує, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
Беручи до уваги викладене, суд вказує на те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
Додатково слід звернути увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті наведеного засадничого положення відсутність у Законі №1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, відображеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20.
Резюмуючи аналіз дотримання прокурором умов реалізації права на пред'явлення позову в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м.Мукачева, суд вказує на наступне.
Велика Палата Верховного Суду, здійснивши аналіз абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII, в пункті 37 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц дійшла висновку про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала згаданий висновок та вказала на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Відповідно до частин 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов'язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов'язки громадян України у сфері оборони унормовано Законом України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-ХІІ).
За приписами частини першої названого Закону Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Частиною другою Закону №1932-ХІІ закріплено, що Міністерство оборони України, з-поміж іншого: (1)здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління; (2)здійснює заходи, спрямовані на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей та працівникам Збройних Сил України, особам, звільненим у запас або відставку, а також членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових дій (війни) чи під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
На виконання положень цитованої норми наказом Міністерства оборони України 03.07.2013 №448 затверджено Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - Положення №448), яке визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗС України).
Абзацом другим пункту 1.1 зазначеного Положення встановлено, що організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.
Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких, у тому числі, відноситься квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ)).
Згідно з пунктом 5.14 Положення №448 фонди військових містечок та земельні ділянки, утримання яких фінансується за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до кошторису МО України на квартирно-експлуатаційне забезпечення, обліковуються у КЕВ (КЕЧ).
Відповідно до пункту 5.19 Положення №448 уся документація з кількісного обліку фондів військових містечок та земельних ділянок зберігається у відповідному КЕВ (КЕЧ).
Бухгалтерський облік організовується і ведеться в КЕВ (КЕЧ) та у фінансових органах, які для КЕВ (КЕЧ) є розпорядниками коштів вищого рівня (пункту 5.22 Положення №448).
Тобто КЕВ є уповноваженим органом, який має виокремлені завдання та функції, реалізація яких є формою об'єктивації інтересу держави. Відтак прокурор наділений право звертатися до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачеве.
Разом із цим, відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої статті 23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу. Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання вимог процесуального закону прокурор, подаючи позовну заяву, обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та КЕВ м.Мукачеве, які, за його твердженнями, усвідомлювали порушення інтересів держави та не вжили заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки у державну власність.
Так, як вказано вище, заступник керівника Закарпатської спеціалізованої прокуратури у війсьвій та оборонній сфері Західного регіону листами № № 1934ВИХ-21, 1935ВИХ-21 звертався до Міністерства оборони України та КЕВ м. Мукачеве як органів, уповноважених здійснювати функції у спірних відносинах, з проханням повідомити чи вживалися ними заходи щодо витребування земельних ділянок, які входять до складу військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7) площею 7,72 га, з незаконного володіння громадян, на що Міністерство оборони України та КЕВ м. Мукачеве повідомили, що з відповідними позовами до суду не зверталися і попросили вступити на захист порушених інтересів держави.
Листом №370/2/10721 від 09.11.2021 Міністерства оборони України просило прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури опрацювати питання захисту його інтересів у спірних правовідносинах спільно з КЕВ м. Мукачеве.
КЕВ м. Мукачеве листом №2501 від 20.10.2021 звернулося до прокурора з проханням виступити на захист їх інтересів.
Таким чином, з огляду на те, що позивачі не виявили наміру самостійно звернутися з позовом до суду та не спростували твердження прокурора щодо виявлених порушень законодавства, на переконання суду, прокурор обґрунтовано розцінив відповідну форму реагування суб'єктів владних повноважень як бездіяльність та самостійно звернувся до суду в інтересах держави з відповідним позовом.
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість тверджень представника Ужгородської міської ради про відсутність підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у справі, яка розглядається.
Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Судові витрати.
Відповідно до статті 143 ЦПК України з огляду на часткове задоволення позову з ОСОБА_1 необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве загальною площею 7,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), військове містечко № НОМЕР_1 , шляхом повернення земельної ділянки, площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, що розташована в с. Оноківці Ужгородського району Закарпатської області, яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7), у власність держави в особі Міністерства оборони України та квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве.
Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4947 га, кадастровий номер 2124884800:10:010:0022, що розташована в с. Оноківці Ужгородського району Закарпатської області, яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , територіально відноситься до Оноківської сільської ради квартал 8/7, проведену 10 вересня 2018 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , та Оноківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області на користь квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачеве витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481,00 гривень, тобто по 1 240,5 гривень з кожного.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 13.03.2025.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду
Закарпатської області М.М. Хамник