Справа № 947/36902/24
Провадження № 1-кс/947/3527/25
12.03.2025 року м.Одеса
Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання старшого детектива ТУ БЕБ в Одеській області ОСОБА_3 погодженого прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №720241610100000004 від 01.07.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.203-2 КК України,
Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, підрозділом детективів Територіального управління Бюро економічної безпеки в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 720241610100000004 від 01.07.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203-2 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що невстановленими, на теперішній час, особами здійснюється протиправна діяльність у сфері грального бізнесу - діяльність гральних закладів (клубів), спортивних покерних клубів, азартних ігор казино та інших місць, де надаються послуги азартних ігор за готівку (включаючи онлайн-казино та інші платформи) у м. Одесі без відповідних на це ліцензій, сертифікованого та підключеного до Державної системи онлайн-моніторингу грального обладнання, та онлайн-систем організаторів азартних ігор, в тому числі під прикриттям ліцензованих суб'єктів, в порушення вимог ЗУ «Про заборону грального бізнесу в Україні» та ЗУ «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», внаслідок якої причетні до незаконної діяльності особи, отримуючи та не декларуючи дохід від діяльності таких закладів, ухиляються від сплати податків, що призводить до фактичного ненадходження у бюджет Держави коштів в особливо великих розмірів.
В подальшому, з грошовими коштами, одержаними злочинним шляхом від вищевказаної протиправної діяльності, організатори та учасники схеми, вчиняють дії направлені на приховування та маскування джерел їх походження, місцезнаходження, та факту володіння ними.
В ході досудового розслідування встановлено, що послуги з проведення азартних ігор без відповідних дозвільних документів, з використанням комп'ютерної техніки та програмного забезпечення, що не підключено до Державної системи онлайн-моніторингу грального обладнання та онлайн-систем проводиться в тому числі за адресами: АДРЕСА_1 та іншими.
Проведеним в ході досудового розслідування оглядом загальнодоступного інтернет-сайту Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей у мережі Інтернет встановлено перелік ліцензованих адрес казино на території міста Одеси та області, до яких вищевказана адреса не відносяться, що додатково підтвердила Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей.
Крім цього, факт організації та проведення незаконних азартних ігор за вищевказаною адресою підтверджується протоколом допиту свідка.
Згідно з п.39 ст.1 Закону № 768-IX організатором азартних ігор казино в мережі Інтернет є юридична особа резидент України, яка на підставі отриманої ліцензії має право здійснювати діяльність з організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет відповідно до цього Закону.
На підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси, 04.03.2025 проведено обшук у приміщенні незаконного грального закладу, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , в ході проведення якого виявлено та вилучено:
-Системні блоки у кількості 11 шт.;
-Камери відеоспостереження у кількості 8 шт.;
-Лампа для перевірки банкнот у кількості 1 шт.;
-Принтер для чеків у кількості 1 шт.;
-Світчі у кількості 8 од.;
-Комп'ютерні миші у кількості 26 шт.;
-Клавіатури у кількості 32 шт.;
-Комп'ютерні монітори у кількості 15 шт.;
-Крісла у кількості 17 шт.;
-Генератор у кількості 1 шт.;
-Грошові кошти у розмірі 12 090 грн.;
-Грошові кошти у розмірі 100 доларів США.
Вилучене майно на підставі постанови детектива від 05.03.2025 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні оскільки відповідно до ч.1 ст.98 КПК України зазначені речі можуть містити відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження.
Детектив звертається з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів.
Прокурор надав заяву в якій клопотання підтримав, просив задовольнити, розглянути у його відсутності.
Особа щодо майна якої вирішується питання про накладення арешту, на момент проведення обшуку знаходилась у приміщенні де він проводився ОСОБА_5 повідомлений про дату та час розгляду клопотання за допомогою інтернет месенджеру, що підтверджується довідкою про доставку СМС повідомлення.
Згідно ч.1 ст.172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
З урахуванням вищевикладеного та з метою дотримання процесуальних строків розгляду такого роду клопотань, вважаю за можливе розглянути останнє у відсутності власника майна.
Вивчивши клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, слідчий суддя вважає, що клопотання детектива підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1, п.2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
В судовому засіданні встановлено, що вилучене під час обшуку майно, може відповідати критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки є всі підстави вважати, що вилучене майно було знаряддям вчинення злочину, грошові кошти отримані в результаті здійснення кримінально-протиправних дій та містять відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою детектива про визнання та залучення в якості речових доказів, згідно якої вищезазначене вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
В свою чергу не накладення арешту на зазначене тимчасово вилучене майно може призвести до його знищення, приховання, що в свою чергу призведе до втрати доказів в рамках кримінального провадження та суттєво ускладнить процес встановлення істини по кримінальному провадженні.
Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч.1 ст.94 КПК.
Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Слідчий суддя на даній стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для вирішення питання про арешт майна, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Положеннями статей 2,7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Слідчим суддею на даний час встановлено, що майно на яке накладається арешт відповідає критеріям ст.98 КПК України.
Вилучене стороною обвинувачення під час обшуку майно може свідчити про протиправну діяльність певних осіб, групи осіб у сфері грального бізнесу - діяльність гральних закладів (клубів), спортивних покерних клубів, азартних ігор казино та інших місць, де надаються послуги азартних ігор за готівку (включаючи онлайн-казино та інші платформи) у м.Одесі без відповідних на це ліцензій, сертифікованого та підключеного до Державної системи онлайн-моніторингу грального обладнання, та онлайн-систем організаторів азартних ігор, в тому числі під прикриттям ліцензованих суб'єктів, в порушення вимог ЗУ «Про заборону грального бізнесу в Україні» та ЗУ «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», внаслідок якої причетні до незаконної діяльності особи, отримуючи та не декларуючи дохід від діяльності таких закладів, ухиляються від сплати податків, що призводить до фактичного ненадходження у бюджет Держави коштів в особливо великих розмірів та підлягають детальному огляду та вивченню спеціалістами, проведенню судових експертиз.
Зв'язок даного майна із вчиненням злочину, передбаченого ч.2 ст.203-2 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст.98 КПК України.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
У кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.
Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч.3 ст.170 КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Таким чином, враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.
Слідчий суддя вважає, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Керуючись ст. ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого детектива ТУ БЕБ в Одеській області ОСОБА_3 погодженого прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_4 про арешт майна у кримінальному провадженні №720241610100000004 від 01.07.2024 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203-2 КК України - задовольнити.
Накласти арешт на майно вилучене 04.03.2025 під час обшуку приміщення грального залу за адресою АДРЕСА_2 , а саме:
-Системні блоки у кількості 11 шт.;
-Камери відеоспостереження у кількості 8 шт.;
-Лампу для перевірки банкнот у кількості 1 шт.;
-Принтер для чеків у кількості 1 шт.;
-Світчі у кількості 8 од.;
-Комп'ютерні миші у кількості 26 шт.;
-Клавіатури у кількості 32 шт.;
-Комп'ютерні монітори у кількості 15 шт.;
-Крісла у кількості 17 шт.;
-Генератор у кількості 1 шт.;
-Грошові кошти у розмірі 12 090 грн.;
-Грошові кошти у розмірі 100 доларів США;
Виконання ухвали покласти на старшого детектива ТУ БЕБ в Одеській області ОСОБА_3 .
Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.
Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти діб з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.
Слідчий суддя ОСОБА_1