Справа № 240/14030/24
Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
12 березня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови мені, ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., встановленого на 01.01.2021р.; за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2022; за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., встановленого на 01.01.2023; за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р., виходячи с прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028грн., встановленого на 01.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити мені, ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., встановленого на 01.01.2021р.; за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2022; за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., встановленого на 01.01.2023р.; з 01.01.2024 по 31.12.2024р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028грн., встановленого на 01.01.2024, з врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову зазначає, що органи пенсійного фонду повинні проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2023 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., встановленого на 01.01.2021р.; за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2022; за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., встановленого на 01.01.2023; за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р., виходячи с прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028грн., встановленого на 01.01.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., встановленого на 01.01.2021р.; за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2022; за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., встановленого на 01.01.2023р.; з 01.01.2024 по 31.12.2024р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028грн., встановленого на 01.01.2024, з врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України в Одеській області.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
ТУ ДСА в Житомирській області видав позивачу довідки від 24.01.2024 № 280/24 про розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2021 (а.с. 8); № 281/24 про розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2022 (а.с. 9); № 282/24 про розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2023 (а.с. 10); № 283/24 про розмір суддівської винагороди станом на 01.01.2024 (а.с. 11), з якими позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Рішенням від 31.01.2024 № 918260802373 (а.с. 16-17) відмовлено у перерахунку у та повідомлено позивача про відсутність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу відповідно до довідок (а.с. 15).
Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня відповідного року виникають підстави для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці, з підстав зміни прожиткового мінімуму, з урахуванням юридичної позиції Конституційного суду України, висловлену у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (ч.6 п.16) про ''автоматичне'' здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Таким чином, суд дійшов висновку, що до внесення змін до законодавства щодо статусу суддів Верховного Суду України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді Верховного Суду, що працює на відповідній посаді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді».
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, і як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Натомість, зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з 01.01.2021 не відбулося.
Також апелянт зазначає, що вимоги позивача за минулий час з 01.01.2021 є такими, що не відповідають вимогам ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки подані поза межами 6 місячного строку.
Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Приходячи до висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно з вимогами ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою ст. 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
За приписами ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пункту 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Судовим розглядом справи встановлено, що 26.07.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом щодо проведення перерахунку його довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2021 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.
В позові позивач не заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду. Суд першої інстанції відкрив провадження у справі, посилаючись на те, що позов відповідає ст.ст.160,161,172 КАС України.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки встановлено, що позивач звернувся до суду першої інстанції з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.
Разом з тим, звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач не просив поновити строк звернення до суду, вважаючи, що позов подається в межах процесуального строку, встановленого ст. 122 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що початок шестимісячного строку визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права, при визначенні початку цього строку суд має з'ясувати момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Хоча спір у даному випадку стосується довічного грошового утримання судді, однак до спірних правовідносин в частині обчислення строків звернення до суду є застосовними юридичні позиції Верховного Суду щодо виплати пенсії.
Довічне грошове утримання, як і пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії (довічного грошового утримання) чи був здійснений його перерахунок, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія (довічне грошове утримання) вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Колегія суддів зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 02.02.2024 року щодо заяви позивача від 26.01.2024 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти майже через 3 роки після отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за січень 2021 року.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем рішення від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Колегія суддів звертає увагу на те, що таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом "Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt", згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 ст. 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги, які охоплюють період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом, тобто з 01.01.2021 року по 25.01.2024 року, заявлені з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Такий самий принцип обчислення строку звернення до суду з позовом застосований Верховним Судом у постановах від 17.01.2023 року у справі № 620/2043/19, від 18.01.2023 року у справі № 460/2461/21, від 10.04.2023 року у справі № 240/18017/22, від 26.06.2024 року у справі № 520/29247/23.
На виконання вимог ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025 року позивач подав клопотання про виконання вимог ухвали, однак її зміст не містить обґрунтованих доводів з приводу того, що позивач з лютого 2021 року не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо з'ясування обставин перерахунку її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та звернутися до суду за захистом своїх прав у встановлений законом строк.
Натомість, позивач зазначив, що покладається на розсуд суду при ухваленні рішення щодо пропуску процесуальних строків за період з 01.01.2021 по 26.01.2024 року.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги, які охоплюють період, що передує шестимісячному строку звернення до суду з цим позовом, тобто з 01.01.2021 року по 25.01.2024 року, заявлені з пропуском строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України.
Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог з 01.01.2021 року по 25.01.2024 року слід залишити без розгляду.
Стосовно вимог адміністративного позову, що стосується періоду, починаючи з 26.01.2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пунктом 6 Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, судді Конституційного Суду України територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 №3-1, визначено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться органом, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, на підставі довідки про суддівську винагороду/довідки про винагороду судді Конституційного Суду України, надісланої відповідним органом (без звернення судді у відставці, судді Конституційного Суду України), або за зверненням судді у відставці, судді Конституційного Суду України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу судді становить 2102,00 грн.
За змістом вимог статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та регіонального коефіцієнту.
Верховний Суд у постанові від 30.11.2021 у справі №360/503/21 сформував наступні правові висновки про те, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Верховний Суд зазначив, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді". Водночас Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Водночас Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ.
При цьому будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року №6-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року №11-р/2018).
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22, від 13.09.2023 року у справі №240/44080/21.
Суд апеляційної інстанції при розгляді даної справи враховує правову позицію Верховного Суду зокрема у справі № 640/10564/21 від 27 жовтня 2022 року, за змістом якої суд дійшов висновку, що довідка про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою не є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення права на перерахунок. Суддівська винагорода визначається безпосередньо законом.
Довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер. Видаючи таку довідку, голова суду чи інша особа, що діє від його імені, лише інформує Пенсійний фонд про розмір та складові суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді. Суд також звернув увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 (ч. 6 п. 16) про "автоматичне" здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.
Положення п. 1, 3 Розділу ІІ та п.2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом "автоматичності" перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020.
Зважаючи на вищенаведене, Верховний Суд у справі № 640/10564/21 від 27 жовтня 2022 року дійшов висновку, що до внесення змін до законодавства щодо статусу суддів Верховного Суду України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді Верховного Суду, що працює на відповідній посаді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.
Рада суддів України теж неодноразово звертала увагу Пенсійного фонду України на необхідність запровадження "автоматичного" перерахунку та внесення змін до Порядку №3-1, зокрема, у рішеннях від 01.03.2019 №12, від 09.04.2021 №7.
Отже, Пенсійний фонд України та/або його органи повинен проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі зміни розміру складових суддівської винагороди працюючого судді, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.
Аналогічний правий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №640/10564/21, від 12.09.2023 у справі №540/7777/21, від 27.11.2023 у справі №640/16655/21.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить висновку, що за таких обставин, дії відповідача щодо відмови у здійсненні позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового судді у відставці є протиправними.
З урахуванням викладеного у сукупності, колегія суддів вважає, що позивач має право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового судді у відставці, за період з 26.01.2024 по 31.12.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2024 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік".
Отже, висновки суду першої інстанції по суті спору не в повній мірі відповідають встановленим у справі обставинам, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 01.01.2021 по 25.01.2024, та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2024 року скасувати в частині задоволення позову про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з 01.01.2021р. по 31.12.2021р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., встановленого на 01.01.2021р.; за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2022; за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., встановленого на 01.01.2023; за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р., виходячи с прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028грн., встановленого на 01.01.2024.
Ухвалити нову постанову якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Позов ОСОБА_1 в частині вимог за період з 01.01.2021 року по 25.01.2024 року залишити без розгляду.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 26.01.2024 по 31.12.2024 - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 1 січня 2024 року абз.4 ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 26.01.2024 по 31.12.2024 - виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 1 січня 2024 року абз.4 ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік».
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.