Справа № 120/4765/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І.
Суддя-доповідач - Сушко О.О.
12 березня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сушка О.О.
суддів: Залімського І. Г. Мацького Є.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2021 по 19.07.2022 в сумі 81827,20 грн. та за період з 20.07.2022 по 09.09.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 181947,50 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2021 по 19.07.2022 в сумі 81827,20 грн. та за період з 20.07.2022 по 09.09.2023, у межах шестимісячного строку, в сумі 181947,50 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.09.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.09.2023.
Відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2021 по 09.09.2023;
- зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 24.12.2021 по 09.09.2023 в сумі 264596 (двісті шістдесят чотири тисячі п'ятсот дев'яносто шість) гривень 14 копійок;
- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язано відповідача правопорядку нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 09.09.2023.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.12.2021 № 296 підполковника ОСОБА_1 , начальника відділення запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень зонального відділу-заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України-начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 22.11.2021 № 151 з військової служби у відставку за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини п'тої статті 26 Закону України "Про військовий наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.01.2019 № 7-РС, позивача звільнено з військової служби відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас за підпунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Однак на день звільнення позивача зі служби з ним не було проведено остаточного розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим позивач неодноразово звертався до суду з вимогами щодо перерахування та виплати йому недоплаченого грошового забезпечення.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.12.2022 у справі № 120/7137/22 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із урахуванням нарахованих та виплачених сум індексації.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2023 у справі № 120/5832/23 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, виходячи із базового місяця для обчислення індексації грошового забезпечення січень 2016 року. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
Позивач неодноразово звертався до відповідача у телефонному режимі щодо нарахування та виплати йому присуджених коштів, однак своєчасного розрахунку з ним проведено не було.
Відтак, 29.03.2024 позивач подав на адресу відповідача заяву, в якій просив надати інформацію щодо дати та розміру здійснення виплат на виконання судових рішень. Листом від 11.04.2024 відповідач повідомив позивача про те, що кошти індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 виплачені 09.02.2023 в сумі 4503,23 грн. на виконання рішення суду від 02.12.2022 у справі № 120/7137/22 та 09.09.2023 в сумі 79121,98 грн. на виконання рішення суду від 07.08.2023 у справі № 120/5832/23, після отримання відповідного фінансування з державного бюджету.
Позивач вказує на те, що відповідач не нарахував та не виплатив йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по дату виконання вказаних рішень суду за весь період затримки виплат, хоча вимога про це була поставлена перед відповідачем у поданому письмовому зверненні до нього.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору та з урахуванням вимог ст. 308 КАС України переглядає рішення суду лише у частині, яка оскаржується, з огляду на наступне.
Стосовно вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.09.2023, слід зазначити наступне.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України у редакції після 19.07.2022 визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відтак, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
У цьому випадку факт вирішення спору не може вважатись фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником.
В силу статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. Тому тільки у разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Встановлено, що рішеннями суду від 02.12.2022 у справі № 120/7137/22 та від 07.08.2023 у справі № 120/5832/23, які набрали законної сили, відповідача зобов'язано нарахувати та виплатити позивачу невиплачену при звільненні зі служби індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Остаточна виплата присуджених позивачу сум індексації відбулася 09.09.2023.
29.03.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою, у якій серед іншого просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за час затримки розрахунку при звільнені на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Однак, як можна побачити зі змісту листа-відповіді № 15/1797 від 11.04.2024, відповідач відмовив у задоволенні вимог позивача.
В силу ст. 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 09.09.2023.
Колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 308 КАС України не переглядає рішення суду першої інстанції у частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні через відсутністю оскарження цієї частини позивачем.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сушко О.О.
Судді Залімський І. Г. Мацький Є.М.