Справа № 580/9420/24 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР
12 березня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Парінова А.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову командування Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України щодо не звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи;
- зобов'язати командування Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, з підстав, що зазначені у п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім'ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення такої особи.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проходить військову службу по мобілізації. Звернувшись із рапортом про звільнення його з військової служби, відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, протиправно листом отримав відмову. Вважає дії відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби протиправними та просить зобов'язати відповідача звільнити позивача з військової служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 в частині неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи та прийняти відповідне рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Військової частини НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Апелянт наголошує, що посадова особа, уповноважена приймати рішення про звільнення з військової служби військовослужбовця діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому немає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, їх посадових та службових осіб.
Разом з тим, відповідач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за участю представника Військової частини НОМЕР_1 .
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 грудня 2024 року та від 17 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.
Відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Відповідно до фактичних обставин справи, ОСОБА_1 відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 з 27.01.2023 мобілізований на підставі Указу Президента України №758/2022 та 25.02.2023 на підставі наказу №24-ос зарахований до особового складу командира Військової частини НОМЕР_2 Державної прикордонної служби України.
20.08.2024 ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", так як має необхідність у здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю I групи - ОСОБА_2 , яка являється його рідною бабою.
17.09.2024 відповідач листом №08/49550/24-Вн повідомив позивачу про відмову у звільненні його з військової служби, зазначивши, що у доданих до рапорту документах «відсутній документ (довідка МСЕК або висновок ЛКК), згідно з яким ОСОБА_3 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.».
Вважаючи протиправними невчинення командиром Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України передбачених законом дій за наявності обґрунтованих підстав для звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що зазначені відповідачем у листі підстави відмови у звільненні позивача з військової служби стосовно неналежного підтвердження необхідності постійного догляду є неправомірними, а відтак військова частина при розгляді рапорту позивача допустила неналежний його розгляд.
Разом з тим суд вказав, що лист відповідача не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому в даному випадку відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень) належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_2 в частині неналежного розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який триває і до сьогодні.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Згідно статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII), мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону №3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно із частинами 3, 4, 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Відповідно до абзацу 5 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
За фактичними обставинами справи, 20.08.2024 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", так як має необхідність у здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю I групи - ОСОБА_2 , яка являється його рідною бабою.
Відмовляючи у задоволенні даного рапорту, відповідач зазначив, що у доданих до рапорту документах «відсутній документ (довідка МСЕК або висновок ЛКК), згідно з яким ОСОБА_3 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.».
Так, судом першої інстанції встановлено та не спростовується апелянтом, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю І групи (по зору) згідно довідки МСЕК серії МСЕ-ЧНВ №286493 від 07.10.2011 - безтерміново та потребує постійного стороннього догляду «висновок про умови та характер праці».
Згідно довідки про рішення ЛКК КНП «Срібнянська ЦЛ» від 21.02.2023 ОСОБА_2 , визнана такою, що не може самостійно пересуватись та обслуговувати себе самостійно.
Згідно з довідкою ЛКК № 42 від 20.02.2024 ОСОБА_2 , потребує стороннього догляду та не здатна до самообслуговування.
Поряд з цим, згідно довідки №1 від 12.07.2024 Вервинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області видана ОСОБА_1 , що він зареєстрований за рішенням ради, як помічник інваліда 1-ї групи ОСОБА_2 , яка не здатна до самообслуговування.
Рішенням №99 від 11.07.2024 Вервинської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області ОСОБА_1 призначено помічником інваліда 1-ї групи ОСОБА_2 , яка не здатна до самообслуговування.
Рідна донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ) являється особою з інвалідністю ІІІ групи, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №463097, підстава - загальне захворювання.
Згідно довідкою ЛКК №40 від 20.02.2024 ОСОБА_3 за станом свого здоров'я не може надавати послуги з догляду.
Разом з тим, дослідивши вказані обставини та докази суд першої інстанції вказав, що жодного належного рішення по рапорту позивача від 20.08.2024 відповідачем не прийнято, відтак зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 20.08.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ.
У контексті наведеного колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.
Так, колегія суддів акцентує увагу, що доводи апелянта зводяться лише до відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби.
Втім, дані вимоги залишені судом першої інстанції без задоволення.
При цьому, апеляційна скарга не містить жодних мотивів та заперечень висновку суду першої інстанції щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 20.08.2024, зокрема надання відповіді листом, що не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, апеляційна скарга також не містить вимог щодо зміни рішення суду першої інстанції у мотивувальній або резолютивній частинах щодо позовних вимог, залишених судом без задоволення.
Разом з тим, відповідач просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
З огляду на наведене у сукупності, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанцій виключно в межах доводів апелянта щодо відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби.
Так, за змістом апеляційної скарги скаржник наполягає на тому, що позивачем не подано належних і достатніх доказів (відомостей з органів РАГС) щодо відсутності у ОСОБА_2 інших дітей, окрім матері позивача або інших внуків окрім позивача; позивач не надав належних і допустимих доказів, які свідчать про здійснення факту утримання ним ОСОБА_2 , оскільки він з моменту мобілізації не живе з останньою.
Втім, колегія суддів вважає необхідним відхилити дані доводи апелянта за безпідставністю, оскільки оскаржувана відмова відповідача від 17.09.2024 №08/49550/24-Вн мотивована лише відсутністю документу (довідка МСЕК або висновок ЛКК), згідно з яким ОСОБА_3 потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З аналогічних підстав підлягають відхиленню заперечення апелянта щодо копії акту встановлення факту здійснення догляду та копії акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Колегія суддів враховує доводи апелянта щодо посилання суду першої інстанції на Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, втім зауважує, що дані мотиви не вплинули на правильність ухвалення рішення судом першої інстанції, оскільки питання звільнення усіх військовослужбовців з військової служби, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, в тому числі і Державної прикордонної служби України визначено приписами статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII.
Поряд з цим, суд критично оцінює твердження апелянта щодо неврахування судом першої інстанції відзиву на позовну заяву, оскільки відповідач його не подавав та матеріали справи відповідних документів не містять.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
А.Б. Парінов